Поняття, система ТА КЛАСИФІКАЦІЯ СЛІДЧИХ (РОЗШУКОВИХ) ДІЙ

Із метою швидкого, повного й неупередженого розслідування кримінальних правопорушень слідчий або прокурор здійснюють багато різноманітних за своїм характером дій. Усі вони ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону, тому їх назива­ють процесуальними.

Згідно з п. 1 ст. 223 КПК України слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні^[56].

Відповідно до даного законодавцем визначення поняття «слідчі (розшукові) дії» останні розуміються як основний інструмент про­цесу доказування у кримінальному провадженні, що згідно з п. 2 ст. 91 КПК України, полягає у збиранні, перевірці та опінпі доказів із метою встановлення обставин, що мають значення для криміна­льного провадження, а отже забезпечення реалізації завдань кримі­нального судочинства щодо повного, швидкого та неупередженого розслідування кримінального правопорушення.

На думку С. М. Стахівського, слідчі (розшукові) дії своєю метою мають не тільки отримання (збирання) доказів, а й перевірку вже отриманих доказів, що полягає у детальному дослідженні зібраних доказів та їх процесуальних джерел із точки зору їх придатності (на­лежності, достовірності та допустимості) для встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження, отриманні но­вих для підтвердження або спростування раніше зібраних доказів^[57].

Найбільш вдалим, компактним і зрозумілим є визначення слід­чих (розшукових) дій, яке дав В.

Слідчі (розшукові) дії мають пізнавальну спрямованість, тобто вони завжди спрямовані на отримання, фіксацію або перевірку дока­зів. Проведення слідчих дій іноді істотно зачіпає права та законні ін­тереси осіб, у зв'язку із чим деякі з них можуть бути проведені тільки після погодження з прокурором чи надання згоди на їх проведення слідчим суддею. Процесуальний порядок проведення слідчих (розшу- кових) дій закріплено у кримінальному процесуальному законі, а в не­обхідних випадках їх здійснення забезпечується державним примусом.

Законодавче закріплення визначення поняття «слідчі (розшу­кові) дії» вирішило й питання щодо визначення змісту та ролі слід­чих дій у процесі доказування^[59].

Значення слідчих дій полягає в тому, що вони є основним спо­собом збирання доказів і тому основним засобом усебічного, повно­го та неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, досягнення його завдань.

Закон передбачає проведення таких слідчих (розшукових) дій:

а) допит, у тому числі одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб (ст. 224-226 КПК України), допит у режимі відео- конференції (ст. 232 КПК України);

б) пред'явлення для впізнання: особи (ст. 228 КПК України), ре­чей (ст. 229 КПК України), трупа (ст. 230 КПК України);

в) обшук (ст. 233-236 КПК України);

г) огляд: місця події, місцевості, приміщень, житла чи іншого володіння особи, речей та документів (ст. 237 КПК України), трупа (ст. 238 КПК України), огляд трупа, пов'язаний з ексгумацією (ст. 239 КПК України), місця вчинення кримінального правопорушення (п. 2 ч. 2 ст. 520 КПК України);

ґ) слідчий експеримент (ст. 240 КПК України);

д) освідування особи (ст.

е) залучення експерта та проведення експертизи (ст. 242-243 КПК України).

Які з цих слідчих (розшукових) дій і в якій послідовності будуть проведені, залежатиме від конкретних обставин кримінального провадження, внутрішнього переконання слідчого чи прокурора та заявлених стороною захисту чи потерпілим клопотань. Правильний вибір слідчої дії та законність її проведення надають отриманим під час їх здійснення доказам властивість допустимості (ст. 86 КПК України). Підставами для проведення слідчої (розшукової) дії є на­явність достатніх відомостей, що вказують на можливість досягнен­ня її мети. Мета слідчої дії вказується у конкретних статтях, які вре­гульовують процесуальний порядок їх проведення. Так, наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 234 КПК України обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення криміна­льного правопорушення, відшукання знаряддя кримінального пра­вопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинен­ня, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб; від­повідно до ч. 1 ст. 237 КПК України огляд місцевості, приміщення, речей і документів проводиться з метою виявлення та фіксації відо­мостей щодо обставин учинення кримінального правопорушення.

Слідчі (розшукові) дії можна класифікувати таким чином.

З урахуванням завдань кримінального процесуального проце­су, що виконуються шляхом їх проведення, прибічники широкого підходу до розуміння слідчих (розшукових) дій класифікують їх, виділяючи такі, що:

1) визначають виникнення та напрямок кримінального прова­дження;

2) установлюють процесуальний статус учасників провадження;

3) спрямовують на збирання та перевірку доказів;

4) є заходами забезпечення процесуального провадження;

5) становлять гарантії прав осіб, які беруть участь у процесі^[60].

У підґрунтя цього підходу покладено належність дій до суб'єкта їх виконання - слідчого. У цьому підтримуємо думку М. А. Погоре- цького, який слушно зазначає, що такий підхід є необгрунтованим і таким, що не відображає сутності цих дій і дає підстави ці ж дії вва­жати прокурорськими чи судовими^[61].

Залежно від того, чи підлягають розголошенню відомості про факт та методи проведення слідчих дій, такі дії поділяються на «гла­сні» та негласні. Процедура так званих гласних слідчих дій детально врегулюється законом (ст. 223-245 КПК України). Негласні слідчі (розшукові) дії, як зазначає С. М. Міщенко, проводяться лише у ви­падках, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, не­можливо отримати в інший спосіб. Обов'язок доведення неможли­вості отримати такі відомості іншим чином, ніж як у результаті про­ведення негласних слідчих (розшукових) дій, покладається на особу, яка заявляє клопотання про їх проведення^[62].

Негласні слідчі (розшукові) дії проводяться у тих випадках, як­що відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в іншій спосіб. Процесуальний порядок їх проведення детально не врегульовано в КПК України, що обумовлюється їх специфікою. У разі проведення негласних слідчих (розшукових) дій не підлягають розголошенню методи та факт їх проведення, за ви­нятком випадків, передбачених у законі. Негласність їх проведення означає, що, на відміну від «гласних», вони здійснюються таємно, приховано та конфіденційно. Негласність їх проведення може бути обумовлена як практичною доцільністю, так і неможливістю гласного здійснення окремих дії, відкритого залучення окремих осіб, викори­стання певних засобів та методів.

Кримінальний процесуальний кодекс України передбачає дві широкі групи слідчих (розшукових) дій:

1) традиційні слідчі (розшукові) дії;

2) негласні слідчі (розшукові) дії^[63].

Залежно від часу проведення слідчі (розшукові) дії поділяються на невідкладні та інші.

Залежно від послідовності проведення слідчі (розшукові) дії можуть бути первинними, подальшими та повторними. Первин­ними слід визнати ті дії, з яких зазвичай починається провадження і які здійснюються до внесення відомостей до ЄРДР або відразу після внесення таких відомостей, але до вручення особі повідомлення про підозру. Решта слідчих (розшукових) дій вважається подальшими. Повторні слідчі (розшукові) дії здійснюються, якщо є обґрунтовані сумніви у правильності проведення первинних слідчих дій, якщо результати первинної слідчої дії суперечать іншим матеріалам кри­мінального провадження, а також за наявності істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та процесуальних норм, які рег­ламентують порядок проведення первинної слідчої дії.

Залежно від обсягу проведення слідчі (розшукові) дії можна по­ділити на основні та додаткові. Основними є слідчі дії, які здійсню­ються у повному обсязі у встановленому законом порядку. Якщо під час проведення основної слідчої дії залишилися нез'ясованими які-сь обставини або потрібне уточнення яких-небудь моментів, то здійс­нюється додаткова слідча дія. Різниця між основною й додатковою слідчою (розшуковою) дією полягає в обсязі досліджуваних обставин.

Залежно від обов'язковості проведення слідчих (розшукових) дій вони поділяються на обов'язкові та необов'язкові. Обов'язковість слідчої дії може визначатися прямою вказівкою в законі на необхід­ність її проведення. Це, наприклад, обов'язкове призначення експе­ртизи для встановлення причин смерті, тяжкості та характеру тіле­сних ушкоджень або інших обставин (ч. 2 ст. 242 КПК України). Обов'язковою є слідча дія, коли прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва, доручає слідчому її прове­дення (п. 4 ч. 2 ст. 36, ч. 4 ст. 40 КПК України). Обов'язково має бути також слідча дія за дорученням суду у випадках, передбачених ч. 3 ст. 333 КПК України. Необов'язковими є слідчі (розшукові) дії, непро­ведения яких не може вплинути на якість досудового розслідування. Вони визначаються самим слідчим на підставі його внутрішнього пе­реконання залежно від обставин кримінального провадження.

Залежно від обмеження конституційних прав осіб слідчі (роз­шукові) дії поділяються на пов'язані із тимчасовим обмеженням окремих конституційних прав свобод людини та громадянина й слідчі (розшукові) дії, не пов'язані із таким обмеженням, а також слідчі (розшукові) дії, які можуть бути пов'язані із тимчасовим обмеженням конституційних прав і свобод. Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини та гро­мадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, установлених Конституцією України. Основним Законом держави передбачається можливість тимчасового обмеження конституційних прав і свобод людини та громадянина, закріплених у ст. 30, 31, 32 КПК України, під час кримінального провадження. Це можуть бути огляд та об­шук житла чи іншого володіння особи (ст. 30 Конституції України, ст. 233, 234, 237 КПК України), накладення арешту на кореспонден­цію, її огляд і виїмка, зняття інформації з транспортних телекомуні­каційних мереж (ст. 31 Конституції України, ст. 261-263 КПК Украї­ни). Обмеження конституційних прав і свобод людини та громадя­нина під час проведення вказаних слідчих (розшукових) дій допус­кається лише за вмотивованим рішенням слідчого судді (крім випа­дку, передбаченого ч. 3 ст. 30 Конституції України, ч. 3 ст. 233 КПК України) і мають винятковий та тимчасовий характер. Можливим є тимчасове обмеження конституційних прав під час проведення освідування підозрюваного, свідка чи потерпілого, коли в разі від­мови в добровільному освідуванні ця слідча дія здійснюється при­мусово (ч. 3 ст. 241 КПК України). Решта слідчих дій (допит, слідчий експеримент, пред'явлення для впізнання та ін.) за умови дотри­мання вимог закону під час їх проведення не пов'язані з обмежен­ням конституційних прав осіб.

За наявності розпочатого досудового розслідування слідчі (ро­зшукові) дії можна поділити на ті, що відповідно до закону можуть бути проведені до внесення відомостей до ЄРДР (це єдина слідча дія - огляд місця події, ч. 3 ст. 214 КПК України) та слідчі дії, що проводяться тільки після внесення відповідних відомостей до ЄРДР та початку досудового розслідування.

За процесуальною формою слідчі (розшукові) дії можуть поді­лятися на такі, що проводяться:

1) за постановою слідчого або прокурора: допит, упізнання у режимі відео конференції (ч. 2 ст. 232 КПК України), обшук особи, яка перебуває в житлі під час проведення там обшуку (ч. 5 ст. 236 КПК України), залучення експерта та проведення експертизи (ч. 1 ст. 242, 367, ч. 1 ст. 243 КПК України), та без такої постанови: допит (ст. 224 КПК України), огляд та слідчий експеримент, за винятком проведення цих слідчих дій у житлі чи іншому володінні особи (ч. 1 ст. 237, ч. 5 ст. 240 КПК України), пред'явлення для впізнання (ст. 228-230 КПК України);

2) за постановою прокурора: освідування особи (ч. 2 ст. 241 КПК України);

3) за згодою прокурора, яка потрібна на проведення слідчих (розшукових) дій, які проводяться за ухвалою слідчого судді: допит свідка чи потерпілого під час досудового розслідування в судовому засіданні (ч. 1 ст. 225 КПК України), обшук (ч. 3 ст. 234 КПК Украї­ни), огляд житла чи іншого володіння особи (ч. 2 ст. 237 КПК Украї­ни), слідчий експеримент, що проводиться у житлі чи іншому воло­дінні особи (ч. 5 ст. 240 КПК України);

4) за ухвалою слідчого судді: допит свідка, потерпілого під час досудового розслідування в судовому засіданні (ч. 1 ст. 225 КПК України), обшук (ч. 2 ст. 234 КПК України), огляд житла чи іншого володіння особи (ч. 2 ст. 237 КПК України), слідчий експеримент, що проводиться у житлі чи іншому володінні особи (ч. 5 ст. 240 КПК України);

5) за участю понятих: обшук або огляд житла чи іншого воло­діння особи, обшук особи, пред'явлення особи, трупа чи речей для впізнання, огляд трупа, в тому числі пов'язаний із ексгумацією, слі­дчий експеримент, освідування особи (ч. 7 ст. 223 КПК України) і без них: допит, огляд місцевості, речей та документів, залучення ек­сперта та проведення експертизи.

Залежно від прийомів отримання інформації слідчі (розшукові) дії можна поділити на вербальні, невербальні та змішані. Вербаль­ними є слідчі дії, у результаті яких одержується словесна інформа­ція. До них можна віднести всі види допитів. Невербальними нази­вають такі слідчі (розшукові) дії, у результаті яких слідчий отримує інформацію, що міститься в об'єктах матеріального світу й виража­ється в предметно-просторових ознаках, таких як форма, колір, обсяг тощо. До невербальних слідчих дій можна віднести огляд, освідування й обшук. Решта слідчих дій є змішаними, у процесі яких отримується інформація як словесна, так і та, що міститься в об'єктах матеріального світу.

2.