§ 1. Поняття та значення державного кредиту

Основна кількість доходів держави формується шляхом обов’яз­кового збору фінансових ресурсів, але сьогодні, в умовах світової кризи, жодній країні цього не вистачає. Тому держави активно вико­ристовують державний кредит (позику) для зменшення бюджетного дефіциту та збалансування своїх витрат, розвитку інвестиційних про­грам та збалансування грошового обігу.

Для розв’язання проблем у процесі підвищення надходжень до бюджету держава використовує беземісійний метод, що передбачає залучення тимчасово вільних грошових коштів юридичних та фізичних осіб, надаючи останнім можливість з певною економічною вигодою розміщувати особисті грошові кошти шляхом купівлі державних цін­них паперів. Державний кредит як засіб розширення фінансових мож­ливостей держави виступає важливим чинником соціально-економіч­ного розвитку країни, а залучення коштів для фінансування загально­державних завдань сприяє впорядкуванню грошового обігу.

Аналіз змісту державного кредиту, його місця у фінансовій систе­мі держави, перспектив розвитку передбачає докладну характеристику його позитивних і негативних сторін. Так, державний кредит поряд з бюджетною системою посідає важливе місце в процесі перерозподі­лу сукупного суспільного продукту. Незважаючи на детальне обгово­рення складу доходів і витрат на стадії проекту бюджету, домогтися їх чіткої збалансованості, відповідності не вдається ні на етапі обгово­рення проекту бюджету та у процесі його затвердження, ні на стадії його виконання. На збалансування цих складових частин бюджету і спрямовано механізм державного кредиту. Слід зазначити, що він має як позитивні риси, а саме: беземісійне поповнення доходів бюджету, розширення можливостей задоволення державних потреб, фінансуван­ня виникаючих надзвичайних витрат, удосконалення організації гро­шового обігу, поліпшення стану розрахунків, так і негативні, які 310

зводяться до зростання непродуктивних витрат, підвищення відсотків за користування кредитами і як наслідок - необхідного збільшення податкового тиску’.

Правова регламентація та регулювання державних запозичень здійснюється перш за все на засадах конституційних норм. Так, у ч. 2 ст. 92 Конституції України зазначено, що «виключно законами України встановлюються: Державний бюджет України і бюджетна система Укра­їни; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функ­ціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків...». Конституційні норми стосовно державного кредитування деталізуються у відповідних нормах Бюджетного кодексу України, за­кону України про Державний бюджет України (на відповідний рік).

Суб’єктний склад правовідносин з державного кредиту включає як кредиторів фізичних і юридичних осіб та боржника - державу або від­повідну територіальну громаду. Таке становище зумовлює особливий режим об’єкта-тимчасово вільні кошти громадян України, іноземців та осіб без громадянства, національних юридичних осіб^{[66] [67] та іноземних держав, міжнародних організацій. Відносини кредиту часто зводяться до надання тимчасово вільних грошових коштів на певних умовах (платності, строковості, зворотності і т. д.) позичальникам. Таке став­лення до державного кредиту є не зовсім вірним. Так, кредитні від­носини (незалежно від форми: державний кредит чи банківський) об’єктивно об’єднують два взаємопов’язані, зустрічних процеси. З од­ного боку, це залучення, акумуляція тимчасово вільних грошових ко­штів, накопичення їх у кредиторів, а з другого - надання наявних грошових ресурсів позичальникам[68]. Саме такий критерій розмежуван­ня лежить в основі поділу банківських операцій на пасивні та активні.}

Механізм публічного кредитування дозволяє не звертатися до емі­сійної діяльності та поліпшувати грошовий обіг, розвивати безготівко­ві форми розрахунків, закріпити національну валюту. Фінансово-еко­номічними передумовами реалізації відносин публічного кредитуван­ня є особливості утворення доходів, здійснення видатків, розриви в часі

одержання та використання грошових коштів.

Державний кредит дає змогу державі акумулювати тимчасово віль­ні грошові кошти юридичних та фізичних осіб, іноземних держав та міжнародних фінансових організацій. Необхідно враховувати, що гро­шові кошти юридичних та фізичних осіб акумулюються і через механізм обов’язкових, безумовних платежів (податків та зборів). В юридичній літературі докладно обґрунтовується відмінність між цими формами^{[69] [70]. По-перше, державний кредит має добровільний і договірний характер, податки - обов’язковий і імперативний; по-друге, податки зменшують грошові кошти платника, державний кредит не зменшує (навіть перед­бачає їх збільшення за рахунок виплати відсотка); по-третє, одержані податкові платежі не породжують жодних обов’язків держави; одержан­ня ж коштів від державного кредитування припускає повернення гро­шових коштів з виплатою відсотків; по-четверте, податкові надходжен­ня спрямовуються до бюджету без деталізації мети, тоді як кошти, одержані за рахунок державного кредитування - виключно на мініміза­цію дефіциту бюджету[71]. Реалізація операції державного кредиту, при­родно, можлива тільки за наявності тимчасово вільних грошових коштів юридичних та фізичних осіб, можливості щодо їх акумуляції.}

Слід зауважити, що публічний кредит характеризується принципо­во іншими порівняно з банківським кредитом, який регулюється в ме­жах приватного права, засобами гарантування, метою одержання та значенням для боржника. Якщо приватний (банківський) кредит га­рантується заставою (перш за все грошів та майна), то публічний - усім обсягом фінансових ресурсів, які належать державі або територіальним громадам, тобто публічний кредит гарантується загальним обсягом фінансових ресурсів відповідного територіального утворення^[72].

Вважаємо, що державний (публічний) кредит являє собою врегу­льовані нормами права правовідносини з акумуляції державою або територіальними громадами тимчасово вільних грошових коштів на­ціональних юридичних та фізичних осіб, іноземних держав та між­народних організацій, що одержуються на умовах платності, строко­вое™, забезпеченості та зворотності з метою зменшення дефіциту відповідного бюджету або фінансування загальнодержавних та місце­вих інвестиційних програм та регулювання грошового обігу¹.

Зміст державного кредиту розкривається в його специфічних рисах:

а) має добровільний і заснований на договорі характер;

б) позичальником виступає держава або муніципальні утворення, кредиторами - юридичні та фізичні особи, іноземні держави, міжна­родні фінансові організації;

в) засобом забезпечення державних позик є загальний обсяг дер­жавного майна та публічних фінансових ресурсів держави;

г) має зворотний, платний, строковий характер;

ґ) кошти, виручені за рахунок публічного (державного) кредиту, спрямовуються на мінімізацію бюджетного дефіциту, реалізацію пуб­лічних державних або муніципальних інвестиційних програм;

д) реалізується шляхом розміщення державних цінних паперів^{[73] [74].}

Відповідно до ст. 11 Бюджетного кодексу України класифікація фінансування бюджету містить джерела одержання фінансових ресур­сів, необхідних для покриття дефіциту бюджету, і напрямки витрачан­ня фінансових ресурсів, що утворилися в результаті профіциту бюдже­ту. Витрати на погашення боргу належать до складу фінансування бюджету.

Дійсно, ці специфічні риси державного кредиту дозволяють склас­ти уявлення щодо нього, визначити зміст, заснований на публічному характері регулювання зазначених відносин. Однак деякі його прин­ципи, риси (платність, зворотність, строковість, забезпеченість і под.) схожі з принципами банківського кредитування, хоча, природно, і напов­нені зовсім іншим змістом. Показово, що М. Ф. Орлов у роботі 1832 р. «Теорія державного кредиту» підкреслював, що «кредит публічний, чи державний, і кредит приватний... крім імені і мети мають мало по­дібних рис»^[75]. Саме тому і необхідно зупинитися на основних відмін­ностях державного (публічного) та банківського кредитів:

1. Потреба в банківському кредиті виникає в основному у зв’язку з нерівномірністю кругообігу вартості виробничих фондів, негайними фінансовими потребами або потребами розвитку, тоді як потреба в дер­жавному кредиті спричинена недостатністю фінансових ресурсів саме держави і територіальних громад та наявністю бюджетного дефіциту, необхідністю реалізації інвестиційної програми.

2. Банківський кредит пов’язаний з грошовим обігом, в умовах якого гроші реалізують функцію засобу платежу; при державному ж кредиті акцентується на функції засобів обігу грошових ресурсів.

3. У відносинах банківського кредиту беруть участь банк (кредитор) та юридичні і фізичні особи (позичальники); у відносинах державного (публічного) кредиту - кредитори: юридичні та фізичні особи, іно­земні держави та міжнародні фінансові організації, позичальником виступає держава або муніципальне утворення.

4. Відносини банківського кредиту оформлюються шляхом укла­дення договору банківської позики; результатом операції державного кредиту є поява або збільшення зовнішнього/внутрішнього державно­го чи місцевого боргу.

5. При укладенні договору банківської позики закріплюються і мо­жуть бути застосовані конкретні санкції за порушення умов договору; при державному кредитуванні санкції не передбачаються.

6. Банківський кредит частіше пов’язаний з безготівковим грошо­вим обігом¹; державне кредитування здійснюється переважно у сфері готівкового грошового обороту.

7. При укладенні договору банківської позики забезпеченням є кон­кретне майно або фінансові ресурси; при державному кредитуванні засобами забезпечення виступає все майно або фінансові ресурси та­кого публічного утворення.

8. У режимі банківського кредитування може скластися ситуація, коли позичальник залишиться без грошових ресурсів (коштів), тоді джерелом погашення кредиту виступить заставлене майно; у відноси­нах за публічними запозиченнями джерелом погашення заборгованос­ті є кошти бюджетів або нові публічні позики чи емісія.