Поняття, види та принципи фінансування державних і місцевих видатків

Інститут державних та місцевих видатків реалізується шляхом фі­нансування.

Фінансування державних та місцевих видатків - це плано­вий, цільовий, безповоротний і безвідплатний відпуск грошових коштів, який виконується з урахуванням оптимального поєднання власних, кре­дитних та бюджетних джерел фінансування, проводиться в міру здій­снення планового використання коштів для забезпечення виконання загальнодержавних функцій (оборона країни, управління тощо), регіо­нальних завдань, а також для утримання соціально-культурної сфери, забезпечення соціальних гарантій та зобов’язань держави, з дотриман­ням режиму економії при постійному здійсненні контролю.

Фінансування здійснюється із різних джерел - бюджетів різних рівнів, позабюджетних цільових фондів, власних коштів державних та комунальних підприємств. Залежно від джерел фінансування виділя­ють такі його види: бюджетне фінансування, самофінансування та державне кредитування. Бюджетне фінансування - це фінансу­вання, що проводиться за рахунок бюджетних коштів.

Самофінансування використовується для покриття видатків дер­жавних та комунальних підприємств за рахунок їхніх власних фінансо­вих ресурсів.

Основними суб 'єктами фінансування є державні органи, підпри­ємства, установи та організації державної і комунальної форм власнос­ті. Останні поділяються на такі, що фінансуються з бюджету повністю або частково. Залежно від суб’єктів можна виділити дві форми прове­дення фінансування. При першій формі - з бюджетів покривається лише частина видатків державних та комунальних підприємств, уста­нов і організацій. Решта, більша частина, видатків покривається за ра­хунок їхніх власних або кредитних коштів.

Отже, основним принципом першої форми фінансування є опти­мальне поєднання використання власних, кредитних та бюджетних коштів при фінансуванні видатків. Ця форма застосовується при фінан­суванні державних та комунальних підприємств, які мають економічну і фінансову самостійність, отримуючи власні прибутки, а також при фі­нансуванні державних програм.

При другій формі фінансування з бюджетних джерел проводиться повне покриття всіх видатків суб'єкта фінансування. Ця форма викорис­товується при фінансуванні діяльності державних органів, обороноздат­ності країни, утриманні соціальної сфери, а також державних та кому­нальних підприємств, установ і організацій, які не мають своїх доходів.

Державні або комунальні установи та організації, видатки яких по­вністю фінансуються з бюджету, називаються бюджетними.

Діяльність бюджетних установ має свою особливість. Вони нале­жать до невиробничої сфери і не беруть безпосередньої участі у створенні матеріальних цінностей, тобто не створюють національного доходу. Основне їх призначення полягає у задоволенні соціально-куль­турних потреб населення та здійсненні загальнодержавних функцій. У результаті такої діяльності бюджетні установи можуть отримувати власні доходи і витрачати їх як додаткове джерело на покриття влас­них видатків. Але обсяги таких позабюджетних доходів є незначними порівняно з бюджетним фінансуванням, через що ці установи не мо­жуть стати економічно та фінансово самостійними і перейти на першу форму фінансування.

Незалежно від джерел покриття видатків фінансування здійсню­ється на основі таких принципів:

• плановості;

• безповоротності та безвідплатності фінансування;

• цільового спрямування коштів та їх ефективного використання;

• фінансування в міру виконання планів;

• оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних коштів;

• додержання режиму економії та здійснення постійного контролю за використанням коштів.

Принцип плановості. Уся фінансова діяльність держави здій­снюється шляхом укладення фінансових планів. Об'єктом фінансового планування є фінансові ресурси. Видатки усіх централізованих фондів коштів обов'язково відображаються у фінансових планах. Фінансове 318

планування здійснюють шляхом укладання фінансових планів - інди­відуальних і зведених. Індивідуальні фінансові плани охоплюють ба­ланси доходів та видатків підприємств, кошториси бюджетних уста­нов тощо.

Принцип безповоротності та безвідплатності фінансування державних видатків означає виділення коштів без прямого їх повернен­ня державі та без внесення до державних фондів коштів будь-якої платні за отримання цих коштів. Непряме (опосередковане) повернення отриманих від держави коштів полягає в матеріальному прирості ос­новних фондів у державній та комунальній виробничій і невиробничій сферах, збільшенні прибутків державних та комунальних підприємств, підготовці кваліфікованих кадрів для суспільства тощо.

Принцип цільового спрямування фінансування державних ви­трат полягає у тому, що кошти плануються, відпускаються і викорис­товуються на чітко визначені нормативними та індивідуально-планови­ми фінансовими актами цілі і заходи: виплата заробітної плати, поточні видатки, видатки розвитку тощо. Ефективне використання коштів має на меті одержання суспільно необхідного або бажаного результату при мінімальних витратах живої та упредметненої праці і матеріальних ресурсів. Виконання цього принципу на практиці означає удосконалення форм та методів оперативного управління виробничою і фінансовою ді­яльністю держави, розробку додаткових важелів та стимулів, спрямо­ваних на скорочення втрат і непродуктивних витрат, інтенсифікацію ви­робництва та використання досягнень науково-технічного прогресу.

Принцип фінансування в міру виконання планів означає, що кошти виділяються не автоматично, а відповідно до фактичного вико­нання робіт, кількісними та якісними показниками, що зумовлюють об­сяги витрат і конкретні цілі в момент виникнення реальної потреби у наданні коштів. Завдяки цьому принципу грошові ресурси можуть пере­бувати у постійному обігу. Виконання цього принципу чітко прослідкову- ється при фінансуванні капіталовкладень та капітальних ремонтів, де в разі невиконання планів засвоєння коштів невикористані грошові ресурси враховуються при наданні бюджетних коштів на наступний період.

Принцип оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних коштів полягає в тому, що під час визначення обсягу фінансування на всіх рівнях спочатку враховується наявність та мож­ливість використання власних коштів або скорочення власних видат­ків, потім - можливість отримання банківських кредитів і лише при об’єктивній неможливості покриття видатків із вищезазначених дже­рел вирішується питання про виділення бюджетного або відомчого фінансування. Цей принцип застосовується на стадії планування, роз­поділу та використання держаних ресурсів при покритті поточних ви­датків і капіталовкладень.

Принцип додержання режиму економії застосовується на ста­дії фактичного використання коштів і проявляється у раціональному використанні трудових та матеріальних ресурсів, використанні новітніх ресурсозберігаючих технологій, підвищенні норм виробітку сировини та природних ресурсів тощо. Саме пошук та розвиток техніки і техно­логії виробництва, пошук дешевих ресурсів можуть привести до еко­номії та раціонального використання природних, матеріальних і грошо­вих ресурсів держави.

При дефіциті бюджету та інфляції коштів додержання перелічених принципів фінансування є складною задачею, а відступ від них веде до таких тяжких наслідків, як безсистемне і нерегулярне використання державних коштів, виникнення проблеми неплатежів та зростання за­боргованості держави щодо фінансування тих чи інших витрат (зар­плат, пенсій, капіталовкладень тощо). Тому особливої ваги набирає принцип здійснення постійного контролю за використанням усіх видів державних ресурсів. Контроль дає можливість з’ясувати по­милки і недоліки у фінансовій діяльності держави та вжити заходів для їх усунення. Він також дає інформацію для перспективного і поточного планування державних видатків під час визначення цільового спряму­вання коштів та їх оптимальних обсягів.

Згідно зі ст. 10 Бюджетного кодексу України, видатки бюджету класифікуються за:

1) функціями, з виконанням яких пов’язані видатки (функціональ­на класифікація видатків):

а) розділи, в яких визначаються видатки бюджетів на здійснення відповідно загальних функцій держави, АР Крим чи органів місцевого самоврядування;

б) підрозділи та групи, в яких конкретизуються напрями спряму­вання бюджетних коштів на здійснення відповідно функцій держави, АР Крим чи органів місцевого самоврядування;

2) економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються ці видатки (економічна класифікація видатків): по­точні видатки, капітальні видатки та кредитування за вирахуванням погашення, склад яких визначається Міністром фінансів України;

3) ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків): визначає перелік головних розпорядників бюджетних коштів; на її основі Державне казначейство України та місцеві фінансові органи ведуть реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів;

4) за бюджетними програмами (програмна класифікація видат­ків): застосовується при формуванні бюджету за програмно-цільовим методом.

Видатки Державного бюджету України включають бюджетні при­значення, встановлені законом про Державний бюджет України на кон­кретні цілі, що пов'язані з реалізацією державних програм, перелік яких визначено статтею 87 Бюджетного кодексу України.

Державний бюджет України містить пояснення всіх видатків, за винятком видатків, що пов'язані з державною таємницею (таємних видатків).

Бюджетне фінансування - це безповоротний безвідплатний відпуск коштів з Державного та місцевих бюджетів на виконан­ня загальнодержавних функцій, функцій органів місцевого само­врядування та забезпечення функціонування бюджетних підпри­ємств, установ та організацій.

Бюджетне фінансування базується на загальних принципах фінан­сування, але має і свої специфічні особливості, а саме:

• кошти на покриття витрат відпускаються тільки з одного бюд­жету за підпорядкованістю підприємства, установи чи організації (тоб­то з Державного, обласного, районного, міського, сільського або се­лищного). Виняток становить фінансування загальнодержавних захо­дів: боротьба з епідеміями, епізоотіями, ліквідація втрат від катастроф та стихійного лиха тощо;

• фінансування бюджетних установ здійснюється на основі вста­новлених економічно і науково обґрунтованих нормативів для кожної сфери діяльності держави.

Виділення коштів з бюджету на забезпечення діяльності апарату законодавчої та виконавчої влади, управління, суду і прокуратури, обо-

роноздатності країни, на утримання соціально-культурної сфери, а та­кож державних та комунальних підприємств, установ і організацій, які не мають своїх доходів (бюджетних установ), здійснюється шляхом кошторисно-бюджетного фінансування.

12.3.