Правовий порядок кошторисно-бюджетного фінансування

Підприємства, установи, організації невиробничої сфери всі власні витрати здійснюють за рахунок бюджетних коштів, які визначаються кошторисами.

Кошторисно-бюджетне фінансування - це метод безпово­ротного, безвідплатного відпуску грошових коштів на утриман­ня установ, що перебувають на повному фінансуванні з бюдже­ту, на основі фінансових планів - кошторисів витрат.

За цим методом фінансується майже вся невиробнича сфера су­спільства, що базується на державній або комунальній формі власності (бюджетна сфера). Обсяг передбачуваних витрат згідно з коштори­сами закріплюється в бюджетах, які приймаються на відповідних рів­нях - у Державному бюджеті, бюджеті Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетах. Кошторисно-бюджетне фінансування здійсню­ється на основі загальних принципів бюджетного фінансування.

На кошторисно-бюджетному фінансуванні утримуються державні та комунальні:

• установи соціальної сфери;

• освітні установи - школи, середні спеціальні та вищі навчальні заклади;

• установи охорони здоров'я - лікарні та поліклініки, державні та дитячі дошкільні установи;

• установи культури - бібліотеки, будинки культури, дитячі театри, об'єкти фізичної культури;

а також:

• установи Міністерства оборони, Прикордонних військ, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України;

• органи законодавчої та виконавчої влади, суди та прокуратура.

Основним документом, що визначає витрати бюджетних установ, є кошторис.

Кошторис - це фінансово-плановий акт, який визначає обсяг, цільове направлення і щоквартальний розподіл коштів на утри­мання установ.

Фінансування з бюджету виконується тільки на основі затвердже­них кошторисів видатків.

Правове значення кошторису полягає в тому, що він визначає пра­ва та обов'язки керівника бюджетної установи щодо цільового вико­ристання бюджетних коштів, а також обов'язки фінансових органів щодо надання цих коштів та їх контролю.

За колом охоплення установ кошториси поділяються на індивіду­альні, централізовані і зведені.

Централізовані кошториси складають міністерства, відомства, установи на проведення централізованих заходів.

Зведені кошториси охоплюють індивідуальні кошториси. Індиві­дуальні кошториси є індивідуальним фінансово-правовим актом, що встановлює особливості фінансування окремих установ.

При кошторисно-бюджетному фінансуванні фінансово-правові від­носини виникають тільки з моменту затвердження кошторису. В цьо­му і полягає правове значення кошторису, який спямований на вико­нання і конкретизацію фінансово-правових норм. Кошториси бюджет­них установ складаються відповідно до класифікації доходів і видатків Державного та місцевих бюджетів України.

Кошторис витрат бюджетної установи складається з 4 частин:

1. Загальні відомості.

2. Виробничі показники.

3. Розрахунки за видами витрат.

4. Зведення витрат.

До загальних відомостей відносять: найменування бюджетної ус­танови, адреса, бюджет, з якого вона фінансується, із вказівкою номе­рів розділу, глави параграфа за бюджетною класифікацією.

У другій частині наводяться дані паспортизації установи, на під­ставі яких проводяться розрахунки необхідних асигнувань: наприклад, кількість слухачів та викладачів закладу, дані про матеріально-техніч­ну базу тощо.Третя частина кошторису містить економічні розрахунки за кожною зі статей за елементами витрат. У четвертій робиться зве­дення затрат за статтями з розподілом за кварталами року.

Розміри видатків за кожною статтею кошторису встановлюються шляхом використання норм та економічних нормативів. Норми вит­рат - це визначений компетентним органом розмір витрат на розра­хункову одиницю.

За своїми юридичними властивостями норми поділяються на обов ’язкові та розрахункові. Обов ’язкові норми встановлюються актами вищих органів державної влади та управління і не підлягають змінам (нарахування на заробітну платню). Розрахунковими нормами є середні витрати на розрахункову одиницю.

За змістом норми поділяються на матеріальні та грошові. Ма­теріальна норма - це кількісний набір продуктів або інших матеріаль­них цінностей на одну розрахункову одиницю. В основі матеріальної нор­ми лежить розмір витрат у натуральному виразі (витрати електроенергії на 1 м² площі), а в основі грошових - вартісне відбиття матеріальних норм (добовий розмір харчування на одного слухача закладу).

Грошові норми поділяються на індивідуальні, комбіновані та ук­рупнені. Індивідуальні норми застосовуються при складанні кошторису окремого закладу, вони встановлюють види видатків (ремонт, освіт­лення). До комбінованих відносять норми, що об’єднують видатки у рамках однієї статті або по декількох статтях при зведеному плану­ванні, а до укрупненої норми відносять усі видатки, пов’язані з фінан­совим забезпеченням усієї бюджетної установи або її частини.

Нормативи - це розміри витрат, які не пов’язані з одиницями нормування (наприклад, відсотки нарахування на заробітну плату).

Поквартальний розподіл бюджетних асигнувань за кошторисами повинен відповідати поквартальному розподілу видатків відповідного бюджету. Кошторис складається усіма установами на календарний рік і затверджується керівниками вищестоящих організацій не пізніше ніж через місяць після затвердження відповідного бюджету. Одночасно з кошторисом на затвердження відповідного бюджету подається штат­ний розпис установи. Фінансування установ без затвердженого кошто­рису забороняється. Забезпечує казначейське обслуговування Дер­жавного та місцевих бюджетів Державна казначейська служба Украї­ни. На основі ведення єдиного казначейського рахунку казначейство здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержу­вачів бюджетних коштів, а також контрольні функції та інші.

Асигнування, що передбачені кошторисами, надаються розпоряд­никам бюджетних коштів. Розпорядниками бюджетних коштів, згідно з Бюджетним кодексом України, виступають бюджетні устано­ви в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асиг­нувань, взяття бюджетних зобов’язань та здійснення видатків з бюд­жету.

Фінансування по Державному бюджету України здійснюється Мі­ністерством фінансів України шляхом надання головним розпорядни­кам права використання бюджетних коштів в установах банків, визна­чених чинним законодавством. По бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, окружних, міських (крім міст районного підпорядку­вання) та районних бюджетах фінансування здійснюється відповідно Міністерством фінансів АР Крим, фінансовими відділами виконкомів органів місцевого самоврядування шляхом перерахування коштів з ра­хунків відповідних бюджетів на поточні рахунки головних розпоряд­ників бюджетних коштів у тих визначених законодавством установах комерційних банків, в яких відкриті бюджетні рахунки підприємств, що одержують фінансування. Після отримання коштів із бюджету на свої рахунки головні розпорядники у встановленому порядку перерахову­ють кошти на поточні рахунки підвідомчих підприємств, організацій та закладів - на рахунки розпорядників нижчого ступеня.

По бюджетах міст районного підпорядкування, сільських та се­лищних бюджетах фінансування здійснюється відповідними виконав­чими комітетами органів місцевого самоврядування. Таким чином, у фінансуванні витрат з бюджету беруть участь усі ланки бюджетної системи України.

Кожне окреме бюджетне підприємство, організація або установа отримують асигнування лише з одного бюджету. Розподіл установ на ті, що фінансуються з Державного бюджету, і ті, що отримують асиг­нування з місцевих бюджетів, здійснюється залежно від їх значимості та підпорядкування. З Державного бюджету отримують фінансування національні установи; підприємства, організації та заклади, що підпо­рядковані безпосередньо міністерствам України, державним коміте­там і відомствам. Інші бюджетні установи фінансуються головним чином із відповідних місцевих бюджетів.

Кошти на фінансування бюджетних підприємств, організацій та установ відпускаються за статтями відповідно до бюджетної кла­сифікації. Керівники - розпорядники бюджетних коштів мають пра­во збільшувати квартальні витрати по одній статті за рахунок відпо­відного скорочення витрат по інших статтях без перебільшення за­гальної суми квартальних асигнувань по кошторису.

Таке збільшення допускається за всіма статтями, крім видатків на заробітну плату, капітальні вкладення, харчування, стипендії, а для установ, що фінансуються з Державного бюджету, також крім витрат на придбання обладнання та інвентарю.

12.4.