Поняття кредитування. Місце та особливості державного кредиту. Співвідношення державного кредиту із системою державних доходів

Формування ринкової моделі економіки в Україні в умовах кризи змінює роль та місце держави в суспільному відтворенні, у загальній системі економічних, соціальних та політичних відносин.

Теоретичним засадам функціонування та практики використання державного кредиту присвятили свої наукові праці такі зарубіжні вчені, як: А. Вавілов, А. Зіденберг, Дж. Кейнс, А. Лернер, Г Манків, Д. Рікар- до, А. Сміт, Л. Федякіна, Л. Хоффманн та інші. Серед вітчизняних вче- них-економістів варто відзначити праці В. Андрущенка, В. Базилевича, О. Барановського, Т Вахненко, А. Гальчинського, В. Геєця, В. Лагутіна, І. Луніної, І. Лютого.

Державний кредит є складовою фінансової системи держави, сут­ність якої реалізується через ознаки та функції.

Інститут державного кредиту є інститутом Особливої частини фінансового права, на який поширюють свою дію норми Загальної частини. Державний кредит являє собою доволі специфічну ланку державних фінансів, характеризує особливу форму фінансових відно­син держави і тому виділяється в окрему ланку. Правильне і розумне застосування механізму державного кредитування, з одного боку, є засобом збільшення фінансових можливостей держав и і важливим чинником прискорення соціально-економічного розвитку країни, а з другого боку, необгрунтоване його використання може спричинити істотне зростання податкового тиску в державі, витоку капіталів, де­стабілізації економіки.

У теорії фінансового права державний кредит розглядається у двох значеннях:

• як економічна категорія;

• як правова категорія.

Як економічна категорія державний кредит являє собою сис­тему відносин грошового характеру, що виникають у зв'язку із залу­ченням державою для тимчасового використання вільних коштів юри­дичних і фізичних осіб на добровільних засадах.

Економічна сутність державного кредиту зводиться до того, що тимчасово вільні кошти юридичних і фізичних осіб акумулюються на умовах зворотності і платності та використовуються державою. За та­ких обставин держава має можливість якнайкраще задовольнити потреби суспільства, впливати на соціально-економічний розвиток.

Таким чином, державний кредит є, з економічної точки зору, од­нією з форм обігу позичкового капіталу і зводиться до вторинного роз­поділу вартості валового внутрішнього продукту.

Як правова категорія кредит - це урегульовані правовими нор­мами відносини з акумуляції державою тимчасово вільних коштів юри­дичних і фізичних осіб на принципах добровільності, терміновості і зво- ротності з метою покриття бюджетного дефіциту і регулювання грошо­вого обігу^[112].

Особливості державного кредиту:

• добровільний характер;

• основою державного кредиту є його зворотність і платність: че­рез визначений період часу внесена сума повинна бути повернена з відсотками;

• під час запозичення засобів державою забезпеченням кредиту виступає усе майно, що перебуває у її власності, майно певної терито­ріальної громади або визначена сума її доходу;

• на рівні центрального уряду державні позики не мають конкрет­ного цільового характеру. Запозичення на більш низьких територіальних рівнях досить часто набувають чітко вираженої цільової спрямованості.

Бюджетним кодексом України регламентовано, що доходи Держа­ви складаються з податкових надходжень, неподаткових надходжень, доходів від операцій з капіталом та трансфертів.

Економічний зміст та юридична природа державного кредиту во­дночас передбачають надходження до державного бюджету, оскільки суми державних позик становлять його доходну частину, та разом з тим ці кошти не дають нових прибутків і повинні погашатися. Власне характерні ознаки добровільності, терміновості, платності і поворот­кості відмежовують кошти, акумульовані шляхом державного кредиту, від доходів держави^[113].

Йдеться про методи правового регулювання, характерні також для відносин у сфері державного та муніципального кредиту, особли­вості фінансово-правових норм, статус суб'єктів фінансових відносин, що виникають у сфері залучення коштів шляхом оформлення зовніш­ніх або внутрішніх позик та повернення таких коштів.

Суми державних позик - це державні кошти, оскільки держава мо­же їх вільно використовувати і повністю ними розпоряджатися, однак за своїм фінансовим і економічним характером вони істотно відрізня­ються від постійних доходів, оскільки пов'язані з певними видатками, а саме:

• відшкодуванням вартості державного цінного папера;

• виплатою процентів за державними позиками тощо.

Отже, одержані державою суми державних позик згодом призводя­ть до видатків з державного бюджету на погашення державного боргу. Як і інші сфери фінансової діяльності держави, відносини у галузі зовніш­ніх та внутрішніх запозичень є предметом постійного контролю з боку уповноважених фінансових органів та органів загальної компетенції.

Основною формою державних доходів, як відомо, є податки. Крім цього, засобом для погашення відсотків за користування державною позикою є податкові надходження. Сьогоднішні державні позики - це завтрашні податки. Деякі платники податків є власниками державних цінних паперів. Вони одержують відсотки по цих паперах і одночасно сплачують податки, що частково ідуть на виплати державних позик^[114].

З досвіду зарубіжних країн відомо, що найкраще запозичені кошти спрямовувати до виробничої сфери. Залежно від того, які галузі народ­ного господарства фінансуватимуться за рахунок цих коштів, визнача­ються терміни, на які можна їх вкладати, з тим щоб сплата процентів здійснювалася за рахунок одержаних доходів від проінвестованих галу­зей. Принцип цільового використання позичених коштів є виправданим на будь-якому рівні чи за будь-якої форми кредитування: банківський кредит, державне кредитування, кредити, надані міжнародними фінан­сово-кредитними установами тощо.

Державний кредит як фінансова категорія виконує три функції:

• розподільчу;

• регулюючу;

• контрольну.

Через розподільчу функцію державного кредиту забезпечується формування централізованих грошових фондів держави або їх вико­ристання на принципах строковості, платності і повернення. Виступаю­чи позичальником, держава забезпечує додаткові кошти для фінансу­вання своїх витрат. У промислово розвинутих країнах державні позики є основним джерелом фінансування бюджетного дефіциту і займають друге місце (після податків) у формуванні доходів бюджету.

Регулююча функція державного кредиту полягає у тому, що, вступаючи у кредитні відносини, держава впливає на стан грошового обігу, рівень процентних ставок на ринку грошей і капіталів, на вироб­ництво і зайнятість.

Виступаючи кредитором і гарантом, держава може позитивно ви­ливати на виробництво і зайнятість. У промислово розвинутих країнах розповсюджена система підтримки малого бізнесу, експорту продукції або виробництва в окремих районах, де має місце економічний спад, шляхом гарантування державою погашення кредитів, наданих банка­ми у відповідності до державних програм.

Підтримка малого бізнесу передбачає, що держава бере на себе погашення заборгованості банкам за кредитами, наданими малим під­приємствам, у випадку їх банкротства.

Контрольна функція державного кредиту органічно переплітається з контролюючою функцією фінансів. Однак вона має свої специфічні особливості, породжені особливостями даної категорії:

• тісно пов'язана з діяльністю держави і станом централізованого фонду грошових коштів;

• охоплює рух вартості у двосторонньому порядку, оскільки перед­бачає повернення і відшкодування отриманих коштів;

• здійснюється не тільки фінансовими структурами, але й кредит­ними установами.

Контроль поширюється як на залучення позикових коштів, так і на їх погашення. Особлива увага приділяється питанню цільового вико­ристання коштів, строків їх повернення та своєчасності сплати відсот- ків^[116]. За таких обставин інститут державного кредиту є важливим ін­ститутом особливої частини фінансового права України.

13.2.