4. Види і форми державного кредиту.

Державний кредит буває: внутрішнім і зовнішнім. Основна частина державних видатків здійснюється в національній валюті, тому переважного розвитку набуває внутрішній державний кредит.

Найпоширенішою формою державного кредиту є позики. За допомогою їх мобілізуються тимчасово вільні кошти юридичних і фізичних осіб для фінансування потреб держави. Держава випускає і розповсюджує цінні папери, як правило облігації. Вони мають номінальну вартість, за якою продаються і гасяться. Виходячи з номінальної вартості облігацій, виплачуються проценти.

За виграшними позиками власники облігацій одержують твердий доход у формі процента від номінальної вартості облігацій. При виграшних позиках весь доход власники облігацій одержують у формі виграшу. Доход виплачується не за всіма облігаціями, а лише за тими, на які випав виграш. Безпрограшні позики випускаються з умовою, що протягом строку дії позики виграшними будуть всі облігації. Безпроцентні займи не передбачають виплату доходу, але гарантують одержання товару, на який не задовольняється попит на ринку. Вартість кожної випущеної облігації дорівнює ціні товару (легкового автомобіля, телевізора, холодильника тощо).

За методами розміщення розрізняють позики добровільні та примусові. Облігації добровільних позик вільно продаються і купуються банківськими установами. Державні позики мають бути облігаційними і безоблігаційними. Безоблігаційні позики оформляються підписними зобов\'язаннями.

Другою формою державного кредиту є передавання ощадними установами частини або всієї суми коштів населення, які розміщені в ощадному банку або інших ощадних установах держави, для покриття своїх витрат.

Сьогодні найпоширенішою формою державного кредиту є використання державою коштів позикового фонду. Держава мобілізує через кредитні установи частину кредитних ресурсів на покриття своїх витрат. Ця форма державного кредиту економічно не виправдана і зумовлює інфляційні процеси.

До державного кредиту належить також міждержавний кредит, коли деякі держави виступають кредиторами, а інші – позичальниками. Він надається на умовах строковості, платності та повернення. Величину одержаних зовнішніх позик і нарахованих процентів включають до державного боргу.

Зовнішні позики надаються за рахунок бюджетних коштів або спеціальних урядових фондів. Державні зовнішні позики можуть надаватися в грошовій або товарній формі. Вони бувають середньо- та довгостроковими. Грошові позики надаються у валюті країни-кредитора або у вільноконвертованій валюті.

5. Структура державного боргу та механізм його формування.

Державний борг – загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов\'язань держави, включаючи боргові зобов\'язання держави, що вступають в дію в результаті виданих гарантій за кредитом або визначені чинним законодавством чи договорами зобов\'язання.

Активна політика держави як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку капіталів закономірно призводить до утворення державного боргу, який поділяється на внутрішній і зовнішній. Зовнішні запозичення завжди пов\'язані з досягненням задоволення інтересів держави через відповідну стратегію і тактику її уряду.

Держава може здійснювати запозичення шляхом розміщення на світових фінансових ринках цінних паперів у вигляді облігацій, а також продажу їх на внутрішніх ринках при купівлі нерезидентами, отримання грантів, субсидій за рахунок науково-технічної допомоги.

Позички міжнародних фінансових інститутів є формою існування та функціонування іноземного капіталу, і для країни позичальника заборгованість перед ними становить державний борг.

Найбільшу складність для держави як в плані зростання зовнішнього боргу, так і в плані використання кредитів становлять запозичення, одержані від іноземних комерційних структур під гарантії уряду. Ці кредити, як підтверджує досвід багатьох країн, мають найнижчі показники щодо ефективності використання. Слід також зазначити, що за прийнятного ринкового середовища гарантії уряду не є обов\'язковим елементом кредитування.

Мобілізація коштів на внутрішньому ринку має деякі відмінності. Найпоширенішою формою внутрішніх запозичень є позики. За їх допомогою мобілізуються тимчасово вільні кошти юридичних і фізичних осіб для фінансування потреб держави. Держава випускає і продає цінні папери, як правило, облігації. Вони мають номінальну вартість, за якою продаються й гасяться. З огляду на номінальну вартість облігацій виплачуються проценти.

Державні позики можуть випускатися центральним урядом і місцевими органами та розповсюджуватися лише серед населення або лише серед юридичних осіб. Залежно від способу виплати доходу позики поділяють на процентні, виграшні, процентно-виграшні, безпроцентні і безпрограшні.