Розділ VI ЗАП присвячений регулюванню процедури адмі­ністративного оскарження, тобто оскарження рішень, дій чи безді­яльності адміністративного органу в адміністративному (несудовому) порядку.

2. Адміністративне оскарження можна розглядати як один із видів адміністративної процедури або як факультативну стадію адміністративного провадження.

Протягом останніх 20 років інститут адміністративного оскар­ження зазнав суттєвих змін.

І хоча за сучасних умов недоліками адміністративного оскар­ження залишаються брак неупередженості та «корпоративна (відомча) солідарність», проте до прямих переваг адміністративного оскарження можна віднести його оперативність, меншу формалізо- ваність та економічність і для скаржника, і для держави. Ефективне адміністративне оскарження може суттєво зменшувати наванта­ження і на судову владу.

Для оцінки значення інституту адміністративного оскарження необхідно пам’ятати, що суд, навіть визнавши оскаржуване рішення незаконним, не може видати сам адміністративний акт (ліцензію, дозвіл на будівництво тощо), і особа в будь-якому разі ще чека­тиме, поки адміністративний орган виконає судове рішення. Адмі­ністративне оскарження дозволяє досягнути бажаного результату у значно коротші терміни, тобто є оперативнішим порівняно з судовим оскарженням.

Часто саме при розгляді скарги відбувається перше реальне спілкування адміністративного органу з особою.

І нарешті, лише в порядку адміністративного оскарження є можливість переглянути адміністративний акт на предмет його доцільності (зокрема економічності, ефективності). Тобто особа може апелювати не лише до проблеми невідповідності адміністративного акта закону, а й використовувати іншу аргументацію (наприклад, економічну необґрунтованість рішення або його соціальну неадек­ватність тощо).

3. Відмежування адміністративного оскарження від інших видів позасудового захисту прав особи. В окремих наукових та навчальних джерелах до адміністративного оскарження відносять оскарження рішень, дій та бездіяльності суб’єктів владних повно­важень до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини чи інших подібних суб’єктів. Це дійсно позасудовий спосіб правового захисту. Але його не можна вважати «адміністративним», оскільки ці суб’єкти розгляду скарги знаходяться поза межами публічної адміністрації. їх можливості щодо розгляду скарги досить обмежені, особливо в частині вирішення справи по суті. Тому адміністративне оскарження (оскарження в адміністративному порядку) необхідно характеризувати саме як оскарження в межах публічної адміністра­ції, тобто до адміністративних органів.

4. Щодо вживаної у коментованому розділі ЗАП термінології, важливо наголосити, що поняття «адміністративного органу» та «адміністративного акта» визначені у пунктах 1 та 3 статті 2 ЗАП, а під «оскаржувачем» мається на увазі особа, яка звертається зі скаргою до адміністративного органу з метою захисту своїх прав і законних інтересів (згідно зі статтею 28 ЗАП). При цьому оскар­жувачем може бути не лише особа, яка брала участь на попередніх стадіях адміністративного провадження (адресат адміністративного акта, зокрема заявник, або заінтересована особа), а й будь-яка інша фізична або юридична особа, яка вважає що адміністративним актом порушуються (зачіпаються) її права, свободи чи законні інтереси.

Зарубіжний досвід

В окремих зарубіжних країнах (наприклад, ФРН) оскарження в адміністративному порядку тривалий час було обов’язковою стадією перед зверненням до суду. Прикметно, що у Конституції ФРН є норма, у якій передбачено, що «якщо права якої-небудь особи пору­шені державною владою, то вона може звертатися до суду»^[85], тобто норма, аналогічна до положення частини другої статті 55 Конститу­ції України. І при цьому Конституційний Суд ФРН, даючи її тлума­чення, визначив, що адміністративне оскарження не є обмеженням конституційного права особи на судовий захист.

Після конституційних змін щодо судової реформи в Україні законодавець тепер теж може встановлювати попередні механізми обов’язкового досудового оскарження рішень, дій та бездіяльності публічної адміністрації для з’ясування відповіді на питання, чи існує взагалі правовий спір у конкретній ситуації. Встановлення адміні­стративного оскарження обов’язковою передумовою для звернення до суду дозволило б вирішити проблему паралельного судового та адміністративного оскарження одного рішення. Адже сьогодні цілком можливою є ситуація, коли одна особа оскаржує адміністративний акт в адміністративному порядку, а інша — той самий акт — в судовому.