Підсумки

Добросовісне виконання міжнародних зобов’язань як принцип pacta sunt servanda («договори повинні дотримуватись») — найстаріший з основних принципів міжнародного права. Про його загальне визнання прямо вказа­но у Віденській конвенції про право міжнародних договорів 1969 р., Віден­ській конвенції про право міжнародних договорів між державами і між­народними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р., це підтверджують рішення міжнародних судових установ, практика дер­жав і міжнародних організацій.

Зіставлення дій Російської Федерації з приписами її міжнародних зобов’язань у контексті норм міжнародного права стосовно ознак пору­шення зобов’язань дозволяють стверджувати, що діями проти України Ро­сія порушила ті, що передбачені Статутом ООН, Гельсінським заключним актом НБСЄ 1975 р., Віденською конвенцією про право міжнародних до­говорів 1969 р., багатосторонніми договорами у сфері захисту прав люди­ни (Європейською конвенцією про захист прав людини та основополож­них свобод 1950 р. і рядом протоколів до неї, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права та Міжнародним пактом про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. та низкою інших), у сфері боротьби з тероризмом (зокрема Міжнародною конвенцією про боротьбу з фінансу­ванням тероризму 1999 р., Міжнародною конвенцією про боротьбу із за­хопленням заручників 1979 р., Конвенцією Ради Європи про запобігання тероризмові 2005 р., Договором про співробітництво держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав у боротьбі з тероризмом 1999 р.) тощо.

Російська Федерація порушила й практично всі свої зобов’язання пе­ред Україною, які містяться в основних двосторонніх міждержавних дого­ворах — «Великому договорі» (Договорі про дружбу та співробітництво між Російською Федерацією та Україною 1997 р.), договорах про співро­бітництво в основних сферах взаємодії (економічній, технічній, гуманітар­ній), Харківській угоді 2010 р.

Дослідження відповідних норм міжнародного права та практики їх застосування свідчить, що нема будь-яких підстав, якими могли б бути обґрунтовані твердження про правомірність невиконання Росією своїх зобов’язань як перед Україною, так і перед світовою спільнотою загалом, або про усунення відповідальності за їх порушення.

Денонсація Російською Федерацією Харківської угоди 2010 р. та угод щодо базування ЧФ Росії на території України 1997 р. проведена всупереч нормам міжнародного права, а що необґрунтована відмова від договору не веде до його припинення, то ці угоди продовжують діяти, залишаються чинними і відповідні зобов’язання російської сторони перед українською.

Проведений аналіз дозволяє стверджувати про грубе порушення Росі­єю міжнародно-правових норм, які закріплюють принцип добросовісного дотримання міжнародних зобов’язань і містяться у Статуті О ОН, Деклара­ції про принципи міжнародного права 1970 р., «Декларації принципів, яки­ми держави будуть керуватись у взаємних відносинах» Гельсінського за­ключного акта 1975 р., Віденській конвенції про право міжнародних дого­ворів 1969 р. Це стосується практично всіх обов’язків держави, визначених нормативним змістом принципу добросовісного виконання міжнародних зобов’язань: виконувати їх повністю згідно з відповідною міжнародно-пра­вовою нормою; дотримуватися всіх своїх міжнародних зобов’язань, неза­лежно від джерел, в яких вони містяться; робити все залежне від держави для реалізації зобов’язання повністю; не брати участі в договорах, які супер­ечать нормам Статуту О ОН; при ухваленні своїх законів узгоджувати їх зі своїми зобов’язаннями з міжнародного права; увідповіднювати внутрішнє законодавство своїм міжнародним зобов’язанням; забезпечувати належне функціонування внутрішньодержавних механізмів їх реалізації.

Цілий ряд зобов’язань, порушених Російською Федерацією, нале­жать до її ключових зобов’язань як перед усією міжнародною спільнотою (зобов’язання erga omnes), так і перед Україною. Частина з них передбаче­на нормами jWs cogens, тобто імперативними нормами загального міжна­родного права, відповідальність за порушення яких суворіша, аніж за по­рушення інших міжнародно-правових норм. Зобов’язання erga omnes пе­редбачають право всіх держав, незалежно від того, чи зазнали вони без­посередньо негативних наслідків порушення таких зобов’язань, вимагати притягнення Росії до міжнародно-правової відповідальності.