Підсумки

Міжнародно-правовий принцип мирного розв’язання спорів безпосеред­ньо захищає міжнародний мир і безпеку, він поряд із забороною засто­сування сили або погрози силою — правова основа забезпечення такого стану.

Держави, дотримуючись вказаного принципу, зобов’язані викорис­товувати всі передбачені міжнародним правом мирні засоби врегулю­вання (переговори, посередництво, процедури примирення, добрі по­слуги, звернення до регіональних органів або угод, арбітраж, судовий розгляд) і, при неможливості досягти цього за допомогою одних, звер­татись до інших; намагатись досягти якнайшвидшого і справедливого розв’язання своїх міжнародних спорів; доходити згоди щодо таких мир­них засобів, які відповідали б обставинам і характерові спору; утриму­ватися від будь-яких дій, що можуть загострити становище; враховува­ти інтереси іншої сторони спору; дотримуватись при врегулюванні спо­ру принципу суверенної рівності держав; використовувати можливості Генеральної Асамблеї і Ради Безпеки ООН у розв’язанні спорів та спри­яти їх ефективній реалізації.

Російській агресії проти нашої держави, що розпочалась у люто­му 2014 р., не передував спір, однак наразі можна стверджувати про на­явність таких міжнародних спорів між РФ та Україною:

1) спір, пов’язаний з агресією Російської Федерації проти нашої дер­жави (остання вимагає повного відшкодування завданої шкоди шляхом припинення міжнародно-протиправних діянь, рести­туції порушених прав, компенсації завданої міжнародно-проти­правними діяннями шкоди, а російська сторона, своєю чергою, заперечує власну агресію);

2) спір про невиконання Росією своїх зобов’язань з боротьби з фі­нансуванням тероризму;

3) спір, пов’язаний із порушеннями зобов’язань цієї держави за міжнародним гуманітарним правом;

4) спір щодо дискримінації етнічного українського та кримсько­татарського населення на окупованій Росією частині території України.

Розгляд дій РФ проти нашої держави та зазначених спорів беззапере­чно свідчить про порушення нею зобов’язань перед Україною щодо прин­ципу мирного розв’язання, передбачених універсальними, регіональними договорами, а також договорами, укладеними РФ та Україною після роз­паду Союзу PCP, як багатосторонніми в рамках СНД, так і двосторонні­ми. При цьому йдеться про очевидні порушення всіх обов’язків, передба­чених вказаним принципом.