Підсумки

Право держави на дотримання щодо неї принципу суверенної рівно­сті — невіднятний складник її міжнародної прав о суб’єкти ості, що по­ходить з визнання суверенітету найважливішою рисою, притаманною всім державам.

Міжнародно-правові акти, що містять норми принципу суверенної рівності, передбачають передусім наділення держав юридичною рівністю, однаковим обсягом прав, можливостей і обов’язків, стверджуючи його не тільки як імперативний принцип міжнародного права, але й як неодмін­ну рису сучасної міжнародної спільноти, а також пріоритетну умову існу­вання та поступального розвитку міжнародного права.

Відповідно до нормативного змісту вказаного принципу держави мають право на юридичну рівність з іншими державами; політичну не­залежність; право користуватися правами, властивими повному сувере­нітетові, на повагу до територіальної цілісності; вільно обирати і розви­вати свою політичну, соціальну, економічну та культурну систему; вста­новлювати свої закони та адміністративні правила; визначати і вести на власний розсуд відносини з іншими державами відповідно до міжнарод­ного права; самостійно ухвалювати рішення щодо участі у багатосторон­ніх і двосторонніх міжнародних договорах, членства або участі в роботі міжнародних організацій; змінювати свої кордони згідно з міжнародним правом мирним шляхом і за домовленістю; право на участь у заходах з ко­лективної безпеки та право на нейтралітет.

Російська Федерація, чинячи військову агресію, анексію Кримсько­го півострова, окупацію частини Східної України та цілий ряд інших дій, зокрема в рамках «торговельної війни», «газової війни», при протидії єв­ропейській та євроатлантичній інтеграції нашої держави, вимогах щодо її внутрішнього устрою тощо, грубо порушує передбачені принципом су­веренної рівності обов’язки поважати ці права, правосуб’єктність інших держав, їхню територіальну цілісність і політичну незалежність, не засто­совувати силу, не вчиняти жодного тиску при реалізації ними прав, при­таманних повному суверенітетові тощо.