Підсумки

Принцип поваги основних прав і свобод людини як основний принцип міжнародного права набуває все більшого значення у зв’язку із загальним визнанням того, що одна з основних функцій держави — забезпечення до­тримання прав людини, зокрема і як фундаменту міжнародних відносин.

Пройшовши тривалий період становлення, вказаний принцип був за­кріплений як самостійний міжнародно-правовий принцип Гельсінським заключним актом НБСЄ 1975 р., однак вагому роль у цьому процесі ві­діграли Загальна декларація прав людини 1948 р., міжнародні пакти про основні права людини 1966 р., інші універсальні та регіональні договори загального та спеціального аспектів дії (вже до середини 70-х рр. XX ст. функціонувало понад 200 багатосторонніх договорів у сфері захисту прав і свобод людини).

Аналіз подій, пов’язаних з агресією Російської Федерації проти Украї­ни, демонструє, що вони супроводжуються грубими, системними, масови­ми порушеннями практично всіх основних прав людини — права на жит­тя, заборони катувань, права на свободу та особисту недоторканність, за­борони дискримінації, права на ефективні засоби правового захисту, на справедливий судовий розгляд, на повагу до приватного і сімейного жит­тя, на недоторканність житла, свободи думки, совісті і релігії, свободи ви­раження поглядів, зборів і об’єднань, права на освіту, на самовизначен­ня, на вільні вибори, свободи пересування, заборони вислання громадян. Йдеться як про індивідуальні права мешканців АР Крим, Донецької і Лу­ганської областей, українців у Російській Федерації, так і про колективні права кримських татар як корінного народу півострова та українців як на­ціональної меншини у РФ.

Відповідно до норм міжнародного права Росія як держава відпові­дальна за порушення прав людини не лише її органами влади, посадовця­ми, армією та спецслужбами у Криму та на сході України, вчинені ними при окупації цих частин території нашої держави, а й «самообороною Кри­му» і «ополчення» у Донецькій та Луганській областях.

Аналіз відповідних міжнародно-правових норм дозволяє стверджу­вати, що в Російської Федерації не було жодної юридичної підстави ані для будь-яких обмежень прав людини, ані для відступу від своїх зобов’язань за міжнародними договорами у сфері захисту прав людини.

Зіставлення дій РФ зі змістом обов’язків, покладених на державу згід­но з принципом поваги прав людини, дозволяє стверджувати про пору­шення Росією практично всіх із них (поважати всі права людини та осно­вні свободи, незалежно від статі, раси, мови, релігії чи інших ознак; спри­яти розвиткові та ефективній реалізації громадянських, політичних, еко­номічних, соціальних, культурних та інших прав і свобод; поважати права національних меншин, забезпечувати їм можливість користуватись права­ми людини та основними свободами, захищати їхні законні інтереси; до­тримуватись норм міжнародних договорів, у яких містяться зобов’язання держави щодо захисту прав людини та основних свобод; притягати до від­повідальності осіб, винних у порушенні прав людини; забезпечувати по­стійну та неухильну повагу цих прав і свобод у відносинах з іншими дер­жавами тощо).