Принцип добросовісного виконання зобов’язань ключовий не лише для міжнародного права, а й для права взагалі.

Як зазначає Е. Соломон, будь- яка угода юридичного характеру, незалежно від того, чи її сторони — фі­зичні особи, юридичні особи, держави чи міжнародні організації перед­бачає, що при укладанні угоди сторони діяли з наміром дотримуватися її положень.^[1374] К.

Подібні твердження цілком справедливі і для міжнародного права. І.Лукашук вказував, що принцип добросовісного виконання міжнарод­них зобов’язань виник одночасно з міжнародним правом, був відомий як принцип «договори повинні дотримуватися» (pacta sunt servanda) (інший переклад — “договори треба виконувати” виглядає відповіднішим подаль­шому тлумаченню нормативного змісту принципу і його майже усталеній назві ’’принцип виконання міжнародних зобов’язань”. Однак, точний пе­реклад з латини “servanda”- скоріше “дотримуватись”, ніж “виконувати”.

Ряд авторів також схильні писати про “сумлінне дотримання міжнарод­них зобов’язань” виходячи, як нам здається, не в останню чергу з точного перекладу латинської назви принципу. Ряд авторів, зокрема І.І.Лукашук, використовують “виконання” і “дотримання” синонімічно — Прим, авто­ра) і став першим основним принципом міжнародного права.^[1379] Д. Анци- лотті та Г. Кельзен вважали pacta sunt servanda основоположною нормою (norma fundamentale^[1380] та Grundnorm),^[1381] головною в ієрархії міжнарод­но-правових норм.

Як відомо, джерело юридично обов’язкової сили міжнародного пра­ва — згода держав, що надає юридичну силу не тільки окремим догово­рам, але й міжнародному праву загалом.

Цей принцип фундаментальний і для галузей міжнародного права. Так, Т. Боднар підкреслює, що добросовісність виконання міжнародних комерційних договорів — основний постулат права міжнародної торгів­лі.^[1383] Один із загальних принципів Віденської конвенції ООН «Про між­народну купівлю-продаж товарів» 1980 р. — принцип дотримання добро­совісності в міжнародній торгівлі (п. 1 ст. 7).^[1384]

Втім відзначають і те, що спори щодо застосування, зокрема меж за­стосування принципу добросовісного виконання зобов’язань, відіграва­ли центральну роль в історії міжнародного права. Зокрема, в науці міжна­родного права протягом багатьох десятиліть дискусійний характер мало питання про юридичну природу клаузули rebus sic stantibus, зміст та межі її застосування.

По-друге, формування спеціальних договірних режимів у таких галу­зях міжнародного права, як захист прав людини, морське право, міжна­родне економічне право ставить питання про придатність механізмів за­гального міжнародного права у відповідних системах. Виходячи з цього, виникає питання про спеціальні норми щодо можливості відступу від за­гального принципу добросовісного виконання зобов’язань.

По-третє, новий вимір дискусії пов’язаний із діяльністю міжнарод­них судових органів, зокрема тих, що створюються відповідно до договір­них механізмів вказаних галузей міжнародного права. Такі установи про­понують нові можливості концептуалізації.^[1385]

Особливо актуальне звернення до принципу добросовісного вико­нання міжнародних зобов’язань нині, у зв’язку з діями Російської Феде­рації проти України. Акти Генеральної Асамблеї ООН,^[1386] Ради Європи,^[1387] ОБСЄ,^[1388] Європейського Союзу,^[1389] Великої сімки^[1390] та ін.

Поведінка Росії при цьому суперечлива. Спочатку лунали заяви (зо­крема, заява президента В. Путіна) про те, що Україна, після приходу но­вої влади виникла як нова держава, з якою Росія не підписувала жодно­го міжнародного документа і перед якою не має жодного зобов’язання.^[1391] Потім російська сторона стверджувала про відданість положенням За­ключного акта НБСЄ, Будапештського меморандуму 1994 р., Договору про дружбу, співробітництво і партнерство з Україною 1997 р. і те, що її дії щодо України повністю відповідають зобов’язанням, які містяться в цих документах.^[1392]

На початку квітня 2014 р. парламент Росії ухвалив рішення про де­нонсацію договорів про перебування Чорноморського флоту РФ на тери­торії України,^[1393] яке прем’єр-міністр Д. Медведєв обґрунтовував нібито «докорінною зміною обставин».^[1394] Аналогічних рішень щодо будь-якого з широкого переліку україно-російських міждержавних договорів, пору­шення норм яких Росією можна припускати у зв’язку з фактичними об­ставинами, в тому числі й тих, що визнають територіальну цілісність на­шої держави, разом з територією Кримського півострова, не ухвалено. Це означає не лише збереження чинності цих договорів (зокрема й угод щодо Чорноморського флоту, якщо їх денонсація відбулася всупереч нор­мам міжнародного права), а й визнання Російською Федерацією передба­чених їхніми нормами зобов’язань перед Україною.

Питання про відмову від виконання зобов’язань перед світовою спільнотою, передбачених Статутом ООН, Заключним актом НБСЄ, низ­кою договорів у сфері захисту прав людини, договорів щодо боротьби з тероризмом Росія взагалі не порушувала, вона продовжує їх визнавати. Проте є підстави вважати, що дії РФ порушують норми вказаних актів, у разі підтвердження цього, може йтися про порушення принципу добро­совісного виконання міжнародних зобов’язань.

Зазначене зумовлює необхідність ретельного дослідження станов­лення, сутності, нормативного змісту принципу, аналізу випадків, коли держави, відповідно до міжнародного права, можуть відходити від сво­їх зобов’язань, зіставлення міжнародно-правових приписів, пов’язаних із принципом добросовісного виконання міжнародних зобов’язань, із ді­ями Російської Федерації, зроблення висновків щодо того, чи наявні по­рушення принципу, й, у разі ствердної відповіді, про які саме порушен­ня йдеться.

7.1.