ВИСНОВКИ

На основі проведеного дисертаційного дослідження сформульовано наступні висновки. Аналіз розвитку ідеї пропорційності (сумірності) у історичні епохи далекосхідних цивілізацій, античності, середньовіччя, просвітництва надав можливість приєднатися до позицій відомих зарубіжних та вітчизняних дослідників про тісний зв'язок принципу пропорційності з ідеями справедливості, невід'ємних прав та правового обмеження влади, простежити наповнення названої ідеї гуманістичним соціально-правовим змістом, її відтворення в рамках різних правовідносин (здебільшого публічно-правового характеру) та аспектах правового життя (сумірності покарання, відшкодування збитків, оподаткування, адекватності правових обмежень та правового регулювання в цілому тощо).

Це дало можливість аргументувати процес трансформації ідеї пропорційності у принцип права, дослідити її зв'язок зі справедливістю та самою сутністю права, а також обґрунтувати у подальшому важливі ознаки принципу пропорційності (універсальність та багатоаспектність його використання в юридичній сфері). Шляхом дослідження становлення принципу сумірності встановлено, що його розумінню сприяла не лише німецька правова теорія та практика, у цьому відіграли не останню роль і країни англосаксонської-правової сім'ї (зокрема, Англія та США), які значно раніше заклали розвиток ідеї пропорційності з урахуванням утвердження ідей невід'ємних прав людини, правового обмеження державної влади, «справедливої процедури» та загалом доктрини верховенства права. Тому логічно, що принцип пропорційності історично пов'язаний з формуванням базових доктрин сучасності - верховенства права та правової держави, вони обидві відіграли важливу роль у його розвиту та становленні. В обох цих доктринах він є необхідним та важливим елементом, за допомого якого вони можуть повноцінно реалізовувати спільну та першочергову для них функцію - захист фундаментальних прав і свобод людини від свавілля публічної влади.

На основі встановленого зв'язку принципу пропорційності зі справедливістю, на якій він, власне, і ґрунтується, важливості його ролі для права обґрунтовано універсальний характер згаданого принципу. Багатоаспектність принципу сумірності мотивовано на основі дослідження змісту та фундаментального значення цього принципу, що дозволяє говорити про його поширеність на всіх суб'єктів владного впливу, різні юридичні сфери (він виступає принципом публічного і приватного права, матеріального і процесуального права, правотворчості і правозастосування), використовується у всіх галузях права (конституційному, адміністративному, кримінальному, цивільному, трудовому та ін.), а також в міжнародному праві. Це свідчить про загальноправове значення принципу пропорційності та відкриває можливості для поглибленого пізнання основних засад права та його об'єктивних закономірностей, сутності більшості галузей права та їх правових інститутів. Висвітлені підходи до розуміння принципу сумірності, як з теоретичного, так і практичного поглядів (зокрема у практиці Страсбурзького суду, конституційних судів), дозволяють зробити висновок, що цей принцип має подвійне призначення, що не лише обґрунтовує його основні ознаки, а й дозволяє визначити цей принцип необхідною складовою більш загального правозахисного механізму - верховенства права. Головною метою принципу пропорційності є захист обсягу та змісту фундаментальних прав і свобод особи від свавільного впливу з боку публічних органів, а саме від їх надмірного впливу (у тому числі дискреційного характеру), необґрунтованої дискримінації, неналежного виконання ними своїх обов'язків щодо захисту цих прав і свобод. Водночас принцип пропорційності має сприяти балансуванню публічних і приватних інтересів, що є найбажанішим результатом його використання. Враховуючи значення принципу пропорційності у захисті прав і свобод людини, основні підходи до його розуміння (у тому числі у вітчизняному правознавстві), можна зробити висновок, що принцип пропорційності є необхідною складовою принципу верховенства права, без нього практично неможлива реалізація останнього, оскільки саме він є інструментом здійснення спільної для них функції, що об'єднує їх в єдиний механізм - це захист прав і свобод від неправомірного держаного втручання.

Для реалізації верховенства права не менш важливе значення має збалансованість різноспрямованих інтересів у правовому регулюванні, що також неможливо без дотримання принципу сумірності. Також вважаємо за потрібне викласти визначення принципу пропорційності як необхідної складової верховенства права; під ним пропонується розуміти загальноправовий принцип, що має універсальний характер та багатоаспектне використання у юридичній сфері: поширюється на різні правові системи, галузі права й правові інститути; виступає принципом правотворчості та правозастосування, у тому числі судового контролю, як матеріального, так і процесуального права; у широкому розумінні означає, що всі суб'єкти владних повноважень, які прямо чи опосередковано втручаються у приватну автономію особи, мають застосовувати лише розумні заходи (придатні, необхідні, сумірні у вузькому розумінні) для досягнення легітимної публічної мети. Вимоги принципу пропорційності у правотворчості доцільно систематизувати на основі німецької концепції пропорційності, що включає три складові, які у дисертації характеризуються низкою ключових критеріїв: законодавцю слід використовувати лише так звані нехибні засоби правового регулювання, що сприяють досягненню публічної легітимної мети, в основі якої лежать правомірні інтереси, за умови обережного впливу на питання морально-етичного значення, врахування змін у суспільно-правовому житті, дотримання принципів законності і правової визначеності (вимога придатності); серед цих засобів він повинен орієнтуватися на ті, які найменше втручаються у права і свободи, ефективно сприяють досягненню мети, задля якої введені, що потребує їх диференціювання залежно від правових обставин, обґрунтованості, виправданості, недопущення дискримінації та надмірного формалізму при реалізації прав (вимога необхідності); введені законодавцем засоби правового впливу мають оптимально забезпечити баланс конкуруючих цінностей, що означає, зокрема, заборону посягання на сутність прав, залишення мінімальних гарантій як для них, так і для публічних інтересів, а також виконання державою свого позитивного обов'язку щодо захисту цих прав - передбачення адекватних механізмів їх судового захисту, належних та справедливих механізмів компенсації збитків та шкоди, що можуть бути завдані їм у випадках обмежень тощо (вимога сумірності у вузькому сенсі).

Це свідчить про тісний зв'язок принципу пропорційності з іншими правовими принципами (справедливості, рівності, законності, правової визначеності, балансування приватних та публічних інтересів тощо), які хоча і є самостійними, однак перевірка їх дотримання у тій чи іншій правовій ситуації може стати обов'язковим етапом аналізу тесту на пропорційність. Аналіз стану правотворчості в Україні, попри її загальну спрямованість на дотримання принципу пропорційності, свідчить про фрагментарне використання законодавцем його вимог (зокрема, у законі не завжди чітко визначено мету правообмеження; іноді ним вводяться абсолютні заборони, які могли б визначатися судом залежно від обставин справи тощо). Не відповідають згаданому принципу й окремі законопроекти (наприклад, щодо скасування інституту спеціальних пенсій, введення податку на бездітність, заборони аборту), оскільки передбачені у них заходи надмірно зачіпають приватну автономію особи та не сприяють досягненню поставленої ними мети. Системне ж застосування вимог принципу сумірності законодавцем сприятиме стабільності вітчизняної правової системи, оскільки саме за допомогою цих вимог можна досягти чіткості й обґрунтованості правового регулювання, виявити необхідні зміни його цілей та засобів відповідно до потреб захисту та забезпечення публічних і приватних інтересів, не допустити неправомірного обмеження прав і свобод, їх дискримінації, неналежного захисту з боку держави та її органів, включаючи законодавця. З огляду на згадані недоліки у правотворчості України, з урахуванням деяких зарубіжних конституційних актів, з метою системного відтворення принципу сумірності у ній автором дисертаційного дослідження запропоновано відповідну редакцію положень статей 22 та 64 Конституції України щодо закріплення цього принципу. Частину третю статті 22 Конституції України доцільно викласти в такій редакції: «Прийняття нових законів або внесення змін до чинних має бути спрямоване на досягнення справедливого балансу публічних інтересів та інтересів особистості», а частину першу статті 64 Конституції України - в такій: «Конституційні права і свободи людини і громадянина можуть бути обмежені лише відповідно до Конституції України, виключно на підставі закону, що обумовлено необхідністю захисту важливих публічних інтересів або основних прав третіх осіб.

Такі обмеження мають бути пропорційними, а зміст основних прав і свобод недоторканний». Базуючись на німецькій концепції пропорційності, викладено зміст вимог принципу сумірності у правозастосуванні (придатність, необхідність, сумірність у вузькому розумінні), які мають більш динамічний характер, оскільки завжди залежить від конкретних обставин справи, зміна яких може вимагати зміни заходів як у бік посилення, так у бік пом'якшення, що не може бути надмірним з погляду предмета, часу, місця застосування, кола осіб, та мають бути спрямовані проти реальних негативних наслідків. Поряд з цим аналіз низки прикладів з практики Європейського суду з прав людини свідчить, що вимога принципу сумірності у правозастосуванні - балансування публічних і приватних інтересів при розгляді і ухваленні рішень з конкретних справ - має свої особливості. Ці особливості зумовлено тим, які інтереси користуються пріоритетом захисту з боку держави, які права і свободи зачіпаються. Залежно від цього рамки правообмеження можуть стати більш жорсткими чи взагалі непохитними (коли обмеження не допускається) чи виникне необхідність зважування публічних та приватних інтересів у їх тісному взаємозв'язку та взаємозалежності, забезпечення справедливого відшкодування заподіяної шкоди при вимушеному обмеженні того чи іншого права, тимчасового характеру втручання у право тощо. Опираючись на міжнародні акти та викладені у них принципи, у роботі окремо зосереджено увагу на дослідженні вимог принципу сумірності у сфері здійснення дискреційних повноважень. Виділено дві групи таких вимог, пов'язаних з принципом пропорційності: ті, що випливають з цього принципу (як у сфері правозастосування), і ті, що зумовлені необхідністю врахування конкретних обставин у сфері правозастосування: недосконалість закону, який визначає занадто широкі межі дискреційних повноважень публічних органів, низька правова культура та правова свідомість посадових осіб цих органів, недотримання ними принципів заборони на створення бар'єрів на шляху реалізації права, об'єктивності, вмотивованості, ефективності рішень, розумності часу при їх прийнятті, а також відсутність компетентного контролю за законністю цих рішень.

У дисертації зроблено висновок про необхідність поглибленого застосування принципу пропорційності у вітчизняному конституційному судочинстві, що обумовлено загальнообов'язковістю для України практики Страсбурзького суду щодо даного принципу, специфікою повноважень зазначеного державного органу, визнанням національним законодавством принципу верховенства права основним принципом конституційного судочинства, людиноцентричною спрямованістю Конституції України. Поряд з цим автор роботи звертає увагу на межі використання принципу сумірності у практиці вітчизняного конституційного судочинства та труднощі у зв'язку з цим, що можуть бути подолані самим Конституційним Судом України, оскільки він, як ніхто інший, має всі юридичні підстави та можливості для звернення до судового активізму, що дозволить йому повноцінно реалізувати правові принципи, зокрема й принцип пропорційності. Також проаналізовано практику Конституційного Суду України, яка дозволяє констатувати, що на основі принципу пропорційності орган конституційної юрисдикції формулює правові позиції щодо розуміння вимог цього принципу з урахуванням міжнародних стандартів у сфері прав людини; встановлює зміст відповідних правових понять; формулює загальні орієнтири та детальні вказівки для сфер правотворчості та правозастосування у різних правових сферах; встановлює істинний зміст правових норм, як правило, враховуючи їх мету, наслідки дії цих норм для прав і свобод осіб, публічних та приватних інтересів; долає формальний підхід до дії в часі відповідних положень кримінального закону, прагнучи відновити справедливість у покаранні осіб за особливо тяжкі злочини; навіть усуває нечіткість правового регулювання та визнає неврегульованість в окремих питаннях неконституційною. Втім у практиці вітчизняного конституційного судочинства є принаймні такі недоліки, пов'язані з недотриманням принципу сумірності: Конституційний Суд України дотримується позиції про невтручання у питання політичної доцільності, що може спричинити ігнорування надмірності законодавчих засобів правового регулювання (зокрема у виборчих законах при встановленні виборчого порогу, виборчої застави); не завжди повною мірою досліджено виконання усіх вимог принципу пропорційності; немає послідовної, єдиної техніки застосування тесту на пропорційність при розгляді оспорюваних положень, зокрема тих, що нечіткі з юридичного погляду. Дослідження рішень національних судів загальної юрисдикції різних видів судочинства свідчить, що принцип пропорційності відносно новий та недостатньо осмислений інструмент судового контролю, оскільки спостерігається надмірне втручання у права та свободи осіб, необґрунтоване обтяження приватних інтересів чи навіть їх повне ігнорування, надання безпідставної переваги захисту публічних інтересів, що призводить до свавілля, незахищеності, дисбалансу у суспільстві, порушення справедливості, верховенства права, правової визначеності. Поряд з цим у дисертації акцентовано, що утвердженню принципу сумірності у національній судовій практиці сприяють вітчизняні кодекси, які, якщо й не містять прямої законодавчої вказівки на його застосування, то визнають принцип верховенства права, ідеї справедливості, добросовісності, розумності. Цього вимагає й сама природа правосуддя. Тому принцип пропорційності має використовуватися судами у всіх випадках, коли цього потребує захист прав, свобод та інтересів особи, що підтверджують й окремі проаналізовані судові рішення. Застосування принципу сумірності має особливе значення для адміністративного судочинства. Аналіз практики адміністративних судів дає підстави стверджувати, що про принцип пропорційності у їхніх рішеннях згадується досить часто, а його розуміння аналогічне тому, що надається в практиці Європейського суду з прав людини, хоча саме застосування не завжди їй відповідає. Принцип пропорційності юридично визначений і для інших видів судочинства (кримінального, цивільного, господарського), що випливає з відповідних національних кодексів. Він певним чином спрямовує свободу судового розсуду у правильний бік як при здійсненні судом своїх процесуальних повноважень (наприклад, у разі застосування взяття під варту у кримінальному процесі залежно від тяжкості скоєного, заходів забезпечення позову у цивільному та господарському процесах, що має бути адекватним ціні позову та заявлених позовних вимог), так і при вирішенні ним питань по суті (наприклад, щодо призначення кримінального покарання, пом'якшення цього покарання нижче від найнижчої межі, визначення розміру відшкодування моральної шкоди, розміру пені).

<< | >>

↑

Источник: Євтошук Юлія Олегівна. ПРИНЦИП ПРОПОРЦІЙНОСТІ ЯК НЕОБХІДНА СКЛАДОВА ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2015. 2015

Еще по теме ВИСНОВКИ:

- Теория государства и права Р. Беларусь - Теория государства и права РФ - Теорія держави та права України -