Загальні правові засади ведення тваринництва

Тваринництво - це галузь сільського господарства, що спрямована на розведення і використання сільськогосподарських тварин. Продукція тваринництва використовується у продовольчих цілях, дає сировину для легкої і харчової промисловості, застосовується у фармацевтичній сфері, крім того тварини формують тяглову силу і дають основне органічне добриво - гній.

Відповідно до Закону України «Про ветеринарну медицину» від 25 червня 1992 року тварини - це ссавці, свійська птиця, птахи, бджоли, комахи, риби, ракоподібні, молюски, жаби, амфібії та рептилії. Серед продуктів тваринного походження для споживання людиною Закон вказує на м'ясо, м'ясні продукти, желатин, яйця, яйцепродукти, молоко, молочні продукти, рибу, рибні та морепродукти, мед та інші продукти тваринного походження.

Ведення тваринництва в Україні накладає певні обов'язки. Зокрема, вимоги євроінтеграційного курсу наполегливо висувають актуальні питання щодо можливостей забезпечення та підтвердження якості та безпечності тваринницької продукції. Значною складовою формування системи якості та безпечності сільськогосподарської продукції виступає система ідентифікації та реєстрації тварин, що регулюється Законом України «Про ідентифікацію та реєстрацію тварин» від 4 червня 2009 року. Так, ідентифікація розуміється як процес ототожнення тварини шляхом присвоєння їй ідентифікаційного номера з використанням візуальних, електронних та змішаних засобів залежно від виду тварини з подальшим внесенням ідентифікаційного номера до Єдиного державного реєстру тварин. У той же час під реєстрацією законодавець розуміє внесення до Єдиного державного реєстру тварин даних про ідентифіковану тварину, її влас- ника/утримувача, господарство, переміщення, забій, утилізацію, загибель, падіж.

Відповідно до вітчизняного законодавства та судової практики на систему ідентифікації та реєстрації тварин покладаються наступні функції:

Охоронна. Як зазначає Т. О. Коваленко, однією з причин запровадження в Україні з 200 1 року механізмів ідентифікації та реєстрації великої рогатої худоби було значне погіршення епізоотичної ситуації в деяких країнах Європи, що вимагало вжиття заходів для запобігання занесенню збудників небезпечних інфекційних хвороб тварин на територію України^{^[CCX]}. Тобто необхідність охорони ветеринарно-санітарного благополуччя стала поштовхом для розвитку в Україні системи ідентифікації та реєстрації тварин у сільському господарстві. Відповідно до преамбули Закону України «Про ідентифікацію та реєстрацію тварин» метою здійснення відповідних заходів є, зокрема, контроль за епізоотичною ситуацією в Україні.

2. Інформаційна. Дана функція має кілька напрямів: а) інформація щодо тваринницької продукції (забезпечення споживачів тваринницької продукції оперативною та надійною інформацією щодо походження продукції тваринництва, її якості та безпеки, а також забезпечення відстеження продукції тваринництва відповідно до міжнародних зобов’язань України); б) інформація щодо тварин (забезпечення відповідними даними державних органів, фізичних та юридичних осіб). Відповідний функціональний напрям реалізується досить часто при наданні доступу працівникам правоохоронних органів до даних Єдиного державного реєстру тварин. Також інформаційний потенціал системи ідентифікації та реєстрації активно використовується податковими органами.

3. Прогностична. Збирання даних щодо тварин надає широкі можливості, зокрема, у сфері прогнозування ринків збуту продукції тваринництва, що у свою чергу впливає на формування державної підтримки галузі, пошук оптимальних механізмів державного регулювання відносин у тваринництві з урахуванням вимог продовольчої безпеки.

4. Уніфікаційна. Дана функція полягає у забезпеченні єдиних принципів ідентифікації тварин, їх державного обліку і реєстрації. Відповідно до чинного законодавства на здійснення ідентифікації та реєстрації тварин не впливає спосіб використання тварини (для комерційних, наукових, спортивних, власних споживчих цілей тощо), тобто запроваджено уніфікаційний підхід.

При цьому якщо цільове використання тварини не має правового значення для процесу її ідентифікації та реєстрації, то особливості проведення цих дій для окремих видів тварин все ж існують та відображені у низці спеціальних наказів Міністерства аграрної політики України від 31 грудня 2004 року (про запровадження ідентифікації та реєстрації коней, про запровадження ідентифікації та реєстрації овець і кіз, про запровадження ідентифікації та реєстрації свиней) та від 17 вересня 2003 року (про запровадження ідентифікації та реєстрації великої рогатої худоби).

Надзвичайно важливо, щоб система національної ідентифікації та реєстрації тварин була єдиною, зрозумілою та узгодженою із світовими стандартами та тенденціями у цій сфері. З огляду на це в українських реаліях є два проблемні аспекти щодо якісного виконання уніфікаційної функції. По-перше, ідентифікацією та реєстрацією охоплено не усіх тварин: ні якісно, ні кількісно. Тобто законодавець встановлює об'єктами обов'язкової державної ідентифікації та реєстрації лише обмежену кількість сільськогосподарських тварин: велику рогату худобу, коней, свиней, овець, кіз - у той час як інші сільськогосподарські тварини залишаються поза системою ідентифікації та реєстрації. Також наразі є проблемою адекватне охоплення усіх тварин, що підлягають ідентифікації та реєстрації. По-друге, в Україні впроваджується єдина система ідентифікації за допомогою вушних бирок, у той час як за кордоном наразі активно набирає обертів перехід на електронну систему ідентифікації.

5. Статистична. Дана функція тісно пов'язана із попередньою, особливо у проблемних аспектах. Покладання на систему ідентифікації та реєстрації тварин статистичної функції закріплено у преамбулі Закону, в якій вказано, що метою впровадження даної системи є одержання оперативної та надійної інформації про поголів'я тварин щодо статі, віку, породи та їх місцезнаходження.

6. Правопідтверджуюча. Дана функція прямо не передбачається у законодавстві, однак вона продиктована потребами практики.

У цивільному та господарському обороті часто відбуваються правочини із сільськогосподарськими тваринами, які не завади опосередковуються відповідними документами. Взагалі підтвердити права на тварину, яка не пройшла ідентифікацію, досить проблемно. Право власності на приплід від власної тварини підтвердити також досить важко у випадку відсутності ідентифікаційних та реєстраційних документів на неї. У зв'язку з цим дані Єдиного державного реєстру тварин стали використовуватися для підтвердження наявності чи відсутності прав на тварин. У нормативно-правових актах, що регулюють відносини у сфері ідентифікації та реєстрації тварин, не закріплено право- встановлюючої ролі реєстрації сільськогосподарських тварини. Тобто факт державної реєстрації ідентифікованої тварини не породжує прав на цю тварину, а лише носить характер офіційного підтвердження цих прав. Слід підкреслити, що перевірка наявності прав на тварину не входить до обов'язків ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин», тобто діє принцип першого заявника. Така позиція закріплюється, зокрема, у п. 3.13 Положення про Єдиний державний реєстр тварин, в якому вказано, що достовірність даних у реєстраційних документах забезпечує власник або утримувач тварини. Також дана позиція державного підприємства відображена у матеріалах судової практики. Тому вагомість правопідтверджуючої ролі ідентифікації та реєстрації тварини може виявитися спірною. Однак суди активно використовують у якості основних аргументів щодо прав власності саме дані з Єдиного державного реєстру тварин у таких неоднозначних справах, як, наприклад, про витребування майна у добросовісного набувача чи із чужого незаконного володіння^[CCXI].

Система забезпечення якості і безпечності тваринницької продукції будується також на суворому дотриманні правил ветеринарної медицини. Так, особи, які вирощують тварин для власного споживання, включаючи велику рогату худобу, свиней, овець, кіз, кролів та птицю, за винятком непродуктивних тварин, а також тих, що вирощуються з рекреаційною метою, зобов'язані реєструватися у відповідних державних органах ветеринарної медицини.

У реєстрі зазначаються ім'я власника тварин, адреса, телефон та інша інформація, види тварин, що утримуються відповідною особою, кількість тварин кожного виду. Оператори потужностей (об'єктів), що використовуються для промислового вирощування (розведення) тварин, зобов'язані зареєструвати їх у відповідних державних органах ветеринарної медицини. У реєстрі зазначаються види тварин, що утримуються на відповідних потужностях (об'єктах), кількість тварин кожного виду, назва оператора потужностей (об'єктів) та за необхідності - назва власника тварин, адреси, телефон та інша інформація. Юридичні та фізичні особи, діяльність яких пов'язана з утриманням та обігом тварин, зобов'язані: 1) забезпечувати, щоб тварини не мали хвороб, що підлягають повідомленню; 2) виконувати законні вимоги щодо здійснення про- тиепізоотичних заходів та/або заходів карантину тварин, включаючи обмеження на переміщення тварин та/або осіб, що мали контакт з хворими тваринами або з тваринами, щодо яких є підозра на захворювання на хворобу, що підлягає повідомленню, та інших ветеринарно-санітарних заходів; 3) негайно інформувати уповноважені органи про раптову загибель тварин, підозру на захворювання або виявлення хвороби, що підлягає повідомленню, або поведінку тварин, яка їм невластива; 4) перед переміщенням тварин з потужностей (об'єктів), де вони ^римуються, отримати дозвіл на їх переміщення; 5) охороняти здоров'я та благополуччя тварин шляхом: а) забезпечення виконання ветеринарно-санітарних заходів, включаючи зоогігієнічні вимоги та умови, що мають забезпечуватися на потужностях для утримання тварин; б) забезпечення тварин якісними та безпечними кормами і водою; в) застосування профілактичних ветеринарно- санітарних заходів щодо здоров'я тварин; г) своєчасного звернення за послугами лікаря ветеринарної медицини щодо встановлення діагнозу та лікування хворих тварин; ґ) використання ветеринарних препаратів згідно з вказівками лікаря ветеринарної медицини; д) недопущення жорстокого поводження з тваринами; е) забезпечення належних транспортних засобів для переміщення тварин; 6) виконувати вимоги щодо ідентифікації тварин, що їм належать; 7) доставляти тварин у визначене місце або забезпечувати належні умови за місцем утримання тварин для проведення ветеринарного огляду, діагностичних, профілактично-лікувальних обробок, включаючи дослідження і щеплення; 8) вести облік кожної продуктивної тварини стосовно придбання та застосування ветеринарних лікарських засобів, ветеринарних імунобіологічних засобів і лікувальних кормів та зберігати ці записи не менше трьох років; 9) сприяти посадовим особам ветеринарної медицини у виконанні службових обов’язків; 10) на вимогу державних органів надавати зразки неїстівних продуктів тваринного походження для проведення відповідних досліджень.

У результаті здійснення виробничої діяльності у сфері тваринництва утворюються побічні продукти тваринного походження, продукти оброблення, переробки побічних продуктів тваринного походження (наприклад, туша або частини туш забитих, загиблих тварин, сировина та продукти тваринного походження, що не призначені або визнані непридатними для споживання людиною). Відносини, що виникають у сфері поводження із такими продуктами тваринного походження, врегульовані Законом України «Про побічні продукти тваринного походження, не призначені для споживання людиною» від 7 квітня 2015 року.

Ведення органічного тваринництва регламентується Законом України «Про виробництво і обіг органічної сільськогосподарської продукції та сировини» від 3 вересня 2013 року, а також постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Детальних правил виробництва органічної продукції (сировини) тваринного походження» від 30 березня 2016 року.

14.2.

<< | >>

↑

Источник: Аграрне право України : навчальний посібник / [Т. Є. Харитонова, І. І. Каракаш, Х. А. Григор'єва та ін.] ; за ред. Т. Є. Харитонової, І. І. Караката. - Одеса,2017. - 436 с.. 2017

Еще по теме Загальні правові засади ведення тваринництва:

- Аграрне право України - Аграрное право России -