Стаття 3. Правові засади адміністративної процедури

1. Адміністративна процедура визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законами та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

2. Для окремих видів справ законом можуть бути установлені особливості адміністративного провадження.

Надання адміністративних послуг, державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності здійснюються з урахуванням Законів України «Про адміністративні послуги», «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

3. Особливості, установлені відповідно до частини другої цієї статті, не повинні суперечити принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом.

Предмет регулювання

1. Стаття 3 визначає, якими нормативними актами та договорами ще регулюються питання адміністративної процедури. Особливо цін­ною є частина 2 цієї статті, де визначається співвідношення ЗАП з іншими загальними та спеціальними (тематичними) законами.

Цілі статті (мета норми)

2. Цілями цієї статті було насамперед визначити співвідношення ЗАП з іншими загальними та спеціальними (тематичними) законами.

Правова основа коментованого положення

3. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повно­важень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України». Частина 1 коментованої статті фактично теж відтворює конституційний принцип законності.

Визначення термінів

4. Ключовими термінами у цій статті є «адміністративна проце­дура» та «адміністративне провадження», — які визначені у ст. 2 ЗАП (див. також коментар).

Терміни «адміністративні послуги», «державний нагляд (кон­троль) у сфері господарської діяльності» — визначені у відповідних законах:

- адміністративна послуга — результат здійснення владних повноважень суб’єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов’язків такої особи відповідно до закону (пункт 1 ст.

- державний нагляд (контроль) — діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі — органи державного наг­ляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб’єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середо­вища (абзац другий статті 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»).

Місце коментованого положення у цілісному механізмі, умови й особливості застосування

5, ЗАП має бути одним із ключових законів, що визначає і під­стави, й повноваження (процедурного характеру), і насамперед спо­сіб реалізації повноважень органів публічної адміністрації, Водночас в системі правового регулювання діють й інші загальні та спеціальні законодавчі акти, І питання співвідношення з цими актами є вкрай важливим та потребує чіткої визначеності задля мінімізації колізій,

6, Абзац перший частини 2 коментованої статті визначає, що для окремих видів справ законом можуть бути установлені особливості адміністративного провадження, Тобто це означає, що для окремих сфер це можуть бути особливості і щодо строків розгляду справ, і щодо специфічних видів доказів (наприклад, необхідність експерт­ного висновку чи огляду на місці), конкретні переліки документів чи інформації, що подаються особою тощо, Але ключове — це власне саме процедурні особливості,

Звідси можна зробити два висновки:

1) з одного боку, ЗАП має замінити (охопити) все загальне регулювання порядку розгляду і вирішення індивідуальних справ адміністративними органами, що власне складає загальну адміні­стративну процедуру, Це повинно спростити систему законодавства, адже замість десятків законів з різними процедурами, максимально універсальною має бути загальна процедура у ЗАП, В окремих спе­ціальних (тематичних) законах можуть бути залишені тільки осо­бливості, де вони дійсно потрібні;

2) особливості мають зберігатися виключно в обґрунтованих випадках, Тобто кількість цих винятків має бути мінімальною, інакше ЗАП не виконуватиме своєї ролі загального закону про адміністративну процедуру. А громадяни і суб’єкти господарювання не отримають потрібного спрощення, прозорості, визначеності і передбачуваності.

7. Абзац другий частини 2 коментованої статті визначає ще й співвідношення ЗАП з іншими законодавчими актами, які також мають характер загальних. Зокрема, йдеться про надання адміні­стративних послуг, державний нагляд (контроль) у сфері госпо­дарської діяльності, що «здійснюються з урахуванням» Законів України «Про адміністративні послуги», «Про основні засади дер­жавного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Тобто при вирішенні питання про надання певної адміністративної послуги (наприклад, надання дозволу, вчинення реєстраційної дії) — мають застосовуватися не лише ЗАП і спеціальний (тематичний) закон, а й має «ураховуватися» ще один закон — Закон «Про адміністративні послуги». Очевидно, ймовірність колізій і проблем тут мінімальна. Адже Закон «Про адміністративні послуги» більше регулює органі- заційно-інституційні питання (про центри надання адміністративних послуг, Єдиний державний портал адміністративних послуг, супутні послуги тощо), і практично не зачіпає питання процедур. Хоча для повного розмежування предметів регулювання цих двох зако­нів треба вносити зміни до Закону «Про адміністративні послуги» і вилучати з нього окремі положення статті 9 («Порядок надання адміністративних послуг») та статтю 10 («строки надання адміністра­тивних послуг»).

Отже, й у сферах надання адміністративних послуг та здійс­нення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяль­ності маємо багаторівневе регулювання. Але при цьому ЗАП має бути ключовим (основним) законом з точки зору процедури.

8. Попередня теза про визначальну роль ЗАП підкреслена і в частині 3 коментованої статті: «особливості, установлені відповідно до частини другої цієї статті, не повинні суперечити принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом».

Тобто навіть якщо виникатиме колізія, то її вирішення має здійс­нюватися на основі принципів ЗАП.