5.1. поняття та зміст ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ЩОДО ВИКОРИСТАННЯ, ВІДТВОРЕННЯ ТАОХОРОНИ ҐРУНТІВ

В Україні забезпечення правової охорони ґрунтів належить ін­ституту юридичної відповідальності. Вагомим для розробки норм юридичної відповідальності в законодавстві є осмислення єдності завдання охорони ґрунтів та їх раціонального використання.

Важливою основою правової охорони ґрунтів є юридична відпо­відальність, яка забезпечує чітке й неухильне виконання норм за­конодавства всіма суб’єктами сільськогосподарського виробництва. Відповідальності за порушення правових вимог охорони земель влас­тиві основні риси та принципи, характерні для юридичної відпові­дальності загалом. Якщо її застосовувати до ґрунтів, то вона має свої особливості, зумовлені характером, специфікою і правовідносинами в їх використанні.

У класичному розумінні юридична відповідальність — це по­єднане з державним осудом вживання до правопорушника заходів державного примусу особистого, матеріального або організаційного характеру. У теоретичному і практичному плані проблеми юридичної відповідальності завжди пов’язують з правопорушеннями. Незважа­ючи на тісний зв’язок позитивного й ретроспективного поглядів на юридичну відповідальність, їх не варто зводити до єдиного поняття, оскільки вони суттєво різні, мають свою зону дій та цільову спрямо­ваність. Позитивне значення юридичної відповідальності часто поєд­нується з внутрішньою потребою і бажанням особи сумлінно викону­вати свої громадські права та обов’язки. Позитивна відповідальність може і не мати безпосереднього юридичного змісту, але в багатьох випадках ретроспективного плану вона пов’язана саме з юридичною відповідальністю.

Юридична відповідальність — логічно-правовий наслідок про­типравної поведінки особи, що суперечить регулятивному примусу правової норми [338, с.

За юридичною структурою правопорушення та правовідносини можуть бути однорідними і складними. Більшість майнових право­порушень, пов’язаних з порушенням права власності, належать до однорідних. До складних правопорушень належать такі протиправні дії, які з огляду на різні причини мають складний характер і неод­норідний зміст. Певною мірою це визначається тим, на які сторони правопорядку спрямовані ці вчинки, в якій сфері суспільних відно­син вони стаються, принципи якого роду правових норм вони по­рушують.

Склад правопорушення є основою юридичної відповідальності, але через те, що склад правопорушень становить сукупність неодно­рідних елементів правопорушення, між цими позиціями немає суттє­вих розбіжностей. Отже, важливий не лише тип правопорушень зага­лом (цивільно-правовий, адміністративно-правовий), а й внутрішня структура правопорушень, взаємна супідрядність елементів, що його формують, навіть їхній генетичний зв’язок з іншими правопорушен­нями. Така ситуація трапляється в разі багатьох земельно-правових і природоохоронних порушень, поєднаних із застосуванням адміні­стративно-правових і деяких інших санкцій. Для багатьох правопо­рушень важливішим є тип протиправних вчинків, а для деяких, окрім того, як необхідна умова потрібен ще й реальний протиправний ре­зультат.

У сучасній юридичній літературі відроджується думка щодо юри­дичної відповідальності як правовідношення [202, с. 49—54]. Право- відношення є результатом функціонування норми права, перехід зі сфери належного у сферу дійсного. Через те, що основою відповідаль­ності є правопорушення, цей факт, безперечно, впливає на характер подальшого розвитку правових зв’язків суб’єктів. Тому проблема юридичної відповідальності в будь-якій галузі права є проблемою правовідносин, спричинених правопорушеннями.

Правопорушення спричинює державне засудження вчинків пра­вопорушника та його осуд.

Зміст юридичної відповідальності розкрито у взаємних правах та обов’язках сторін правоохоронних правовідносин. Найбільш чітко й конкретно він проявляється за допомогою дії санкцій порушеної правової норми. Обсяг юридичної відповідальності значною мірою визначається і через з’ясування співвідношення відповідальності і санкцій правових норм. Це питання набуває особливого значення з огляду на наявність суттєвих відмінностей у поглядах з питань щодо суті його співвідношення і тотожності зазначеним поняттям. В літе­ратурі одні автори ототожнюють відповідальність із санкцією, інші не допускають такого ототожнення. Зокрема, В. К. Мамутов, В. В. Овсі- єнко, В. Я. Юдін та інші вчені вважають, що «санкція — це тільки міра відповідальності, наслідок, передбачений законом (угодою) на випадок невиконання його розпоряджень». Відповідальність як така (юридична) — це «претерплювання застосування санкцій». Вказую­чи на збіг поняття «санкція» і «відповідальність», важливо зазначити, що санкція є безперечною умовою державного примусу до дотриман­ня норми права, умовою настання самої відповідальності з санкці­єю зводить її поняття лише до застосування санкцій правової норми. Правовий зв’язок часто абсолютизують, адже санкції зазвичай вира­жаються у вживанні заходів державного примусу до правопорушника.

Переважно через безпосередність реалізації державного примусу ряд авторів розкривають головну сутність юридичної відповідальнос­ті. Державний примус швидше відтворює спосіб досягнення соціаль­них цілей юридичної відповідальності, ніж її всеосяжну суть. У бага­тьох випадках ці цілі можуть бути досягнуті без допомоги державного примусу, а іноді й без примусу взагалі. Вимоги правових нормативних актів використовують зазвичай добровільно. Тому цілі правового ре­гулювання забезпечуються переважно без використання державою завжди закладеної у правовій нормі можливості примусу.

Для юридичної відповідальності показником є не сам факт вжи­вання або невживання державою заходів примусу, а завжди наявна можливість державного примусу. Спосіб досягнення соціальної цілі юридичної відповідальності (примусовий або добровільний) не є го­ловним, а те, що наслідки правопорушень усуваються тією мірою, якою це передбачено законом, і що це завжди пов’язано із закладе­ною у нормі права державно-осуджувальною оцінкою протиправного вчинку.

Державне примушування інколи може відбутися і без вчинення правопорушення. Юридична ж відповідальність без здійснення пра­вопорушення неможлива. Вона настає у разі безпосередньої дії сус­пільного засудження правопорушника. Не варто порівнювати дер- жавно-засуджувальну реакцію на правопорушення і суспільний осуд правопорушника, але юридичне значення суспільного засудження є важливим, адже його застосовують на підставі делегованого держав­ного права реалізації санкцій норми права.

Багато авторів суспільний осуд розглядають як необхідну ознаку юридичної відповідальності, часто прирівнюючи її до державної. Та­кий підхід свідчить про взаємне функціонування державних органів і суспільних організацій та зближення правової та суспільно-мораль­ної відповідальності, формування суспільно-юридичної відповідаль­ності.

У багатьох публікаціях суть юридичної відповідальності розгля­дають у дзеркалі дій зобов’язаної особи — правопорушника. Але обов’язки правопорушника і розуміння юридичної відповідальності лише як застосування санкцій не дають всебічної оцінки її соціальної суті. Юридична відповідальність — завжди правовий зв’язок суб’єктів в особі держави і правопорушника. Характеристика відповідальності як правовідносин має містити всі головні взаємні повноваження та обов’язки його сторін.

Владоправозастосовча діяльність державних органів містить дер­жавно-засуджувальну оцінку вчинків правопорушення. Двосторон­ній процес функціонування юридичної відповідальності означає, що виникає по суті нове — охорона правовідносин, зміст якого формує обов’язок зазнавати несприятливих для правопорушника право­вих наслідків і відповідне до неї право потерпілої сторони вимагати компенсації з огляду на правопорушення. Це за своїм змістом нове і додаткове зобов’язання, якого правопорушник не мав раніше. Вчи­нивши правопорушення, він повинен бути позбавлений певних ма­теріальних або особистих благ.

Ступінь несприятливих наслідків правопорушень може бути різ­ним, а отже, різними є і види юридичної відповідальності. Переваж­но вони визначаються предметно-галузевими особливостями пра­вопорушень. їх потрібно характеризувати на рівні головних галузей права, внаслідок чого виділяють адміністративну, цивільно-правову, кримінальну та дисциплінарну відповідальність. Крім цих видів від­повідальності, виокремлюють певні різновиди за додатковими крите­ріями, серед яких можуть бути особливості сфери їх застосування, її суб’єктивний склад і специфіка об’єкта посягання. Суттєве значення ці чинники мають в інституті матеріальної відповідальності земель­ного, аграрного та екологічного права.

Юридична відповідальність належить до тієї частини процесу за­стосування правової норми, яка стосується реалізації її санкції. З огля­ду на це виконання юридичної відповідальності — складний, багато­ступеневий процес, який відбувається безпосередньо із застосуванням правових норм. У зв’язку з тим, що основою юридичної відповідаль­ності є правопорушення, отже, ним зумовлений і її початок.

Прийняття рішення щодо застосування певної санкції до право­порушника не завершується функціонуванням юридичної відпо­відальності. Потрібно організувати фактичне виконання її примусу. Тому, окрім стадій, виділяють рівні юридичної відповідальності, що надає динаміки і підкреслює особливість правовідносин юридичної відповідальності, які потребують фактичного втілення санкцій пра­вових норм щодо правопорушника. Кожній стадії і рівневі юридичної відповідальності властиві свої часткові цілі й функції, які сприяють досягненню її законних цілей загалом.

Юридична відповідальність має соціальне значення, суть якого полягає в зміцненні чинного законодавства та підвищені загальної виховної превентивної ролі. Однак кожному виду юридичної відпо­відальності властиві свої вузькі цілі, які значною мірою визначаються видом відповідальності, його характерними санкціями. Отже, юри­дична відповідальність — це породжені правопорушником правоохо­ронні відносини, змістом яких є реакція державного (суспільного) засудження у формі забезпечення (примусового або добровільного) претерпівання правопорушником несприятливих наслідків, які є для нього новим і додатковим зобов’язанням. Воно може мати різний ха­рактер залежно від виду юридичної відповідальності.

У загальнотеоретичному плані питання видів юридичної відпові­дальності, їхніх класифікаційних критеріїв, структурної підпорядко­ваності вивчені недостатньо, з чим виникає проблема самостійності того чи іншого виду відповідальності. Як зазначає Н. І. Титова, мало уваги надається питанням спеціалізації і диференціації класичних видів юридичної відповідальності, хоча об’єктивно такий процес відбувається і, особливо, в цивільно-правовій відповідальності [338, с. 53]. У широкому розумінні вид відповідальності зумовлений осо­бливостями предмета і методу правового регулювання, але вони самі собою без конкретизації їхнього впливу на правопорушення, санкції і низку інших ще не можуть бути основою для визначення виду від­повідальності.

Класифікація видів юридичної відповідальності за галузевим принципом зовсім не означає, що має існувати стільки видів юри­дичної відповідальності, скільки є галузей права. Це зумовлено тим, що певні галузі права, особливо так звані комплексні (земельне, вод­не, гірське тощо), запозичують метод правового регулювання з інших галузей [361, с. 30]. Важливе значення для класифікації юридичної відповідальності має метод правового регулювання. Найбільш пока­зово втілює вид юридичної відповідальності санкція, адже в ній зо­середжені специфічні особливості методу. Наслідки правопорушень, на відносне усунення яких спрямована юридична відповідальність, способи усунення наслідків правопорушень значною мірою характе­ризують вид відповідальності.

З метою уточнення виду відповідальності потрібно керувати­ся типом правопорушень, його «зовнішньою формою» — санкцією і галузевою приналежністю охоронних правовідносин, зумовлених правопорушенням. Видова підпорядкованість відповідальності ха­рактеризується також порядком залучення до неї, а також тим, кому адресоване повернення збитків. Процесуальні особливості залучен­ня до різних видів правової відповідальності залежать від загального юридичного типу виникаючих охоронних відносин.

Зазначені класифікаційні ознаки і чинники мають значення за­гальних критеріїв, оскільки вони притаманні усім видовим групам юридичної відповідальності. Окрім перелічених, існують підпорядко­вані їм додаткові видові критерії юридичної відповідальності, які ха­рактеризують деякі споріднені спеціалізовані її види. Для таких видів відповідальності, які ґрунтуються на природоохоронних правопору­шеннях, суттєвий вплив матимуть такі класифікаційні чинники: сфе­ра функціонування порушених суспільних відносин, суб’єктивний склад правовідносин, в рамках якого відбувається правопорушення; специфіка юридичної відповідальності залежно від суб’єктного скла­ду; правове становище суб’єктів.

На сучасному етапі відбувається спеціалізація деяких видів юри­дичної відповідальності, що пов’язано зі специфікою відносин у деяких галузях господарства і, особливо, в аграрному секторі вироб­ництва в умовах переходу до ринкових відносин. Це передусім стосу­ється цивільно-правової відповідальності. Особливо це виявляється в природоохоронних відносинах, маємо на увазі матеріальну (таксову) відповідальність.

У системі юридичної відповідальності простежується процес фор­мування деяких комплексних інститутів юридичної відповідальнос­ті, що зумовлено соціально-економічним станом розвитку держави. У спеціалізованих видах відповідальності виявляються загальні та спеціальні класифікаційні ознаки, які взаємозумовлені і діють у тіс­ному взаємозв’язку. Комплексний характер дії чинників і їхній склад у поєднанні з іншими умовами може спричинити формування нових різновидів юридичної відповідальності.

Еколого-правова відповідальність — один із різновидів юридич­ної відповідальності. Отже, їй властиві всі риси, які характерні інсти­туту відповідальності у правовій системі України. Водночас вона має і свої особливості, які визначаються специфікою еколого-правових відносин.

Еколого-правова відповідальність складається з двох частин: пер­ша частина відповідальності виникає із природоохоронних правовід­носин за фактом порушення вимог охорони природного середовища. Вони вивчають склад конкретного еколого-правового порушення. Друга причина відповідальності народжується з кримінальних, адмі­ністративних, цивільних, трудових правовідносин, які виникають з огляду на застосування відповідних санкцій за допущені (в частині першій) правопорушення.

Ці дві частини відповідальності мають утворювати внутрішню узгодженість і єдине ціле. Отож кожному правопорушенню має від­повідати певна санкція. Цю істину доводиться повторювати, тому що з часу прийняття Земельного кодексу України стало традицією у розділі відповідальності за порушення земельного законодавства по­давати лише перелік правопорушень, а в частині санкцій робити від­силання до чинного законодавства. Втрачається логічний зв’язок між змістом правопорушень і способом його реалізації. У цьому випадку упущено конкретний механізм застосування. Внутрішньою єдністю забезпечується застосування для цього еколого-правового простору розуміння складу еколого-правового порушення.

Екологічні (еколого-правові) правопорушення — це діяння (дія, бездіяльність), які посягають на запроваджений в Україні правопо­рядок і завдають шкоди природному середовищу або створюють ре­альну небезпеку такого заподіяння. До його складу входять: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт (суб’єкти), суб’єктивна сторона, наслід­ки правопорушень і причинний зв’язок між порушенням закону і ре­зультатом цього [220, с. 269, 271].

Суб’єктами екологічних правопорушень в Україні є підприємства, об’єднання, заклади, організації — державні, кооперативні, громад­ські, приватні, а також посадові особи, громадяни. У правовідноси­нах еколого-правової відповідальності їм протиставлені органи дер­жавного екологічного контролю, правоохоронні органи держави.

Об’єктами еколого-правового порушення є природне середови­ще, яке охороняється законом від забруднення, виснаження, руйну­вання, а тому і здоров’я людини, матеріальні цінності, стан яких за­лежить від якості навколишнього природного середовища.

Суб’єктивною стороною екологічного правопорушення є вина за- подіювача шкоди. Вона уособлює суб’єктивне ставлення порушника до скоєного ним діяння, його мотиви, цілі, інтереси, які він пере­слідував, скоюючи протиправний вчинок. Нині важливо захистити земельні багатства держави від безгосподарського ставлення до них. Ерозія ґрунтів, заболочування, засолення, осолонцювання та інші види втрати родючості ґрунтів у багатьох випадках залежать від діяль­ності землевласників і землекористувачів. Щоправда за цих умов час­то проявляється вплив природних чинників. Зазначимо, що руйнівні явища виникають не відразу, а є результатом тривалих процесів, які відбуваються в ґрунті. Тому виникають труднощі у встановленні вини тієї або іншої особи і ускладнюється застосування законодавства про відповідальність за недбайливе ставлення, яке проявляється у заподі­янні шкоди родючості ґрунту.

Природоохоронне законодавство передбачає такі форми вини, відомі кримінальному і цивільному законодавству: намір, необереж­ність, недбалість. За умови навмисного порушення законів про охо­рону природного середовища винний усвідомлює, що своїми діями порушує закон і завдає шкоди природному середовищу, бажає цього (прямий намір) або свідомо допускає це (непрямий намір). Мотиви і цілі тут різноманітні: зневага до законодавства під час реалізації гос­подарських рішень (псування або знищення родючого шару землі у ході виконання певних господарських робіт, недотримання поряд­ку рекультивації земель після закінчення господарських робіт, зни­щення родючих земель під час будівництва гідровузлів, водосховищ тощо).

Значну кількість навмисних правопорушень у галузі охорони до­вкілля здійснюють з непрямим наміром, оскільки порушники не ставлять своїм завданням заподіяти шкоду природному середовищу, задовольняючи свої економічні інтереси. Необережна форма вини у порушеннях природного законодавства проявляється у вигляді халат­ної, недбалої, інколи самовпевненої поведінки, вчиненої у формі без­діяльності. Винний розуміє, що порушує правила охорони довкілля, але ставиться до цього байдуже або сподівається як-небудь уникнути наслідків порушення вимог про охорону ґрунтів від ерозії, викорис­тання хімічних речовин у сільському і лісовому господарствах. Така форма вини є обов’язковою умовою юридичної відповідальності за екологічні порушення. Цим еколого-правова відповідальність прин­ципово відрізняється від екологічної, де немає і не може бути подіб­ної суб’єктивної категорії.

Поряд з цим наведене правило має два винятки, властиві усій деліктній відповідальності (це зумовлює лише обов’язки відшкоду­вання завданої шкоди). Перший стосується джерела підвищеної не­безпеки і розповсюджується тільки на цивільну і матеріальну, тобто компенсаційні види юридичної відповідальності. Другий виняток стосується всіх видів відповідальності. Це стан «крайньої необхіднос­ті», коли шкода природному середовищу заподіюється свідомо, щоб уникнути більш значної шкоди природі й людині.

По-різному розподіляються докази вини. В кримінальних право­відносинах панує принцип презумпції невинності, в деліктних від­носинах, навпаки, — принцип презумпції вини правопорушника. З об’єктивного боку поведінка суб’єкта екологічного правопорушен­ня має протиправний характер. Протиправність виявляється в двох формах: активній — порушення природоохоронного законодавства і пасивній — невиконання його вимог.

Предметом посягання є екологічний правопорядок, тобто систе­ма правовідносин, яка формується внаслідок дій природоохоронно­го законодавства. Протиправним вважається дія (бездіяльність), що суперечить нормі права, правовим пріоритетам, принципам охорони навколишнього середовища, забороненим відповідними норматив­ними актами. За загальним правилом кожна дія, що порушує кон­кретну норму права, суперечить принципам природоохорони і право­вим пріоритетам, забороненим законодавством, і тому розглядається як протиправна. Це одна зі специфічних особливостей екологічного правопорушення.

Протиправність поведінки є лише одним із елементів об’єктивного боку складу екологічного правопорушення. Другим важливим еле­ментом є заподіяння шкоди природному середовищу. Шкода при­родному середовищу — це об’єктивний результат протиправної пове­дінки. Шкода може бути нанесена і за відсутності порушення закону (у разі протиправних дій). Але еколого-правового порушення закону без шкоди (або загрози її настання) не буває. В іншому випадку таке правопорушення не належить до екологічних. Прикладом цього є са­мовільне захоплення земель.

Незаконне захоплення і використання земельної ділянки без спричинення якої-небудь шкоди природному середовищу порушує право власності на землю, право володіння або користування, але не вимоги охорони природного середовища. Самовільне ж захоплення земель може поєднуватись з нанесенням шкоди природі (посилен­ня ерозійних процесів ґрунтів, затоплення земель, втрата родючості ґрунтів) і бути водночас і екологічним правопорушенням з усіма по­дальшими наслідками.

У складі екологічного правопорушення наявні лише причинно- необхідні зв’язки. Під причинно-необхідними зв’язками розуміють передусім екологічні зв’язки. Інколи їх можна довести наявністю са­мого факту заподіяння шкоди, за інших обставин потрібно залуча­ти спеціалістів. Суттєвим засобом боротьби із земельно-правовими правопорушеннями, у тому числі в галузі охорони родючості ґрунтів, є визначена законодавством відповідальність службових осіб і грома­дян. Притягнення до відповідальності може виявитися у таких санк­ціях: адміністративний штраф, позбавлення права на земельну ділян­ку, відшкодування заподіяної шкоди, позбавлення волі.

До екологічних правопорушень, на наш погляд, потрібно зачисли­ти також приведення сільськогосподарських земель до непридатного для цільового використання стану внаслідок забруднення і засмі­чення їх промисловими та іншими відходами, стоками, механічного пошкодження (псування) поверхні землі, заростання чагарниками, невиконання правил рекультивації земель і комплексу обов’язкових заходів щодо охорони ґрунтів, що спричинює втрату родючого шару ґрунту, погіршення родючості та зниження продуктивності земель, знищення захисних лісонасаджень, виведення цінних сільськогоспо­дарських угідь із господарського обігу тощо.

У цих випадках простежуємо екологічні правопорушення, що за своєю природою є протиправною діяльністю (бездіяльністю) осіб, які порушують встановлений державою екологічний правопорядок і цим спричиняють екологічну та матеріальну шкоду інтересам сус­пільства і природокористувачів. Тому екологічне правопорушення варто трактувати як протиправні дії щодо науково обґрунтованої вза­ємодії суспільства з природним середовищем, що спричиняє шкоду навколишньому природному середовищу та здоров’ю людей. Звідси робимо висновок, що той, хто не дотримується встановленого за­конодавством екологічного правопорядку, має бути притягнутий до еколого-правової відповідальності (в загальному розумінні цього тер­міну), яка в кожному конкретному випадку може бути цивільно-пра­вовою, адміністративно-правовою чи кримінально-правовою відпо­відальністю згідно з вимогами чинного законодавства.

5.2.