Відповідальність за порушення фінансового законодавства в системі юридичної відповідальності

Юридична відповідальність суб’єктів фінансово-правових відносин пов’язана із застосуванням заходів державного примусу і покаранням за порушення заборони, встановленої у фінансовому законодавстві.

Реалізація фінансово-правової відповідальності можлива у приму­совому і добровільному порядку. Так, платник податків, який виявив помилку в розрахунку сплаченого ним раніше податку, може зробити перерахунок суми податку, сплатити недоїмку та пеню і при цьому не зобов’язаний сплачувати штраф.

Фінансово-правова відповідальність - це міра державного осуду, яка виявляється у нормативному та забезпеченому державним примусом у фінансовому праві обов’язку суб’єкта фінансового право­порушення зазнавати заходів державного примусу у вигляді фінансо­вих санкцій (штраф, пеня, припинення бюджетного фінансування) за вчинене ним правопорушення у сфері публічної фінансової діяльності. Фінансово-правова відповідальність досить тісно пов'язана з такими видами юридичної відповідальності, як адміністративна, кримінальна, цивільна, дисциплінарна.

Найтісніший зв'язок у фінансової відповідальності з адміністра­тивною. Адміністративну відповідальність розглядають як різно­вид юридичної відповідальності, що становить сукупність адміністра­тивних правовідносин, які виникають у зв'язку із застосуванням упов­новаженими органами (посадовими особами) до осіб, що вчинили адміністративний проступок, передбачених нормами адміністративно­го права особливих санкцій - адміністративних стягнень.

Спільними для адміністративної та фінансово-правової відповідаль­ності є такі ознаки, як спрощена процедура накладання стягнення, орга­ни, що їх застосовують. Норми адміністративного права можуть охороняти фінансові відносини, зокрема: порушення правил про ва­лютні операції (незаконні скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави) (ст. 162 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КупАП)); ухилення від повернення виручки в іноземній валюті (ст. 162-1 КУпАП); незакон­не відкриття або використання за межами України валютних рахунків (ст. 162-2 КУпАП); розміщення цінних паперів без реєстрації їх випуску або порушення порядку здійснення емісії цінних паперів (ст. 163 КУпАП); неподання або несвоєчасне подання платіжних доручень на перерахування належних до сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) (ст. 163-2 КУпАП); невиконання законних вимог посадових осіб органів доходів і зборів (ст. 163-3 КУпАП); порушення порядку утримання та перерахування податку на доходи фізичних осіб і подання відомостей про виплачені доходи (ст. 163-4 КУпАП); порушення зако­нодавства про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове дер­жавне соціальне страхування і загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (ст. 165-1 КУпАП) та ін.

У науці виділяють відмінності фінансово-правової відповіда­льності від адміністративної:

• за фактичними підставами (характеризуються специфічним кон­кретним складом);

• за колом суб'єктів. Суб'єктами адміністративної відповідаль­ності є фізичні особи, зокрема посадові особи. Суб'єктом фінансової відповідальності є фізичні та юридичні особи;

• за нормативними підставами (регулюються нормами різного за­конодавства - фінансового та адміністративного);

• за процесуальними підставами (для адміністративної - постанова у справі про адміністративне правопорушення, для фінансової - рішен­ня компетентного органу (судового, правоохоронного або фінансового) про накладення фінансових санкцій);

• за правовими наслідками застосування.

• за процедурою застосування санкцій до правопорушників. Адміні­стративна відповідальність застосовується у судовому і позасудовому порядку. Фінансова відповідальність застосовується до правопорушника уповноваженими органами (суд і органи фінансового контролю).

Саме до фінансової і адміністративної відповідальності най­частіше притягують за порушення фінансового законодавства.

Кримінальна та фінансова відповідальність схожі за суб'єк­тами, об'єктами, суб'єктивним і об'єктивним складами правопору­шення. Предметом кримінально-правового регулювання і охорони є окремі фінансові відносини. Так, за окремі фінансові правопорушення може наставати як фінансова, так і кримінальна відповідальність (ухи­лення від сплати податків, здійснення валютних операцій).

Різниться фінансова і кримінальна відповідальність поряд­ком їх реалізації. Кримінальна відповідальність застосовується за рі­шенням суду, а фінансова - за рішенням органів, уповноважених зако­нодавством на застосування фінансових санкцій. Також різняться наслідки кримінальної та фінансової відповідальності (кримінальна від­повідальність - накладення судимості, конфіскація майна, штрафи, позбавлення права обіймати певні посади, позбавлення волі в кінцево­му рахунку, а фінансова відповідальність - застосування санкцій від- новлювального майнового характеру, такі як штраф, пеня, припинення бюджетного фінансування).

Взаємозв’язок фінансової та дисциплінарної відповідаль­ності полягає у тому, що для окремих посадових осіб обов'язок до­тримуватися фінансової дисципліни закріплено не тільки у фінансово- правових нормах, а й у нормах, що визначають питання дисциплінарної відповідальності, проходження державної служби, зокрема в Законі України «Про державну службу».

З цивільно-правовою відповідальністю фінансова схожа гро­шовим (майновим) характером заходів відповідальності та подібними правовими засобами (застосування пені). Відмінність полягає в тому, що фінансова відповідальність пов'язана з публічною фінансовою ді­яльністю (предметом є публічні, а не приватні фінанси). Тобто дер­жава не застосовує фінансову відповідальність при вирішенні спірних питань між приватними особами, що вступили у цивільно-правові від­носини. Захист та відновлення порушених прав в такому разі є одним із прав, а не обов'язком і буде реалізовано з ініціативи сторони, чиї інтереси порушено. У разі порушення інтересів держави у сфері фінан­сової діяльності держави чи органів місцевого самоврядування упов­новажений орган зобов'язаний ужити всіх заходів для припинення фінансового правопорушення і притягнення правопорушника до фінан­сової відповідальності.

У цивільно-правовій відповідальності цілями є припинення проти­правних дій і примусове відновлення порушеного права. У фінансовій відповідальності додається ще мета покарання правопорушника. Крім того, фінансову відповідальність визначає закон, а приватноправову може встановити договір сторін.

Цілями фінансово-правової відповідальності є:

1) охорона фінансового правопорядку;

2) підвищення рівня правосвідомості та правової культури у галузі фінансової діяльності;

3) забезпечення фінансового правопорядку, виховання поваги до фінансового права.

Фінансово-правова відповідальність полягає в накладенні обов'яз­ку майнового характеру, який є додатковим, новим, який не існував раніше, до вчинення фінансового правопорушення. Заходи фінансово- правової відповідальності реалізуються через спеціально уповноваже­ні органи, що мають владні повноваження.

У розумінні сутності фінансово-правової відповідальності слід ви­окремити особливості, що пов'язані з її існуванням, по-перше, наяв­ність кола суб'єктів фінансово-правової відповідальності, що існує не­залежно від наявності факту правопорушення (оскільки регламенту­ється нормативними актами фінансового законодавства, що встанов­люють відповідні моделі поведінки у фінансових правовідносинах), а по друге, саме несення відповідальності, яке має місце після вчинення фінансового правопорушення і має наслідки для всіх учасників цих відносин, але виникає безпосередньо для порушника.

Фінансова відповідальність та конституційна відповідальність за багатьма критеріями різняться між собою: органи застосування, різ­ний суб’єктний склад правопорушників, інший процесуальний порядок застосування тощо. Проте обидва мають загальну функціональну мету.

Норми кримінальної та фінансово-правової відповідальності спря­мовані на підтримку нормального функціонування фінансових відносин та беруть участь в оформленні їх динаміки. Відмінність фінансово-пра­вової відповідальності від кримінальної полягає в нормативно-правовій базі її регулювання, процесуальному порядку застосування, суб’єктах застосування і суб’єктах відповідальності. Взаємодія фінансово-право­вої та кримінальної відповідальності має функціональний характер, який полягає у тому, що норми інституту кримінальної та фінансово-правової відповідальності беруть участь у врегулюванні та охороні валютних, по­даткових, банківських публічних відносин тощо. Об’єкт охорони кримі­нальної відповідальності, на відміну від об’єкта охорони фінансово-пра­вової відповідальності, є більш широким. Фінансові відносини станов­лять тільки частину об’єкта охорони кримінальної відповідальності.

Функціональні взаємозв’язки, що полягають в охороні і регулюван­ні фінансових відносин, присутні у взаємодії фінансово-правової відпо­відальності з дисциплінарною. Зокрема, для деяких посадових осіб обов’язок дотримуватися фінансової дисципліни закріплений не тільки в нормах фінансово-правової відповідальності, але і в нормах дисци­плінарної відповідальності. На динаміку фінансових відносин впливає непряма дія норм дисциплінарної відповідальності.

Відмінність між фінансово-правовою та дисциплінарною відпові­дальністю полягає у підпорядкованості суб’єктів правопорушення. Як­що при дисциплінарній відповідальності на особу порушника наклада­ється відповідальність рішенням керівника, якому ця особа підпоряд­кована, то у випадку фінансово-правової відповідальності таке підпо­рядкування відсутнє. Особа, яка вчинила фінансове правопорушення, несе відповідальність не перед підприємством, а перед державою.

Взаємозв’язки між фінансовою і цивільно-правовою відповідаль­ністю виявляються за декількома напрямками. По-перше, фінансово- правова відповідальність у деяких випадках використовує схожі пра­вові засоби, наприклад, механізм солідарних боржників у податковому зобов’язанні у разі реорганізації юридичної особи, пеня, неустойка. По-друге, фінансово-правова відповідальність, як така, що пов’язана з розподілом грошових засобів, збором податків, побічно бере участь в охороні відносин державної власності. На відміну від цивільно-право­вої відповідальності, вона не бере участі в охороні відносин приватної власності. Таким чином, зв’язок цивільно-правової і фінансово-право­вої відповідальності має функціональний характер, що полягає в охо­роні суспільних відносин, проте кожна галузь використовує різні спосо­би та методи, зокрема у сфері охорони державної власності. По-третє, як у цивільній, так і у фінансово-правовій відповідальності є можли­вість добровільного поновлення правопорушником порушеної майнової сфери.

Фінансова відповідальність - це завжди публічно-правові відноси­ни, цивільна ж відповідальність - приватноправові відносини. Публічна відповідальність передбачається тільки законом, тоді як приватнопра­вова відповідальність може бути встановлена і договором сторін.

У приватноправових відносинах виступають рівні суб’єкти, а в публічних - з одного боку завжди виступає держава як владний су­б’єкт. З метою забезпечення і охорони прав громадян законом вста­новлюється спеціальна процедура застосування заходів примусу, а компетенцією щодо їх застосування наділяються спеціально уповнова­жені органи. Через це суб’єкти приватного права не можуть самостій­но застосовувати міри державного примусу, навіть якщо з одного боку в приватних правовідносинах бере участь держава в особі державного підприємства. У приватних правовідносинах для застосування до пра­вопорушника заходів державного примусу необхідно звернутися до відповідного компетентного органу, який не перебуває з жодною зі сто­рін у правовідносинах. У публічних же правовідносинах заходи держав­ного примусу можуть здійснюватися тим же самим компетентним ор­ганом, який представляє державу в зазначених правовідносинах.

Отже, фінансова відповідальність є самостійним видом у системі юридичної відповідальності, вона функціонально взаємопов’язана з ін­шими видами юридичної відповідальності.

Розглянемо фінансову відповідальність за порушення в податковій, бюджетній та інших сферах фінансової діяльності держави.

Скоєне податкове правопорушення є підставою для застосу­вання заходів відповідальності до платників податків. Фіскальні орга­ни, діяльність яких спрямована на забезпечення режиму законності в податковій сфері, мають право застосовувати до платників податків - юридичних і фізичних осіб засобів юридичної відповідальності за по­рушення податкового законодавства.

Порушення приписів податкового законодавства призводить до настання юридичної відповідальності. Навіть за відсутності завдан­ня майнової шкоди інтересам держави або органів місцевого самовря­дування юридичну відповідальність можуть нести платники податків за умови невиконання або неналежного виконання податкового зобо­в’язання у повному обсязі. Особа може сплатити своєчасно і в пов­ному розмірі податок до бюджету відповідного рівня, але не подати декларації. Така бездіяльність платника є скоєнням податкового пра­вопорушення, і до нього буде застосовано заходи юридичної відпові­дальності, зокрема фінансові санкції.

Специфічними рисами податкової відповідальності є: наяв­ність складу податкового правопорушення; настання відповідальності передбачено нормами податкового права; до правопорушника засто­совуються податкові санкції фінансового й адміністративного харак­теру; особливий порядок притягнення до відповідальності; суб’єктами даної відповідальності є платники податків та інші фіскально зобов'я­зані особи.

Існує адміністративна, дисциплінарна і кримінальна відпові­дальність за порушення податкового законодавства.

Керівники та інші посадові особи підприємств, установ, організа­цій, громадяни в разі порушення норм податкового права можуть бути притягнуті до адміністративної відповідальності. Особливостями ад­міністративних санкцій є:

• відсутність тяжких правових наслідків;

• застосування менш тяжких податкових правопорушень (про­ступків);

• адміністративні санкції не тягнуть за собою судимості.

Притягнення до адміністративної відповідальності за порушення норм податкового законодавства здійснюється в порядку, визначено- 104

му Кодексом України про адміністративні правопорушення. Підста­вою для адміністративної відповідальності за порушення податкового законодавства є наявність складу адміністративного правопорушення винного - умисного або необережного діяння або бездіяльності, яке посягає на суспільні відносини, що охороняються законом, за які зако­нодавство передбачає адміністративну відповідальність.

Винність означає ставлення особи, що скоїла правопорушення, до нього. Винна особа діє з умислу або необережності, усвідомлює су­спільну небезпечність своїх дій (бездіяльності) та їх можливі наслідки. Вона може бажати або передбачати можливість їх настання. Кара­ність є ознакою, логічно зумовленою антисоціальним характером пра­вопорушення, негативною оцінкою з боку суспільства, вона безпосе­редньо випливає з його протиправності.

За ухилення від сплати податків, інших обов’язкових платежів у значних розмірах платники відповідно до ст. 212 Кримінального кодек­су України можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальнос­ті. Відповідальність настає незалежно від способу ухилення. Об’єк­том злочину є встановлений законодавством порядок оподаткування юридичних і фізичних осіб, який забезпечує за рахунок надходження податків, зборів та інших обов’язкових платежів формування дохідної частини Державного та місцевих бюджетів, а також державних цільо­вих фондів. Предметом злочину є податки, збори, інші обов’язкові платежі, що входять до системи оподаткування і запроваджені у вста­новленому законом порядку.

Кримінальна відповідальність за ухилення від сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування перед­бачена ст. 212-1 Кримінального кодексу України. Умисне ухилення від сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, вчинене службовою особою підприємства, установи, ор­ганізації, незалежно від форми власності, або особою, яка займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, чи будь- якою іншою особою, яка зобов’язана їх сплачувати, якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до Пенсійного фонду України коштів у значних розмірах, - карається штрафом від трьохсот до п’я­тисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлен­ням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років (ч. 1 ст. 212-1 Кримінального кодексу України).

Відповідальність за порушення валютного законодавства - це юридична відповідальність, що полягає у застосуванні до правопоруш­ника передбачених санкціями норм валютного законодавства заходів державного примусу, які виражаються у формі кари організаційного або майнового характеру. Застосування заходів відповідальності пов’я­зане із владним державним примусом, оскільки санкції за порушення норм валютного законодавства застосовують органи валютного конт­ролю, що входять до структури державних органів. Об’єктом валют­них правопорушень може стати порядок здійснення валютних, розра­хункових операцій тощо, які загалом можуть впливати на стійкість на­ціональної валюти та економічну безпеку держави. Порушення вста­новлених правил проведення валютних операцій є підставою притяг­нення до відповідальності за порушення валютного законодавства.

Підставою відповідальності за порушення бюджетного законо­давства є бюджетне правопорушення, поняття якого сформульоване у ст. 116 Бюджетного кодексу України. Порушенням бюджетного законодавства визнається порушення учасником бюджетного процесу встановлених цим Кодексом чи іншим бюджетним законодавством норм щодо складання, розгляду, затвердження, внесення змін, вико­нання бюджету та звітування про його виконання, а саме:

1) включення недостовірних даних до бюджетних запитів;

2) порушення встановлених термінів подання бюджетних запитів або їх неподання;

3) визначення недостовірних обсягів бюджетних коштів при пла­нуванні бюджетних показників;

4) планування надходжень або витрат Державного бюджету (міс­цевого бюджету), не віднесених до таких цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України;

5) порушення встановленого порядку або термінів подання проек­ту закону про Державний бюджет України (проекту рішення про міс­цевий бюджет) на розгляд Верховної Ради України (Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевої ради);

6) порушення встановленого порядку або термінів розгляду про­екту та прийняття закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет);

7) прийняття рішення про місцевий бюджет з порушенням вимог Бюджетного Кодексу чи закону про Державний бюджет України (в то­му числі щодо складання бюджету в частині міжбюджетних транс­фертів, доходів та видатків місцевих бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів);

8) порушення вимог Бюджетного кодексу щодо затвердження державного бюджету (місцевого бюджету) з дефіцитом або профіци- том;

9) включення до складу спеціального фонду бюджету надходжень із джерел, не віднесених до таких цим Кодексом чи законом про Дер­жавний бюджет України;

10) зарахування доходів бюджету на будь-які рахунки, крім єдино­го казначейського рахунка (за винятком коштів, що отримуються ус­тановами України, які функціонують за кордоном), а також акумулю­вання їх на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету;

11) зарахування доходів бюджету до іншого, ніж визначено цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України, бюджету, в то­му числі внаслідок здійснення поділу податків і зборів (обов’язкових платежів) та інших доходів між бюджетами з порушенням визначених розмірів;

12) здійснення державних (місцевих) запозичень, надання держав­них (місцевих) гарантій з порушенням вимог Бюджетного кодексу;

13) прийняття рішень, що призвели до перевищення граничних обсягів державного (місцевого) боргу чи граничних обсягів надання державних (місцевих) гарантій;

14) розміщення тимчасово вільних коштів бюджету з порушенням вимог Бюджетного кодексу;

15) створення позабюджетних фондів, порушення вимог Бюджет­ного кодексу щодо відкриття позабюджетних рахунків для розміщення бюджетних коштів;

16) порушення порядку або термінів подання, розгляду і затверд­ження кошторисів та інших документів, що застосовуються у процесі виконання бюджету, затвердження у кошторисах показників, не під­тверджених розрахунками та економічними обґрунтуваннями;

17) порушення порядку або термінів подання і затвердження пас­портів бюджетних програм (у разі застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі);

18) порушення встановлених термінів доведення документів про обсяги бюджетних асигнувань до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня або одержувачів бюджетних коштів;

19) порушення порядку та термінів відкриття (закриття) рахунків в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів;

20) взяття зобов’язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи за­коном про Державний бюджет України;

21) порушення порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов’я­зань, включаючи необгрунтовану відмову в реєстрації або несвоєчас­ну реєстрацію бюджетних зобов’язань;

22) порушення вимог Бюджетного кодексу при здійсненні поперед­ньої оплати за товари, роботи та послуги за рахунок бюджетних коштів, а також порушення порядку і термінів здійснення такої оплати;

23) здійснення платежів за рахунок бюджетних коштів без реєст­рації бюджетних зобов’язань, за відсутності підтвердних документів чи при включенні до платіжних документів недостовірної інформації, а також безпідставна відмова у проведенні платежу органами, що здій­снюють казначейське обслуговування бюджетних коштів;

24) нецільове використання бюджетних коштів;

25) порушення вимог Бюджетного кодексу при здійсненні витрат Державного бюджету (місцевого бюджету) у разі несвоєчасного на­брання чинності законом про Державний бюджет України (несвоєчас­ного прийняття рішення про місцевий бюджет);

26) надання кредитів з бюджету чи повернення кредитів до бюджету з порушенням вимог Бюджетного кодексу та/або встановле­них умов кредитування бюджету;

27) здійснення бюджетними установами запозичень у будь-якій формі або надання бюджетними установами юридичним чи фізичним особам кредитів з бюджету всупереч цьому Кодексу;

28) здійснення видатків, кредитування місцевого бюджету, які від­повідно до Бюджетного кодексу мають проводитися з іншого бюджету;

29) здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всу­переч цьому Кодексу чи закону про Державний бюджет України;

30) порушення вимог Бюджетного кодексу щодо виділення коштів з резервного фонду бюджету;

31) порушення встановлених вимог щодо застосування бюджетної класифікації;

32) включення недостовірних даних до звітів про виконання дер­жавного бюджету (місцевого бюджету), річного звіту про виконання закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюд­жет), а також порушення порядку і термінів подання таких звітів;

33) порушення встановлених вимог щодо ведення бухгалтерсько­го обліку та складання звітності про виконання бюджетів;

34) порушення встановлених порядку або термінів подання фінан­сової і бюджетної звітності бюджетних установ, а також подання такої звітності у неповному обсязі;

35) невідповідність даних, наведених у фінансовій і бюджетній звітності бюджетних установ, даним бухгалтерського обліку;

36) включення недостовірних даних до звітів про виконання пас­портів бюджетних програм (у разі застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі), а також порушення порядку і термінів подання таких звітів;

37) видання нормативно-правових актів, що зменшують надход­ження бюджету або збільшують витрати бюджету всупереч закону;

38) здійснення видатків на утримання бюджетної установи одно­часно з різних бюджетів усупереч цьому Кодексу чи закону про Дер­жавний бюджет України;

39) порушення вимог статті 28 Бюджетного кодексу щодо опри­люднення та доступності інформації про бюджет;

40) інші випадки порушення бюджетного законодавства учасни­ком бюджетного процесу.

За порушення бюджетного законодавства до учасників бюд­жетного процесу можуть застосовуватися такі заходи впливу:

1) попередження про неналежне виконання бюджетного законо­давства з вимогою щодо усунення порушення бюджетного законодав­ства - застосовується в усіх випадках виявлення порушень бюджет­ного законодавства. Виявлені порушення бюджетного законодавства мають бути усунені в строк до 30 календарних днів;

2) зупинення операцій з бюджетними коштами - застосовується за порушення бюджетного законодавства, визначені п. 1-3, 10, 11, 14-29, 32-36, 38 і 40 ч. 1 ст. 116 Бюджетного кодексу, у порядку, встановленому статтею 120 Бюджетного кодексу;

3) призупинення бюджетних асигнувань - застосовується за пору­шення бюджетного законодавства, визначені п. 20, 22-29, 38 і 40 ч. 1 ст. 116 Бюджетного кодексу.

Призупинення бюджетних асигнувань передбачає припинення по­вноважень на взяття бюджетного зобов’язання на відповідну суму на строк від одного до трьох місяців у межах поточного бюджетного періоду шляхом внесення змін до розпису бюджету (кошторису) у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики;

4) зменшення бюджетних асигнувань - застосовується за порушен­ня бюджетного законодавства, визначені п. 24 (стосовно розпорядників бюджетних коштів), п. 29 та п. 38 ч. 1 ст. 116 Бюджетного Кодексу

Зменшення бюджетних асигнувань передбачає позбавлення по­вноважень на взяття бюджетного зобов’язання на відповідну суму на строк до завершення поточного бюджетного періоду шляхом внесен­ня змін до розпису бюджету (кошторису) та у разі необхідності з подальшим внесенням змін до закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

5) повернення бюджетних коштів до відповідного бюджету - засто­совується за порушення бюджетного законодавства, визначене п. 24 (щодо субвенцій та коштів, наданих одержувачам бюджетних коштів) ч. 1 ст. 116 Бюджетного Кодексу, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

6) зупинення дії рішення про місцевий бюджет - застосовується за порушення бюджетного законодавства, визначене п. 7 ч. 1 ст. 116 Бюджетного Кодексу, у порядку, встановленому ст. 122 Бюджетного Кодексу;

7) безспірне вилучення коштів з місцевих бюджетів - застосо­вується за порушення бюджетного законодавства, визначене п. 28 ч. 1 ст. 1 16 Бюджетного Кодексу.

Безспірне вилучення коштів з місцевих бюджетів передбачає стягнення органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, коштів з місцевих бюджетів до державного бюд­жету, в тому числі і за рахунок зменшення обсягу трансфертів (дотації вирівнювання) місцевим бюджетам на відповідну суму, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

8) інші заходи впливу, які можуть бути визначені законом про Дер­жавний бюджет України, - застосовуються за порушення бюджетного законодавства згідно із таким законом.

Попередження про неналежне виконання бюджетного законодавст­ва з вимогою щодо усунення порушення бюджетного законодавства може застосовуватися учасниками бюджетного процесу, уповноваже­ними Бюджетним кодексом на здійснення контролю за дотриманням бюджетного законодавства.

Рішення про застосування заходів впливу за порушення бюджет­ного законодавства, визначених п.п. 2-5 та 7 ч. 1 ст. 117 Бюджетного Кодексу, приймається центральним органом виконавчої влади, що за­безпечує формування державної бюджетної політики, органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, органами державного фінансового контролю, місцевими фінансовими органами, головними розпорядниками бюджетних коштів у межах встановлених їм повноважень на підставі протоколу про порушення бюджетного за­конодавства або акта ревізії та доданих до них матеріалів. Рішення набирає чинності з дня його підписання.

Форма та порядок складання протоколу про порушення бюджет­ного законодавства встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики.

Не допускається застосування заходів впливу за порушення бюд­жетного законодавства, визначених ст. 117 Бюджетного Кодексу, за ра­ніше виявлені і усунені порушення бюджетного законодавства.

Інформація про результати здійснення контролю за дотриманням бюджетного законодавства оприлюднюється органами, уповноважени­ми на здійснення контролю за дотриманням бюджетного законодав­ства, якщо інше не передбачено законом.

Нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачан­ня на цілі, що не відповідають:

• бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет);

• напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів;

• бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).

Зупинення операцій з бюджетними коштами полягає у зупиненні будь-яких операцій зі здійснення платежів з рахунку порушника бюд­жетного законодавства. Механізм зупинення операцій з бюджетними коштами визначається Кабінетом Міністрів України. Зупинення опера­цій з бюджетними коштами можливе на строк до 30 днів у межах по­точного бюджетного періоду, якщо інше не передбачено законом.

Посадові особи, з вини яких допущено порушення бюджетного за­конодавства, несуть цивільну, дисциплінарну адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законом. Порушення бюд­жетного законодавства, вчинене розпорядником чи одержувачем бюд­жетних коштів, може бути підставою для притягнення до відповідаль­ності згідно із законами України його керівника чи інших відповідальних посадових осіб, залежно від характеру вчинених ними діянь.

У разі порушення вимог Бюджетного кодексу та закону про Дер­жавний бюджет України щодо складання відповідного бюджету в час­тині міжбюджетних трансфертів, доходів та видатків місцевих бюдже­тів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, Кабінету Міністрів України надається право протягом місяця з дня набрання чинності рішенням про бюджет Автономної Республіки Крим, обласний бюджет, бюджети міст Києва та Севастополя звернутися до суду з одночасним клопотанням про невідкладне зупинення дії рішення про відповідний місцевий бюджет до закінчення судового розгляду спра­ви. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації наступного дня після під­писання Головою Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи від­повідної місцевої ради рішення про місцевий бюджет або внесення до нього змін надсилають його центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики. У разі порушен­ня вимог щодо складання бюджету згідно з цим Кодексом та законом про Державний бюджет України в частині міжбюджетних трансфертів, доходів та видатків місцевих бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, Голові Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голові обласної, Київської та Севастопольської місь­ких державних адміністрацій надається право протягом місяця з дня на­брання чинності рішенням про районний, міський (міста республікансь­кого Автономної Республіки Крим та обласного значення), районний у містах Києві та Севастополі бюджети звернутися до суду з одночасним клопотанням про невідкладне зупинення дії рішення про відповідний місцевий бюджет до закінчення судового розгляду справи. Районні дер­жавні адміністрації, виконавчі органи міських (міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення) та районних у міс­тах рад наступного дня після підписання керівником відповідної місцевої ради рішення про місцевий бюджет або внесення до нього змін надси­лають його Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київ­ській та Севастопольській міським державним адміністраціям, виконав­чим органам міських рад. У разі порушення вимог щодо складання бюджету згідно з цим Кодексом, законом про Державний бюджет Украї­ни чи рішенням районної, міської (міста республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення) ради про бюджет в частині міжбюджетних трансфертів, доходів та видатків місцевих бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, голові районної державної адміністрації, голові виконавчого органу міської (міс­та республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значен­ня) ради надається право протягом місяця з дня набрання чинності рішенням про міський (міст районного значення), сільський, селищний та районний у місті бюджети звернутися до суду з одночасним клопотан­ням про невідкладне зупинення дії рішення про відповідний місцевий бюджет до закінчення судового розгляду справи. Виконавчі органи місь­ких міст районного значення, сільської, селищної, районної у місті рад наступного дня після підписання керівником рішення про відповідний бюджет або внесення до нього змін надсилають його районній держав­ній адміністрації чи виконавчому органу міської (міста республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення) ради. У разі зупи­нення рішення про місцевий бюджет витрати місцевого бюджету здій­снюються у порядку, визначеному статтею 79 Бюджетного кодексу.

Органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюд­жетних коштів, несуть відповідальність за:

1) невиконання вимог щодо ведення бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання бюджетів;

2) несвоєчасність подання звітності про виконання бюджетів;

3) здійснення витрат з перевищенням показників, затверджених розписом бюджету;

4) порушення в процесі контролю за бюджетними повноваженнями при зарахуванні надходжень бюджету та здійсненні платежів за бюд­жетними зобов’язаннями розпорядників бюджетних коштів відповідно до бюджетних асигнувань;

5) недотримання порядку казначейського обслуговування держав­ного і місцевих бюджетів.

Керівники органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, несуть персональну відповідальність у разі вчинення ними порушення бюджетного законодавства та невиконання вимог що­до казначейського обслуговування Державного і місцевих бюджетів, встановлених Бюджетним Кодексом.

Рішення про застосування заходу впливу за порушення бюджетного законодавства може бути оскаржено у порядку, встановленому зако­ном. Рішення може бути оскаржено в органі, що його виніс, або в суді протягом 10 днів з дня його винесення, якщо інше не передбачено зако­ном. Оскарження рішення про застосування заходу впливу за порушен­ня бюджетного законодавства не зупиняє виконання зазначеного рішен­ня. У разі визнання судом рішення про застосування заходу впливу за порушення бюджетного законодавства повністю чи частково незакон­ним особі, щодо якої воно було винесено, поновлюються обмежені та­ким рішенням права. Рішення суду може бути оскаржено у порядку, встановленому законом.

Адміністративна відповідальність за нецільове використання бюджетних коштів передбачена ст. 164-12 Кодексу України про адміні­стративні правопорушення, а кримінальна - ст. 210 Кримінального ко­дексу України. При цьому предметом цього злочину мають бути бюд­жетні кошти у великих розмірах (сума в тисячу і більше разів переви­щує неоподатковуваний мінімум доходів громадян) або в особливо ве­ликих розмірах (сума в три тисячі і більше разів перевищує неоподат­ковуваний мінімум доходів громадян).

5.2.