ТЕХНІКИ НАПАДУ

Коли ви дійшли висновку, що перехресний допит необхідний, то за головне правило можна взяти те, що постановка запитань, які дозволя­ють свідкові повторювати свої первинні свідчення, є тільки тратою часу.

Виберіть найслабші місця в його свідченнях і (або) непрямі обставини, які ставлять під сумнів його показання. Не ставте свої запитання в ло­гічному порядку, щоб він не здогадався, як викрутитися з відповіддю, але перевіряйте непомітно його історію, фіксуйте його відповіді з при­воду всіх вторинних обставин, пов’язаних з його основним оповіданням.

Якщо він почне вигадувати свої відповіді, ставте запитання швидше, задаючи кілька малозначних запитань на одне важливе, і все це — од­наковим рівним голосом. Якщо він говорить неправду і відповідає по пам’яті, викликаючи свої ідеї не більш ніж з уявлення, він ніколи не зможе придумати свої відповіді так швидко, як ви зможете ставити свої запитання, та водночас правильно оцінювати значення кожної від­повіді і ті наслідки, які ця відповідь матиме далі.

Найчастіше спочатку ставлять запитання щодо сприятливих фактів, які не викликають негативної реакції, потім переходять до нейтральних запитань за обставинами, які прямо не стосуються інтересів допитуваного (як перша, так і друга група запитань допомагає встановленню контакту з допитуваним); нарешті, формулюють запитання, найбільш суттєві, які цікавлять крос-екзаменатора.

З цим висновком узгоджуються думки американських і англійських юристів. Під час допиту ворожого свідка за обставинами, що мають важливе значення, задають до десяти несуттєвих запитань на одне іс­тотне. При цьому істотне запитання слід пропонувати так, ніби воно є найменш важливим серед них. Юрист заманить свідка у пастку, ведучи його від одного запитання до іншого. Починати треба з прийнятого і без­перечного факту. Далі від цього факту через серії запитань дійти такого висновку, який юрист хотів би зробити.

Свідок не повинен знати про те, що ви готуєте йому пастку. Нама­гайтеся робити так, щоб кожне запитання послідовно втілювало певну історію. Увага свідка має бути зосереджена на другорядних деталях. Ви досягнете успіху, якщо він не усвідомлюватиме значення своєї фінальної відповіді. Коли ж він усвідомить це, то буде запізно.

В українському суді для цього потрібне терпіння судді, якого завжди не вистачає.

Отримання інформації про минуле свідка. Йдеться про дані, що стосуються освіти, роботи, служби в армії, сімейного стану і т.п. Такі дослідження минулого не тільки краще орієнтують присяжних стосовно особи свідка і впливають на ступінь довіри до нього, а й заспокоюють та розслаблюють допитуваного перед опитуванням з дійсно важливих і часто болючих обставин. Тому в тих випадках, коли ви вирішили приступити до планомірної облоги фортеці, такий вступ буде цілком доречним.

Хронологічний підхід. Полягає у методичній постановці запитань про обставини справи у тій послідовності, в якій вони відбувалися. Такий прийом не тільки спрощує розуміння предмета допиту, але й полегшує становище свідка. Останній легко орієнтується в напрямку ваших за­питань і може контролювати ситуацію. Позитивним у такому підході є те, що показання свідка зрозумілі для аудиторії, включаючи суддю, присяжних і секретаря. Цей прийом має різновид, який виражається в тому, що допит послідовно, за певною наростаючою системою змушує допитуваного «відчути» силу запитань, які неминуче вимагають певної відповіді.

Предметний підхід. За цього підходу ви обираєте цікаву для вас тему незалежно від хронологічної послідовності подій, викладених свідком. Ви можете також робити предметом допиту ті чи інші епізоди злочинної діяльності обвинуваченого незалежно від того, коли вони мали місце, і т.п. Такий метод сприяє встановленню більшого контролю над свід­ком і дозволяє ставити йому пастки, вимагаючи від крос-екзаменатора творчого підходу.

Для досягнення своїх цілей ви можете змішувати різні теми, не­одноразово відступати і повертатися до певної теми, обираючи для цього різні запитання і підходи. Ви постійно тримаєте в напруженні свідка щодо того, якими будуть наступні запитання, наступна тема. Головна складність такого підходу полягає в тому, що він може заплутати і суд. Якщо вас цікавлять тільки окремі ключові пункти в показаннях, а не вся розповідь, такий підхід найкращий.

Техніка стрибка і метання. Одним із найважливіших талантів судово­го юриста є здатність внести порядок в хаос. Він бере складний комплекс заплутаних ситуацій і виварює їх сутнісне ядро за допомогою логічного аналізу та скрупульозного дослідження. Все, що стосується справи, ретельно відділяється від сторонніх домішок. Те, що залишається, від­новлюється в чітко узгоджену модель. Потім справу подають у спрощеній і зрозумілій для суду формі, яка має бути максимально переконливою.

На перший погляд, було б протиприродним взяти готовий продукт вашого аналізу, розірвати його на шматки і змішати, щоб заманити в пастку ворожого свідка. Проте це часто буває єдиним шляхом до того, щоб впоратися з майстерним супротивником: треба знову заплутати те, що було вами розплутано. Якщо свідок знає, куди ви хочете його за­манити, він навряд чи піде туди.

Отже, метод стрибків і метання полягає у змішуванні порядку за­питань, щоб збентежити свідка і замаскувати вашу кінцеву мету.

Переведіть його думки знову на якусь нову частину його основної історії, а потім несподівано, коли його розум буде повністю зайнятий цим новим предметом, повертайте його назад до тих запитань, на які ви звернули увагу від початку, і повторіть йому ті самі запитання. Він змушений буде знову звернутися до свого уявлення, і, дуже ймовірно, дасть відповідь, яка зовсім відрізнятиметься від того, що він говорив раніше, — так ви зловите його в свої сіті. Він не зможе вигадувати відповіді так само швидко й чітко, як ви ставите йому свої запитання, і водночас правильно пам’ятати всі свої вигадки; він не зможе давати свої відповіді так, щоб вони повністю узгоджувалися одна з одною.

Використання документів. Цей прийом має специфіку у цивільному та кримінальному процесах. У кримінальних справах на суді часто ви­користовують протоколи слідчих дій, в тому числі протоколи допитів. Зате в цивільному процесі коло документів, що допускаються як до­кази, набагато ширше. Вони можуть бути отримані від противника або з інших джерел. Ви можете вибрати один із двох варіантів поведінки: або покажіть документ перед допитом про факти, засвідчувані ним, або притримайте цей документ у резерві.

Останній варіант більш продуктивний, оскільки дає можливість зло­вити допитуваного на суперечності між показаннями і документом. Він також дозволяє чинити тиск на стурбованого свідка, оскільки в міру розуміння вашої тактики йому стає зрозуміло, що ви виходите з до­кументально встановлених фактів. Іноді ви можете натякнути, дати побічно зрозуміти (або навіть показати, ніби ненароком) свідкові, що такий документ у вас є.

Іноді адвокат може піти на провокацію. Такий хід є ризикованим. Приклад. Це сталося в українському суді. На перехресному допиті адвокат згадав про викривальний документ, якого у засіданні в нього не було. Але був інший власноруч складений свідком лист.

Адвокат нагадав свідку про лист, де він визнавав певні факти, та пока­зав йому інший ним же складений документ і запитав: «Це Ваш почерк?». Той визнав, що це його почерк. Свідок, вважаючи, що адвокат зараз по­просить суд оголосити цей документ, вніс корективи у свої показання. На наступне засідання (коли вже свідка не було) адвокат подав одержаний ним документ до суду і просив приєднати до матеріалів справи. При цьому він наголосив, що свідок під час його допиту визнав, що лист написаний його почерком. Цей епізод показує, наскільки обачними повинні бути як сторони, так і суд. Лист був доданий до матеріалів справи як доказ.

Отже, документи є важливим способом керування показаннями свідка.

Еклектичний підхід. Для досягнення успіху використовують ком­бінації з кількох прийомів. Наприклад, ви можете почати допит із з’ясування малозначних обставин у хронологічній послідовності: минуле свідка і його ставлення до справи. Далі приступите до запитань, що стосуються ключових обставин справи, реалізуючи предметний підхід. Перевірте показання свідка наявними у вас документами. Хоч який би метод і прийом ви не використовували, він має бути найбільш доцільним знаряддям у досягненні вашої мети.

Вибір часу для атаки (таймінг)

Нападати відразу чи почекати? Визначаючи спосіб дії, ви повинні вирішити не тільки як атакувати, але і коли атакувати свідка. Вдалий вибір часу атаки є критично важливим. Стежте за прикметами слабкості свідка: він усе більше нервує і шукає очима свого юриста, щоб отримати допомогу? Або сердиться. Або стає ухильним. Або юрист супротивної сторони намагається прийти йому на допомогу із серією різноманітних заперечень чи шляхом непрямих підказок йому. Все це показує, що ви намацали вразливе місце свідка.

Використання чинника раптовості

Чинник раптовості у перехресному допиті іноді має вирішальне зна­чення. Він може бути використаний по-різному. Несподіваний пас. Ви можете використати стан тривожності, в якому перебуває на початку свідок, і дещо іншим способом. Відразу поставте запитання, яке є неспо­діваним для свідка, на яке він не може відразу відповісти без ретельного обмірковування того, до яких наслідків призведе та чи інша відповідь. Раптово кинувши запитання, ви можете розраховувати на те, що захо­пите зненацька свідка, який, можливо, припускав інше і у всякому разі розраховував не на такий швидкий розвиток подій.

Киньте бомбу відразу (якщо вона у вас є)

Іноді бажано покінчити зі свідком відразу першим же жалючим уда­ром у незахищене місце. Звісно, це можливо, тільки якщо у вас є для цього належний матеріал і є привід ризикнути.

Переваги пред’явлення вашого кращого доказу від початку є подвій­ними. По-перше, присяжні вже чули перші свідчення на прямому допиті і в них уже сформувалося враження про свідка. Тому, коли ви почнете свій перехресний допит, вони будуть гостро реагувати на ваші перші запитання. Якщо ви зловите хлопця у першому ж раунді, це справить набагато більше враження на присяжних, ніж якби це сталося пізніше, коли їх увага притуплюється, і ефект може бути втрачений.

По-друге, і це, можливо, найголовніше, результат від перемоги над свідком з першою ж групою запитань буде мати наслідок, який змусить свідка боятися вас і бути менш ворожим у подальших своїх відповідях; не знаючи, коли ви знову підставите йому ніжку, він буде гарячково шукати підступ і знову впаде, коли прийде втома від напруження. За­значений прийом дозволить вам утримувати у вузді свідка, щоб він давав правдиві відповіді на наступні запитання.

Зухвалість і натиск як елементи техніки нападу

Зухвалість у суді полягає не в запереченні очевидних речей чи по­рушенні законів і пристойності, а в несподіваних тверезо розрахованих кроках. Іноді зухвалість дає крила перехресному допиту, деколи при­зводить до краху. Завжди є ризик. Чим значнішою є справа, тим вищою є ціна ризику. Але для того, щоб підірвати довіру до надійності свідка противника, потрібно бути готовим до ризику. Ризиковані, але добре обдумані дії є непередбачуваними, тому вони з великим ступенем імовір­ності змусять свідка припуститися помилки. Однак якщо ви ризикуєте, ви повинні бути готові і до невдачі.

Як вести облогу

Важкий, але водночас ефективний прийом перехресного допиту поля­гає в тому, щоб задовольнятися дрібними поступками від допитуваного, які йдуть одна за одною. В такий спосіб поступово збирають матеріал, який в результаті може вирішити справу на вашу користь. «Я часто застосовував цей метод і незмінно стикався спочатку з нерозумінням з боку свого клієнта, зате в кінці отримував від нього подяки, коли він починав бачити, як маленькі шматочки показань поступово складаються в безперечний аргумент на його користь».

Свідкові треба ставити якомога більше запитань, щоб він говорив більше, ніж потрібно для захисту інтересів супротивника. Це зробить суддів підозрілими, що тільки зашкодить супротивнику. Втім, ми не зби­раємося захищати практику затяжних перехресних допитів. Якщо свідка не вдасться зламати, то такий допит може призвести до перебільшення значущості свідчень, які дав свідок, що встояв на перехресному допиті і підтвердив факти.

Підкреслюйте неймовірності і суперечності в показаннях свідка противника

Виявлення неймовірностей і суперечностей у показаннях свідка є базовим засобом, що використовується в багатьох техніках перехресного допиту. Дозвольте просторікувати не в міру балакучому самовпевненому свідкові, і можете не сумніватися, що рано чи пізно він накличе на себе такі труднощі, з яких не зможе виплутатися. Деякі свідки беруть на себе занадто багато. Дайте їм можливість розвинути свої свідчення, а потім поступово приведіть їх до висновку, що їхні заяви суперечать здорово­му глузду. Але ні за яких обставин не будуйте помилкову конструкцію на словах таких свідків; такі дії були би згубними для справи.

Юрист має довести, що показання свідків абсолютно не відповіда­ють досвіду і знанням будь-якого розсудливого судді. Для аудиторії має стати очевидним, що показання свідків є надуманими і неймовірними. «Ви досягнете успіху, якщо ваш перехресний допит призведе суддів до висновку, що історія, яку розповів свідок, суперечить здоровому глузду. Ви можете успішно досягти цього, якщо закінчите перехресний допит на прямому і ясному твердженні свідка щодо певного факту чи фактів, які будуть несумісні з уявленнями суддів про ймовірне і правдоподібне». Уникайте помилки, поширеної серед недосвідчених юристів, яка поля­гає в надмірному захопленні виявленням дріб’язкових суперечностей. З цього приводу можна сказати так: присяжні не виявляють поваги до дрібних тріумфів над самовладанням і пам’яттю свідків. Підставою для висловлення недовіри є раніше зроблене необгрунтоване (суперечливе) показання. Перехресний допит має бути конкретизований щодо часу, обставин та змісту показання, яке піддається сумніву. Юрист має бути готовий довести суперечливість показань свідка матеріалами справи і усними показаннями учасників судового слідства.

Допит свідка іноді доцільно супроводжувати пред’явленням докумен­тів, що суперечать його показанням. Юрист може підривати довіру до свідка, вказуючи на суперечності, які є як у раніше висловленому ним усному твердженні, так і в раніше зробленому документі. Такі супереч­ності майже завжди є. І буде їх тим більше, чим більш докладним буде протокол допиту і чим більше часу минуло з моменту його складання.

Проте в деяких ситуація юрист може розсудливо утриматися від ви­користання наявної у нього інформації, що спростовує показання свідка, і взагалі відмовитися від перехресного допиту. Якщо свідок не сильно заважає справі, то краще не піддавати його слова сумніву, не ризикуючи цим самим образити почуття членів суду.

Не можна з легкістю відпускати свідка, який дає показання, що су­перечать решті доказів, зібраних у справі. Багато судових діячів, будучи цілком кваліфікованими юристами, знаючи процесуальні та матеріальні норми закону, не враховують того, що оцінку доказів у суді присяжних роблять непрофесіонали, їх способи оцінки доказів інші, ніж у професій­ного судді. Свідок часто уникає розплати не через те, що він занадто ро­зумний і верткий, а тому що крос-екзаменатор дав йому таку можливість.

Анемічний, безвольний перехресний допит, який не справляє вражен­ня на присяжних, відкриває дорогу для сумнівів, які вони (відповідно до повчань головуючого) тлумачать на користь підсудного. Треба намагатися розвіяти перехресним допитом усі розумні сумніви щодо недостовірності показань свідка противника. Обвинувач у суді присяжних повинен пере­магати за явною перевагою. Український юрист має усвідомлювати, що в Україні суд присяжних складається з двох професійних суддів і трьох присяжних. І два професійні судді, вирішуючи справу в нарадчій кімнаті, завжди мають можливість своїм авторитетом вплинути на присяжних.

Головуючий суддя Н. І. Оліхвер у своєму напутньому слові присяж­ним сказала: «За змістом наших законів не можна припускати винуватість підсудного. Підсудний не зобов’язаний доводити свою невинуватість. Невинуватість презюмується, тобто передбачається заздалегідь. Якщо ви дійдете висновку, що звинувачення безсумнівно довело провину під­судного, ваш обов’язок визнати його винним, а якщо обвинувачення не змогло з переконливістю довести його вину, ви зобов’язані визнати його невинуватим.

Сумніви повинні тлумачитися на користь підсудного. Але сумніви ці повинні бути розумними і непереборними. Що таке розумні сумніви? Це такі сумніви, які можна розумно пояснити, ґрунтуючись на здоровому глузді, а не на упередженій думці, припущеннях, уяві, почутті симпатії чи антипатії до підсудного, бажанні догодити громадській думці, виправдати очікування друзів. Непереборні сумніви — це ті, які неможливо усунути шляхом ретельного і всебічного аналізу поданих вам доказів окремо і в су­купності. Обвинувальний вердикт не може ґрунтуватись на припущен­нях і здогадах. Він може бути постановлений тільки на доказах». (Див: кримінальну справу № 2-46/04 // Архів Московського міського суду.)

Адвокат в українському суді повинен сказати присяжним те напутнє слово, яке, наприклад, в російському суді говорить головуючий, направ­ляючи присяжних в нарадчу кімнату. Дуже часто наші юристи нічого не можуть вдіяти у схожих ситуаціях. Запам’ятайте, що крос-екзаменатор не може задовольнитися тільки тим, що просто виявив суперечності в показаннях свідка. Потрібно змусити присяжних відчути всю глибину невідповідностей і їх несумісність із здоровим глуздом; зробити брехню нестерпною і руйнівною для свідка.

Нехай він сам собі наступить на язик, або «Зловити на слові»

Можливо, присяжним і не потрібно знати, як ви складете частини мозаїки в єдине ціле, поки не настане час вашого виступу в дебатах. Однак присяжні повинні точно знати, що являє собою кожна частина вашого майбутнього підсумкового аргументу. Вони повинні розуміти всі нюанси, значення і межі показань свідків, відчути їх силу або без­силля. Отже, коли ви взяли свідка противника в «роботу», то повинні з вичерпною повнотою виявити всі ключові місця в його показаннях та сформувати цю частину майбутньої мозаїки, щоб вона органічно накла­лася на майбутню картину вашого виступу в дебатах.

Якщо свідок брехун, переконайтеся, що присяжні зрозуміли і оцінили це. Українські юристи повинні враховувати специфіку суду присяжних в Україні, тому мають бути особливо наполегливими у з’ясуванні супе­речностей та переконливості своєї позиції, враховуючи, що в нарадчій кімнаті професійні судді можуть нав’язати своє бачення справи трьом присяжним. А бачення справ у професійних юристів майже завжди здійснюється під кутом обвинувального ухилу.

Техніка «розкажіть ще раз»

Повторення як початок викриття є базовим підходом до спростування сфабрикованих свідчень. Цей прийом перегукується з цією технікою і є її окремим випадком. Якщо манера поведінки свідка і форма давання ним свідчень дають підстави для підозри у фабрикації, часто буває ко­рисним як перше запитання попросити його повторити свою розповідь. Можливо, він буде повторювати її майже дослівно, вживаючи ті самі вирази, мимоволі показуючи, що він вивчив напам’ять свою розповідь. Ви повинні показати цим прийомом, що така манера викладу обставин є ненормальною для звичайних людей, і тим самим підірвати довіру до показань. Якщо свідок справді просто повторює напам’ять те, що він сприйняв і запам’ятав, вам треба змусити присяжних задуматися над тим, чому йому знадобилося заучувати напам’ять свої свідчення. Механічна декламація створює враження неприродності показань, сприймається як вигадка. Це зменшує довіру до таких свідчень.

Яскравим прикладом застосування цієї техніки є класичний перехрес­ний допит, проведений Максом Стюаром у справі «Triangle Shirtwaist». У цій справі Стюар зумів показати, що свідок, молода дівчина, була підучена прокурором дати вигадані свідчення. Вислухавши її жахливу розповідь про те, як кілька дівчат загинули у вогні через те, що двері в будинку були закриті зовні, Стюар просто попросив: «Повтори ще раз». І вона зробила це. Слово в слово. Начебто ненароком Стюар пере­рвав її, вказавши, що вона обмовилася в одному місці. Свідок негайно поправилася, чим безповоротно підірвала довіру до себе.

Прийом деталізації

Цей прийом є елементом облоги свідка і полягає в постановці запи­тань, які дозволяють розчленувати загальні й недостатньо конкретні свід­чення на окремі епізоди, факти і більш глибоко їх з’ясувати. Необхідно перевірити пам’ять свідка щодо обставин справи. Показання будь-якого свідка починають викликати сумніви, якщо він пам’ятає окремі деталі, але забув суттєві обставини.

Якщо він не зможе згадати, які деталі стосуються справи, слід при­пустити, що це не випадковий провал пам’яті: подібне вибіркове за­бування свідчить про умисне приховування обставин, які можуть бути вигідними для обвинувачуваного.

Враховуйте різницю між уточненням і роз’ясненням

Роз’яснення означає отримання таких додаткових свідчень, які про­яснюють сенс того, що вже було встановлено, тоді як уточнення означає привнесення додаткових деталей. Уточнення полягає в тому, що допиту­вач відповідними запитаннями з’ясовує свідчення, що стосуються при­ватних моментів, котрі допомагають уточнити окремі обставини справи. Наприклад, уточнення може бути таким: «Що сталося далі?». Тоді як роз’яснення звучатиме так: «Що Ви мали на увазі, коли сказали, що..?»

Ви повинні звертати увагу на відмінність між цими двома діями і розуміти, що породжує уточнювальні та роз’яснювальні запитання. Різниця між ними дуже важлива, тому що, коли ви просите свідка ще раз роз’яснити предмет, йому надається більша свобода, ніж коли ви пропонуєте йому уточнити окремі пункти. Ви повинні ретельно регулю­вати рівень контролю під час допиту залежно від завдань, які ставите перед собою.

Допущення брехні (легенди)

Часто перемога може бути одержана швидше, якщо ви дозволите свідкові брехати, ніж якби ви примушували його говорити правду. А якби всі свідки говорили правду, то судовий спір не був би настільки хвилюючою і непередбачуваною справою. Для свідка брехати — велика спокуса, але дуже складно при цьому брехати послідовно й логічно під обстрілом запитань, які йдуть одне за одним.

Прийом «допущення брехні» означає надання можливості свідку «виговоритися», після чого допитувач своїми запитаннями «препарує» ці свідчення, демонструючи їх хибність чи неспроможність. Обережно, вкрадливо грайте зі свідком, ведучи його до фатального для нього місця. Тримайте його у повному невіданні про свої сумніви. Допит доцільно супроводжувати проявами зацікавленості та довіри: «Справді?», «Як цікаво!». Це заохочує свідка до подальших показань. Ключ до успіху в судовому спорі не завжди лежить у вашій здатності вирвати силою правду зі свідка противника.

Не менш важливо створити ситуацію, в якій ви залишалися б лю­диною, що заслуговує на довіру, а свідок би при цьому втратив таку репутацію. Руйнування довіри до свідка руками самого свідка не менш важливе, ніж отримання зізнань від свідка противника. За принципом із кінофільму «Кавказька полонянка»: «Той, хто нам заважає, то й нам допоможе».

«Судді не дурні, — справедливо зауважує Д. Кастлер. — Вони найвищою мірою досвідчені у справі визначення достовірності, і крос- екзаменатор може цілком покластися на головуючого в тому, що сто­сується необхідності відокремити зерна від полови».

Переконайте свідка в тому, що вважаєте його чесним і вірите йому

Додаткова техніка залучення свідка у сферу, де він може завратися і зробити необачні твердження, брехливість яких може бути легко до­ведена, полягає в тому, щоб проявити себе його прихильником, показати свою готовність прийняти його точку зору. Деякі свідки знаходять цю можливість чудовою. Вони дивуються і захоплюються тим, що існує розумна й неупереджена людина, яка може повірити у справедливість їхніх пояснень, замість того, щоб відкинути їх.

Переконавшись, що вони можуть зустріти співчуття з вашого боку, вони, найімовірніше, знизять рівень самозахисту. Багато свідків ма­ють підсвідому потребу переконати вас у тому, що вони праві. Вони хочуть, щоб ви зрозуміли їх і співчували їм, а найголовніше — по­важали їх. Фактично деякі свідки сприймають юриста, що допитує їх, як особу, що стоїть вище за них, і хочуть визнання з боку влади, втіленої в ньому.

Ви можете використовувати цей підсвідомий потяг до визнання з боку старшого, щоб домогтися переваги. Під час перехресного допиту ви по­силаєте сигнали свідкові за допомогою виразу обличчя, жестів і тону голосу. Якщо вам не подобається відповідь, неодмінно підніміть брови, киньте на стіл олівець, проявіть презирство, неповагу і недовіру за до­помогою використання особливих слів і формулювання запитань.

Звичайно, свідок виявить захисну реакцію. А тепер, припустімо, ви змінили тактику. З підкресленою повагою ви звертаєтеся до свідка, по­казуючи, що беззастережно приймаєте його відповіді як правдиві. Ви ставите відкриті запитання, щоб показати своє незнання фактів і свою потребу в допомозі встановити їх за допомогою свідка. Ви не ставите під сумнів чесність свідка. У такій атмосфері він, ймовірно, почуватиметься комфортно і, можливо, менш обережно.

Техніка «спалювання мостів»: використовуйте такі запитання, які обмежують діапазон можливих помилкових свідчень і запобігають інакшому тлумаченню свідком своїх заяв

Мало отримати визнання свідка, треба, щоб воно збереглося для аргументу. Навіть найбільш драматичні визнання часом можуть бути так пояснені (перетлумачені), що абсолютно втрачають свою силу або принаймні значно послаблюються спритним опонентом. Щоб ви­крутитись із складної ситуації, свідок посилається на слабку пам’ять, на неправильне витлумачення сказаного ним або тиск, який чиниться на нього.

Тому, коли ви задумали отримати сприятливі свідчення від свідка проти його волі, треба переконатися в тому, що ви зможете відрізати йому шляхи до відступу, пов’язавши його обіцянкою про можливість використання інших джерел інформації, які можуть спростувати вига­дану свідком історію. Запитайте, чи не сталося ще чогось; чи не було ще якихось інших відповідних чинників, про які він повинен був знати; які особи мають додаткову інформацію з цього предмета розмови, які ще документи можуть підтверджувати цю обставину.

Коли юрист прагне закласти фундамент для підриву показань свід­ка, запитуючи його про певну обставину, щодо якої є суперечності, то свідок, ймовірно, буде стверджувати, що не пам’ятає, чи говорив він це, чи щось подібне. Займіть таку позицію, що будь-яка відповідь, близька до прямого визнання суперечливого твердження, буде давати вам право руйнувати показання свідка. Важливо зафіксувати відповіді. Виключити двозначності. Припечатати факти так, щоб не залишалося ніяких сум­нівів щодо сенсу сказаного свідком. Потрібно відрізати шляхи до зміни висловленої позиції.

Опис різновидів цієї техніки під назвою «спалювання мостів» дають С. К. Пітерцев і А. А. Степанов. Суть прийому в наступному. Якщо особа бреше і крос-екзаменатор бачить, що ці свідчення він може спрос­тувати, то в такій ситуації проміжним тактичним завданням юриста стає необхідність «пов’язати» допитуваного саме цими свідченнями, щоб не дати йому можливості перейти на інші неправдиві свідчення, коли вже дані ним показання будуть спростовані. Отримавши вичерпні пояснення допитуваного за допомогою прийомів «допущення брехні», «деталізація свідчень» та інших, крос-екзаменатор повинен (з цього і починається прийом «спалювання мостів») поставити перед ним низку таких запитань, які одночасно і «прив’яжуть» його до цих показань, і тактично змусять заперечувати інші варіанти помилкового опису події чи окремих її елементів.

Перше і головне з цих запитань таке: «Чи є правдою все те, що Ви щойно розповіли учасникам процесу?». Відповідь свідка, очевидно, буде ствердною. Решта запитань стосуються центральної помилкової тези і тих інших тверджень, від яких, як тільки вони будуть спростовані, допиту­ваний зможе відмовитись і дати інші, більш вдалі помилкові пояснення, спростувати які буде набагато важче, а то й неможливо.

Припинення брехні

Цей технічний прийом передбачає активне втручання крос-екзаменатора на початку допиту з метою припинення своїми запитаннями неправди­вих свідчень. Якщо ви хочете добитися правди від свідка, від початку треба дати зрозуміти йому, що лжесвідчення буде не тільки важкою, а й ризикованою справою. Якщо ви зможете переконати свідка, що ризик, якому він піддає себе, великий, це може переважити його бажання і намір брехати. Страх піддатися кримінальному переслідуванню за неправдиві свідчення є потенційною силою, тому що більшість свідків вважають занадто високою ціну подібного розвитку подій.

Якщо ваша мета — примусити свідка до давання правдивих показань, то ви не повинні допускати первинних відступів від правди хоча б тому, що свідки неохоче беруть свої слова назад. Після того як свідок зробив брехливу заяву під протокол, його важко буде схилити до зречення від показання.

Навіть якщо це відбудеться, то нова версія (вигідна вам) в його виконанні буде позбавлена достатньої переконливості. Тому ви повин­ні сформулювати ваші запитання так, щоб вони містили інформацію, яка б демонструвала свідкові, що ви маєте достатньо відомостей, щоб спростувати його помилкові твердження. Наприклад, коли ви відчуваєте, що свідок може заперечувати своє перебування в певному місці, щоб уникнути причетності до події злочину, ви можете попросити свідка за­свідчити справжність його підпису в протоколі, де зафіксовані раніше дані ним свідчення з визнанням такого факту, перш ніж ставити йому запитання про це.

Зауважимо: мова йде не про оголошення показань, а тільки про пред’явлення допитуваному протоколу його допиту. Тим самим на нього чиниться тиск. Працюючи в такий спосіб на випередження погрозою оприлюднення раніше наданих показань, інтригуємо також і присяжних. Така тактика показує, що ви зможете довести місцезнаходження свідка у певний час і тим самим знизите шанс того, що він буде брехати. КПК (ч. 4 ст. 95) встановлює, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав в суді або отриманими в порядку, передбаченому ст. 225 КПК. Суд не має права обґрунтову­вати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Потрібно мати на увазі і ч. 4 ст. 96 КПК, за якою свідок може бути допитаний щодо даних ним попередніх показань, які не узгоджуються з його показаннями. Ці норми у взаємозв’язку дозволяють використову­вати прийом «припинення брехні» шляхом звернення до раніше наданих показань. І, звичайно, цей прийом може бути використаний за наявності документів та інших доказів, за допомогою яких можна одразу спрос­тувати показання свідка.

В КПК 2012 року питанням перевірки достовірності показань свідка присвячена ст. 96, яка відкриває широкі можливості для використання різноманітних технік, в тому числі і прийому «припинення брехні». Частина 3 ст. 96 КПК встановлює, що свідок зобов’язаний відповідати на запитання, спрямовані на з’ясування достовірності його показань. А коли виникають колізії і суддя намагається зняти те чи інше запитання, адвокат, посилаючись на ч. 3 ст. 96 та п. 10 ч. 3 ст. 42, ч. 4 ст. 46 КПК, може подати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення процесуальної дії, вимагаючи дотримання його права на перехресний допит. Якщо суддя обмежує адвоката у постановці запитань, потрібно також посилатися на ч. 2 п. 5 ст. 87 цього Кодексу, яка визначає недо­пустимість доказу, якщо його одержано з порушенням права на пере­хресний допит.

Примушуйте свідка «проковтнути» власні слова: продовжіть його агонію

Ви не повинні дозволити свідку повторити на перехресному допиті свої показання, дані на прямому допиті. Винятком може бути випадок, коли ви збираєтеся таким шляхом підготуватися до руйнування його показань. Коли ви збираєтеся використовувати непослідовність у його показаннях, даних суду, то необхідно вдатися до цитування процесу­альних документів (протоколів і т. п.).

Вчиняючи так, заздалегідь ліквідуйте будь-яку можливість при­чепитися до вашого вибору слів і виразів, щоб свідок не сказав, що неправильно зрозумів вас. Розбийте його свідчення на короткі теми, однозначно проясніть сенс сказаного ним, а потім знищуйте його по­казання частинами. Така техніка не тільки спростить вирішення вашого основного завдання, сфокусувавши увагу присяжних на наявних супе­речностях, але й підкреслить сильні сторони вашої позиції. Замість того щоб єдиним запитанням підсумовувати показання, дані на прямому допиті, ви повинні використати серію запитань, розжовуючи частинами свідчення противника.

Техніка «вівця у шкурі вовка»

Зробіть так, щоб свідок противника допомагав вам, намагаючись на­шкодити. Деякі свідки настільки вороже налаштовані, що відмовляються прийняти будь-яке твердження, якщо відчувають, що воно допоможе вам. Навпаки, вони погодяться з будь-яким твердженням, якщо вважатимуть, що воно завдасть вам шкоди. Часто такі свідки, особливо експерти, не знайомі з усіма матеріалами справи і їх обізнаність обмежена вузьким предметом їхніх пояснень. Скористайтеся можливістю використовувати необізнаність та упередженість такого свідка собі на користь.

Ключовий момент у цьому прийомі полягає в тому, щоб переконати свідка за допомогою контексту (і своєї поведінки) в тому, що ви отри­мали ту відповідь, яку і хотіли почути. Один із способів добитися цього полягає в тому, щоб показати, що наступна відповідь логічно випливає з попередніх руйнівних відповідей: «Докторе Борменталь, з ваших по­передніх відповідей можна припустити, що ви також вважаєте, що...» «Осліпивши Циклопа», вдамося до тактики Одіссея, коли він вибирався з його печери. Постарайтеся приховати факт, який суперечить позиції противника, в серії позитивних тверджень, проводячи його непомітно від свідка.

Техніка наживки на гачок

Багато майстрів перехресного допиту незмінно поводилися зі свідком супротивної сторони з якнайбільшою чемністю і дружелюбністю, роблячи його менш підозріливим і розслабленим. Поступово, методично, послі­довно крос-екзаменатор розвиває показання запитання за запитанням, поки свідок не потрапить на гачок завдяки своїм відповідям.

Треба підкинути йому наживку на гачку у вигляді «отруєного за­питання» або контрольного запитання, неправильну відповідь на яке ви можете спростувати наявними у вас доказами. Після цього залишається тільки «підсікти» свідка як рибу на рибалці. І тоді допитувач різко змі­нює стиль звернення і починає бити свідка запитаннями. Іноді достатньо різко, навіть грубо: за відступ від істини, втрату хорошої репутації, нечесність, нещирість, нелояльність, недбалість, корисливість або не­правомірну поведінку — залежно від контексту.

Часто присяжні, уражені таким наступом, будуть загіпнотизовані, а суддя, повернутий на землю зі своїх далеких від процесу мрій, пробу­джується від різкої зміни темпу допиту, додасть і від себе (саме зараз!) кілька запитань у розвиток теми, чим остаточно потопить свідка. Це першорядний урок у веденні вами перехресного допиту. Переконайтеся, що свідок надійно сів на гачок до того, як драматизувати його крах. Цей прийом може стосуватися обставин, які прямо не стосуються теми судового спору, але дозволяють мати уявлення про сумлінність чи ком­петентність свідка.

Вигадка проти вигадки

Є різниця між трюком і брудним трюком. Ми поділяємо думку, що виправданим є вдавання до різних хитрощів для того, щоб показати ганебність свідка. Такі виправдані хитрощі включають використання придуманої інформації як приманки для того, щоб загнати в пастку свідка-брехуна. Етичні проблеми з приводу перехресного допиту, в яко­му використовується неправдива інформація, можуть виникнути тільки в тому разі, якщо крос-екзаменатор намагається переконати присяжних, суддю в тому, що неправдива інформація є істиною.

Наприклад, він, не маючи жодних фактичних підстав, ставить за­питання на зразок: «Ви п’єте коньяк вранці, це правда?» Саме по собі твердження, що міститься в запитанні, створює невигідне враження, яке не може бути повною мірою спростоване негативною відповіддю. Крос- екзаменатор у цьому випадку показав, що нібито у нього є дані, що да­ють підстави припускати наявність такого факту. У випадку коли у вас є причини вважати, що свідок дає неправдиві свідчення, вам може бути дозволено змусити його стрибати по натягнутому канату над прірвою, щоб потім обрізати цей канат. Це можна зробити, використовуючи факти, які не торкаються суті спору, але можуть бути перевіркою сумлінності свідка.

Ф. Веллман наводить приклад, який ілюструє цей прийом. Він був використаний есквайром Д. О’Конелом, який захищав підсудного у спра­ві про вбивство, проводив перехресний допит свідка обвинувачення, котрий стверджував, що шапка, знайдена на місці злочину, належить обвинуваченому на ім’я Джеймс.

Запитання: Чи можете Ви під присягою стверджувати, що це та сама шапка?

Відповідь: Так, можу.

Запитання: Ви уважно розглянули цю шапку, перш ніж взялися стверджувати, що вона належить підсудному?

Відповідь: Так. Д. О’Конел бере в руки шапку і уважно розглядає її.

Запитання: Наскільки я можу розібрати, на підкладці є літери Д, Ж, Е, Й, М, С, Ви звернули увагу на ці букви, коли знайшли цю шапку?

Відповідь: Так.

Запитання: Ви бачили їх на ній?

Відповідь: Так.

Запитання: А Ви впевнені, що це та сама шапка?

Відповідь: Я впевнений.

Д. О’Конел підходить до судді і, показуючи йому шапку, говорить: «Ваша Честь, вважаю, що треба припиняти цю справу. На шапці немає ніякого імені».

Те, що працює, треба використовувати знову

Правило, за яким хороший технічний прийом спрацьовує тільки один раз, не діє в усіх випадках. Класична порада задовольнятися успіхом, досягнутим в результаті вдалого ходу, тільки один раз є надто консервативною. Не потрібно наперед обмежувати себе. Свідка, якого ви одного разу вже зловили на брехні або неточності, можна змусити спіткнутися і впасти ще раз. Якщо деякі техніки побудовані на ефекті несподіванки і подиву, то інші використовують головним чином існуючі слабкості в показаннях або в особливостях особи свідка. Ці слабкості існують об’єктивно. Тому є можливість скористатися ними неодноразово.

Проявіть ініціативу, завдайте першого удару, збентежте свідка. Раз за разом ви можете пробивати захист допитуваного, використовуючи проломи в його обороні і набираючи тим самим очки. Якщо він став у глуху оборону і закрився, відступіть назад, використовуйте іншу техніку. Якщо навіть вам не вдасться збільшити рахунок, ви принайм­ні будете тримати свідка своїми атаками в постійному напруженні. Не зупиняйтеся на досягнутому. Якщо ви домоглися перелому на свою користь, ви не повинні піклуватися тільки про збереження досягнутого. Перехід гри на утримання рахунку означає зміну вашої тактики, відхід від наступальності і агресивності.

Але навіщо міняти тактику, яка принесла успіх? Та почуття міри по­трібне: ви повинні знати, як далеко ви можете зайти в досягненні свого задуму. Інша справа, що можуть бути не одне, а кілька завдань, які вам треба вирішити на перехресному допиті, і є достатні причини для того, щоб продовжувати дотримуватися тактики приносити успіх.

Якщо ви відпрацювали одну тему всіма можливими засобами і ви- тягли все можливе з потрібного вам пункту, ви можете сісти на місце зі спокійною совістю. Але доти, доки ви тримаєте свідка під контролем, не заспокоюйтесь, поки не вирішите всі свої проблеми. Дотискайте свідка до кінця.

Прийом переслідування по п’ятах

Вибір темпу перехресного допиту характеризує суть такого допиту. Послідовність і швидкість, з якою ставляться запитання, чинять значний вплив на свідка і його відповіді. Свідок змушений реагувати не тільки на зміст ваших запитань, а й на темп їх постановки. Швидкий темп до­питу виводить свідка з рівноваги і тримає його під постійним тиском. В результаті обмежується можливість свідка ретельно формулювати відповіді та зрозуміти їх мету, зважувати наслідки показань та прора­ховувати свої подальші ходи.

Якщо ви ведете допит повільно, то дозволяєте свідкові обмірковува­ти відповіді і вислизати з важких ситуацій. Швидкий темп забезпечує спонтанність відповідей. Крім того, скорострільна техніка показує суду вашу підготовленість до допиту і впевненість у собі. Вона демонструє, що ви знаєте, до чого прагнете, знаєте, що вам потрібно отримати і як домогтися бажаного.

Постановка запитань у високому темпі може налякати свідка. При цьому не повинно бути ніякого проміжку між вашими запитаннями, щоб у свідка не було часу подумати. У такій ситуації свідок знаходиться в постійно­му напруженні і стомлюється. Свідок примушений до захисту і втрачає здатність контролювати допит. Швидкий темп допиту показує вашу владу над свідком. Поступово він почне піддаватись на тиск крос-екзаменатора, не будучи в змозі визначити, куди той хилить, і він рано чи пізно потра­пить у розставлену пастку. Впливайте на свідків противника прискоренням темпу, а також рваним ритмом постановки запитань — коли плавний хід різко змінюється вибуховою серією запитань, а потім йде розслаблення і знову вибух. Що швидше потрібна відповідь, то менше часу залишається для обдумування відповіді і тим слабшою є цензура над відповіддю.

Таким чином, ви можете проти волі допитуваного домогтися щирості від нього і максимізувати свої шанси на отримання зізнань сприятливих фактів. Далі досвідчений свідок може спробувати уповільнити хід пере­хресного допиту, бачачи загрозу втрати контролю над ситуацією. Він буде намагатися брати час для відповіді. Ситуація нагадує гру, коли одна команда прагне підвищити темп, друга — збити його.

Якщо допит сповільнився, ви можете висловити своє нетерпіння і невдоволення у невербальній формі або нагадуванням свідкові про те, що ще багато обставин необхідно з'ясувати, тому кожен повинен сприяти тому, щоб процес відбувався швидше. Умисне ж затягування його є ознакою того, що ви хочете створити перешкоди для правильного відправлення правосуддя. Зробіть у зв'язку з цим заяву і простежте, щоб це було відображено в протоколі. Отже, ви всіма силами повинні намагатися поставити свідка в таке становище, в якому він змушений буде безперервно відповідати на ваші запитання у швидкому темпі. Чим швидший темп запитань, чим менше часу у свідка буде для роздумів, тим більш реальною є можливість того, що він припуститься помилки.

Техніка подвійної підкладки: будуйте перехресний допит з використанням даних, представлених противником

Фактичні дані, які представив ваш опонент суду, майже завжди містять небагато відомостей, які ви можете витлумачити і використати на свою користь. Переінакшуйте слова свідка і використовуйте «зво­ротну підкладку» доказів противника. Дуже переконливим виглядає прийом, за якого ви набираєте очки на свою користь, витягуючи спри­ятливі дані з вуст свідка противника. Ці факти ви зможете вбудувати в свою систему аргументації. А фундамент, побудований на показаннях свідка противника, є найкращим трампліном для завершального кидка. Звісно, таку техніку не варто використовувати там, де ви намагаєтеся зобразити свідка противника як лукаву людину або брехуна. При­сяжні можуть віднести вас до тієї ж породи людей, якщо ви спершу викриєте людину у брехні, а потім будете благоговійно звеличувати іншу частину її свідчень як рафіновану істину. Така техніка особливо корисна щодо показань експерта, спеціаліста. У них, імовірно, буде певна база фактів і наукових принципів, які розрізнятимете і ви, і ваш супротивник. Розбіжності стосуватимуться інтерпретації цих фактів і висновків, які зробив експерт супротивної сторони. Показавши, на­приклад, що експерт або спеціаліст супротивної сторони згоден з по­ложеннями від 1-го по 4-й висновок вашого експерта (спеціаліста), ви полегшите присяжним завдання, сконцентрувавши їх увагу на спірних моментах. Підтвердження статусу достовірності деяких фактів, які за­свідчує експерт або спеціаліст, не заважає вам атакувати їх висновки в цілому. Однак корисно визначитися з колом визнаних фактів на по­чатку допиту експерта противника до того, як ви атакуєте його. Щодо висновку експертизи противника, яка суперечить вашій версії у справі, ви можете обрати два підходи: або ви спростовуєте висновки фактами при підбитті підсумків на судових дебатах, або ретельно і обережно досліджуєте факти і висновки, що містяться в ній під час перехресного допиту експерта або фахівця.

Акцентована техніка: робіть акцент на вигідних деталях... витягнутих з показань свідка

Коли вам вдалося під час перехресного допиту отримати сприятливу відповідь, не дайте їй бути непоміченою. Детально зупиніться на цьому. Звичайно, це не належить до тих випадків, коли ви не хочете, щоб допи­туваний зрозумів, що дав відповідь на вашу користь. Вимагайте деталей, щоб присяжні повною мірою посмакували подробиці. Замість того, щоб поставити одне запитання, що охоплює в цілому важливу тему, краще поставити п’ять чи десять, щоб розім'яти матеріал і підкреслити його важливість перед присяжними для того, щоб вони запам’ятали факти, уявляли їх собі, повірили в них.

Приклад: свідок дорожньої пригоди пояснив, що водій однієї з машин був п’яний, як чіп. Використовуйте серію запитань для роз’яснення та розвитку його свідчень:

Запитання: 3 чого Ви зробили такий висновок?

Відповідь: Він хитався.

Запитання: Валандався?

Відповідь: Так, він не міг стояти і йти прямо.

Запитання: Чи не було ще чогось незвичайного в його поведінці?

Відповідь: Так, він хапався за навколишні предмети, щоб утриматися на ногах.

Запитання: Чи не помітили Ви ще чого-небудь підозрілого в його розмові, диханні, виразі обличчя?

Якщо свідок ухиляється від відповіді на неприємне для нього запи­тання — відступіться, не наполягайте. Підійдіть до розробки потрібної вам теми з іншого боку. Але тему не залишайте. Якщо вона варта того, то її потрібно довести до логічного завершення.

Техніка «покажи мені, що в тебе є»

Брак доказу є доказом голослівного твердження. Ця техніка є дра­матичним прийомом спростування показань свідків і підриву до нього довіри за допомогою його власних документів. Цей прийом походить від базової техніки. Там, де свідок висловлює голослівне твердження, найпереконливішим прийомом буде вимагати навести документальні під­твердження його словам. А якщо його слова суперечать наявним у вас документам, треба пред’явити їх йому.

Коли фішки кинуті, будьте готові ризикнути

Коли ваша справа покотилося під гору, дотримуватися старого плану гри буде малопродуктивним заняттям. Ви програєте, і треба приготува­тися до того, щоб робити більш ризиковані ходи. Щоб змінити неспри­ятливу тенденцію, вам, ймовірно, доведеться якоюсь мірою знехтувати пересторогами і навіть відступитися від деяких принципів перехресного допиту, як-от: ставити тільки ті запитання, відповіді на які вже відомі. У дійсно важкій ситуації все має бути поставлено на кін, правилами можна знехтувати. Однак і в разі виправданого ризику ви повинні ви­міряти розмір небезпеки, обережно досліджуючи ґрунт навколо об’єкта, який вас цікавить, перш ніж довіритись інстинкту і надії на удачу.

Про маленькі тріумфи

Ефект від показань свідка іноді може бути зруйнований жартами, глузуванням, в результаті яких він, урешті-решт, виставляється на посмі­ховисько присяжних. Все, що було сказано проти вас, потоне у сміхові, який буде супроводжувати свідка. Кажуть, М. Ю. Барщевський одного разу вельми дотепно виграв справу, захищаючи лікаря, звинуваченого у зґвалтуванні. На перехресному допиті він попросив потерпілу розпо­вісти, як це сталося. Вона відповіла ухильно: кривдник — лікар і за­стосував до неї наукові методи. Захисник: «Які саме?» Потерпіла: «Він зґвалтував мене під гіпнозом». Захисник: «Уточніть — під загальним чи місцевим?». У залі регіт... Справа звинуваченням була програна.

Запитання-постскриптум

Запитання-постскриптум, яке ставиться, коли ви ніби завершили до­пит. Це один з улюблених прийомів лейтенанта Коломбо. Його можна назвати також запитання навздогін, запитання наостанок, насамкінець. Ви ставите запитання так, начебто проґавили його через його друго­рядність і непринциповість і тепер тільки що згадали. Ви підкреслюєте його дріб’язковість. Однак насправді ваш хід має бути ретельно під­готовленим, бо це може бути запитання-вбивця.

Зауважимо, що таке запитання зовсім не обов’язково приберігати до кінця допиту. Його можна поставити тоді, коли ви відпрацювали певну тему і свідок уже подякував долі, що все обійшлося, і ви нічого не добилися і навіть не здогадуєтеся про втрачені можливості. Запитання може бути поставлене і посеред серії запитань, начебто не за темою, поза контекстом із швидкою зміною предмета розмови і манерою постановки запитань так, щоб вивести свідка зі стану рівноваги, змусити його перебудовувати свій захист. Приклад застосування такої техніки (у поєднанні з іншими) наво­дить відомий юрист М. Барщевський: «Моїм клієнтом був житель столиці, який за 5 тисяч рублів одружився на приїжджій. Та виявилася хваткою жінкою — добровільно виписуватися не стала, а подала на розлучення. Він у відповідь подав зустрічний позов про визнання шлюбу недійсним. І ось суд. Треба сказати, що вона винайшла досить хитру тактику.

Адже як зазвичай вирішуються подібні справи? Наприклад, позива­чеві кажуть: покажіть весільні фотографії. Якщо їх немає, то це стає істотним елементом доказу того, що шлюб недійсний. А вона діяла не­стандартно: сама заявила, що спочатку шлюб дійсно замислювався як фіктивний. Вона не заперечувала, що заплатила гроші і не було ніякого весілля. Але потім, через кілька місяців, у них нібито виникли «щирі почуття». Вони стали вести спільне господарство, спати в одному ліжку, одним словом, подружні стосунки розвивалися за повною програмою.

Позиція дуже сильна: вона позбавляла мене головних аргументів, які я заготовив для того, щоб довести, що шлюб фіктивний. Та й ситуація в її трактуванні виглядала цілком життєвою. Що тут робити? Я обрав таку тактику. Протягом усього процесу ставив дурні запитання. «Так ви стверджуєте, що у вас виникли подружні стосунки?» — наполегливо «до­питувався» я. У відповідь вона терпляче відповідала: «Так, стверджую».

Її адвокат і суддя дивилися на мене з жалістю. А як дивилися на мого клієнта — взагалі не передати. Ось, мовляв, простак-адвокат дістався, придурок, та й годі. Жінка зі своїм захисником розслабилися. І от коли я закінчив ставити їй безглузді запитання, і вона вже пішла на своє місце, я раптом кажу: «Ой, вибачте, у мене ще одне запитаннячко». Суддя кив­нула, як лікар безнадійно хворому, а жінка поблажливо і досить зухвало посміхнулася. Я в черговий раз стерпів і за двадцятим заходом запи­тав: — Так ви стверджуєте, що у вас з позивачем були інтимні стосунки?

І коли вона, демонстративно зітхнувши, в черговий раз відповіла «так», мій тон змінився: — Тоді скажіть, де саме і які особливі прик­мети є в нижній частині живота вашого чоловіка? У відповідь — німа сцена. Адже це справді запитання-вбивця. Заради нього я весь процес косив під дурника, щоб вона остаточно розслабилася і щоб зібраність, готовність до боротьби і швидкого реагування, з якими люди зазвичай приходять в суд, повністю зникли. Так і вийшло: для неї запитання ви­явилося шоковим. Вона довго мовчала, переглядалися зі своїм адвокатом і нарешті вимовила: «Я не буду відповідати».

Тут уже суддя пожвавилася: чому, каже, не будете відповідати, я запитання не знімаю, так що відповідайте. «Я не знаю», — чуємо роз­гублену відповідь. Звичайно, через якийсь час вона взяла себе в руки і стала на ходу придумувати, що вони займалися сексом у темряві. Але марно. Щоб за рік не побачити свого чоловіка голим — в це навіть у ті часи суд повірити не міг. До речі, у мого клієнта ніяких особливих прикмет у нижній частині живота не було».

Запитайте свідка, чи не бажає він виправити що-небудь зі своїх відповідей

На завершення допиту розумно дати свідку можливість поправити свої відповіді. Іноді це може бути остання ваша надія виправити становище, і вона може виправдатися. Така пропозиція з вашого боку характеризує вас в очах присяжних як чесного та об’єктивного юриста і водночас ста­вить свідка у незручне становище. Якщо яка-небудь з відповідей буде ним скоригована, свідок певною мірою опустить свою репутацію і відкриє нові перспективи для перехресного допиту через зміни в показаннях на кшталт: «Яке з ваших свідчень є правильним, початкове чи останнє?» тощо.