2.3- Юридична техніка у стародавньому суспільстві (архаїчне право).

Найпростіші правила юридичної техніки виникали разом із першими законами. Ha початковому етапі розвитку права правила складання законів були нечисленними та примітивними. Практику застосування норм права теж не можна було назвати складною, а прийоми правозастосовної техніки формувалися безпосередньо у процесі ΰ здійснення.

Законодавча техніка.

Писаних норм права було небагато, архаїчне право мало переважно усний характер. Стародавні люди протягом багатьох століть обходилися без писемної мови. Архаїчне право — це царство неписаних правил, що усно передавалися з покоління в покоління у формі переказів, оповідань про вирішені казуси, юридичних за змістом прислів\'їв і приказок, а також у вигляді конклюдентнихдій. Цим можна обґрунтувати скупість прикладів письмових джерел права, які справедливо вважають своєрідними винятками із загального правила.

Письмові пам’ятки права з’являються на більш пізньому етапі архаїчного права і є своєрідним результатом попереднього правового розвитку певного народу. Наприклад, європейці (зокрема, англійський юрист А. Еллот), які досліджували Африканський континент у XX ст., зауважили таке: «Африканське звичаєве право не знало юридичних творів. He було ні юридичних текстів, ні манускриптів з питань права, ні сформульованих на папері позовних заяв, ні повісток до суду, ні ордерів на виконання судових постанов, ні письмових документів про передачу майна, ні вчених коментарів докторів права... He було скрупульозного критичного розбору тексту парламентських актів, вчених дебатів у журналах про значення того чи іншого параграфа судового рішення, процедурних дискусій про представництво або форму звинувачень». 3 великою часткою ймовірності можна припустити, що в стародавні часи названі риси були характерні не тільки для Африки, але й для всіх регіонів Землі.

³³ Кашанина T. В. Юридическая техника. - С. 49.

46 Першим писаним законодавчим актом Стародавньої Pyci стала «Руська

Правда». Правовий матеріал у ній навіть не було поділено на статті Сдля зручності використання дослідники ввели нумерацію статей уже в наш час). У цьомудокументі знаходимо заголовки правових текстів («Про вбивство», «Про челядь», «Про закуп»), що слід визнати вагомим досягненням того часу. Водночас найбільшим кроком уперед є нормативна побудова речень у тексті, де чітко можна угледіти гіпотезу (виражається словом «аще...», що відповідає нинішньому «якщо»), ідиспозицію (виражається словом «то»). Якщо говорити про мову, то на тлі загальних, побутових термінів ми дуже рідко, але все ж зустрічаємо й специфічні юридичні терміни (наприклад, позивач).

Архаїчне право мало казуїстичний характер. Сформувалося в результаті вирішення окремих конфліктних випадків (казусів), причомудосить простих за змістом. Це виразно проглядається в перших правових письмових джерелах. Так, у Законах XII таблиць сказано: «Якщо той, хто скоїв вночі крадіжку, убитий на місці, вбивство вважається правомірним. Якщо ж при світлі дня здійснюється крадіжка і злодій чинить опір зі зброєю, необхідно скликати народ». Як бачимо, прив’язка правила поведінки здійснювалася відповідно до часу доби.

Наші предки, ймовірно, не розуміли, що завдяки абстрактному викладу норми права можна було розміщувати економніше. Формування навичок абстрактного мислення - тривалий процес, і на початковому етапі розвитку суспільства вони були вкрай нерозвинені, по суті тільки зароджувалися.

Казуальність норм «Руської Правди» виражена не так яскраво, як у перших письмових джерелах інших країн. Ha Pyci все було трохи інакше. Ось приклад однієї з таких норм: «Холоп, який учинив душогубство, карається половинним покаранням і, навіть, легше». I відразуварто обґрунтувати це положення: тому що не вільний. Можна вказати дві причини абстрактності «Руської Правди»:

1) з римської юриспруденції був запозичений спосіб юридичного трактату як прийому кодифікації, де проглядається схильність дороз’яснення і виправдання рішення;

2) звідти ж було запозичено релігійно-моральний зміст норм права.

Архаїчне право мало несистематизований характер. У перших правових

пам’ятниках зібрано все: норми про кримінальні діяння, норми майнового характеру, земельні, торгові, сімейні та ін. Так, у Законах Хаммурапі на початку викладаються норми кримінального та процесуального права, потім з’являються норми земельного права. ТУг можемо знайти і норми торгового права, потім автори знову повертаються до норм кримінального права, а закінчується текст безсистемним перерахуванням численних правил із різноманітних сфер суспільного життя. Інші правові джерела також будуються за принципом простого розподілу матеріалу. Часто виклад більш-менш однорідних правил поведінки переривався тим, що окремі норми права, які не можна було об’єднати у блоки приблизно одного порядку, виникали на першому-ліпшому місці.

■

I

Звичайно, систематизація норм права - це закономірний процес його 47

розвитку. Хорошим прикладом початку систематизації служать Інституції Гая, де норми права викладаються за принципом ставлення до людей, причин і обставин, пов’язаних із конкретним позовом. У Салічній правді^[23] можемо помітити прикмети розпочатого процесу систематизації норм права. Там є розділи про крадіжки, вчинені рабами та вільними, напади та грабежі, людиновбивство та ін., але не зроблено спроб створити систематизацію, побудовану на загальних правових принципах і поняттях.

Отже, архаїчне право в цілому - це царство казуїстики, причому невпорядкованої. Для розвитку казуїстичного права вагомий внесок здійснили римляни. Вони прекрасно розвинули казуїстику, зробивши її настільки «хитромудрою», що це дозволило враховувати навіть практичні наслідки вирішення кожного конфлікту. У римлян не вийшло системи, побудованої на аналізі та синтезі понять, що дозволяла б виробити наочний та єдиний механізм управління.

Несистемний характер притаманний і «Руській Правді». Кодифікацію давньоруських норм випереджувало вироблення окремих норм права. Cno- чатку її здійснювали представники духовенства, які роз’яснювали ці норми усно, пізніше їх почали записувати.

B архаїчному праві не було поділу на галузі, на початковому етапі право не поділялося на кримінальне та цивільне. Втім, у перших правових пам’ятках можна все ж виокремити зародки норм цивільного права, хоча в цілому в цих пам’ятках домінують кримінально-правові норми права. Іноді буває важко визначити, чи певна норма є кримінально-правовою чи цивільно-правовою.

B архаїчному праві одне і те ж діяння може трактуватися як кримінальне і як цивільне залежно від обставин, тобто з урахуванням його спрямованості (наприклад, перелюбство з дружиною вождя може бути кримінальним діянням, а з дружиною простого смертного - цивільним правопорушенням), намірів порушника (наприклад, навмисне вбивство може бути злочином, а ненавмисне - ні), повторюваності діянь (перше - цивільне, повторне - кримінальне). Кримінально-правові норми домінували в архаїчному праві не випадково: архаїчне право виникає з необхідності забезпечити захист соціальних колективів (родів, громад, сімей), а також охорону носіїв сталої

48 влади. Bce це перебувало в руслі закономірності, відкритої англійським істориком права Г. Меном: «Чим древніший кодекс, тим повніше в ньому викладений кримінальний розділ».

Можна вказати на три причини відсутності систематизованості норм архаїчного права:

1) недостатній інтелектуальний рівень розвитку суспільства того далекого минулого не дозволяв побачити житгя у всій багатоманітності взаємозв’язків і відобразити це у правових джерелах;

2) відносна простота суспільного життя. Ніхто не заперечує того, що право - форма суспільного життя, яке відображає об’єктивну реальність. Будучи «зліпком» або «матрицею» суспільного життя, право показує рівень розвитку людства;

3) повільна і непомітна зміна архаїчних норм. Це твердження перебуває в руслі закономірності суспільного розвитку, відкритої вченими XX ст.: у цивілізованому суспільстві зростає швидкоплинність суспільного життя.

B архаїчному праві відсутня конструкція провини. Архаїчне право було об’єктивістським, тобто правом, де акцент робився на те, що саме сталося і чи відбулося взагалі. Абсолютно не потрібно було встановлювати, чи скоєне діяння є винним. Ці тонкощі були не важливі та не досліджувалися у процесі вирішення справ. Поступово з’являється таке поняття як «навмисність» ^мисел).

Розподіл провини на умисел і необережність - ще більш пізнє нашарування. Поняття «умисел» тільки побіжно зустрічається в деяких пам’ятках права. Крім того, письмові джерела права створювались на пізній стадії розвитку архаїчного права в лоні церковного права, головним доказом якого було випробування (вогнем, водою). До створення письмових правових пам’яток царювало усне архаїчне право.

Принцип еквівалентності при вирішенні справ у перекладі сучасною мовою - це принцип справедливості.

У результаті ворожнечі двох груп (родів, громад, сімей) не можна було передбачити, чим вона закінчиться. Оскільки дві ворогуючі між собою родові групи могли знищити одна однудо останньої людини. У норвезькомуЗаконі про місцеве самоврядування (Законі про провінції), який набув чинності в 1200 p., подаються описи трагічних наслідків, які могли статися у разі міжродової ворожнечі. Зрозуміло, що в результаті таких подій слабшає і плем’я в цілому.

Головна функція племені та його органів управління полягала в організації заходів безпеки (оборони або нападу) щодо наявного оточення.

часи воювали переважно кількістю, а не вмінням. У ситуації ворожнечі між 49 родами плем’я починало виявляти зацікавленість у встановленні миру між родовими групами, оскільки не хотіло втрачати своїхлюдей і бути ослабленим міжусобними війнами всередині своєї спільноти і, таким чином, опинитися легкою здобиччю в руках зовнішнього ворога.

Завдання органів, що розглядали спір, полягало не стільки в тому, щоб знайти факти, сформулювати норми права й застосувати їх з урахуванням поданих фактів, скільки в усуненні причини зла та відновленні гармонії в громаді (сім\'ї). Примирення можна досягти тільки тоді, коли всі залучені до конфлікту сторони впевнені, що справедливість відновлена. Ображена сторона хотіла переконатися, що їй буде виділено належну компенсацію внаслідок заподіяної шкоди. Винуватця потрібно було переконати в правильному рішенні суду й гарантувати йому можливість, після усвідомлення скоєного і виплати компенсації, влитися в громаду. Таким чином, метою архаїчного права було примирення сторін.

За більшість злочинів у якості покарання передбачалося не вбивство (за вбивство) і не тілесні ушкодження (за каліцтво) особи, яка вчинила злочин, а «штраф», або «віра», тобто матеріальне відшкодування за скоєне. Говорячи про це, слід указувати на закони Етельберта, які є винятково показовими щодо тарифів за різні каліцтва: стільки-то за втрату ноги, стільки-то за втрату ока, стільки-то - якщо потерпілий раб, а стільки-то - якщо він священик. Чотири передніх зуби оцінювалися по шість шилінгів, сусідні зуби - по чотири, всі інші - по одному.

Розрізнялися в ціні й пальці. Такі ж відмінності проводилися щодо вух залежно від того, чи потерпілий був позбавлений слуху, чи вуха були відрізані, проколені або порізані. Враховувалися різні пошкодження кісток: оголені кістки, пошкоджені кістки, зламані кістки, перебитий череп, травматичне пошкодження суглоба, зламане підборіддя, зламана ключиця, зламана рука, зламані стегно, ребро. У сфері пошкоджень вирізнялися синці поза одягом, синці під одягом і вухами, а також такі наслідки побиття, які не перетворювалися на синці. Найбільш строгим видом покарання було «розтягування майна».

Ha якому принципі ґрунтувався захист дому?

Наші предки досить рано, практично на несвідомому рівні, засвоїли принцип еквівалентності, або рівноцінності: звинувачення і контрзви- нувачення мають бути рівноцінними. He випадково у стародавньому єгипетському суспільстві символом правосуд дя стали дві врівноважені шальки терезів. Почуття принципуеквівалентності, ймовірно, прийшло з економічної сфери, головною ознакою якої є обмін товарами. Так само, як і обмін товарами, примирення виявилося б неможливим, якби штрафні санкції не розглядалися як засоби, здатні відшкодувати втрату в результаті скоєних правопорушень.

Використання колективних санкцій прямо випливає з попереднього твердження. Справді, чи могла особа, яка вчинила діяння, відшкодувати збитки сама, без участі своїх родичів? Звичайно, ні. Насамперед тому, що

50 майнова сфера кожної окремої людини була нероздільною з майновою сферою роду (громади, сім\'ї). Людини як такої в економічному плані не існувало. Вона цілком включалася в рід (громаду, сім’ю) як господарську одиницю. Ось чому санкція накладалася на рід, якому належав злочинець. Згодом виник інститут поруки, згідно з яким, приймаючи на себе накладене покарання, винний вказував родича, який би став його поручителем або погодився б виплатити віру, якщо він сам не в змозі був це зробити.

У зв’язку з цим стає зрозумілою зазначена вище риса архаїчного права: його об’єктивістський характер. Кому потрібне встановлення вини, якщо незалежно від того, винна чи не винна особа, відшкодовувати збиток все одно доведеться громаді (сім\'О, оскільки громада (сім’я), яка зазнала шкоди, вимагає захисту свого дому. У той далекий період особистість не вважалася самостійною цінністю. Можна сказати, що архаїчне право - це право груп чи спільнот, а не право індивідів. Особистісне начало у праві ще дуже довго не бралось до уваги (аж до кінця XVII cr.). Цю історичну несправедливість було виправлено за допомогою доктрини природного права.

Диференціація санкцій залежно від соціального статусу підтверджується аналізом буквально всіх письмових пам’яток права. Так, згідно із правдами Етельберта³⁴,50 шилінгів становила плата за порушення королівського миру, а звичайної людини - всього шість. Мир дому вважався порушеним, якщо чужий переспав зі служницею королівського будинку або вбив кого-небудь на його території.

У Салічній правді говориться, що якщо хтось позбавить життя вільного франка або варвара та буде викритий, до сплати присуджується 200 солідів. Якщо це діяння буде допущено щодо людини, яка перебуває на королівській службі, доведеться сплатити 6oo солідів. Таким чином, незважаючи на звичаї родового суспільства, патріархального побуту сільської общини, норми архаїчного права одночасно фіксували нерівність членів « великої сім\'і», привілеї вождів та їх соратників, а обов’язки нижчих верств суспільства забезпечувалися жорстоким покаранням. Норми архаїчного права сприяли закріпленню царської влади. Дещо пізніше в їх складі спеціально

^м Англосаксонські правди - систематизовані збірники звичаїв і постанов, що видавалися в англосаксонський період (6-n cr.). Найважливішими з них вважаються правди Етельберта (бл. 6oo p.), Іне (бл. 690 p.), Альфреда (бл. 890 p.), закони Етельсгана (між 925 і 940 pp.) і Кнута (між ioi6 і 1028 pp.).

До нас вони дійшли в пізнішій редакції (поч. 12 століття). Значення англосаксонських правд у тому, що вони дають більш повну картину суспільно-політичного ладу та права ранньофеодального суспільства, ніж відповідні їм франкські правди. Англосаксонські правди відображають процес розвитку ранньофеодальних держав Англії, ускладнений завоюваннями та своєрідною будовою цих держав, що зумовлювалась боротьбою з вільним населенням, яке розорялося і перетворювалося на залежне, невільне.

Англосаксонські правди утверджували владу великих землевласників, охороняли феодальну власність, захищали представників панівного класу від гноблених, підтримували існуючий лад. Тому в англосаксонських правдах є багато постанов про вбивство, каліцтво, насильство, грабіж і крадіжки, про порушення «королівського миру», про кругову поруку, про шлюб, спадкування тощо.

виокремилися норми про скоєння державних злочинів (заколот у війську, 51 змова проти короля, участь у крикливому збіговиську та ін.).

Цю проблему можна розглядати ширше: якою в той далекий час була ієрархія цінностей? Основою соціального життя служили спочатку рід, громада, які потім ділилися на сім\'і. Саме це й становило головну цінність. Будь-яке вождівство, а пізніше й держава були міцними, якщо сильними залишалися господарські одиниці.

Ще одна важлива цінність, яку охороняло архаїчне право - це авторитет вождя, а потім і государя. I це не випадково. Управлінська діяльність поступово стає могутньою силою організації суспільства і досить завзято охороняється правом.

Нарешті, важливою цінністю вважаються релігійні культи. Поступово, в період народження монорелігії, право набуло теократичного характеру. Протягом багатьох століть, коли бог і його заповіді стали найголовнішими цінностями, люди з трепетом схилялися перед таким вищим авторитетом.

Правозастосовна техніка.

Правозастосування здійснювали неспеціалісти, адже в архаїчному суспільстві не існувало фахівців і спеціальних юридичних установ. Вони з’явилися, коли почало виникати розвинуте право. Зрозуміло, що цілеспрямована підготовка до суддівської справи ніде не велася.

Хто ж тоді «вершив суд»?

У різних країнах використовувалися різні варіанти. У Стародавньому Єгипті «законоговорителями» були мудреці, справи про правопорушення вирішували органи общинного самоврядування, з довірених осіб фараона формувалися судові колегії. У Стародавньому Вавілоні велику роль відігравали жерці-оракули, але судові функції частіше виконували громадські збори і царські намісники. Була й така посада, пов’язана з виконанням судових функцій оголошення вироку (рішення) - глашатай.

У стародавніх германців суд здійснювали народні збори, які оголошували загальні постанови.

У Древній Pyci судові функції спочатку виконував сам князь, потім він почав доручати їх своїм представникам. Пізніше цим займалися вірники - спеціальні люди, які збирали віру, а що стосується суперечок за спадщину, то їх розглядав сам феодал.

B Африці у суспільствах, де ще не було вождів, суперечки вирішувались переважно за допомогою арбітражу і переговорів всередині місцевої громади. Якщо конфлікти виникали з приводу шлюбу, встановлення опіки наддітьми, успадкування, землеволодіння та інших складних прав і зобов’язань, то в їх вирішенні, як правило, брали участь старші та інші впливові члени сімї або групи кровних родичів (клану). Коли розбіжності виникали між сусідами всередині однієї громади, арбітраж і переговори проводили різного роду офіційні та неофіційні лідери (наприклад, старші члени сімей, глави основних

52 ліній успадкування). У суспільствах, які вже стали нагадувати вождівства, судові функції переходять до вождів. Більше того, суди починають набувати ознак певної ієрархії: виділяються суди дрібних вождів, суди великих вождів.

У суспільствах, в яких почав домінувати теократичний характер управління, судові функції щодо багатьох справ міцно перейшли до рук церковних служителів та ієрархів.

Докази у правозастосовній діяльності вирізнялися символічністю, демонстративністю, церемоніальністю і барвистістю. У якості доказів використовувалися:

1) випробування, яке проводилося, як правило, при великому скупченні народу. Головними видами випробування були випробування вогнем - для знатних, випробування водою - для звичайних людей. Так, ті, хто піддаються випробуванню вогнем, повинні були із зав’язаними очима або босоніж пройти по розпечених плужних лемешах або нести в руках розпечене залізо, і якщо опіки добре гоїлися, випробуваних виправдовували.

Випробування водою проводилося в дуже холодній або в гарячій воді. При випробуванні холодною водою випробуваний визнавався винним, якщо його тіло спливало на поверхню проти законів природи, а це означало, що вода його не приймає. При випробуванні гарячою водою випробуваного визнавали невинним, якщо він залишався неушкодженим при зануренні його голих рук і ніг в окріп. Використовувалися також прикладання до тіла розпеченого заліза, прийняття отрути та ін. Хто витримував таке випробування без будь-яких слідів ушкоджень на тілі, той доводив, що Божественна сила на його стороні, а факти, які визнавали його винним, були неправдивими;

2) клятва чи присяга. Підтвердження клятвою правдивості доказів надавав сам відповідач (за відсутності фактів прямого свідчення проти нього), а також свідки (на Pyci їх поділяли на дві категорії: відаки і послухи), а також інші особи. Клятва мала ритуальний характер і часто складалася в поетичній формі (наприклад, «не званий, не жданий, а своїми очима бачив, своїми вухами чув»);

3) поєдинки. Правда, далеко не у всіх перших пам’ятках права зустрічаємо подібні докази. Немає вказівки на поєдинок як особливий рід доказів і в «Руській Правді»). Ha Pyci поєдинки проводили як до появи «Руської Правди», так і після її видання аж до XVI ст.

Чому в «Руській Правді» немає навіть згадки про поєдинок? Справа в тому, що поєдинок - це, по суті, різновид кровної помсти. Архаїчне право виступало проти кровної помсти, яка часто позбавляла житгя конфліктуючих сторін. Можливо, укладачі «Руської Правди», свідомо замовчували факти поєдинків, не бажаючи його визнавати. Авторами «Руської Правди», очевидно, були представники духовенства, багато з яких прибули з Візантії. Духовенство наполегливо повстало проти поєдинку як атрибуту язичництва Якби поєдинок бувлегалізований «Руською Правдою», це б суперечило церковним поглядам;

4) передача віри за заподіяну шкоду, здійснювана в церемоніальній формі та в присутності значної кількості людей (наприклад, земля передавалася шляхом передачі прутика і жмені землі);

5) синці, набряки тощо;

6) інші.

Чомудокази були такими формалізованими і видовищними, а їх види навіть драматичними? Причина полягає в тому, що архаїчне право було майже цілком усним, і щоб прийняття його норм не пройшло непоміченим, треба було придумати процедуру реалізації архаїчних норм, яка б обов’язково залишилася у пам’яті багатьох людей. Символом примирення сторін було «биття по руках», укладання шлюбного договору символізувало зв’язування рукнаречених.

За допомогою специфічних церемоній (правової магії) все, що було пов’язано з правом, відмежовувалося від буденності. Згодом правові церемонії було диференційовано, почали особливо виділяти види символіки - поруки^[24], заставу, присягу, драматизоване рукопотискання, що символізувало примирення сторін та ін.

Судові рішення часто виголошувалися від імені богів. Це цілком зрозуміло, якщо згадати рішення жерців, які виконували судові функції. Інші правозастосовувачі всіляко намагалися підкреслити релігійний дух покарання.

Немає підстав стверджувати, що архаїчне суспільство було теократичним. Таким воно сгало, коли релігія почала відігравати роль головного засобу соціального регулювання і підпорядкувала собі державу. Але й до того, як це сталося, архаїчне право було пронизане релігійним духом. Зв’язок норм архаїчного права та язичницької релігії був настільки міцним, що йому стали приписувати божественне походження. Думку про це чітко висловив давньогрецький мислитель Демосфен, який назвав право винаходом і даром богів.

У світоглядних релігійних та філософсько-релігійних системах, зокрема у християнстві чи буддизмі, людська законотворчість цілком підпорядкована наперед визначеному порядку речей. Завдяки посередництву носіїв і передавачів божественного розуму людський закон став «слугою» божественного закону, втіленого в природі речей і в природа людського спілкування.

У римському правознавстві та космології християнське світосприйняття відповідає за розрізнення божественного й людського права, при якому божественне право не залежить від людських інтересів і бажань.

У буддизмі це співвідношення представлено в концепції космічного розуму, з яким намагаються «злитися» його прихильники і послідовники.

У даосизмі роль верховного закону виконує дао^[25] (шлях) - першооснова всіх речей. Пізнаючи дао, людина стає досконалою.

У конфуціанстві, світській релігії Китаю, протягом тисячоліть шанування божественного закону було завуальоване під прихильністю до традиції (ритуалу) як спадково збереженого елементу від часів золотого століття. Ритуал панує не лише в суспільстві, а й у природі.

Особисте право або закон у європейському сенсі не має такого призначення у традиційному Китаї. Право (справедливість) там цілком зорієнтоване не на вирішення конфлікту між сторонами-ворогами або конкурентами, а на відновлення порушеної гармонії людських стосунків. Звідси - неминуча повага до незмінного, освяченого століттями й авторитетом шанованих дшчів традиції («викладаю, але не створюю; з любов’ю ставлюся до старовини») і лояльне ставлення тільки до племінних і локальних богів. Bce ж авторитет верховної влади держави в особі правителя недвозначний і сильно підкріплений божественним авторитетом: починаючи з шаньського періоду (сер. XI тис. до н.е.), китайські верховні правителі отримували благословення на правління від імені Неба - небесний мандат^[26].

2.4.