Стадії розвитку права.

42

Bci соціальні явища відрізняються одне від одного. Щодо переважної більшості з них не можна вказати з певністю день, навіть рік, а іноді й століття появи. Процесїх зародження відбувається поступово, займаючи великий проміжок часу: роки, десятиліття, століття, а іноді й тисячоліття.

Право зародилося в надрах первісного суспільства на завершальному етапі його розвитку, коли почали утворюватися протодержави. Перебуваючи в зародковому стані, право майже не відрізнялося від звичаїв, колишніх основних засобів регулювання життя первісного суспільства. Поступово відмінності ставали все більш явними, але все ж до нашого уявлення про право як соціальне явшце було ще далеко. I лише коли склалися відповідні соціально- економічні умови, право вийшло на «авансценулюдського буття» і заявило про свої претензії на роль головного засобу соціального регулювання^[16].

Правовий досвід сусідніх народів завжди був об’єктом посиленої уваги не тільки законодавців та політиків, а й людей «рухливих» станів - торговців, дипломатів, військових, моряків, мандрівників. У сучасних умовах насиченого та інтенсивного міжнародного торгового і культурного спілкування цей інтерес ще більше посилився. Для сьогоднішніх законодавців і реформаторів вже не достатньо знання одного вітчизняного законодавства в його історичній еволюції, оскільки право в основних принципах та інститутах оглядається в загальній картині історії права різних народів і держав певного історичного регіону (Європа, Азія, Близький Схід) або групи регіонів^[17].

Для розуміння особливостей правового реіулювання в додержавний період і на початковій стадії згуртованого суспільства істотним є також перехід від правового звичаю до впорядкованого письмового закону, від «кулачного» права (права сили) до примирливих та узгоджених процедур цивільного права і процесу.

B останні десятиліття вітчизняна та зарубіжна література з історії культури збагатилася новими глибокими узагальненнями, що стосуються первісного суспільства, соціальної та політичної еволюції древніх товариств. Суттєву роль у цих дослідженнях відіграв порівняльно-історичний метод, що дозволяє оглядати величезну картину розвитку ранньої державності, моральних і правових інститутів, звичаїв тощо. При цьому можна виявляти не тільки відмінні риси соціальних процесів у різних історичних регіонах Стародавнього Сходу і Заходу, але й не менш істотні для їх осмислення елементи схожості та повторюваності.

Кашаніна виділяє стадії у процесі правового розвитку: стадія архаїч- 43

ного права, станового права, розвиненого або загальнодержавного права^[19].

Хронологічні рамки архаїчного права важко окреслити, особливо якщо мова йде про його виникнення. Говорячи про завершальний період стадії існування архаїчного права, можна вказати, та й то дуже приблизно, на Di — XI ст. Стосовно цієї стадії розвитку права допустимі такі назви як «право племінне», «народне», «звичаєве», «варварське», «примітивне», «вульгарне».

Його ключовою особливістю є те, що норми людського співжиття в той період мали локальний, місцевий характер. Одним словом, що не громада, село, плем’я, народ, то своя система норм (звідси назва «племінне право»).

Норми архаїчного права виробляються «знизу», самим народом (звідси походить термін «народне право»). Можливо, тому ці норми найчастіше набувають характеру звичаїв, тобто правил поведінки, що склалися історично, впродовж життя численних поколінь і стали загальними в результаті багаторазового повторення (звідси походить їх альтернативне найменування - «звичаєве право»). Звичаї охоронялись не лише одноплемінниками, як раніше, а виокремилися з їх складу органами управління (вождями, жерцями).

Саме тому ці звичаї перейшли із «звичайних звичаїв» до категорії правових і, таким чином, з’явилося звичаєве право^[20].

Найбільш характерне в соціальній історії правового звичаю і закону полягає в тому, що правовий звичай більш давній, ніж закон, що встановлюється державною владою, тому право набагато старше від держави. He завжди рішення, прийняте вказаними вище органами управління і спрямоване на примирення сторін, виконувалося. Тоді сторони застосовували силові методи врегулювання конфліктів (наприклад, кровна помста), діючи як справжні варвари. Тому не випадково, право початкового періоду переходу суспільства до рівня цивілізованого, керованого за допомогою протодержави, позначають ще й таким терміном як «варварське право».

Що ж це за право, якщо відсутні елементарні правові поняття, відсутня техніка вирішення спорів, не проводиться різниця між цивільними і кримінальними справами? Наведені вище міркування вказують на доцільність застосування терміна «примітивне право» на позначення стародавнього права.

У континентальній Європі архаїчне право зародилося вже після розпаду Римської імперії. У германських князівствах залишилися лише окремі елементи римського права, а точніше, тільки пам’ять про римське право, його термінологію та правила. Звичайно, це було спрощене, популяризоване і «зіпсоване» римське право. Сучасні вчені називають його ще римським вульгарним правом, щоб відрізнити від більш витонченого римського права класичного та посткласичного періодів, яке загинуло під руїнами Римської імперії^[21].

44 Відмінності між звичаями, основними засобами регулювання житгя

первісних людей та архаїчним правом наростають і поступово стають все більш помітними.

Другу стадію розвитку права можна назвати становим правом, яке існувало в феодальному суспільстві, тобто в період Середньовіччя. Його виникнення стало результатом поступового розвитку економіки та супроводу економічного прогресу спеціалізацією суспільної праці, а звідси - невблаганна диференціація суспільства.

Одноплемінники почали відрізнятися один від одного за соціальним станом (вожді, наближені до них жерці та ін.), за родом професійних занять (землероби, землевласники, ремісники, торговці та ін.) Наявність подібних потреб у людей, які виконували певні професійні або соціальні функції в суспільстві й тим або іншим чином відрізнялися від інших, викликала необхідність у їх об’єднанні. Поступово викристалізувалися окремі верстви суспільства: феодали, селяни, торговці, ремісники, духовенство. Усвідомлюючи свої спільні інтереси, вони прагнули встановити одноманітні правила поведінки, щоб захистити свої права.

Що стосується станового права, то не зрозуміло, як сгани могли захищати свої норми, якщо вони порушувалися або представниками цього стану, або іншими людьми. Адже без примусу право не мало впливу. Звичайно, в той час не було дієвих засобів примусудо виконання таких станових норм. Ось чому станове право (право окремих суспільних верств) можна назвати всього лише протоправом, тобто правом не в повному розумінні цього слова, або несправжнім правом.

Третьою стадією розвитку права вважають розвинене, або загальнодержавне, право. Його виникнення в Європі можна віднести до XVII ст., часу буржуазних революцій і переходу від традиційного суспільства, яке за допомогою сільськогосподарського виробництва розвинулося до індустріального. У сучасному світі загальнодержавне право переможно крокує по всіх континентах, за винятком, мабуть, центральної частини Африки^[22].

Якщо коротко охарактеризувати суть розвиненого права, можна виділити дві головні його особливості:

1) цілеспрямоване формулювання норм права виключно органами держави, причому особливими гхрізновидами - законодавчими органами;

2) захист норм права державними органами, причому знову-таки їх особливий різновид - правоохоронні органи.

Ha думку T. Кашаніної, на цьому процес розвитку права, ймовірно, не закінчиться. Якщо з оптимізмом дивитися в майбутнє, можна спрогнозувати траєкторію розвитку права: з національних систем поступово утворюватимуться регіональні правові системи, які, в свою чергу, зіллються в одну світову систему права. Роль законодавчого органу швидше за все стане виконувати Організація Об’єднаних Націй. Будуть утворені також світові правоохоронні органи, на

роль одного з них уже зараз серйозно претендує, зокрема, Міжнародний суд 4 5

у Гаазі. У майбутньому створюватимуться й інші міжнародні органи з метою забезпечення міжнародних норм. їх попередниками, ймовірно, стануть континентальні системи права і відповідні континентальні органи влади.