Юридична техніка у традиційному суспільстві (станове право).
B історії людства руйнування племінного ладу стало закономірним етапом його розвитку. Йому на зміну прийшло традиційне або сільськогосподарське суспільство, політично роздроблене, побудоване на земельній власності, на поділі суспільства щодо засобів виробництва: на феодальну ієрархію та експлуатацію феодально залежного селянства.
У зв’язку з тим, що в суспільстві відбулися зміни, особливо внаслідок поділу суспільства на стани, архаїчне право було змушене поступитися місцем іншим нормативним системам. Суспільство почало диференціюватися на соціальні групи, що мали різне ставлення до засобів виробництва і, відповідно, до часток одержуваного продукту. Тож архаїчне право перестало служити рівним мірилом поведінки для всіх людей. Знадобилося створення
нормативних систем, найбільш придатних для регулювання відносин 55 всередині кожного соціального прошарку і забезпечення їх взаємодії з іншими верствами суспільства. Такі системи вже мали становий характер, тобто обслуговували інтереси кожного окремого стану, одночасно дозволяючи йому вписатися в загальну систему суспільного розвитку.
Назвемо станові правові системи, що діяли у традиційному суспільстві:
1) феодальне (помісне) право - система правил поведінки, що регулює порядок землеволодіння і взаємини між власниками землі;
2) маноріальне (кріпосне) право - система правил поведінки, що регулює земельні відносини селян, тобто відносини між селянами і поміщиками, життя феодального маєтку, відносини всередині селянської громади, а також у межах сільськогосподарського виробництва;
3) канонічне (церковне) право - система правил поведінки, що регулює організацію церковної влади, її стосунки зі світською владою та ін;
4) міське (поліцейське) право - система правил поведінки, що регулює відносини населення з королем (князем), окремими сеньйорами (боярами), спрямована на підтримання миру і порядку в міському співтоваристві, а також права і свободи міщан;
5) гільдійське (цехове) право - система правил поведінки, що закріплюють привілеї гільдій (цехів), регулюючи внутрішню організацію вироб- ництва та його технологію, використання видів сировини, способів переробки, якість готових виробів та ін.;
6) торгове (купецьке) право - система правил поведінки, що закріплюють привілеї для купецьких гільдій, торгові звичаї, правила ведення торгівлі, способи розгляду спорів, що виникають у процесі ведення торгової діяльності3®.
Станові норми зароджувалися всередині норм звичаєвого права і набували форм спеціалізованих звичаїв. Згодом стани почали чітко усвідомлювати свої потреби та інтереси, здійснювати цілеспрямовані дії для їх реалізації, наприклад, боротися за встановлення привілеїв, подавати скарги до станових
судів.
Саме з цих автономних систем пізніше буде утворено загальнодержавне право. Але це відбудеться пізніше, принаймні, не раніше, коли розвиток економічних відносин між людьми та країнами досягне належного рівня і натуральне господарство поступиться місцем економічнії! системі, побудованій на спеціалізації праці в масштабах всієї держави.
Перерахувавши окремі частини станового права, можна вказати на деякі його особливості, звернувши пильну увагу на те, які напрацювання були зроблені в галузі юридичної техніїси даного періоду. [27]
Станове правове регулювання не охоплювало всі сторони життя станів, здійснювалося фрагментарно (встановлення повинностей селян, проведення ярмарків). Певна сторона соціального життя потрапляла у сферу правового регулювання в міру виникнення потреб, що визначаються самими членами певного стану. Потреби залежали від ступеня взаємодії людей: чим вона була тіснішою, тим ширше коло питань необхідно було впорядковувати за допомогою норм права.
Казуальність норм права поступається місцем їх абстрактному формулюванню. Цей процес відбувався поступово і тривало. Звичайно, зберігалася достатня кількість казуальних норм.
Багато норм права були змішані з нормами неюридичного характеру. Іноді між ними важко провести чітку межу. Особливо це стосується суто церковних норм і норм канонічного права. Цим же характеризувалися норми світських підсистем станового права. Нормативні приписи часто впліталися в судові рішення, які в основному були присвячені розв’язанню окремих суперечок і містили конкретні приписи. He дивно, що користуватися такими правовими актами було вкрай незручно. Тому ефективність багатьох станових норм права залишалася вкрай низькою.
Норми станового права не мали універсального характеру, їх уніфікація проявиться пізніше, коли будуть сформульовані принцип справедливості та інші принципи, яким повинні відповідати всі норми права. Такі принципи права були сформульовані першими представниками юридичнної науки, яка зародилася в надрах європейських університетів. Цьому теж не варто дивуватися, оскільки не було координаційного центру, який би взяв на себе обов’язок звести підсистеми станового права до єдиного взірця. Виняток становить церква, яка все ж упорядкувала норми канонічного права.
Для станового права притаманна як усна, так і письмова форма. Якщо для архаїчного права письмова форма була рідкісною, винятковою і навіть екзотичною, то для станового права вона стала вже цілком звичайною. Розширилося коло писемних джерел: крім нормативно-правових актів, судові рішення тепер виносилися в письмовій формі з використанням неписьмових джерел права (звичаїв, ділових узвичаєнь).
З-поміж письмових джерел права нормативно-правові ще не домінували. Найбільш поширеними джерелами права були договори, які регулювали цивільний оборот, а також судові рішення, що містили пре- цедентні норми.
Письмові джерела станового права не були систематизованими. Існувала велика проблема з висвітленням джерел станового права усім зацікавленим особам. У той час не було ЗМІ. Можливо, саме з цієї причини ефективність станового права не можна порівнювати з ефективністю сучасного права.
Правосуддя як вид соціальної діяльності ще не цілком відокремилося від управлінської діяльності. Такі види діяльності часто зливалися воєдино. Так, сеньйоріальний суд (куди входили знатні феодали), розглядаючи якусь спірну справу і з’ясовуючи причину суперечки, приходив до висновку, що спір не виник би, якби сторони вчинили так і так. Він відразу давав конкретну вказівку, обов’язкову для виконання всіма феодалами, або формулював відповідне правило поведінки на майбутнє.
У середні віки не було професійних суддів, які вершили правосуддя.
Судові функції виконували люди, які мали яскраво виражені особисгісні якості, головні з яких - вроджене почутгя справедливості або, принаймні, здатність враховувати багато параметрів спірної ситуації, не боятися приймати рішення, яке, можливо, влаштує не кожну зі сторін спору.He було встановлено порядку прийняття справ до розгляду. Іноді для цього затрачали стільки зусиль, що це вдавалося тільки найбільш наполегливим та успішним людям. Таким чином, правосуд дя було доступне далеко не всім. Справедливе правосуддя було гарантоване ще більше обмеженому колу осіб.
Поняття вини тільки починало вводитися, але до реалізації його на практиці ще було далеко. У стародавньому суспільстві не було розуміння принципу провини, не кажучи вже про його реалізацію. Ще не діяв у повному обсязі принцип пропорційності санкцій за скоєне діяння. Люди, які вершили правосуддя, не були професіоналами, а юридичні поняття були досить важкими для розуміння, тому оволодіти ними відразу мало кому вдавалося.
Судові засідання відрізнялися неформальним характером і більше нагадували засідання зборів. Яких-небудь спеціальних процедур проведення судових розглядів не було. Це цілком укладається в таку правову закономірність: спочатку розвивається матеріальне право, а потім - процесуальне, що регулює технологію вирішення правових конфліктів і рівень його розвитку - відображення ступеня цивілізованості суспільства.
Система доказів, яка використовується у правосуд ді, набула раціонального характеру. I все ж недолік раціональних доказів часто замінювався емоційними доказами, якчгг випробування, клятва, присяга та ін.
У період Середньовіччя не було дотримано порядку оскарження винесених судових рішень. Це можна пояснити тим, що в становому суспільстві не функціонувала система судів. Торговельні, гільдійскі, церковні, поміщицькі, міські суди не були пов’язані між собою і працювали самостійно. He спостерігалося якої-небудь судової системи також і всередині однієї корпорації. У деяких станах починає зароджуватися ієрархія судових органів. Наприклад, рішення феодального суду можна було оскаржити в сень- йоріальному суді, хоча там усе залежало від самого сеньйора. Починала зароджуватися струнка система церковних судів, але на загальному тлі це ще не було правилом.
Таким чином, незважаючи на те, що система станового права збагатилася новими прийомами юридичної техніки, які значно відрізняють її від архаїчного права, вона все ж не досягла належного розвитку. Станове право мало занадто багато недоліків порівняно з правом попередніх періодів Нового і Новітнього часу. Ось чому його можна назвати лише протоправом, тобто попередником розвиненого права. Відразу варто зазначити: станове право - гідний попередник загальнодержавного права.
2.5.