Поняття законодавчої техніки.

Однією з важливих умов удосконалення законодавства є оволодіння системою вимог, що висуваються до процесу сгвореньм законів і підзаконних актів. Ці вимоги формулюються в галузі знань, іменованих юридичною (законодавчою) технікою.

B юридичній літературі поняття законодавчої техніки визначається так: законодавчатехніка — система правил і прийомів найбільиіраціональної організації та логічно послідовного формулювання законів і підзаконних актів відповідно до їх сутності та змісту.

Тим самим юридична (законодавча) техніка сприяє професійно грамотному складанню нормативно-правових актів, що відповідають потребам прогресивного розвитку суспільства, правової держави, правопорядку. При виробленні норм права, виданні нормативно-правових актів і їхньої подальшої систематизації використовується ряд правил для забезпечення досконалості законодавства. Сукупність цих правил, засобів і прийомів утворюють юридичну техніку.

Із законодавчої техніки почалися дослідження проблем юридичної техніки. Збитки, яких зазнають внаслідок недостатньо продуманих і некоректно сформульованих нормативно-правових актів, бувають настільки великі, що неможливо порівняти зі шкодою, завданою порушенням правил юридичної техніки при прийнятті індивідуальних актів.

Першовідкривачами в дослідженні цієї проблематики були західноєвропейські вчені. Цілеспрямоване формування законодавства є характерним для європейської правової традиції. У Великобританії та США застосовуються

перш за все прецеденти, а не закони. 3 цієї причини законодавча техніка в названих країнах не привертала уваги вчених.

P.

1) правила кількісного спрощення законів;

2) правила якісного спрощення законів^[31].

Французький учений Ф. Жені виділяє дві стадії законотворчості:

1) пошук рішення правового регулювання по суті;

2) технічна побудова законів.

Остання стадія, на його думку, стосується законодавчої техніки.

3 цим категорично не згідний C. Дабен, який поділяє зміст законодавчої техніки на такі дві частини:

1) матеріальна законодавча техніка (використовується для підготовки законодавчихрішень по суті);

2) формальна законодавча техніка (забезпечує практичне втілення рішення в законах).

Інший вчений, А. Анджелеску, звернув увагу на те, що у законотворчості велике значення має процедура ухвалення законів. Ha його думку, є особливі правила, яких треба беззастережно дотримуватися, якщо є бажання отримати якісний продукт. Відповідно до цього він виокремив:

- зовнішню законодавчутехніку (законодавчу процедуру);

- внутрішню законодавчу техніку (прийоми власне законодавчої техніки^^[32].

Пропозиції А. Анджелеску, без сумніву, просунули науку законодавчої

техніки на крок уперед.

P. Лукач пропонуєрозщепити законодавчу техніку:

- на загальну (що стосується всіх правових сімей);

- спеціальну (що стосується типів і галузей права).

Цю пропозицію можна визнати занадто сміливою. Справа в тому, що відносна спільність поки що може бути встановлена між континентальною сім’єю права і англосаксонською. Мусульманське і звичаєве право містять надто мало спільних рис із названими вище сім’ями права. Тому на цьому етапі неможливо виконати завдання щодо створення загальної законодавчої техніки, яка б стосувалася всіх правових сімей.

А. Нашіц використовує дещо інші терміни:

- «законодавча техніка в широкому сенсі» (наука законотворчості, законодавча політика та законодавча техніка);

- «законодавча техніка увузькому сенсі» (технічні засоби і прийоми побудови норм права)^[33].

Одним із перших дослідників законодавчої техніки в CPCP вважають Д. Керімова. Почавши вивчати окреслену проблематику ще у 1950-і pp., автор

практично не змінив свої погляди. Його розуміння законодавчої техніки відрізняється широтою: до неї він відносить правила конструювання та систематизації законів^[34].

Систематизація нормативно-правових актів, яких стало набагато більше, претендує на виділення в особливий вид юридичної діяльності, що здійснюється за своїми досить розгалуженим правилами. Зокрема, з’явився її новий вид - консолідація нормативно-правових актів, який ще вимагає спеціального наукового опрацювання та накопичення практичного досвіду проведення.

Ю. Тіхоміров визначає законодавчу техніку як систему правил, призначених і використовуваних для пізнавально-логічного та нормативно- структурного формування правового матеріалу і підготовки тексту закону^[35]. Автор ділить законодавчу техніку на такі дві частини:

1) змістовна (пов’язана з досягненням адекватності нормативно- правових актів та реальних суспільних відносин);

2) формально-юридична (пов’язана з наданнямреальним суспільним відносинам оптимальної правової форми)^[36].

Кожна з названих частин законодавчої техніки має своє наповнення. Правила виконання інших видів юридичної роботи Ю. Тіхоміров не вводить до законодавчої техніки.

Аналіз думок учених показує, що наукові погляди з питань, які стосуються понять законодавчої техніки, еволюціонували. Тепер юристам не тільки відводять технічну роль щодо формування нормативно-правових актів, а й вимагають від них виконання набагато більш інтелектуальних функцій: визначення змісту законів. Прийшло розуміння того, що досягти адекватності відображення суспільного життя в нормативно-правових актах - це набагато складніше завдання. Як це зробити? Потрібно поряд із загальними правилами юридичної техніки виробити і застосовувати особливі правила законодавчої техніки.

Велике значення в юридичній техніці відіграє термінологія.

Важливу роль у юридичній техніці відіграють засоби та правила побудови нормативно-правових актів. Правила вимагають включення в нормативно-правовий акт тільки однорідного матеріалу і диктують видання спочатку норм матеріального права, а потім - процесуального; спершу - загальних норм, а потім тих, що конкретизують.

Як засіб юридичної техніки виступає текст документа з його реквізитами 9 5

(найменуванням, датою прийняття, підписами) і структурою.

При виданні великих кодифікованих актів зазвичай виділяють загальну й особливу частини. Певне навантаження має в собі преамбула акта. Первинною структурою тексту є стаття з її підрозділами (абзацами, пунктами, частинами).

Основними принципами законодавчої діяльності є: прозорість (відкритість законопроектних процесів, доступність для користувачів текстів, зрозумілість формулювань); відповідальність (перед суспільством, користувачами та державою); цілеспрямованість (максимальна концентрація регулювання на проблемі, мінімізація негативних наслідків); послідовність та прогнозованість (можливість легкої орієнтації суб’єктів правовідносин у фіксованому правовому полі, прогнозі тенденцій та напрямків його зміни у майбутньому); пропорційність (міра та глибина правового регулювання повинні відповідати проблемі: надмірна зарегульованість, як правило, шкодить).

Вимогами юридичної техніки є: логічна послідовність викладу, взаємозв’язок нормативних розпоряджень; відсутність протиріч усередині нормативно-правового акта, у системі законодавства; максимальна компактність викладу норм права при глибині й усебічності вираження їх змісту; ясність і доступність мови нормативно-правових актів; точність і визначеність формулювань і термінів, уживаних у законодавстві; скорочення до мінімуму кількості актів з одного й того ж питання для полегшення їх використання.

Культура правотворчості неодмінно включає логічно послідовний виклад тексту нормативно-правового акта, чітко витриманий професійний стиль, простшу, зрозумілістьтадоступність мови закону широким верствам населення. Помилково побудована фраза, непослідовність, неправильно використане слово здатні викликати негативні наслідки. Чим досконаліший текст закону, тим менше виникає ускладнень при його виконанні, дотриманні й застосуванні.

Логіка, стиль і мова закону — елементи основ законодавчої техніки.

Мова закону характеризується директивністю, офіційністю, це не мова закликів або літературних художніх творів, вона має бути стислою, містити чіткі розпорядження.

При правотворчості обов’язково передбачається дотримання правил граматики і синтаксису. Надзвичайно важливо логічно викладати в законі правовий матеріал. Статті та їх пункти (частини), глави, розділи і параграфи повинні послідовно випливати один з одного, кожне положення закону органічно пов’язане з іншими і, зрозуміло, не має суперечити їм. Іншими словами - закон повинен становити цілісну систему, кожен елемент якої доповнює, конкретизує чи розвиває попередній.

Зрозумілість, точність і стислість мови закону (іншого акта) створюють сприятливі умови для однакового його розуміння і тлумачення, однакового дотримання, виконання і застосування. Неухильне дотримання вимог юридичної техніки щодо логіки, стилю і мови закону буде сприяти його удосконалюванню й поліпшенню практики реалізації, зміцненню режиму правопорядку в країні.

Порядок прийняття законів є складним. У конституціях і регламентах парламентів, законах про організацію парламентів докладно регламентується порядок підготовки і прийняття законів.

Законодавчий процес — це передбачений законом порядокздійснення законодавчої функції органом законодавчої влади та реалізації ним своїх законодавчих повноважень.

Основні етапи законодавчого процесу:

1. Планування законопроектноїроботи.

2. Формулювання законодавчої ідеї (законодавчої пропозиції).

3. Створення тексту законопроекту.

4. Аналіз та експертиза законопроекту.

5. Внесення законопроекту на розгляд парламенту.

6. Розгляд законопроекту парламентом.

7. Прийняття законопроекту як закону.

8. Підписання закону.

9. Опублікування та набрання чинності законом.

10. Розгляд закону Конституційним Судом України на предмет неконституційності його в ціломучи окремихйого положень або офіційного тлумачення (уразі необхідності).

11. Внесення змін до закону, скасування законуЧ

12. Планування законодавчої діяльності є вкрай важливим етапом законодавчого процесу. Час, коли Верховна Рада України своїми Постановами затверджувала загальні плани законодавчих робіт, залишився у минулому. Ha даному етапі суспільного розвитку здійснюється лише поточне планування роботи в комітетах і підрозділах апарату Верховної Ради України.

Законопроектна робота поєднує два основні процеси:

1) формулювання законодавчої ідеї (законодавчої пропозиції) - визначення цілей та підходів до їх досягнення;

2) створення законопроекту - процес написання законопроекту (трансформація сформульованої законодавчої ідеї в реальний проект закону).

Правова система України передбачає варіанти поєднання цих двох основних процесів:

1) суб’єкт законодавчої ініціативи формулює цілі майбутнього законопроекту і самостійно здійснює законопроектування;

2) суб’єкт законодавчої ініціативи формулює законопроектну ідею і дає завдання щодо законопроектування іншому органу (наприклад, Кабінет Міністрів України доручає профільному міністерству розробити проект закону); ^[37]

3) суб’єкт ініціює законодавчу ідею, узгоджує її з суб’єктом законодавчої 97 ініціативи і здійснює законопроектування (міністерство ініціює перед Кабінетом Міністрів України законодавчу ідею, узгоджує її з урядом, а потім - здійснює законопроектування);

4) суб’єкт (громадяни, юридичні особи) здійснює ініціативне законопроектування, а потім законопроект вносить на розгляд Верховної Ради України через суб’єктів законодавчої ініціативи.

Створення тексту законопроекту розпочинається з аналізу та дослідження:

1) досвіду вирішення проблеми (правового регулювання) в інших країнах;

2) співвідношення законодавчої пропозиції з чинною правовою системою України;

3) можливості досягти мети без розробки законопроекту (наприклад, шляхом внесення змін до чинних законів або шляхом прийняття підзаконного акта);

4) сумісності норм нового законопроекту з нормами дотичного чинного законодавства України (системний підхід) та нормами Європейського Союзу (адаптація законодавства);

5) способів впровадження та примусового правозастосування нового закону за критерієм ефективності, справедливості, прозорості (санкції, засоби судового захисту);

6) процесуальних вимог;

7) наділення відповідних органів чи їхніх підрозділів додатковими повноваженнями або створення нового органу;

8) перехідних положень тощо;

9) переліку положень, які варто залишити на розсуд урядових нормативно-правових актів (процедури, деталі).

При розробці змісту та формулюванні тексту окремих положень законопроекту необхідно виходити з того, що:

1) цілі проекту мають бути сформульовані першочергово (вони визначають контекст усіх наступних положень);

2) загальні правила розміщуються перед винятками з них (універсальні положення розміщуються перед тими, що стосуються тільки окремих або певних випадків);

3) всі визначення максимально концентруються в одному місці та перед їх застосуванням;

4) положення про утворення органів розміщуються перед положеннями, які регулюють їх діяльність;

5) норми матеріального права (права, обов’язки тощо) розміщуються перед процедурними положеннями (механізмами реалізації матеріальних норм);

6) положення, які частіше використовуються, розміщуються вище від інших;

7) постійно діючі положення розташовуються перед тими, які діятимуть тимчасово (наприклад, протягом перехідного періоду);

8) положення, що впливають на низку пов’язаних подій, повинні розміщуватися в хронологічному порядку;

9) пов’язані між собою положення повинні бути згруповані в одному місці законопроекту, а окремі групи взаємопов’язаних положень мають утворювати окремі частини законопроекту;

10) частини законопроекту розташовуються аналогічно до принципу розташування окремих положень.

Стадії законодавчого процесу (нормопроектування).

I. Передпроектна стадія.

1. Законодавча (нормотворча) ініціатива.

Розгляд проекту нормативно-правового акта парламентом є лише фінальною фазою законотворчого процесу, що відбувається у парламенті.

Складна та тривала підготовча робота відбувається поза стінами парламенту. Кожен суб’єкт законодавчої ініціативи (а також суб’єкт процесу лобіювання) для внесення законопроекту на розгляд парламенту постає перед вирішенням проблеми підготовки належної якості його тексту.

Ініціатива появи нового законопроектуможе бути започаткована:

1) структурними підрозділами парламенту чи уряду з метою реалізації вимог Конституції України, ратифікованих міждержавних чи міжнародних угод та інших важливих законів України;

2) учасниками правовідносин в Україні (органами та посадовими особами виконавчої влади, місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами, суб’єктами процесу лобіювання) - суб’єктами законодавчої пропозиції, поданої як у вигляді цілісного проекту закону, так і у вигляді звернення щодо удосконалення застосування чинного законодавства України.

Суб’єкт законодавчої ініціативи може доручити або замовити вивчення проблеми та підготовку відповідного законопроекту державним органам чи установам або суб’єктам господарської діяльності на конкурентних засадах.

Відповідно до ст. 93 Конституції України та Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» (Відомості Верховної Ради України. - гою. - № 14-15, № 16-17, ст. 133), право законодавчої ініціативи у Верховній Раді належить Президенту України, народним депутатам та Кабінету Міністрів України. Кабінет Міністрів України має виключне право на внесення проекту закону про Державний бюджет України. Проект закону про надання згоди на обов’язковість міжнароднихдоговорівУкраїни вносить ПрезидентУкраїни або Кабінет Міністрів України. Право законодавчої ініціативи здійснюється шляхом внесення до Верховної Ради:

1) проектів законів, постанов;

2) проектів актів ВерховноїРади;

3) пропозицій до законопроектів;

4) поправок до законопроектів. 99

Законопроект вноситься на реєстрацію разом із проектом постанови, яку Верховній Раді пропонується прийняти за результатами його розгляду, списком авторів законопроекту, пропозицією щодо кандидатури доповідача на пленарному засіданні та пояснювальною запискою, яка має містити:

1) обґрунтування необхідності прийняття законопроекту, цілей, завдань та основних його положень, місця в системі законодавства;

2) обґрунтування очікуваних соціально-економічних, правових та інших наслідків застосування закону після його прийняття;

3) інші відомості, необхідні для розгляду законопроекту.

Зазначені документи подаються письмово разом із їх електронним

файлом.

Законопроект, внесений із дотриманням вимог статей 85, 86 цього Регламенту, реєструється в апараті Верховної Ради в день його внесення.

У прийнятті на реєстрацію законопроекту може бути відмовлено у разі, якщо він поданий з порушенням вимог статей 85, 86 Регламенту, а також якщо законопроект є альтернативним і вноситься з порушенням строків, визначених Регламентом.

Пропозиції, поправки, висновки до законопроектів подаються до апарату Верховної Ради або безпосередньо до комітету чи до тимчасової спеціальної комісії, які визначені головними з відповідних законопроектів.

Усі зареєстровані законопроекти та супровідні документи вводяться апаратом Верховної Ради до бази даних законопроектів електронної комп’ютерної мережі веб-сайту Верховної Ради України.

II. Стадія проектування.

1. Розробка правовоїконцепції.

У випадку, коли проблему можна вирішити лише через зміни деяких норм права чинного закону, підготовка концепції може бути простою.

B іншому випадку слід розпочинати розробку концепції змістута структури правового регулювання (при встановленні нових чи суттєвих змін існуючих правовідносин розробляється концепція реформування правового регулювання цілої сфери правовідносин кількома законопроектами (нормативно-правовими актами) або концепції конкретного законопроекту).

Концепція нового правового регулювання розробляється з метою визначення: предмета правового регулювання; форми та рівнів правового регулювання; місця майбутнього закону (НПА) в системі законодавства; можливих ризиків та наслідків впровадження додаткового правового регулювання. Концепція в загальних рисах визначає також перелік заходів, необхідних для введення додаткового правового регулювання.

КонцепціяНПА (закону) - абстрактнаузагальненаідея, побудована на основі досвіду або на суто світоглядній основі, покладена в якості стержня НПА. Це образ, який відображає дійсність і сприяє її поясненню^[38].

2. Обґрунтування необхідності правового регулювання.

Розгляд певної суспільної проблеми та з’ясування можливої причини її виникнення (неадекватність правового регулювання; нереальність застосування норми права через відсутність підзаконних нормативно-правових актів; існування суб’єктивних факторів: незнання чинного правового регулювання суб’єктами, хибного розуміння правового регулювання) є основними складовими суті цього етапу.

Необхідність додаткового правового регулювання законом залежить від результату пошуку відповіді суб’єктом, відповідальним за підготовку законопроекту, на запитання:

1) Який рівень, повнота та якість регулювання проблеми чинною нормативно-правовою базою?

2) Чи існують альтернативні норми правового регулювання, які створюють труднощі щодо застосування норм права або чинного закону в цілому?

3) Чи може проблема бути вирішена нормативно-правовим актом органів виконавчої влади?

4) Який прогноз наслідків незмінності правового регулювання?

Інтегральна оцінка відповідей на ці запитання є достатнім критерієм для

висновку щодо адекватності чинного правового регулювання та прийняття рішення про подальші кроки. У разі необхідності ухвалення нового чи зміни чинного закону (нормативно-правового акта) суб’єкт законотворчого процесу може переходити до етапу підготовки концепції додаткового правового регулювання.

3. Розробка проекту нормативно-правового акта.

Після затвердження концепції компетентним органом (замовником або суб’єктом законодавчої ініціативи) починається процес підготовки власне законопроекту (проекту НПА) різними суб’єктами як за власною ініціативою, так і з ініціативи інших зацікавлених осіб: суб’єктами законодавчої ініціативи; державними органами або за їхніми дорученнями відповідними державними науковими установами; групами фахівців або окремими фахівцями.

Ймовірність та тривалість трансформації законопроекту в закон суттєво залежить від практичної реалізації таких вимог:

1) норми законопроекту мають відповідати букві та духу Конституції України;

2) предмет правового регулювання законопроекту повинен бути чітко й однозначно сформульованим, зрозумілим та не перетинатися з предметом правового регулювання інших законів;

3) законопроект повинен базуватися на праві, моральних засадах і традиціях, не створювати переваг чи обмежень окремим суб’єктам;

4) до роботи над законопроектом слід залучати не лише фахівців сфери регулювання, а також юристів із досвідом законотворення й практичної діяльності щодо юридичного супроводудіяльності юридичних або фізичних осіб;

5) проведення аналізу норм законопроекту з метою мінімізації можливих негативних наслідків їх застосування для суб’єктів правового регулювання;

6) необхідною умовою народження якісного законопроекту є критичний аналіз представниками зацікавлених суб’єктів правового регулювання.

4. Попередня експертиза та обговорення законопроекту.

Кожен законопроект після його реєстрації не пізніше яку п’ятиденний строк Голова Верховної Ради України або відповідно до розподілу обов’язків Перший заступник, заступник Голови Верховної Ради України скеровує в комітет, до предмета відання якого належать питання бюджету, для проведення експертизи щодо його впливу на доходну та (або) видаткову частину бюджетів та виконання закону про Державний бюджет України в поточному бюджетному періоді, та в комітет, який визначається головним із підготовки та попереднього розгляду законопроекту.

Якщо для підготовки і попереднього розгляду, доопрацювання законопроектів Верховна Рада приймає рішення про утворення тимчасової спеціальної комісії (ст. 8o Регламенту), така комісія здійснює функції головного комітету з цих питань у порядку, визначеному цим Регламентом.

Головний комітет не пізніше як у тридцятиденний строк попередньо розглядає законопроект й ухвалює висновок щодо доцільності включення його до порядку денного сесії Верховної Ради. До висновку головного комітетудодається висновок комітету, до предмета відання якого належать питання бюджету, який має бути поданий до головного комітету не пізніше як у чотирнадцятиденний строк з дня отримання законопроекту для надання висновку.

До попереднього розгляду законопроекту головний комітет на своєму засіданні може запропонувати Кабінету Міністрів України, міністерствам, іншим державним органам, об’єднанням громадян висловити свою думку щодо доцільності його прийняття.

Для попереднього розгляду законопроекту на засідання головного комітету запрошується ініціатор внесення законопроекту чи представник суб’єкта права законодавчої ініціативи, а в разі необхідності - представники Кабінету Міністрів України, міністерств, інших державних органів, об’єднань громадян, а також експерти, фахівці та інші особи.

Інші комітети за зверненням головного комітету або з власної ініціативи розглядають законопроект і скеровують свої висновки до головного комітету.

III. Прийняття проекту нормативно-правового акта.

і. Розгляд законопроектів на засіданняхВерховної Ради.

Закон України «Про регламент Верховної РадиУкраїни» і, зокрема, його розділ ГѴ «Законодавча процедура» встановлює вимоги щодо внесення та відкликання законопроектів; розгляду законопроектів у першому, другому та третьому читанні; підготовки прийнятих законів до направлення на підпис ПрезидентуУкраїни; повторного розгляду Верховною Радою України

102 законів, повернених Президентом України; прийняття постанов та інших актів Верховної РадиУкраїни; опублікування, зберігання законів, постанов та інших актів, прийнятих Верховною Радою України.

Порядок підготовки, розгляду та ухвалення НПА визначається органом, що ухвалює нормативно-правовий акт в кінцевому підсумку. Порядок підготовки та розгляду проектів НПА встановлено для актів Президента України, Кабінету Міністрів, міністерств та відомств.

У системі виконавчої влади досить жорстко регламентовано порядок державної реєстрації НПА, без якої вони не є чинними. Зупинимося більш детально на порядку підготовки та процесі розгляду проектів НПА парламентом відповідно до розділу VI Регламенту Верховної Ради України.

Законодавство формується, насамперед, з метою забезпечення регулювання та гарантування людської діяльності протягом тривалого часу шляхом:

1) формулювання загальних вимог щодо поведінки суб’єктів правовідносин;

2) визначення механізмів та інструментів введення, зміни і захисту правовідносин, забезпечених правовими санкціями.

Після попереднього розгляду законопроекту у відповідних Комітетах Верховна Рада вирішує питання щодо включення цього законопроекту до порядку денного сесії та про порядок продовження роботи над ним.

Ha пленарному засіданні Верховної Ради розглядаються лише законопроекти, включені до порядку денного сесії Верховної Ради. Питання про включення законопроекту до порядку денного сесії розглядається Верховною Радою протягом 30 днів після ухвалення висновку головного комітету чи тимчасової спеціальної комісії.

Якщо головний комітет у визначений Регламентом строк (ч. 3, ст. 88 ЗУ «Про регламент Верховної Ради України») не ухвалить висновку щодо включення відповідного законопроектудо порядкуденного сесії, Верховна Рада в п’ятнадцятиденний строк, після письмового звернення з цього приводу суб’єкта права законодавчої ініціативи, розглядає питання щодо законопроекту на пленарному засіданні та приймає рішення про включення його до порядку денного сесії Верховної Ради або про надання головному комітету додаткового часу для підготовки висновку щодо нього.

За процедурним ріїненням Верховної Ради для невідкладного розгляду може бути включенодо порядкуденного пленарного засідання (без додаткового включення до порядкуденного сесії) законопроект, якщо він був підготовлений для термінового розгляду на виконання відповідного доручення Верховної Ради.

Верховна Рада розглядає законопроекти на пленарних засіданнях. Розгляд і прийняття законопроекту Верховною Радою включає: обговорення і схвалення основних положень в основному, обговорення і схвалення постатейно та обговорення і прийняття в цілому (розгляд у трьох читаннях). Прийнятий більшістю голосів закон підписує Голова Верховної Ради України і негайно скеровує його Президентові України.

Ha практиці проведення експертиз та обговорення проектів НПА може здійснюватися за ініціативою суб’єкта законодавчої ініціативи ще до його

реєстрації (як законопроектууВерховній Раді України) і після неї залежно від того, хто виступає суб’єктом - Уряд чи народний депутат України.

Відповідно до ст. 98 Закону України «Про регламент Верховної Ради України» (Відомості Верховної Ради України. - 2010. - № 14—15, № 16—17, ст. 133), за дорученням Голови Верховної Ради України або відповідно до розподілу обов’язків - Першого заступника, заступника Голови Верховної Ради України або за рішенням головного комітету законопроект направляється на наукову, юридичну чи іншу експертизу, проведення інформаційного чи наукового дослідження; при цьому предмет і мета експертизи, пошуку, дослідження повинні бути чітко визначені.

Зареєстрований та включений до порядкуденного сесії законопроект при підготовці до першого читання в обов’язковому порядку направляється для проведення наукової експертизи, а при підготовці до всіх наступних читань - для проведення юридичної експертизи та редакційного опрацювання у відповідні структурні підрозділи апарату Верховної Ради. Остаточна юридична експертиза і редакційне опрацювання здійснюються після прийняття акта Верховної Ради в цілому.

Окремі законопроекти можуть бути подані для одержання експертних висновків до Кабінету Міністрів України, відповідних міністерств, інших державних органів, установ і організацій, а також окремих фахівців.

Експертні висновки повинні бути подані до Верховної Ради не пізніше 14 днів з дня надходження такого звернення від посадових осіб та органів Верховної Ради. Якщо в установлені строки висновки не одержано, вважається, що зауваження відсутні. Висновки, підготовлені за результатами експертизи, скеровуються головному комітетудля врахування при розгляді законопроекту та прийняття рішення стосовно подальшої роботи над ним.

Експертизи та обговорення проектів НПА, як правило, допомагають вчасно усунути проблемні питання при його розгляді в парламенті, мінімізувати негативний вплив на суб’єктів правового регулювання, суспільство в цілому. Насамперед, до законопроектів застосовують правову й наукову експертизи щодо конституційності, законності, системності, відповідності принципам права. Залежно від сфери правового регулювання законопроекту експертиза може бути фінансово-економічного, антикорупційного, ґендер- ного характеру тощо.

Дуже важливою, особливо в умовах сучасної нестабільної політичної системи в Україні, є громадська експертиза проектів НПА - аналіз, обговорення та оцінка силами громадських організацій, недержавних дослідницько-аналітичних центрів, незалежними експертами-аналітиками, просто активними громадянами.

2. Громадська експертиза проектів нормативно-правових актів.

Громадська експертиза проектів НПА проводиться відповідно до вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики в сфері господарської діяльності», ст. 9 якого, зокрема, прямо передбачає обов’язковість оприлюднення проекту і встановлення не менш як місячного

104 терміну на подання пропозицій та зауважень до нього. Важливим інструментом удосконалення законопроекту є його громадське та експертне публічне обговорення за круглими столами, на семінарах тощо.

Експертиза, громадське обговорення є вкрай важливими складовими законодавчого процесу. Експертиза законопроекту (правова, фінансово- економічна, наукова) проводиться з метою забезпечення якості правового регулювання, обґрунтованості, своєчасності та доцільності прийняття закону, виявлення економічних, соціальних та інших наслідків, зокрема, можливих негативних наслідків його запровадження. У разі потреби та виходячи з предмета правового регулювання законопроекту, може бути проведена соціологічна, кримінологічна або інша фахова експертиза.

IV. Оприлюднення закону.

і. Підготовка тексту прийнятого закону для підпису Головою Верховної Ради України.

Текст закону, прийнятий Верховною Радою, не пізніше як у десятиденний строк оформляється головним комітетом, візується головою комітету та керівником секретаріату цього комітету чи особами, які виконують їх обов’язки, керівником юридичного підрозділу, керівником підрозділу, на який в установленому порядку покладено функцію з оформлення на підпис Голові Верховної Ради України прийнятих Верховною Радою актів, і подається на підпис Голові Верховної Ради України. Якщо текст закону завізований із зауваженнями, вони разом із текстом закону подаються Голові Верховної Ради України.

Голова Верховної Ради України підписує поданий на підпис закон не раніше двох і не пізніше п’яти днів з дня його подання, крім випадків, передбачених Регламентом.

У разі виявлення порушень законодавчої процедури, передбаченої Регламентом, наслідком чого може бути скасування результатів голосування, атакож уразі подання на підпис Голові Верховної Ради України тексту закону, не ідентичного тексту законопроекту, прийнятого Верховною Радою, народний депутат у дводенний строк може письмово звернутися до Голови Верховної Ради України з обґрунтованою пропозицією про внесення уточнень до прийнятого закону. У цьому разі Голова Верховної Ради України не підписує закон без розгляду зазначених пропозицій Верховною Радою у порядку, передбаченому Регламентом (ст. 48).

Підписаний закон Голова Верховної Ради України невідкладно направляє Президентові України. Президент України протягом п’ятнадцяти днів після отримання закону підписує йогота офіційно оприлюднює або повертає закон до Верховної Ради України для повторного розгляду. У разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схвалений Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений. Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов’язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів.

У разі виявлення у поданому на підпис тексті закону редакційних 105 неточностей або явних неузгодженостей між його положеннями Голова Верховної Ради України може внести на розгляд Верховної Ради пропозиції щодо усунення таких неточностей чи неузгодженостей.

Якщо Президент України застосував право вето щодо прийнятого Верховною Радою закону і у визначений частиною другою статті 94 Конституції України ( 254K/96-BP ) строк повернув закон до Верховної Ради зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями, наслідком цього є скасування результатів голосування за закон у цілому і відкриття процедури його повторного розгляду у Верховній Раді.

Закон, повернений Президентом України до Верховної Ради для повторного розгляду, після його підготовки у головному комітеті розглядається позачергово на пленарному засіданні Верховної Ради не пізніше, як через 30 днів після його повернення з пропозиціями Президента України, якщо Верховною Радою не прийнято іншого рішення.

Пропозиції Президента України разом із висновком головного комітету, порівняльною таблицею та іншими супровідними документами надаються народним депутатам не пізніше як за три дні до розгляду питання на пленарному засіданні Верховної Ради.

Якщо Президент України не підписав закон, прийнятий Верховною Радою під час повторного розгляду не менш як двома третинами голосів народних депутатів від i^i конституційного складу, Голова Верховної Ради України невідкладно офіційно оприлюднює такий закон та публікує його за своїм підписом.

2. Порядок включення нормативно-правових актів до Реєстру.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №376 від 23 квітня 2001 p., для включення до Реєстру повні офіційні тексти рішень і висновків Конституційного СудуУкраїни, нормативно-правових актів з усіма додатками, прийнятими Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, подаються до Мін’юсту протягом трьох робочих днів з дня ix прийняття (законів України - протягом трьох робочих днів з дня підписання Президентом України)⁶⁶.

Тексти міжнародних договорів України із зазначенням дати підписання, дати ратифікації (затвердження), дати набрання чинності та терміну дії договору подаються Міністерством закордонних справ України до Мін’юсту протягом п’яти робочих днів з дня набрання ними чинності. Нормативно-правові акти, які підлягають державній реєстрації відповідно до Указу Президента України №493 від 3 жовтня 1992 p.

«Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та

⁶⁴ Постанова Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2001 p. № 376 « Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua^aws/show/376-2001-n

інших органів виконавчої влади^[39]» та постанови Кабінету Міністрів України №731 від 28 грудня 1992 p. «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади^[40]», включаються до Реєстру після їх державної реєстрації у Мін’юсті.

Для включення до Реєстру нормативно-правові акти подаються Мін’юсту на електронних та паперових носіях. Копія нормативно-правового акга повинна бути підписана відповідальною особою та засвідчена печаткою органу, що його видав, копія міжнародного договору України - Міністерством закордонних справ України. Міністерство закордонних справ України надає також Мін’юсту інформацію про денонсацію, внесення змін до міжнародних договорів України.

Рішення про включення нормативно-правового акта до Реєстру приймається протягом п’яти робочихднів з дня його подання. Повідомлення про включення нормативно-правового акта до Реєстру надсилається органу, який його видав.

До Реєстру вносяться такі дані про нормативно-правовий акт: дата і номер акта; назва акта; текст акта; реєстраційний код акта; дата присвоєння реєстраційного коду; дата реєстрації в Мін’юсті, реєстраційний номер; класифікаційний індекс.

Нормативно-правові акти, включені до Реєстру, підтримуються Мін’юстом у контрольному стані.

3. Набуття законом чинності.

Закон набуває чинності через десять днів від дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Підписані Президентом закони та інші акти, прийняті Верховною Радою, публікуються державною та російською мовами у «Відомостях Верховної Ради України». Закон України набирає чинності відповідно до положень, встановлених Конституцією України.

5.3.