ТАКТИКА ПЕРЕХРЕСНОГО ДОПИТУ

Тактика — це найбільш раціональна і ефективна організація ведення судового допиту. Тактичний рисунок перехресного допиту індивідуальний для кожної справи.

Рішення, які приймаються у справі, включають у себе і проникнення у задуми протилежної сторони, і розуміння внутрішньої мотивації свідка, який дає певні показання.

Вироблення тактики включає оцінку різноманітних психологічних факторів, зокрема мотивацію і ймовірну реакцію протилежної сторони, судді і присяжних.

В тактичному плані важливо, щоб крос-екзаменатор проявляв обе­режність та обачність при підборі слів, увагу до суду і аудиторії. Це вихідні положення тактики допиту.

Твердість і агресивність у поєднанні з ввічливими манерами повинні в цілому характеризувати тактику юриста («залізний кулак в оксами­товій рукавичці»).

РИЗИКИ

Важливе значення для справи має оцінка ризиків, як один з найваж­ливіших елементів тактики перехресного допиту. Веллман пише, якщо ми уявимо собі, що знаходимось в судовому засіданні і надійшла наша черга для перехресного допиту, то першим питанням буде: «чи сказав свідок що-небудь, що може бути використано проти нас? Чи нашкодили нашій стороні його показання? Чи налаштував він проти нас присяжних? І чи потрібно взагалі нам його перехресно допитувати?»[‡‡‡‡‡‡‡]

В Україні на крос-екзаменатора чатують ті ж небезпеки. Але при цьому потрібно пам’ятати, що в основному доводиться здійснювати до­пит перед судом. Та і в суді присяжних в Україні два професійні судді співпрацюють з трьома народними засідателями, які будуть знаходитись під впливом професіоналів. Практика перших процесів засвідчує, що при­сяжних розсаджують в такий спосіб, що вони сидять між професійними суддями і не можуть спілкуватися між собою.

Отже, перехресний допит — це альфа і омега судового змагання, на ньому ґрунтується перевірка доказів. Те, що перехресний допит не одержав поки-що належного визнання в українській судовій культурі, вказує на її недостатню розвиненість. Однак він передбачений у КПК, а отже, покладений в основу судового слідства. Його неможливо за­мінити. Тільки пройшовши чистилище перехресного допиту, показання стають судовим доказом, який можна використовувати при підсумковій аргументації в дебатах сторін.

Перехресний допит визначають як вміння коректними прийомами спростувати показання свідка протилежної сторони, доповнити їх тими обставинами, яких не торкнувся противник, а також закласти підстави для спростування цих показань.

За допомогою перехресного допиту виявляються суперечності і сум­ніви в показаннях, одержаних в результаті прямого допиту, послаблення або повне руйнування неправильних доказів другої сторони, а також одержання додаткових фактів на свою користь і в такий спосіб можна захистити інтереси довірителя і залишитись чесним.

Предметом дослідження в кримінальній справі є дії, вчинки людей, мотиви, наміри, які керували людьми під час скоєння тих чи інших пра­вопорушень. Установити ці дії та їхні мотиви, розібратися в стосунках учасників справи, правильно зрозуміти подію, з приводу якої здійсню­ється провадження у справі, — це складна і важка праця, що потребує концентрації всіх внутрішніх сил суддів.

Прагнення до істини виступає як моральний імператив, але це не має нічого спільного з радянською концепцією «об’єктивної істини», яка ще панує в наукових юридичних колах і, що ще гірше, у головах суддів.

З огляду на неодностайність у тлумаченні суддями деяких положень закону, обставин справи, що призводить до скасування значної кількості судових рішень, варто з’ясувати, які чинники впливають на внутрішнє переконання суддів. Суддівське переконання треба розглядати як складне явище. Це не просто індивідуальне та суб’єктивне відчуття впевненості.

Автономна суб’єктивність, що базується лише на власному, обмежено підготовленому до прийняття рішення інформаційному полі, без ознайом­лення з рекомендаціями правового характеру вищих судових інстанцій, міжнародної судової практики призводить до хибних переконань, що тягнуть за собою винесення неправосудного рішення.

ЗАПИТАННЯ НА ПЕРЕХРЕСНОМУ ДОПИТІ

Щоб відновити події, що відбулися в минулому, присяжні засідателі і суд повинні оцінити достовірність показань свідків, заснованих на ре­зультатах прямого і перехресного допитів. На прямому допиті юрист допитує свідка, задаючи відкриті, не навідні питання, які передбачають об’ємну розгорнуту відповідь. На перехресному допиті, навпаки, сторони намагаються скомпрометувати свідка протилежної сторони, задаючи на­відні питання, прагнучи викрити його в упередженості, некомпетентності або брехні. Теоретично прямий і перехресний допити повинні підкрі­плювати достовірність точних і правильних показань свідків і в той же час виявляти їх неточність і хибність, іншими словами, в процесі допиту присяжні повинні отримати найбільш повне і адекватне уявлення про той чи інший факт.

Питання на перехресному допиті є головним засобом дослідження показань, а значить, мистецтво перехресного допиту можна визначити як уміння ставити такі питання на суді, які руйнують факти, на яких противник ґрунтує свою аргументацію.

ПРИЗНАЧЕННЯ ЗАПИТАНЬ У СУДІ

У суді ви подаєте слухачам (суддям, присяжним) свою версію і на­магаєтеся переконати їх в правдоподібності того, про що ви оповідаєте. Перед кожним судовим діячем стоїть завдання переконати суд (при­сяжних), що його версія (позиція) правильна чи, принаймні, найбільш вірогідна. Але сам юрист не повинен розповідати свою історію.

Судовий допит — діалог, класична форма мовного спілкування. Кожна репліка учасників діалогу: питання-відповідь, володіє спе­цифічною завершеністю, висловлюючи певну позицію мовця, на яку можна відповісти, зайнявши відповідну позицію. Кожне висловлю­вання — це ланка в ланцюзі інших висловлювань. У нього чіткі межі, які визначаються зміною мовних суб’єктів (носіїв), але в межах цих кордонів висловлювання (відповідь, питання) відображає мовний процес, чужі висловлювання і, перш за все, попередні ланки цього процесу[§§§§§§§].

Суддя, не вступаючи в обмін репліками з цими особами, сприймає діалог юриста і допитуваного і осмислює його; їхні репліки знаходяться в єдиному мовному потоці, який, зрештою, адресується судді і переконує його в існуванні фактів або відсутності таких.

Ваші питання повинні абсолютно контролювати відповідь свідка. На­приклад, ви запитали про погоду. Відповідь свідка буде про погоду. За­питайте його про зламану ногу і, відповідь свідка буде про зламану ногу.

Можна розглядати судовий доказ як мовну подію, яка складається з ряду мовних актів (пара елементарних актів: питання-відповідь). Проте в реальності мовна подія, як правило, складається з цілої сукупності мов­них актів, вчинених за певними правилами. У цій події зазвичай беруть участь кілька мовників (учасників діалогу). Головним учасником мовної події доведення є суддя (присяжний). Його внутрішнє переконання є об’єктом мовної дії. Не буде доказом те, що не переконує аудиторію (суддю). Сила доказу залежить від того, наскільки переконливим було його подання і дослідження в суді.

Таким чином, судові допити мають діалогову сутність, в якій визна­чальна роль належить формулюванню питання.

За допомогою вміло поставлених питань допитувач може направляти, контролювати хід показань, представляти свою версію справи устами допитуваного. Через питання учасники судового слідства отримують нові відомості, а також інформацію, що доповнює, уточнює її. Юристи можуть використовувати прагматичні властивості різних видів питань для управління емоційним і вольовим станом свідків, для розуміння членами суду сенсу сказаного і переконання їх в правдоподібності повідомлених на допиті фактів, а також і для зриву мовної комунікації. Іншими сло­вами, питання складають найважливіший компонент ваших аргументів.

Ідеологія українського КПК 2012 р. націлена на те, щоб суддя сприй­мав показання свідка як такі, що були невідомі йому раніше. За допо­могою питань показання свідка представляються, досліджуються не для того, щоб інформувати суддю про обставини справи (він і так їх знає), але для того, щоб він мав фактичні підстави вирішити кримінально-правовий спір. Потрібно зауважити, що у кримінальному процесі України суддя має тільки загальну інформацію, одержану з обвинувального акта. Але при цьому не враховується те, що у резонансних справах слідство і з його подачі засоби масової інформації всупереч закону (ст. 296 ЦК) ведуть масове навіювання населення щодо вчиненого злочину. І це не може не позначитись на суддях і присяжних. У випадку з присяжними спра­ва йде, звичайно, по-іншому: вони вперше отримують інформацію про фактичні обставини. Але тут починають діяти інші мовні закономірності. Перед присяжними треба розіграти спектакль: вам потрібно розповісти історію, яка б їм сподобалася, сподобатися самому, переконати їх у тому, що правда і добро на вашому боці, представити противника і його іс­торію як малопереконливі і такі, що не викликають симпатії та довіри.

Учасники діалогів (судових допитів), обмінюючись запитаннями і від­повідями, які тлумачаться суддями, створюють текстову основу (знакову реальність) для судового рішення.

Те, до чого повинен прагнути юрист в суді, а саме: ефекту правдо­подібності, не в останню чергу спирається на техніку питань.

ВИДИ ЗАПИТАНЬ

«Питання, як інструменти теслі. Деякі важкі і масивні, подібно ко­вальському молоту в інструментальному ящику. Інші тонкі і гострі, як бритви; деякі є м'якими як пензлик для фарби. Оснащений екзаменатор володіє повним набором ретельно продуманих питань різних типів.» (Метцлер К. «Креативне інтерв’ювання — Введення в одержання ін­формації через постановку питань»).

При постановці питання юрист, по-перше, представляє певну інфор­мацію (що служить базисом питання), а по-друге, здійснює психолінг­вістичний вплив на допитуваного (а також на склад суду). Допустимість того й іншого залежить від багатьох факторів і регулюється правилами про заборону навідних і таких, що не відносяться до справи, питань, про порядок черговості питань, про право втрутитися в розпитування тощо, а також правилами мовного спілкування.

Питання діляться на два основних типи: відкриті (1) і закриті (2). У першому випадку адресату пропонується надати відомості або вка­зати на запитуваний предмет. У другому — згоден він чи не згоден із запропонованим змістом питання. В українській мові ці два типи питань граматично виражені по-різному. Граматично відкриті питання будуються за допомогою питальних слів. Це так звані «що-питання». Вони починаються з питальних слів хто, чий, коли, який, що, як тощо. Такі питання вимагають, щоб була надана обговорювана змінна, тобто вимагають нових, додаткових відомостей, що заповнюють знання щодо обговорюваної думки. Наприклад:

(1) Коли Ви увійшли в будинок, що Ви побачили?

Другий тип питань — «закриті питання» — вимагають від адреса­та погодитися або не погодитися з пропозицією, висунутою оратором; вимагають уточнюючих (стверджувальних або заперечних) відповідей щодо істинності суджень, що містяться в цих питаннях. Граматичні конструкції таких питань різноманітні. Загалом, їх називають «так/ ні-питання». «Так/ні-питання» вимагають від адресата погодитися або не погодитися з пропозицією, висунутою оратором. Відповіді на закриті питання однозначні («так» або «ні», «згоден» — «не згоден» тощо), і число їх обмежене.

«Альтернативні питання» (3) — це проміжні питання між «так/ні- питаннями» і «що-питаннями»:

Ви увійшли в будинок у 2:00 або в 3:00?

Широкі «що-питання» — це найменш контролюючі питання. їх слід задавати, коли треба отримати нову інформацію від свідка і при цьому навіювати думку слухачам (у першу чергу суддям), що допитувач не знає інформацію, про яку він ставить запитання. Широкі «що-питання» дозволяють свідкові проявляти свободу у викладі фактів, що надає по­казанням правдоподібність. Судді сприятливо сприймають таку манеру ведення допиту. Позитивне враження справляє те, що юрист не направ­ляє питаннями відповіді свого свідка. Правило проти навідних питань означає, принаймні, теоретично, що справді нову інформацію (напри­клад, вводячи нову тему/ідею під час допиту) слід отримувати через застосування широких «що-питань».

Широкі «що-питання», такі як «а що сталося потім? або «що ви робили потім?», слід вважати характерною приналежністю прямого до­питу. У перехресному допиті до них треба вдаватися у разі, коли вам потрібно підняти нову тему, яка не обговорювалася на прямому допиті, і крім того, ви впевнені, що відповідь не зашкодить вам.

Граматичні «так/ні-питання». Юристи застосовують граматичні «так/ні-питання», коли вони самі піднімають нові теми, не пов’язані з попередніми показаннями. Обмеження вибору свідком відповіді і здат­ність юриста формулювати показання є елементами контролю, які дуже важливі у критичні моменти.

Коли на «так/ні-питання» дається відповідь, то твердження або за­перечення, зроблене свідком, перетворює висловлювання юриста в по­казання. Таким чином, ці питання дають можливість сторонам говорити з судом (присяжними) безпосередньо, а не через свідка — посередника. «Так/ні-питання» є безцінними знаряддями для юристів на всіх етапах перехресного допиту.

Тип граматичних «так/ні-питань» дає можливість отримання нових свідчень. Але найголовніше, їх застосування дозволяє юристу вести без­перервний контроль за показаннями свідка.

Негативні граматичні «так/ні-питання». Цей тип запитань дає можливість допитувачу висловити здивування з приводу відповіді. Він найбільш ефективно застосовується під час перехресного допиту, щоб показати непослідовність показань свідка або ж неправдоподібність по­дій, описуваних у свідченнях. Наведені нижче приклади показують це.

Приклад.

П: Хто проводив вимірювання під час огляду місця події?

В: Я.

П: Хіба Ви не говорили тільки те, що це робив експерт?

В: Вимірювали і я, і експерт.

Вони сигналізують аудиторії здивування юриста. Натяк на те, що юрист здивований тим, що заявляє свідок, може створити у суддів (присяжних) враження, що свідок нечесний. Тому негативні граматич­ні «так/ні-питання» часто застосовуються в судовому процесі як засіб психолінгвістичного тиску в конфронтаційних ситуаціях і рідше — в до­брозичливих ситуаціях.

Просодичні питання (від терміну просодія — мелодика, відносна сила вимови слів і їх частин, співвідношення відрізків мовлення по довготі, за­гальний темп мовлення, паузи, загальне темброве забарвлення, інтонації тощо). Оратор, використовуючи цей тип питання, наче повідомляє, що сподівається на те, що правдивість висловленого ним у питанні суджен­ня буде підтверджена допитуваним. Просодичні питання дозволяють юристам формулювати показання, сигналізувати про свою довіру до по­казань, і, крім того, вказувати на відповідь, яку вони очікують отримати. Ці форми питань утворюють важливий механізм спілкування з судом, не створюючи при цьому враження безпосереднього звернення до нього.

У чому полягає тактична значимість просодичних питань для сторін? Можна ж подумати, що в будь-якому випадку суду ясно, на чиєму боці юрист, і кому він вірить, а кому ні. Крім того, у юриста є можливість висловити своє ставлення до наданих показань під час дебатів сторін. Однак проблема не в цьому.

Для того, щоб створити переконливу теорію, юристу необхідно якомо­га більше коментувати показання безпосередньо у міру їх надання пункт за пунктом. Так ефективніше навіюється слухачам (суддям, присяжним) певне враження. Юристу важливо добитися прихильності суду до по­трібного сприйняття наданих ним доказів. І зробити це потрібно неявним шляхом. В українських судах головуючий часто робить перепони таким питанням, зауважуючи: ви коментуєте відповідь, а це потрібно робити в промові. Захисник повинен бути готовим до цього.

Ряд просодичних питань показують, як вони можуть використовува­тися крос-екзаменатором, щоб показати присяжним: «ось як я розглядаю ці факти». І якщо відповіді відповідають очікуванням присяжних, таке враження, бажане адвокату, спрацьовує. Отже, застосування просодич­них питань добре підходить для перехресного допиту.

Просодичні питання часто застосовуються для того, щоб виділити якийсь певний момент. Коли це зроблено, крос-екзаменатор просто повторює попередню відповідь свідка. Цей метод застосовується як з дружніми, так і з ворожими свідками:

Приклад.

П: Як же вийшло, що 24 тисяч немає?

В: Так вийшло.

П: А тільки Ви мали доступ?

В: Ще і М.

П: Ви підозрюєте М.?

В: Я цього не говорив.

П: Значить, Ви взяли гроші? Це ваша відповідь? Так і записати?

У даному прикладі повторення використовується, щоб посіяти сумнів в правдоподібності показань свідка.

Очевидно, під час перехресного допиту просодичні питання можуть ефек­тивно застосовуватися для виявлення відповідей, які суперечать очікуванням. Таким чином, суду показують різницю між думкою юриста і очікуваними відповідями, з одного боку, і фактичною відповіддю свідка, з іншого боку. Але таке рідко зустрічається. Замість цього іронія дає такі ж результати.

Приклад.

П: Ви уважно знайомилися зі змістом протоколу обшуку?

В: Так.

П (просодичне): Це, звичайно, також вірно, як і все, що ви говорили нам?

В: Так, правильно.

Ще приклад такого ж роду:

П: Як Ви опинилися у відділі.

В: Ну, я був там.

П: Ви там, що живете?

Зауважимо, що іронія залишає очікувану відповідь цілісною (пози­тивні питання припускають позитивні відповіді). Але вона сигналізує про негативну оцінку показань. Думка юриста і зміст відповіді свідка суперечать одне одному, і це покликане змістити сприйняття показань з «правда» на «неправда».

Просодичні натяки, які адвокат відсилає до контексту справи, роблять іронію більш відчутною. Деякі натяки виражають за допомогою лексич­них засобів. Так, іронічні просодичні питання можуть доповнюватися фразами з іронічним підтекстом: ну, звісно, так; ну, звичайно; а як же інакше, тільки так, хіба може бути інакше...

Просодичні питання підходять як для конфронтаційного, так і для доброзичливого контексту судового допиту.

Формально просодичні питання є оповідальними реченнями, до яких додаються питальні інтонації. При використанні їх у певному контексті вони фокусують увагу слухачів на даній інформації.

Приклад.

П: При оформленні протоколу затримання Ви заявили, що Вам не потрібен захисник?

В: Я сказав: «Мені зараз не потрібен адвокат».

Факт, наведений у запитанні, встановлений під час п’яти попередніх засідань. Але адвокат повторює його знову так би мовити ненав’язливо, в опосередкованому вигляді. Те, що увага слухачів (насамперед суддів) направляється на даний факт, зазвичай залишається неявним, як у наве­деному прикладі. Але головне для юриста полягає саме в підтвердженні, «розжовуванні» даного факту.

Питання юристів обмежуються двома правилами доказування. Одне полягає в тому, що питання не задають як певне твердження, якщо воно не є частиною раніше даного цією людиною свідчення. Наприклад: «Ви припинили бити свою дружину». Таке питання буде прийнятне, якщо раніше було дано показання, що свідок б’є свою дружину.

Розглянуте правило не виключає просодичного питання, яке сиг­налізує про думку допитувача, але не є відкритою заявою про те, що у питанні міститься правдива інформація.

Це правило часто обходять під час перехресного допиту включенням слів, яких не було у попередніх показах. У цьому випадку у питанні «Ви при­пинили бити свою дружину?» мають на увазі наявність інформації про те, що свідок бив свою дружину. Тобто крос-екзаменатор неявно пропонує суду своє припущення як факт. Це, звичайно, некоректний прийом. Але і суд, і друга сторона можуть не зреагувати вчасно, і прийом досягає своєї мети.

Приклад.

П: Ви говорили слідчому, що погано бачите, погано чуєте?

В: Відверто кажучи, я не пам’ятаю.

Дане питання є прикладом порушення правила; факт, що пропону­ється у запитанні, не містився у показаннях.

У міру розвитку судового процесу, коли стає важко простежити, що було, а чого не було підтверджено в показаннях (що вже стало судовим текстом), ці порушення стають частішими. Саме в цей час настає так­тично зручний момент для застосування просодичних питань, особливо при перехресному допиті.

Навіювальний характер таких питань поступово стає більш виразним на тлі загальної втоми слухачів. Тому противна сторона і головуючий повинні вживати заходів для недопущення такого роду прийомів.

Наприклад, питання, задане свідкові: «Усі свідчення придумав слід­чий?», пропонує підтвердити факт, що слідчий сфабрикував доказ. Це питання було знято головуючим.

ДО ПРОБЛЕМИ НАВІДНИХ ЗАПИТАНЬ

А мы все ищем каверзный ответ И не находим верного вопроса.

В. С. Висоцъкий

У законі важко сформулювати формальні критерії неприпустимості навідних запитань. Адже, як справедливо свого часу зауважив Є. М. Ку- лішер, «майже кожне питання, в якій би невинній формі воно не було запропоновано, викликає у свідомості допитуваного певне уявлення і спо­нукає його включити цю уявну картину в показання. Іншими словами: будь-яке питання є в деякій мірі навідним»[††††††††].

Ознакою неприпустимого навідного питання є те, що той, хто від­повідає, підштовхується до бажаної для юриста відповіді деякими лінгвопсихологічними засобами впливу, зокрема, граматичною формою питання, інформацією, яка міститься у питанні, а також самим мовним актом, тобто тим, як ставиться питання, і контекстом висловлювання.

Іншими словами, слід говорити про неприпустимість (1) лінгво- психічного примусу і (2) кількості та якості інформації, що вводиться питанням.

Психічний вплив завжди має місце в процесі допиту, а способи вказати допитуваному бажаний варіант відповіді дуже різноманітні, і залежать вони не тільки і навіть не стільки від граматичної форми питання, скіль­ки від всіх обставин судової ситуації, в якій ставиться питання. Іноді прості, односкладні питання типу: «Так?», «Ну?», «Як?» задаються таким тоном і з таким підтекстом, що не залишають жодних сумнівів в очікуваному варіанті відповіді.

Фактор лінгвопсихічного тиску не можна виключити в залі суду. На перехресному допиті цей фактор може відіграти як позитивну роль в справі отримання правдивої інформації від особи, яка намагається приховати її, так і негативну. Тому необхідно контролювати зусилля юристів з управління показаннями і психічним тиском на допитуваних у випадках використання навідних питань.

Інтерес в цьому плані становлять результати експериментів, проведе­них американськими ученими[‡‡‡‡‡‡‡‡]. В експериментах брали участь декілька груп, яким запропонували роль присяжних і продемонстрували відеоза- пис судового процесу у справі про зґвалтування. У ході слідства по даній справі мали місце кілька перехресних допитів, на яких допитувалася жертва злочину, а також експерт звинувачення.

Опитуючи за спеціальною методикою експериментальних присяж­них, психологи намагалися з'ясувати, наскільки переконливими були свідчення допитуваних і наскільки ефективними виявилися прийоми крос-екзаменаторів.

Результати експериментів підтвердили припущення, що компрометую­чі запитання під час перехресного допиту можуть вплинути на сприйняття свідків присяжними засідателями і що ефект безпосередньо залежить від реакції свідка і його адвоката на це питання. Коли компрометуюче питання було поставлене експерту в галузі психології, така техніка ведення перехресного допиту виявилася вкрай ефективною. Після того як професійна репутація психолога була поставлена під сумнів, хоча це і не ґрунтувалося на реальних фактах, присяжні стали ставитися до нього з меншою довірою (тобто він був охарактеризований як менш компетент­ний, непереконливий спеціаліст, і як людина, що не викликає довіри).

Цікава та обставина, що негативний ефект виникав незалежно від того, чи викликало компрометуюче питання заперечення, протест або визнання. Проте найчастіше подібний ефект виникав при запереченні або протесті, коли більшість присяжних говорили, що вони не вірять принизливим висловам щодо експерта. Тобто навіть тоді, коли психолог заперечував пред’явлені звинувачення, або коли питання знімалося, або присяжні не звертали уваги на викривальні запитання, свідок виглядав «товаром другої свіжості», як тільки виникали сумніви в його профе­сійній репутації.

Переймаючись питанням, чому на присяжних так сильно вплинули спірні, компрометуючі запитання, автори дослідження дали як мінімум два пояснення. Перше — передбачається, що коли люди чують від твер­дження, що стає темою для розмови, вони абсолютно природно припуска­ють, що є підстави для подібних висловлювань. Логічно припустити, що в умовах судового розгляду присяжні засідателі, нічого не підозрюючи про «хитрування», потрапляють в схожу ситуацію. Інакше кажучи, присяжні можуть подумати, що юрист, сумніваючись у репутації екс­перта, має достатньо доказів для підтвердження своєї позиції. Другим поясненням такого впливу компрометуючих питань може стати теорія про те, що присяжним засідателям досить складно розділяти в пам’яті інформацію, отриману з питань і відповідей на них. Дослідження впливу сну на сприйняття інформації демонструють, що часто люди пам’ятають зміст послання, але забувають його джерело. Інші схожі експерименти показали, що найчастіше люди не можуть сказати, звідки вони одержують відомості про навколишній світ. Така невизначеність виникає, швидше за все, коли різні джерела інформації розділені в часі і однаково досто­вірні, те ж саме відбувається і з присяжними засідателями, коли вони через кілька днів, тижнів або місяців після допиту згадують, яка саме інформація прозвучала в питанні юриста, а яка — у відповіді свідка.

З практичної точки зору можна сказати, що дослідження показує успішність використання компрометуючих питань, і хоч це заборонений прийом, він використовується з метою змусити присяжних засідателів засумніватися в благонадійності свідка. Оскільки юристи регулярно вдаються до подібної тактики, присяжні засідателі повинні з осо­бливою увагою ставитися до даної проблеми і докладати всіх зусиль, щоб не потрапити на цей гачок. У суді юрист не повинен згадувати про факти, в істинності яких він не впевнений і для яких він не може надати об’єктивні докази. На практиці ж, коли мова заходить про пра­вомірність заданих на перехресному допиті питань, судді посилаються на інтуїцію юристів.

До проблеми перехресного допиту з використанням двозначних питань є два підходи. Оскільки свідки, зазвичай, мають можливість заперечувати помилкові звинувачення на їх адресу, а адвокати — заявити протест, то підхід полягає у впровадженні механізму самоконтролю. У нашому дослідженні ми, проте, вважаємо, що не тільки заперечення свідка, але і протест його адвоката можуть бути непочутими. У наведеному при­кладі рівень довіри до експерта знизився навіть тоді, коли він рішуче заперечив звинувачення на свою адресу, а його адвокат обрав вдалий спосіб протесту. В принципі, подібні стратегії можуть несподівано при­звести до зворотних результатів. Дослідження підтверджує, що люди з підозрою ставляться до тих, хто занадто наполегливо заявляє про свою невинуватість.

Більш того, дослідження показує, що неувага до обвинувальних ви­падів часто буває шкідливою.

Результати дослідження змушують подумати, що суди якимось чином повинні контролювати використання навідних компрометуючих питань, а також і інших «хитрих прийомів». Як особа, відповідальна за закон­ність у судочинстві, суддя може робити зауваження юристам, які ви­користовують двозначні натяки у своїх питаннях. Можливість зробити зауваження за протестом сторони при допиті свідка по суті допускає і стаття 352 КПК України.

Альтернативним підходом є звернення з цією проблемою безпосе­редньо до присяжних засідателів. Якщо провокація робить свій вплив, то присяжних варто попередити про можливість використання деяких заборонених прийомів окремими юристами.

Закономірно припустити, що навідні запитання — це невід’ємна приналежність змагального судомовлення і боротьби, в якій допустимі евристичні прийоми[§§§§§§§§], психологічний тиск, ефекти, розраховані на ауди­торію. У тих державах, де суд протягом століть був змагальним, усним, де розвинена техніка судомовлення, юристи якнайдалі пройшли у ви­значенні критеріїв допустимості навідних питань. Згадаймо Тютчева:

Наукова література не має одного усталеного тлумачення евристики як такої. В роботах Р. Перельмана з інтенсифікації науково-технічної творчості це поняття ототожнюється з психологією наукової творчості: «Психологія наукової творчості — евристика — вивчає, як вирішуються наукові задачі, що вимагають, окрім знань та вмінь, ще й кмітливості, здогадки.» Психолог В. Пушкін вважає, що евристика — це «галузь знання, що вивчає формування нових дій в незвичайній ситуації». В ро­ботах Г. Буша та К. Буша простежується спроба узагальнення численних концепцій та формулювання на цій основі визначення статусу та предмета евристики. За їхнім визначенням, евристика — «це загальнонаукова те­орія вирішення проблемних задач, що виникають у людській діяльності та спілкуванні.» Творчість та евристику в єдине ціле збирають уявлення про нетривіальність, неординарність, новизну та унікальність. Стосовно поняття «творчість» такими якостями характеризується результат творчої діяльності, а стосовно евристики — методи та засоби отримання цього результату. Альберт Айнштайн (або Ейнштейн, хоч він все-таки був Айнштайн) стверджував, що «уява є важливішою за знання, бо знання має межі. Тим часом уява охоплює все на світі, стимулює прогрес і є джерелом його еволюції.» В адвокатській діяльності використовують різноманітні евристичні прийоми у вигляді асоціацій, аналогій, конт­рольних питань, психологічних прийомів, методів усунення технічних суперечностей. Це і є евристичні методи.

Нам не дано предугадать.

Как слово наше отзовется, —

И нам сочувствие дается.

Как нам дается благодать.

Адвокат повинен бути обережний зі словом, яке може глибоко по­ранити людину.

Вихідною точкою для визначення критерію неприпустимості навідних запитань у англійських юристів служать в першу чергу міркування, що відносяться не до несвідомої, а до свідомої брехні. Україна допустила навідні запитання при перехресному допиті (ст. 352 КПК).

Англійські та американські юристи давно звернули увагу і на інший аспект застосування навідних питань, а саме: їх несвідомий вплив на свід­ка, налаштованого сумлінно давати свідчення. Небезпека бачиться ними в тому, що і добросовісний свідок з розумових лінощів схильний давати позитивні відповіді на навідні запитання.

Дозвіл навідних питань під час перехресного допиту свідка супро­тивної сторони зовсім не означає, що юристу дозволена постановка за­питань, яка передбачає доведеність обставин, що не були доведені або що вже були дані відповіді, які на ділі не були дані. Іншими словами, неприпустиме навіювання, засноване на припущенні, що відоме те, що, насправді, є невідомим.

В англійському праві сформована заборона вкладати свідкові по­казання в уста. Що значить «неприпустимо вкладати свідкові в уста слова щодо певної відповіді»? На підставі судових прецедентів було сформульовано правило, яке не допускає послідовність ряду питань, в яких різними способами підкреслюється перевага саме такої, а не якої- небудь іншої відповіді.

Крім того, в Америці визнається допустимою практика тісного конт­ролю за показаннями свідка на перехресному допиті, при якій юрист як би сам говорить за свідка, вимагаючи від нього підтвердження або заперечення того чи іншого твердження. Виходячи зі змісту статті 352 КПК це допустимо і в Україні.

Можна в цілому сказати, що використання англо-американ- ської практики вимагає, у всякому разі, наявність наступних умов:

1) питання запропоновано при допиті власного свідка; 2) питання стосу­ється істотних обставин (у вступній частині, наприклад, коли запитують ім'я, професію, місце проживання та ін., форма питання байдужа) і 3) наявні заперечення з боку супротивної сторони.

Крім того, для деяких випадків робиться виняток у сенсі допустимості питань і за наявності всіх зазначених умов.

І нарешті, суддя взагалі вправі дозволити постановку подібних питань у всіх тих випадках, в яких він знайде це, залежно від обставин, що склалися, безпечним і таким, що сприяє вимогам правосуддя. Ця дис­креційна влада судді — чи не найістотніше в англосаксонській системі: вона згладжує всі недоліки теоретичної доктрини і дозволяє гнучко тлу­мачити правила про неприпустимість навідних питань. Так, англійська практика допускає нагадати свідкові ім’я, яке він не зміг пригадати, але яке він з його слів дізнається, якщо це ім’я назвуть[*********].

До речі, така ж практика склалася і у нас. Вважаю, що це можливе і у кримінальному процесі України, попри пряму заборону щодо навід­них запитань у прямому допиті (ст. 352 КПК.).

Як пише Є. М. Кулішер, у питаннях є момент навіювання, але це не може бути достатньою підставою для допущення такої системи допиту, при якій свідкові вкладають у рот відповідь, яку хочуть від нього отри­мати. З того, що ми не в силах боротися зі слабкими домішками отрути навіювання, не випливає, що ми повинні, склавши руки, дивитися на те, як сервірують отруту в чистому незмішаному, нерозбавленому вигляді»[†††††††††].

Неприпустимо ображати, принижувати свідка, компрометувати його в очах присяжних постановкою навідних питань.

Приклад: кримінальна справа № 2-38/03 за обвинуваченням Лі Б. Ю. за ст. 105 ч. 2 пп. «е, ж, з», ст. 222 ч. 3, ст. 223 ч. 3 КК РФ та інші[‡‡‡‡‡‡‡‡‡].

Питання підсудного свідкові обвинувачення: чи часто Ви б’єтеся головою об стіну і чи часто у Вас — головні болі?

Діалог сторін у суді в принципі має евристичний характер. У суді стороні можна застосовувати прийоми евристики, психологічні викрути, софізми. Природно, опонент має право шукати у суду захисту від таких прийомів.

Проблема неприпустимості того чи іншого питання має вирішуватися головуючим при наявності відповідного клопотання сторони. Право на це в Україні передбачено ст. 42, 46, 352 КПК. Так, відповідно до ст. 42 ч. 2 п. 10 підозрюваний, обвинувачений під час проведення процесуальних дій може ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дій, які заносяться до протоколу. Стаття 46 КПК ч. 4 передбачає, що захисник користується процесуальними правами підозрюваного і обвинуваченого. Стаття 352 ч. 8 КПК передбачає право сторін на протест, якщо запитання не стосується суті кримінального про­вадження. Отже, при прямому допиті в Україні забороняються навідні запитання взагалі, тобто такі запитання, в яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї. Підказка означає:

1) тихо говорити, нашіптувати кому-небудь непомітно для інших те, що він повинен казати, вимовляти;

2) додавати що-небудь до сказаного кимось, закінчувати чийсь вислів;

3) наштовхувати кого-небудь на якусь думку, вчинок, дію і т. ін. (в т. ч. і за допомогою умовних знаків, жестів (конклюдентних дій)).

Юристам необхідно активно використовувати своє процесуальне пра­во на відведення неприпустимих навідних питань супротивної сторони «своєму» свідкові, експерту. Слід заздалегідь обговорити з особою, яка буде піддана перехресному допиту захисником, форми взаємодії; попередити, щоб допитуваний не відповідав на питання, поки суддя не вирішить клопотання прокурора про зняття питання і т. п. Доцільно перед судовим розглядом готувати своїх свідків і експертів до допиту, пояснюючи їм процедуру і типові тактичні ходи захисту.

ПРАВИЛА І ТЕХНІКА ПОСТАНОВКИ ЗАПИТАНЬ НА ПЕРЕХРЕСНОМУ ДОПИТІ

Будемо вважати, що прочитання попереднього розділу дало загальне уявлення про роль запитань та їх види. Тепер прийшла черга розгляду конкретних прийомів і правил вживання запитань при веденні пере­хресного допиту.

ЯКІ ЗАПИТАННЯ ВИ ЗОБОВ’ЯЗАНІ СТАВИТИ

Судіть про людину не по її відповідях, а по її запитаннях.

Вольтер

Знання топіки[§§§§§§§§§] дослідження наповнює життєвою енергією питання крос-екзаменатора.

Ф. Веллман «Мистецтво перехресного допиту»

Що? Коли? Де? Хто? Як? і Чому? Це головні будівельні блоки для будь-якого успішного дослідження показання свідка. Ви повинні почати планування з розробки цих питань по кожному істотному пункту справи і накидати для себе відповіді, які хочете почути.

Це ті питання, на які присяжні хочуть мати відповіді, як і всі роз­судливі люди. Це ті питання, які лежать в основі розуміння будь-якого явища. Ірвінг Янгер сказав, що два питання заповнюють розум адвоката: «Що я повинен запитати» і «Як я повинен запитати про це». При роз­робці плану перехресного допиту конкретного свідка треба вибрати із зазначених шести питань ті, що допоможуть вам визначитися з тим, що ви повинні запитати.

Основне правило — контролюйте запитання

Щоб бути впевненим у тому, що свідок не дасть вам відповідь, яка є для вас небажаною, ви повинні розкласти предмет дослідження на базові складові частини і кожним питанням охоплювати рівно стільки у пред­меті дослідження, скільки буде достатньо для допитуваного дати просту і пряму відповідь. Таким чином, якщо ви хочете контролювати відповідь, ви повинні, перш за все, контролювати питання.

Залишайте якомога менше свободи свідку

Жорстко контролюйте допитуваного, обмежуйте якомога більше його свободу. Якщо обставини дозволяють, ставте питання в безальтернативны формі, тобто так, щоб свідку залишалося тільки підтверджувати ваші твердження. Звичайно, така тактика не завжди проходить. Більш поши­реною є альтернативна форма питань, про яку піде мова нижче. Однак зауважимо, що альтернативні питання пропонують свідку на вибір, як мінімум, дві відповіді. Одна з них є менш привабливою для вас. Навіщо тоді створювати собі таку проблему? Набагато зручніше для дослідження обставин, раніше представлених на прямому допиті, прив’язувати свідка до потрібної вам відповіді.

Звичайно, при дослідженні нових обставин правильніше буде стави­ти такі питання, які дозволять свідкові вільно прийти до відповіді, яка ґрунтується на особистому досвіді свідка і знаннях.

Змушуйте до відповіді «так» або «ні»

Найбільш поширеним методом контролю свідка противника є поста­новка йому питань, які вимагають відповіді тільки «так» чи «ні». Таким шляхом особа, що веде перехресний допит, з одного боку, передає всю інформацію свідкові і суду, а з іншого, пропонуючи свідкові відповіда­ти в позитивній або негативній формі, жорстко контролює його. Хоч і не позбавляє його вибору, демонструючи об’єктивність.

Ставлячи альтернативні питання, крос-екзаменатор контролює ін­формацію, яка подається суду, не дозволяючи свідку додавати щось від себе та не допускаючи небажану, невигідну або таку, що вводить в оману інформацію.

Треба зробити два кроки, щоб досягти бажаних відповідей «так» чи «ні». Перший крок полягає в тому, що ви повинні задавати дійсно прості питання, на які можна відповісти або «так», або «ні». Другий крок полягає в тому, щоб роз’яснити свідку, що коли він не може відповісти односкладово — «так» чи «ні», йому слід попросити вас переформулювати питання. Іншими словами, не дозволяйте свідкові відповідати на поставлене йому питання, якщо він не може відповісти на нього «так» чи «ні». Поставте умову свідкові, щоб він відповідав на ваші запитання лише «так» чи «ні» і звертався до вас у кожному випадку, коли він не може зробити цього, щоб ви переформулювали для нього питання.

Пам’ятайте: ваш допит не повинен бути неохайним, випадковим, не- передбачуваним і неконтрольованим. Відразу, як тільки свідок скаже, що не може відповісти потрібним чином, задавайте інше питання. Не втрачайте ініціативи. Не дозволяйте свідкові противника самому пере­формулювати питання або вибирати, на які питання відповідати. Сказане стосується і судді, і противника[**********]. Це ваш перехресний допит. Ви ви­бираєте питання. Тільки ви можете їх переформулювати. Домагайтеся того, щоб свідок підкорився вашим вимогам відповідати «так» чи «ні».

Відповідно до ч. 2 п. 5 ст. 87 КПК України істотним порушенням процесу вважається порушення права на перехресний допит. Отже, ад­вокат повинен фіксувати кожне порушення права на перехресний допит та відповідним чином реагувати на нього.

Не допомагайте опонентові, ставлячи запитання, на які вже отримано на прямому допиті несприятливі відповіді

Іноді ви можете зіткнутися із ситуацією, де противник упустив, як вам здається, можливість задати питання, яке має, з вашої точки зору, критичне значення. Ця прогалина може бути грубим промахом вашого опонента, але може бути і хитрою пасткою: ваш противник розраховує на те, що ви допоможете йому отримати найбільш небезпечну для вас інформацію вашими ж руками. Ударна сила руйнівного свідчення буде набагато значніше, якщо вона буде ініційована вашими питаннями.

Не можна ставити запитання, що вводять в оману суд

Широка популярність часто йде на шкоду адвокату — вона може створювати упередження проти нього. Ви повинні постати перед при­сяжними без будь-якої штучності, професійної витонченості, щоб зда­ватися чесним, відповідальним і таким, що прагне до правди. Всіляко слід уникати іміджу «адвоката диявола».

Неможливо переконати присяжних або свідків, демонструючи вищий ступінь чесності, прямоти і професіоналізму, і при цьому проводити не­скінченні серії брудних трюків. Це саморуйнування.

Тільки зрозумійте нас правильно. Немає нічого поганого в тому, щоб застосувати хитрість або інший прийом для того, щоб змусити свідка встати на шлях правди. Іноді це єдиний засіб. Однак є абсолютно оче­видна грань між примусом свідка до розголошення фактів і спонуканням свідка до неправдивих свідчень за допомогою обману. Ключовий мо­мент у цьому розходженні полягає в тому, що в одному випадку свідок має намір зробити певне твердження, хоча його руйнівні наслідки для справи можуть ним і не усвідомлюватися, а в іншому у свідка такого наміру немає.

Позитивна мета питань-прийомів полягає в тому, щоб замаскувати з’ясування обставин, які пов’язані з певними шкідливими для супротив­ної сторони фактами, що виявляються в підсумку перехресного допиту. Звичайно, абсолютно неприпустимо вводити в оману суд помилковою інформацією.

Професор Кітон дає приклади питань з підступом:

Ви перестали бити свою дружину?

Ви коли-небудь фіксували гальма на вантажівці?

Ви пригальмовували до розумної швидкості, коли під’їжджали до перехрестя?

Ви загальмували після того, як закричав пасажир?

У кожному з цих випадків крос-екзаменатор намагається завуальовано зробити твердження замість свідка. Свідка можна підступно підловити, але суд може побачити пастку. Присяжні і суд можуть визначити для себе всю розбещеність поведінки хитрого і нечесного юриста і його на­магання шляхом обману переграти допитуваного. Отже, обманні питання є контрпродуктивними, а відтак і неетичними. Професор Кітон дійшов висновку, що питання-пастки є різновидом крутійства і суперечать ви­могам об’єктивного і чесного поводження з фактами.

Уникайте запитань з визначеннями

Чим менше ви дозволите свідку дискутувати про значення слів, тим краще буде просуватись перехресний допит. Коли ви дискутуєте зі свід­ком, то втрачаєте контроль над допитом. Питання з визначеннями — це ті питання, в яких пропонується дати відповідну оцінку або висновок на користь крос-екзаменатора. Вороже налаштований проти вас свідок буде робити це у формі, яка вас буде влаштовувати. Тому непотрібно ризикувати.

На перехресному допиті ви повинні дозовано згодовувати матеріал по шматочках, так щоб свідок не міг відкинути вже раніше оголошені пояснення. Так, замість того щоб питати свідка про те, чи добре він бачив обличчя обвинуваченого, змушуйте його своїми питаннями по частинах повідомити, що він бачив і що не міг бачити. А потім деталізувати те, що він бачив.

Ще краще, щоб судді самі зробили висновки з повідомленого на до­питі. Тим більше, що це їх прямий обов’язок. їх власні висновки будуть для них дорожчі ніж ті, що ви їм пропонуєте. Судді взагалі органічно не переносять, коли адвокати намагаються зробити висновки за них.

Буде важко заперечувати проти коротких і простих питань на кшталт «Ви бачили обвинуваченого в банку?», яке вимагає підтвердження тільки факту. Якщо ж ви додаєте оцінне судження, наприклад: «Вона виявила паніку?», і ви вже відкриваєте двері для дискусії: що таке па­ніка? Уявлення того, що таке паніка, може різнитися як у свідка, так і у присяжних та суддів. Включаючи дискусійні проблеми, ви надаєте противнику широке поле для вправ, які виводять допит від суті питання. Тому чим простіші і коротші питання, тим менш вірогідна плутанина і невизначеність. Тим більше ваша точка зору буде зрозуміла.

Запитання повинні бути точними, ясними, простими і зрозумілими

Формулювання питань повинно орієнтуватись на рівень розумового і культурного розвитку допитуваного. Додамо, що питання повинні бути зрозумілими судді і присяжним. Важливо, щоб слухачі розуміли питання без додаткових зусиль з боку крос-екзаменатора і могли перед­бачити відповідь.

Прості питання найкорисніші для того, щоб здобути потрібні від свід­ка факти в найбільш доступній для аудиторії формі.

Л. Е. Ароцкер вказує на важливість мовного оформлення питання. Питання повинні задаватись у лаконічній формі з уникненням складних прислівникових і дієприслівникових зворотів. Останні взагалі не харак­терні для української мови. Не є вдалим і формулювання питань, які складаються з однакових синтаксичних конструкцій та повторів одних і тих же слів. Мова повинна бути багатою, різноманітною та соковитою.

Ясні, прозорі питання надають юристу можливість для демонстрації своєї компетенції і рівня підготовки до процесу. Такі питання створюють враження, що ви повністю готові до процесу, володієте матеріалом і у вас є чіткий план дій, який ви неухильно виконуєте.

Нема нічого гіршого для адвоката, ніж погано сформульовані, не­продумані питання, які створюють плутанину для суддів і дозволяють противнику «зрізати вас».

Запитання мають бути якомога коротшими

Хоч лаконічність запитань повинна переважати, її не слід викорис­товувати на шкоду змістовій стороні. Завжди потрібно забезпечувати інформаційну насиченість запитань, які ви задаєте. Крос-екзаменатор має зробити запитання таким, щоб одержати потрібну інформацію. Інша річ, коли необов’язково проковтнути все одразу, можна «відщипувати» інформацію шматочками — за допомогою низки запитань.

У запитанні має йтися про один факт, а не про кілька

Правило, за яким у запитанні зазвичай має йтися про один факт, кон­центрує увагу слухачів і дозволяє домогтися певної відповіді, уникнувши двозначності. Це необхідно і для збереження контролю над допитуваним, оскільки не дає йому можливості «забути» про найбільш незручне місце та обмежитись висвітленням тільки того факту, який для нього менш небезпечний. Так забезпечується контроль над допитуваним.

Формулюйте запитання або з одним запереченням, або з одним твердженням

Вживання в одному питанні заперечення і твердження породжує неясність і плутаність. Це дозволяє свідкові трансформувати ствердну відповідь у заперечну або навпаки. Після закінчення перехресного допиту ваш противник може скористатися невдалим запитанням і переінакшити сенс сказаного тоді, коли у вас вже немає можливості продовжувати допит. Неприпустимо через подібну помилку втратити сприятливу від­повідь, особливо після того, як ви ретельно розробляли її в ході пере­хресного допиту.

Формулювання запитання і те, як воно буде поставлене свідку, чинять вплив не тільки на свідка, а й на суд

Формулювання запитання має глибокий вплив на відповідь і, отже, на формування доказу. Запитання, спрямовані загалом на отримання однієї і тієї ж інформації, але сформульовані по-різному, нерідко по­роджують і різні відповіді. «Всяк знає, що свідок може іноді відповісти або не відповісти на запитання залежно від тону запитувача, або наголосу на певному слові, що може викликати відповідь, зовсім відмінну від тієї, яка б вийшла при наголосі на іншому слові».

Вирішуйте не тільки, що запитати, але і як запитати

При формулюванні запитань треба добирати не тільки правильні слова, але й відповідний тон і наголоси. Передача сенсу за допомогою мови відіграє важливу роль в кожному судовому допиті. Ваш тон передає месидж (послання) свідкові і присяжним, виявляючи вашу реакцію на це показання і підкреслюючи певні моменти. Передаючи дух сарказму або схвалення, ви непрямо пропонуєте присяжним зайняти скептичну позицію або поставитися з довірою до показання. Ви ніби навіюєте присяжним свою думку про те, говорить свідок правду чи бреше.

Притупляйте гостроту ключових запитань, щоб заохочувати відповіді

Є багато способів поставити одне і те ж запитання. На цю тему Бер­нард Шоу писав: є 50 способів сказати «так» і «ні» і тільки один спосіб їх написати. Ви повинні придумати такий підхід, який з найбільшою ймовірністю зумовить бажану відповідь. Уміння вести перехресний допит виявляється у виборі зручної словесної форми для спонукання допиту­ваного до незручної для нього відповіді. Тон і формулювання запитання є важливими у вашому дослідженні показань свідка. Якщо ви поставите запитання в обвинувальному тоні, він викличе у свідка захисну реакцію, і відповідь свідка буде захисною. Якщо запитаєте те ж саме нейтральним тоном, це може бути сприйнято як вияв законного інтересу, і свідок буде більш прихильно налаштований на відповідь.

Усі запитання ставте в такій послідовності, щоб свідок з готовністю відповідав на них

Важливим технічним моментом у посиленні ефективності впливу на допитуваного, переконливості його показань для аудиторії є послідов­ність постановки питань під час допиту. З цього приводу М. Ф. Квінті- ліан зазначав, що сила запитань має зростати поступово, від найслабших до найсильніших, хоча б вони були різного виду і роду. Я часто робив і так, зазначає він, що від останнього виду (бо в ньому майже завжди міститься предмет тяганини) сходив до першого загального запитання, чи від роду сходив до останнього виду».

Просувайтеся від загального до окремого: техніка лійки

Ця техніка включає серію запитань, завдяки яким відбувається звуження предмета обговорення, як при дедуктивному міркуванні. Ви починаєте з широких загальних запитань, а потім переходите до більш вузьких, специфічних. Початкові запитання призначені для того, аби дати загальну ідею предмета обговорення. З цією інформацією ви мо­жете визначити напрями подальшої розробки вузькими питаннями. Цей прийом можна повторювати знову і знову.

Просувайтеся від окремого до загального: техніка перевернутої лійки

Ця техніка включає серію запитань, які починають з окремих деталей, приводячи у результаті до загального широкого запитання, як за індук­тивного міркування. Вона є корисною у роботі зі свідком, який не в змозі відповісти на широке запитання без попереднього обговорення фактів, що лежать в його основі. Деталізувати вузькі запитання потрібно для того, щоб освіжити спогади і дозволити допитуваному дати відповідь на кінцеве запитання. Ця техніка зручна для допиту експерта, спеціаліста, коли ви хочете переконатися в тому, наскільки ґрунтовними є його висновки.[††††††††††]

Цей прийом належить до форм контролю свідка, метою яких є недо­пущення поспішних і непродуманих показань про факти.

Використовуйте принцип комину

Ще один технологічний прийом дістав назву «принцип комину». Суть його полягає в послідовному дослідженні фактів, які відносяться до однієї і тієї ж сфери відносин. Наприклад, з’ясовуються групи за­питань, які стосуються правового режиму квартири, далі з’ясовується коло співвласників, потім з’ясовуються можливі спадкоємці та ін. Тобто запитання з’ясовуються певними блоками і в певній послідовності, яка, на думку тих, хто дав цю назву, витягує інформацію, як витяжна труба, складена з блоків-цеглин.

Про емпатію

Якщо бажаєте переконати співрозмовника, починайте не з моментів, у яких ви не погоджуєтесь з оцінкою довірителя, а з того, у чому ви згодні з ним. У психологів здатність до розуміння емоційного стану другої людини у формі співчуття, співпереживання називають емпатією. Вона дозволяє краще зрозуміти людину, уявити хід її думок, «влізти в її шкіру». Для адвоката діє імперативне правило: проявіть емпатію до співрозмовника та уникайте слів і дій, які можуть призвести до кон­флікту (конфліктогенів).

Під час проведення допиту важливо перевірити, чи правильно ви із співрозмовником розумієте один одного. Відомо, наприклад, що в ан­глійській мові 500 найбільш часто вживаних слів мають у середньому по 28 значень. І російська, і українська мови тут не є винятками. Тому буде корисно уточнити думку співрозмовника: «Чи правильно я вас зро­зумів?» або «Іншими словами, ви вважаєте...», «Що ви маєте на увазі», «Чи не можна б про це більш детально.».

Запитання як аргумент

Запитання задає напрям думок, але робить це не так нав’язливо, як пряме твердження. До речі, точно поставлене запитання може бути і сильним аргументом. Приклад: Авраам Лінкольн (коли ще був адвока­том) на суді за позовом корабельних компаній, які добивались заборони будівництва моста через Міссісіпі, виступав захисником будівельни­ків. У своїй короткій промові він, висловивши захоплення блискучою промовою адвоката-суперника, поставив риторичне запитання: невже у громадянина більше прав мандрувати по річці, ніж перетинати її? Це запитання вирішило справу на користь будівельників мосту. Резюме. Риторичне запитання змушує співрозмовника або навіть суддю самому дати відповідь, принаймні, для себе.

Використовуйте запитання з невизначеними і двозначними терміна­ми, щоб промацати характер свідка

Дуже важко дати оцінку людини. А в суді буває, що юрист повинен це робити. Часто це робиться просто стереотипно. Уміння швидко і досить точно визначити особу допитуваного становить одну з найважливіших складових мистецтва перехресного допиту і переконання. Ви посилаєте йому вербальні та невербальні сигнали і намагаєтеся «прочитати» його реакцію на них. Один метод включає в себе використання запитань з не­визначеними або багатозначними словами, змушуючи тим самим свідка визначати їх, виходячи з власного досвіду. Свідок може попросити роз’яснень або процесуальний противник — заявити заперечення. Ви повинні тоді спробувати зробити підказку свідкові, а якщо і це не до­поможе, ще якось обмежити двозначність запитання.

Уникайте запитань з «негативно зарядженими» словами

Нам нема чого турбуватися, — говорив Швейк, — все владнається. Головне — ніколи на суді не говорити правди. Хто дає себе одурачи- ти і зізнається, тому кришка. З визнання нічого доброго не виходить (Я. Гашек «Пригоди бравого солдата Швейка»).

Певні слова, заряджені емоціями, постійно провокують захисну реак­цію у свідків. Якщо ви збуджуєте негативні почуття своїми необережними словами в питанні, ви, швидше за все, отримаєте негативну відповідь. Але якщо ви задаєте запитання про те, чи позитивно ставиться свідок до релігії, до батьків або яблучного пирога, то ви, очевидно, з більшою ймовірністю отримаєте ствердну відповідь.

У ваших запитаннях повинна проявлятись ідеологія, яку поділяє суддя

Ваші запитання — це основний вид посилань, який ви направляєте присяжним, суддям. За цими запитаннями вони оцінюють вас. Поста­райтеся сподобатися суддям, присяжним своїми запитаннями. В ідеалі ваші запитання мають бути такими, які б хотіли задати самі члени суду. Ваше дослідження має показати вашу щиру зацікавленість у встанов­ленні істини у справі. Судді зі схваленням поставляться до того, як ви сформулюєте свої запитання, як тримаєтесь при постановці питань.

Не ставте на перехресному допиті запитання «чому?»

Загальна рекомендація полягає в тому, щоб уникати ставити запитання «чому?». Вона ґрунтується на тисячолітньому досвіді, не нехтуйте нею.

Подібне запитання здебільшого буває безрезультатним, оскільки допитуваний вільно обирає ту відповідь, яка найбільш вигідна йому.

Не соромтеся запитувати про очевидні речі

Той, хто запитує, буває дурнем на п’ять хвилин. Той, хто не питає, залишається дурнем назавжди.

Китайське прислів’я

Зазвичай для розуміння показань свідків рівня знань юриста буває цілком достатньо. Однак коли йде перехресний допит експерта, існує небезпека, що дискусія вийде за межі вашого розуміння і ви пропустите важливі моменти у свідченнях. Дехто під час допиту продовжує схваль­но кивати головою, не усвідомлюючи, що експерт руйнує його справу або заповнює протокол судового засідання нісенітницею, і тільки під час судових дебатів через виступ противника він розуміє, наскільки недооціненою була надана експертом інформація. Очевидно, така «на­очна» демонстрація свого розуміння керована бажанням зберегти образ всезнаючої людини, що деякі юристи ретельно підтримують. Ви можете порушувати будь-які правила постановки запитань, коли це диктується обстановкою.

Не ставте хороше запитання в поганий час

Сила і слабкість духу — це просто неправильні вирази: насправді ж існує тільки хороший або поганий стан органів тіла (Ф. де Ларош­фуко «Максими та моральні роздуми»). Ключове запитання потрібно задавати у відповідний момент, який посилить вірогідність отримання сприятливої відповіді. Навіть ретельно розроблені запитання можуть ви­явитися непродуктивними, якщо вони поставлені тоді, коли свідок не був психологічно підготовлений відповідати на них або ви ще не підкорили собі свідка. Крім того, можливо, ви самі ще не сприймаєтесь аудиторією як чесна і така, що заслуговує на довіру, особа. У будь-якому разі ви повинні вибрати відповідний момент, щоб поставити своє критичне для справи запитання.

Не заявляйте, що це запитання є вашим останнім запитанням

Так буває майже завжди. Не слід повідомляти суду і присяжним, що ви задаєте своє останнє запитання. Якщо ви праві, тоді це стане зрозумілим само собою. Однак більш імовірно, що ви помилилися і вам доведеться продовжити. Треба прагнути закінчити перехресний допит на високій ноті. Отже, ви бажаєте, щоб остання відповідь вийшла такою як треба. Однак часто так не виходить, і вам доводиться продовжувати. Якщо відбувається саме так, ви, оскільки не виконали своєї обіцянки, абсолютно безпричинно втрачаєте частину довіри до себе присяжних.