МАКСИМИ ПЕРЕХРЕСНОГО ДОПИТУ

ПРО МАКСИМИ (ПРИНЦИПИ) ПЕРЕХРЕСНОГО ДОПИТУ

Максима — правило поведінки, виражене в короткій формулі (мак­сима, максими, жін., від лат. Maxima — найбільша). Це універсальні формули, призначенням яких є застерегти крос-екзаменатора від фа­тальних помилок.

У справі М. обвинувачення ґрунтувалось на поясненнях свідка, який заявляв, що обладнання, яке було закуплено підприємством, насправді не існувало, і що це були тільки фіктивні договори зберігання майна. Під час перехресного допиту вдалося з'ясувати, що свідок насправді говорив про те, що обладнання він не бачив не тому, що його не було, а тому, що у склад, де зберігалося майно, його не пустили.

В іншому випадку обвинувачення стверджувало, посилаючись на свід­ка Ж., що ремонт стадіону, проведений за кошти місцевої ради, у 2012 р. не проводився. Оплата за ремонт була проведена саме у 2012 р., а сам ремонт насправді відбувався у 2011 р. Це було підставою для обвинува­чення за ст. 191 ч. 4 КК України.

На перехресному допиті в суді адвокату вдалося з'ясувати, що ремонт, за який було сплачені кошти, проводився у липні 2011 р., а кошти за цей ремонт були сплачені в лютому 2012 р., після виділення на цей ремонт бюджетних коштів. Під час перехресного допиту було також з'ясовано, що свідок повідомляв, що в дійсності ремонт проводився не у 2012 р., а в 2011 р., однак це пояснення не було занесено у протокол допиту.

При прямому допиті прокурор запитав у свідка: «Чи проводився ремонт стадіону у 2012 році?» Свідок повідомив, що ремонт у 2012 р. не проводився.

Зауважимо, що при прямому допиті прокурор по суті задав навідне запитання. Прокурор цим питанням і обмежився.

Адвокат при перехресному допиті запитав: Чи проводяться на ста­діоні змагання?

Свідок: Змагання проводяться.

Адвокат: Чи проводились на стадіоні міжнародні змагання школярів? Свідок: Так, проводились у 2011 році.

Адвокат: Ви директор стадіону, то розкажіть, як проводилась під­готовка до цих змагань.

Свідок: Звичайно, ми готувались до цих змагань, провели ремонт стадіону.

Адвокат: які ремонтні роботи були проведені?

Свідок: Ми замінили бігові доріжки, відремонтували сидіння для глядачів, відремонтували огорожу та роздягальні.

Адвокат: Хто здійснював цей ремонт?

Свідок: Ремонт здійснювала будівельна фірма «Тиса».

Адвокат: Хто фінансував ці роботи?

Свідок: Ці роботи фінансував відділ освіти.

Адвокат: Чому ви сказали слідчому, що ремонт не проводився.

Свідок: Мене запитували, чи проводився ремонт стадіону у 2012 році. Ремонт стадіону у 2012 році дійсно не проводився.

Адвокат: А чому ви не сказали слідчому, що ремонт проводився у 2011 році, як ви вже сьогодні тут сказали?

Свідок: А мене про ремонт у 2011 році не запитували...Але я сказав слідчому про це.

Адвокат: То чому це не зафіксовано у протоколі допиту?

Свідок: Я не знаю.[§§§§§§§§§§]

Будь-який з технічних прийомів або прийомів, які поєднують у собі тактичну комбінацію, ґрунтується на певній системі вимог загального порядку. Ці вимоги стосуються всіх елементів розмовної комунікації: адресанта, засобу передачі комунікації, адресата тощо. Ведення діалогу в суді вимагає: 1) обережності, 2) задуму, 3) підготовки до виступу перед аудиторією, 4) уникнення типових помилок.

(1) Правила обережності можна викласти за допомогою народних по­говорок: Слово не горобець — вилетить не впіймаєш (назад не вернеш). Корову ловлять за роги, а людину — на слові. Викреслене — не під­веде. (Про дурня) Що на умі — те й на язиці. Що написано пером, того не витягнеш волом (написаного пером не витягнеш і волом). Держати язик на прив’язі.

(2) Задум: Краще добре мовчати, ніж погано говорити. Якщо боїш­ся — не говори, якщо сказав — не бійся. Не говори всього, що знаєш, але знай, що говориш. Не кидай слова на вітер.

3) Створення промови: Смисл слова залежить від того, яким тоном воно сказане.

4) Типові помилки, яких потрібно уникати. Суперечності між зміс­том слова (промови) і ситуацією даного спілкування (недоречністю), тривіальності змісту (відсутність новизни), багатослів’я (товкти воду у ступі), приший кобилі хвіст тощо.

На силу показань свідка впливає і те, як воно сказано свідком.

Показання — це оповідання одного з учасників діалогу. Це історія, яку розповів свідок.

Але судді чують і юриста, який веде допит. Тому сам процес ведення допиту робить переконуючий вплив на суд. Факти формуються, зміню­ються, руйнуються в процесі допитів. Остаточне переконання судді про наявність фактів ґрунтується на загальному враженні від показань свідків та віри у правдоподібність сказаного ними. Ми юристи, проте, знаємо, що вигадка повинна бути правдоподібною, а правда — необов’язково. Знаємо також, що слабкість правди у сумнівах, а сила неправди у сліпій вірі.

Крос-екзаменатор повинен своїми діями навіяти довіру до свого свідка або навпаки викликати недовіру до свідка протилежної сторони. Під час судового слідства свідок дає показання публічно, під присягою, кожне його слово перевіряється судом, піддається аналізу і контролю за допо­могою перехресного допиту; нерішучість, сумніви, натяжки, двозначні вирази, які в протоколі слідчого зникають без сліду, у суді справляють безпосереднє враження на суддів і присяжних[***********].

Тому так важливо, щоб і суддя, і прокурор, і адвокат мали життєвий досвід, вміння розбиратись в людях та високий загальний культурний рівень.

ОПИС ТЕХНІК ПІДГОТОВКИ І ВЕДЕННЯ ПЕРЕХРЕСНОГО ДОПИТУ

Будьте ревнителем моральності

Один із принципів аргументації полягає в тому, що аудиторія схильна поширювати образ юриста на справу, яку він представляє. Отже, бути (або здаватися) в суді високоморальною особою вигідно — цим він по­силює свою позицію і наближається до успіху. Крос-екзаменатор пови­нен подобатись аудиторії, і аудиторія повинна співчувати тим діям, які здійснює юрист.

Грубо помиляються ті, хто думає, що наші судові промови є виразом наших особистих переконань; це мова справи та обставин, а не людини чи адвоката, тому якщо б справа могла говорити сама за себе, ніхто не вда­вався б до допомоги чужого голосу (оратора). Нашою професією корис­туються не для того, щоб ми висловлювали свої власні погляди, а щоб ми поводилися згідно з особливими обставинами і вимогами справи..

Ніщо не замінить ретельної підготовки як до прямого, так і до перехресного допиту

Успіх перехресного допиту визначається його досудовою підготовкою. Найкраща імпровізація та, яка наперед підготовлена. Тому скрупульозна робота по вивченню матеріалів справи, збирання додаткової інформації, вивчення особи свідка та судді — запорука успіху дослідження в суді. І звичайно, розробка плану перехресного допиту. Не можна піддаватись ілюзії (яка ґрунтується на голівудських фільмах та трилерах навіть таких видатних авторів, як Грішем). Можливо, що ви відмовитесь від плану або будете імпровізувати. Але якщо у вас взагалі немає плану перехресного допиту, справі загрожує провал[‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡].

Отже, знання крос-екзаменатором матеріалів справи і особи допи­туваного — найважливіший постулат побудови плану перехресного до­питу.

У свою чергу, до перехресного допиту потрібно готувати своїх свід­ків. При підготовці свідка потрібно користуватись певними принципами:

а) кажи правду, і тоді нічого не доведеться запам’ятовувати;

б) слабкість правди у сумнівах, а сила брехні у вірі в неї та близь­кості до правди;

в) щоб не втомлюватись від правди, її розбавляють брехнею (неправдою).

Вивчення матеріалів справи дає ключ до вироблення тактики пере­хресного допиту

Юрист, який веде допит, повинен знати, які суперечливі моменти за­грожують йому, де може зав’язатись дискусія, в чому полягають сильні сторони його позиції у справі; які частини допиту можуть бути піддані атаці і чи є загроза їх спростування; якими є слабкі місця у протилеж­ної сторони, які факти можуть перетворитися на аргументи на користь захисту. Ці ключові для справи моменти можуть бути предметом пере­хресного допиту. Потрібно продумати і запланувати питання щодо них.

При підготовці до допиту можна застосувати метод лійки — тобто ста­вити питання загального характеру, поступово звужуючи їх до основних, ключових питань, які хоче з’ясувати адвокат і заради яких проводиться перехресний допит. Інший метод — метод комину, коли спочатку дослі­джується всебічно один блок споріднених питань і після їх з’ясування переходять до другого блоку питань, які мають значення для справи.

В окремих випадках можна використовувати метод жеребу, коли крос-екзаменатор ніби випадково задає питання, перескакуючи з початку хронології подій на кінець, а потім навпаки, тобто порушуючи їх хроноло­гію і послідовність. Попри зовнішню випадковість кожне з таких питань і їх послідовність повинні бути продумані і мати свою мету (наприклад, при допиті лжесвідка). Відпрацьовуючи деталі плану, передбачають певну тему або запитання; епізод або обставину та продумують, за до­помогою яких доказів або матеріалів справи ви будете її підкріплювати (тобто з вказівкою на аркуш справи або шляхом пред’явлення певного документа (з дозволу суду)).

Потрібно бути готовим до непередбачуваного і несподіваного пово­роту подій при перехресному допиті. Добра підготовка дозволить вам почувати себе впевнено у складних ситуаціях, надасть гнучкість вашій позиції, здатність адекватно реагувати на відповіді допитуваного. Між практиками точиться дискусія: що краще, допитувати свідка по за­здалегідь підготовленим питанням або вести допит по ситуації. Єдиної відповіді немає. Там, де важлива точність, запишіть питання в деталях. Там же, де ви можете легко і невимушено володіти фактами, ви не по­требуєте жорсткої схеми. Отже, найкращим методом буде комбінація із заготовлених питань і загальної схеми.

Якщо ви демонстративно і сухо зачитуєте свої питання, заготовлені заздалегідь, ви створює сувору формалістичну атмосферу, за якої свідок повинен в такий же спосіб відповідати вам. Спроби свідка відхилятись від теми в такій ситуації виглядали б недоречними.

Водночас недопустимо себе топити у болоті записів. Вони повинні залишатись дороговказом і гарантією, що основні моменти допиту не бу­дуть пропущені. Але управляти допитом повинні ви, а не ці записи. По­трібно уникати сліпого слідування заготовленій схемі, щоб ваші записи не перетворились на милиці, які обмежують вашу швидкість. Якщо ж ви швидко переходите від теми до теми і гнучко реагуєте на нові мо­менти, то змусите свідка швидко відповідати, обмежуючи його здатність управляти відповідями.

Вважається, що при зачитаному питанні ви змушуєте свідка бути обе­режним і точним у відповіді. Навпаки, спонтанні питання, які вказують, що ви маєте тотальний контроль над фактами, забезпечує швидкий темп допиту. Свідок повинен відчути, що існуєте тільки ви і йому потрібно негайно відповідати. Вміння регулювати темп, робити його швидким є важливою гранню адвокатської майстерності.

Допит свідка є складною і втомливою справою. У великій багатоепі­зодній справі можуть бути сотні обставин, яких ви хотіли б торкнутись. За таких обставин легко пропустити важливі питання. Тому перед тим як завершити перехресний допит, потрібно пробігтись подумки питаннями, яких ви торкались. Якщо ви відпустите свідка звичними словами: «питань більше не маю», ви можете допустити серйозне упущення. Потрібно бути завжди готовим до внесення коректив у свої дії та пристосувати свою тактику до контексту судової обстановки.

Під час допиту значення має те, чим ви скористаєтесь у межах тридцяти секунд

Ви можете мати величезний обсяг матеріалу для допиту конкретного свідка. Однак перш ніж розпочати допит, всю цю базу потрібно звести до доступного мінімуму, в межах якого ви розпочинаєте допит. Не можна дозволити собі збитись з темпу, постійно зариваючись у гарячкове роз­шукування потрібного документа. Отже, потрібно користуватись тим, що знаєте напам’ять, або тією інформацією, яка у вас є під рукою.

Цей принцип є істотною частиною успішної тактики перехресного до­питу. При цьому потрібно зосередитись на відпрацюванні своїх найбільш переконливих і сильних пунктів. Професор Янгер вважає, що таких не може бути більше трьох. Це той ліміт, яким, на думку професора, можуть оперувати присяжні. Якщо ви не доб’єтесь успіху за допомогою трьох кращих пунктів, сумнівно, що ви взагалі зможете це зробити[§§§§§§§§§§§].

Ретельно оцінюйте свідка протилежної сторони

Важливо зрозуміти, яка людина в якості свідка стоїть перед вами, психофізичний склад цієї особистості, її стан на даний момент. Поведінка, манера триматись свідка під час прямого допиту — все це повинно бути предметом пильної уваги. Потрібно проникнути в задум процесуально­го противника: з якою метою представляються показання даної особи? Яке значення мають його показання в загальній системі доказів? Яке враження справляють показання цього свідка на суддю і присяжних?

Кожен свідок становить проблему: чи сказав він правду, чи тільки частину її? Свідчить він під впливом упередження, може навіть такого, що він цього не усвідомлює? Або перед вами нахабний брехун і вмисно вводить суд в оману? Коли свідок дає показання, потрібно гостро спо­стерігати за ним, а не копирсатись в паперах і підбирати ключики до свідка, вивчати особливості його поведінки, зміни в тональності голо­су, відмічати паузи, прояви дискомфорту, недоречні повтори завченого матеріалу, невпевненість. Потрібно відшукувати слабкі місця і нападати на них.

Корисно використовувати будь-яку можливість, щоб заздалегідь, тобто ще до суду, розібратися, що за людина — свідок супротивної сторони. Як правило, вже до суду зрозуміло, хто є ключовим свідком у справі. Безумовно, необхідно прагнути до отримання вичерпної ін­формації про свого супротивника в ході судового слідства — під час прямого допиту та інших судових дій з його участю. І, звичайно, під час самого перехресного допиту. Невідомий свідок таїть у собі потенційну загрозу. Деякі дії противника побічно показують, що ним готується тор­педа проти вашої справи: несподівано при закінченні судового слідства заявляється клопотання про виклик до суду нового свідка, противник займає вичікувальну позицію, чекаючи подання вами всіх своїх доказів (підсудний у таких випадках свідчень не дає) і т. п.

Руйнування показань свідка противника треба випереджати підто­чуванням довіри до них з боку суддів. Як відзначають С. К. Пітерцев і А. А. Степанов, оцінивши зміст і аргументацію заявленого клопотання, слід вирішити — чи немає яких-небудь інших прихованих цілей, яких сподівається досягти заявник. І якщо такі проглядаються (насамперед, за результатами вивчення справи), то їх потрібно нейтралізувати, ви­словивши думку про недоцільність задоволення даного клопотання. Обґрунтовувати думку слід не тільки критичною оцінкою аргументів заявника, а й аналізом тих небажаних наслідків, які принесло б судовому слідству задоволення клопотання.

На пропозицію головуючого висловити свою думку з приводу заявле­ного захисником клопотання прокурор може відповісти, що аргументи, наведені заявником, йому здаються недостатніми, у зв'язку з чим про­курор хотів би задати заявнику кілька питань, пов'язаних з його клопо­танням. Суду не залишається нічого іншого (щоб самому не задавати цих питань), як вирішити прокурору провести цей «мікродопит» заявника. І тут вже від прокурора — його досвіду, професіоналізму і, зокрема, тактичної майстерності, залежить отримання необхідного критичного матеріалу для обґрунтування своєї думки про доцільність задоволення заявленого клопотання.

Запропонований тактичний хід є цікавим, але в судовому процесі України не прийнято давати запитання адвокату і прокурору. Само собою зрозуміло, що аналогічний тактичний хід може використати і за­хисник стосовно прокурора. В судовому процесі по обвинуваченню В. виникли питання щодо відкриття матеріалів обвинувачення. І суддя дозволив захиснику задати питання прокурору. Незважаючи на те, що прокурор заперечував проти його «допиту», суддя повторно заявив, що дає дозвіл на запитання з приводу відкриття матеріалів. Ще приклад з кримінальної справи № 2-13-3/05 за звинуваченням Серьогіна В. А. за ч. 3 ст. 30, пп. «ж, з» ч. 2 ст. 105, ч. 3 ст. 30 п. «б» ч. 4 ст. 162, ч. 3 ст. 162, ч. 2 ст. 325 КК РФ.

У ході судового засідання державний обвинувач заявив клопотання про допит в якості додаткового свідка З., у якого в процесі слідства брали пояснення. Він з'явився до суду і готовий дати свідчення. У ході обговорення даного клопотання захисник підсудного адвокат Б. заявив наступне: «Для нас це несподіванка, тут буде порушення, тому що ця людина не була в ході слідства допитана, ми не знаємо, що свідок ска­же, тому таке клопотання підлягає вирішенню в частині підготовки до слухання. Чому його не заявили раніше? Я вважаю, що це процесуально невірно. Дане клопотання про допит додаткового свідка не відноситься до стадії судового слідства. Ця людина не була допитана на слідстві, ми заперечуємо проти його допиту в суді». Головуючий вирішив задо­вольнити клопотання державного обвинувача про допит даного свідка на підставі ч. 4 ст. 271 КПК РФ.

Після прямого допиту лінія захисту на підрив довіри до особи свідка була продовжена.

П: Звідки Ви дізналися і на якій підставі з’явилися сьогодні до суду? В: Мене знайшов потерпілий Клепіков.

П: Коли він Вас знайшов?

В: Вчора.

П: Він пояснив, навіщо треба сюди прийти?

В: Так.

П: Пояснення, які Ви тоді давали, вони достовірні?

В: Так.

П: Ви згодні, що тоді пам’ятали події краще, ніж зараз?

В: Я тоді був у шоці, але я і зараз все добре пам’ятаю.

П: Скільки часу Ви розмовляли з тією людиною, яка залишила сумку? В: Кілька секунд.

П: Ви його запитували про що-небудь?

В: Ні, він мені сказав, що прийде хлопець, який приїхав на «Фолькс- вагені» і візьме сумку. Він поставив сумку на вулиці на сходинку.

П: Ви охоронець на стоянці?

В: Так.

П: Скільки часу Ви там працювали на той момент?

В: Півроку.

П: Ви проходили навчання з охорони?

В: Ні.

П: Чи запам’ятали Ви особу, яка залишила сумку?

В: Ні, я бачив її недовго.

П: Ви назвали прізвище Серьогін, Ви його прізвище запам’ятали?

В: Ні, просто тільки зараз його назвали.

П: Також Ви не знали прізвище потерпілого Клепікова, поки його не назвали?

В: Так.

П: Ви добре їх обох запам’ятали?

В: Так.

П: На якій машині приїхав потерпілий Клепіков?

В: На «Ауді».

П: Серьогін на якій машині приїхав?

В: На «Фольксвагені».

П: Це точно?

В: Так.

П: Ви давали пояснення працівникам міліції?

В: Так.

П: У той же день?

В: Так, три рази.

П: Де Ви перебували 25.05 по вчорашній день, Ви працювали там же?

В: Так, але з листопада 2004 р. я не працюю.

П: Ви судимі раніше?

В: Ні.

П: 3 працівниками міліції Ви раніше були в контактах?

В: Ні.

П: До Вас, крім потерпілого Клепікова, ніхто не звертався?

В: Ні.

П: Державний обвинувач з Вами спілкувався?

В: Так, у коридорі.

Державний обвинувач Л.: Закон мені не забороняє розмовляти зі свідком і готувати його до судового засідання. Я розмовляв з ним за об­ставинами, саме по даній справі. З’ясовував, варто його допитувати чи ні, дасть він свідчення чи ні.

Питання адвоката Б. свідкові Зінченку: Ви підтверджуєте свої свід­чення, які щойно дали?

Відповідь: Так, повністю.

Отже, особливу пильність треба проявити, якщо супротивник на­магається ввести невідому вам величину в судове рівняння — в ході розгляду справи. Це відразу повинно насторожити вас. Розумно відразу проявити свій скепсис з цього приводу, поставити під сумнів правдивість і достовірність показань такого свідка противника.

Досвідчені судові діячі визнають, що порівняно мало людей здатні дати в суді правдиві і точні свідчення про обставини справи. Якби при­сяжні знали, наскільки обмежений свідок у своїх засобах з отримання та передачі правильної інформації про обставини, які він повинен під присягою засвідчити, і наскільки значною буває роль спритного юриста, який своїми питаннями підтримує свідка, то це саме по собі підірвало б силу показань свідка.

Показання свідка — це думка, звіт приватної особи про те, що він знає щодо спірних обставин. Скільки свідків — стільки свідчень. Двоє різних людей можуть спостерігати одне і теж, але у них складеться зо­всім різне враження про це. Будучи викликаними до суду, кожен з них «під присягою» буде запевняти про своє враження як про факт. Оче­видно, що обидві розповіді про одне й те ж не можуть бути правдою. Суду треба вибрати: Чия думка помилкова? Хто має кращі здібності для формування правильного знання про обставини?

Одна справа — мати можливість спостерігати і чути, але ще є один момент — здатність чітко пам’ятати протягом тривалого часу про те, що було побачено або почуто.

Біда сучасних юристів (особливо, це стосується прокурорів) в тому, що вони абсолютно не знають не тільки свідків своїх супротивників, але навіть своїх власних. Вивчивши тільки письмові матеріали кримінальної справи (добре ще, якщо в оригіналі, а не по наглядовому провадженню), вони в суді зустрічаються зі «своїми» свідками, від показань яких зале­жить результат справи. І тут найчастіше їх чекає глибоке розчарування: обвинувальні докази, які виглядали настільки переконливо в протоколах допитів, складених слідчими, у судовому засіданні втрачають всю свою силу.

КПК України 2012 року у ст. 96 чітко вказує, що «суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, про­курору, або посилатися на них».

Зазвичай конфузи при підтриманні державного обвинувачення тра­пляються, коли прокурор і свідок обвинувачення вперше побачили один одного в залі суду, коли прокурор погано готовий до процесу. У зв’язку з цим не можна не сказати: панове прокурори, «робіть» ваші докази до суду, інакше в суді вони «зроблять» вас. Коли в судовому засіданні держобвинувач заявляє клопотання про оголошення протоколу допиту свідка обвинувачення через наявність істотних протиріч між показання­ми, даними в суді і на попередньому слідстві, — це ознака катастрофи, що насувається. В Україні відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК суд не вправі обґрунтовувати свій вирок показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Люди схильні вірити в існування того, що вони бажають

Вони самі щось знають, щось чули від інших, щось додумали і пізні­ше все це плутається у їх головах. В результаті вони переконують себе, що все так і було. Тому завжди потрібно пам’ятати про те, як сильно люди схильні вірити в те, чого вони бажають. Якщо людина тривалий час тримається за факти, які, як вона вірить, повинні були відбутися, старанно намагається згадати, чи були вони, то під кінець приходить до переконання в їх існуванні, а далі вже починає «згадувати» про них, як таких, що існували в дійсності. Хоч спочатку людина тільки вірила в їх існування. Те, що спочатку було плодом уяви, стає з часом начебто результатом спогаду. Без всякої примусу або підкупу, тільки з метою дати показання, такі свідки з упевненістю вірять у те, що вони справді згадали почуте або побачене ними, в той час як насправді нічого поді­бного ніколи не існувало, а просто було плодом їх уяви[************].

Сказане вище — це поширене явище. Ф. Веллман підтверджує: «В об­ласті неясних відчуттів уява, звичайно, робить свою найбільш небезпечну роботу». Людський розум розвиває певні темні місця в сприйнятті і спо­гади, які дозволяють нам справлятися з неприємними або загрозливими переживаннями, з якими ми зустрічаємося.

Інтерпретація відчуттів є актом індивідуальним, і різні люди будуть різним чином — залежно від свого досвіду (індивідуального і групового) та інших інтелектуальних характеристик — інтерпретувати дані своїх відчуттів. Ці процеси відбуваються здебільшого автоматично, миттєво і несвідомо. До цього треба додати, що одне і те ж відчуття може бути різним чином інтерпретовано однією і тією ж людиною в різні періоди часу, залежно від її душевного стану, готовності розуму сприймати і пе­реробляти інформацію. При проведенні перехресного допиту ви повинні мати на увазі таку схильність людей.

Наївно було б припускати, що свідок з готовністю визнає свою помил­ку і відмовиться від своїх слів під переконуючим впливом юриста. Люди, як правило, не усвідомлюють своїх скромних можливостей по здатності своєї пам’яті відтворити події.

Кожний свідок становить проблему: сказав він правду або тільки частину її?

Свідок приходить до суду, готується розповісти все, що, як йому здається, він знає. І, звичайно, ображається, коли його розповідь по­чинають критикувати і сумніватися в її достовірності. Адже ставляться під сумнів його розумові якості та чесність і об’єктивність.

Дії крос-екзаменатора сприймаються ним як нападки на особистість. Це легко передбачити, поставивши себе самого на місце свідка. Якщо манери юриста будуть чемні та ввічливі, то свідок незабаром втратить страх, який всі свідки мають перед перехресним допитом. Потім посту­пово треба втягнути його в обговорення даних свідчень у відвертому, відкритому дусі. І якщо юрист достатньо кваліфікований, то подібним шляхом він незабаром виявить слабкі місця у свідченнях.

Треба усвідомлювати і те, що симпатії присяжних майже незмінно на боці свідків. Присяжні швидко ображаються на прояв будь-якої не­ввічливості до свідків. Вони готові будуть визнати ненавмисні помилки свідка, якщо ви зумієте показати їм це, але їм важко повірити, що свідок навмисно говорить неправду.

Абсолютно неупереджених свідків не буває...

Ф. Веллман каже: «Усі свідки схильні до перебільшення або примен­шення фактів, про які вони дають свідчення». Рідко буває, що людина приходить до суду у якості свідка і буде такою щирою і прямодушною, що даватиме свідчення однаково повно і сприятливо як на користь однієї, так і на користь іншої сторони. Важливо відзначити, що всі ми стаємо тенденційними, коли ідентифікуємо себе з певною стороною чи справою[††††††††††††].

Навіть чесні люди або ті, що вважають себе чесними і намагаються дати правдиві свідчення, в глубині душі співчувають або вороже став­ляться або до самого юриста, або до справи, яку він веде.

Явно або неявно, в тій чи іншій мірі симпатії свідка знаходяться на одній із сторін. Буває, що обидві сторони викликають у свідка не­гативну реакцію, але і в цьому випадку ворожість його розподіляється нерівномірно.

Свідки в суді майже завжди прихильні до тієї «партії», яка викликала їх для дачі свідчень, і це почуття спонукає їх приховувати одні факти або прикрашати інші факти, які можуть, на їхню думку, бути шкідливими для тієї сторони, на користь якої вони дають свідчення. Ця прихильність свідків до однієї зі сторін є фатальною для чистоти доказів, а коли до цього додається підготовка, проведена адвокатом, то дуже просто можна одержати доказ, який вельми далеко відійшов від істини[‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡].

Однобокості показань неабиякою мірою сприяють зусилля супротив­ника при допиті свого свідка. Це може здійснюватися шляхом постановки навідних питань або шляхом включення двох питань в одне. В останньому випадку питання формується так, щоб одне з них вимагало простої від­повіді «так» — тим самим свідок провокується до позитивної відповіді на обидва питання, що створює помилкове враження про справжній сенс того, що хотів укласти у свої слова крос-екзаменатор.

Найбільш яскравими прикладами такої прихильності є справи, де свідки і обвинувачені належать до одного професійного співтовариства, корпо­рації, зокрема, коли мова йде про працівників органів внутрішніх справ.

Ось реальна справа, яка відбулася в радянські часи. Слідчого С. арештували за хабар — 5 тис. крб. При обшукові знайшли позначені

гроші, упакували, сховали в сейф. Справу передали слідчому К. На оформлення матеріалів дали тиждень: провести очні ставки, допитати свідків і все запротоколювати. Адвокат вів себе активно, заявив сам клопотання про допит свідків, які були присутні при дачі хабара. Всі троє заявили, що Л. ніяких грошей не давав, а передав тільки газету, в якій була якась стаття. С. на допиті стверджував, що в нього знайшли його власні гроші, за які він мав намір купити кооперативну квартиру. Слідчий зайнявся позначеними грошима з переписаними номерами. Коли ж конверт в присутності понятих відкрили, в ньому дійсно були 5 тис. крб., але на грошах не було відповідних позначок і номери не співпадали. Провадження у справі довелося закрити. Пізніше слідчий С. зізнався (у неофіційному порядку), що гроші замінив його товариш, який був у слідчій групі. Підготувати свідків до допиту для адвоката, який вже знав, що гроші підмінені, не складало труднощів.

«Остерігайтесь» головуючого в судовому засіданні

В Україні ця формула має особливе значення. Перефразовуючи кла­сика, можна сказати, що традиції попередніх поколінь кошмаром тяжіють над суддями сьогоднішнього дня. Судді звикли втручатися в процес допиту або навіть провести самим допит і після цього передати свідка прокурору і захиснику. Вже зазначалося, що дані, одержані суддями безпосередньо, мають в їх очах значно більшу вагу, ніж показання, одержані на запитання прокурора і адвоката. Ламати традиції завжди важко. Традицією є і те, що судді досить часто працюють за прокурора, їх насамперед цікавлять показання, які підтверджують обвинувачення, тому ламати ці традиції в Україні в першу чергу доведеться адвокатам. КПК 2013 року у ст. 87 ч. 2 встановлює, що суд зобов’язаний визнати істотним порушенням прав людини і основоположних свобод порушення права на перехресний допит, а також отримання показань від свідка, який надалі буде визнаний підозрюваним чи обвинуваченим. Адвокати повинні користуватись своїм правом на зауваження або заперечення щодо таких порушень (п. 10, ч. 2 ст. 42, ч. 4 ст. 46 КПК) і водночас дотримуватись наведених нижче правил.

Ставлення до головуючого судді має бути підкреслено шанобливим і чемним. Пам’ятайте, що він — господар процесу і наділений дисци­плінарною владою щодо вас.

Треба знати головуючого суддю. Як тільки ви дізналися, що ваша справа передана такому-то судді, ви повинні зробити всі зусилля, щоб особисто побачити те, в якій манері даний суддя зазвичай веде процес. Як суворо суддя дотримується правил про межі перехресного допиту? Як реагує на навідні запитання і т. п.?[§§§§§§§§§§§§]

Тому-то максима, сформульована Р. М. Брауном, свідчить: «Не випускай з виду суддю». Він так пояснює свою думку: «Наслідки втру­чання судді в перехресний допит шляхом постановки питання свідкові можуть мати вирішальне значення для результату справи. У багатьох випадках ви скоріш за все будете бажати, ніж чинити опір постановці суддею питань у вашому перехресному допиті»[*************].

З присяжними ведіть себе як із коханою жінкою

Дуже часто юристи розглядають практику застосування закону як холодне, абстрактне і логічне заняття. Вони забувають, що в кінцево­му підсумку застосування законів неможливе без участі живих людей. Успіх юриста у перехресному допиті будується на вмінні працювати з присяжними, суддями. Як стверджували ще античні оратори, легше підштовхнути те, що йде, ніж зрушити з місця нерухоме. Так і народна мудрість стверджує, що під лежачий камінь вода не тече. Тому роботу над тим, щоб створити в очах суду позитивний імідж, адвокат повинен вести під час всього судового розгляду.

Прискіпливо зважте підстави для проведення перехресного допиту і свої шанси на успіх

Найкращий перехресний допит той, який взагалі не було проведено.

Януцці Д. М. «Керівництво для перехресного допиту: мистецтво мозаїки»

Рішення проводити чи не проводити перехресний допит певного свідка — це одне з ключових рішень, які ви повинні прийняти під час судового процесу. Ви ніколи не повинні забувати, що перехресний допит є двосічним мечем. Той, хто намагається поставити в незручне становище свідка, може сам потрапити в нього. Перехресний допит може бути ти­глем, де переплавляються неправильні показання, і свідок примушується говорити правду, проте він може перетворитися на молотарку, в яку крос-екзаменатора перехресний допит втягне з більшою ймовірністю, ніж

самого свідка. Коли перехресний допит застосовується неправильно, він перетворюється на смертоносну зброю саморуйнування.

Отже, необхідно зважити ризики, і якщо вони переважують можливі вигоди від перехресного допиту, краще відмовитися від нього.

Якщо виходити з того, що головна мета перехресного допиту полягає в тому, щоб підірвати або позбавити сили показання свідка супротивної сторони, то має бути засвоєно, що марна спроба тільки зміцнює свідка перед присяжними. Свідок противника не повинен часто повторювати свої свідчення, тому інколи буває краще взагалі його не запитувати, ніж марно годинами задавати питання* і тим самим збільшувати силу показань, одержаних на прямому допиті.

Не зміцнюйте на перехресному допиті правдоподібність показань свідка протилежної сторони

Протяжність і інтенсивність вашого допиту можуть підвищити прав­доподібність свідка супротивної сторони. Якщо ви зіткнетеся з наполе­гливим і розумним свідком, і вам не вдасться підірвати довіру до його свідчень, правдоподібність його показань підвищиться. Іноді показання є настільки слабкими, що немає потреби прямо атакувати їх. Вони самі по собі не викликають довіру. Якщо ж ви, тим не менш, зважитеся атакувати, а свідок з успіхом відіб’ється від нападу, тоді сумніви при­сяжних будуть розвіяні, у зв’язку із вмінням допитуваного «тримати удар» на перехресному допиті.

Ви не повинні захоплюватися перехресним допитом. Чим частіше вдається до перехресного допиту юрист, тим більше ризикує. Тому є закономірність: велика кількість перехресних допитів приносить у ре­зультаті шкідливі наслідки для тієї сторони, яка їх проводить.

Не нападайте на неприступну фортецю

Іншими словами, недостатньо лише визначити слабкі та сильні сторони свідка противника і атакувати його у найбільш уразливі міс­ця. Ви повинні також ретельно уникати зіткнень зі свідком, коли він займає сильну позицію. Ви не отримаєте нічого, кидаючись на штурм неприступної фортеці. Якщо вам невідомий якийсь спосіб вразити свідка з того чи іншого пункту справи, краще не починати взагалі. В іншому випадку ви тільки посилюєте правдоподібність його розпо­віді, переконуючи тих, хто покликаний визнавати факти встановленими (присяжних) в тому, що розповідь свідка здатна витримувати навіть сильний напад з боку досвідченого професіонала. Таким чином, ви досягнете зміцнення довіри до свідка у тій же мірі, в якій завдасте шкоди своєму іміджу.

При перехресному допиті корисно проявити обережність щодо фак­тів, виявлених під час прямого допиту, які підтверджують вашу версію. Свідок може змінити свої свідчення. Може по-іншому викласти факти. Краще вже в заключній промові нагадати судові свідчення, дані свідком супротивної сторони на користь справи юриста.

Немає потреби вести перехресний допит так, щоб нічого нового не повідомлялося, крім того, що стало відомим вже з прямого допиту. Тому якщо перехресний допит не повинен виявити нічого нового, краще також відмовитися від нього. Як говорить Е. Р. Букнер: «Коли юрист встає і не знає точно, що питати і з чого починати, він повинен сказати: «Немає питань»*. Іноді українські адвокати хапаються за сокиру там, де потрібен скальпель.

Предметом перехресного допиту повинні бути показання найбільш небезпечного свідка

Максима, сформульована Ч. Расселом, говорить: «Іди прямо на свід­ка і на тему; кинь карти на стіл; одних хитрувань англійські присяжні не оцінять». Про це ж 3-тя максима Брауна: «Зосередьте вогонь на клю­човому свідку супротивної сторони».

Якщо свідок противника продемонстрував у суді, що він добропо­рядний і сумлінний громадянин, без упереджень и пристрастей, який правильно засвідчив основні факти у справі, і ці факти не шкодять іс­тотно вашій справі, то що ви повинні робити?

Відповідь одна: не проводити перехресний допит.

Уникайте дрібниць

Одним з ефективних прийомів підриву показань свідка противника є породження сумнівів до них способом перепрошування. Питання «Чи впевнені Ви, що...?» або «Чи допускаєте Ви можливість того, що мо­гли помилятися при.?» Складають найважливішу частину репертуару перехресного допиту.

Однак цим прийомом не можна зловживати. Непродуктивно ставити під сумнів будь-яке твердження свідка і домагатися категоричних від­повідей по кожній дрібниці.

Пауза і мовчання бувають красномовніше слів

Максима 20-та, сформульована Брауном, звучить так: «Використо­вуйте як зброю ефект мовчання».

Якщо свідок супротивної сторони в ході перехресного допиту вимуше­но чи добровільно зробив істотно важливе визнання, то буває корисним зробити на якийсь момент паузу в постановці питань і дозволити цій відповіді відкластися в умах присяжних.

Тиша, яка настає в таких випадках посередині допиту, навіть лякає. А в деяких справах вона може навіть пробудити зі сну одного-другого присяжного.

Отже, іноді мовчання може бути набагато більш ефективним спосо­бом ведення перехресного допиту, ніж громовий гуркіт вашого голосу.

Не забувайте мету допиту

Перехресний допит має бути концентрованим, щільним. Він повинен працювати на вашу аргументацію. Не відволікайтеся на другорядні теми, не розмазуйте допит. Не втрачайте з уваги мету і неухильно домагайте­ся її. При цьому на кожному етапі допиту ви повинні тримати в голові той кінцевий результат, до якого прагнете, і в той же час не дозволяйте супротивнику зрозуміти, куди хилите.

Заганяйте в кут не себе, а свідка

Існує старий адвокатський анекдот про відкушений ніс. У ньому йдеться про те, як адвокат досяг успіху в доведенні того, що єдиний очевидець гаданого злочину знаходився надто далеко від місця сварки і не міг бачити того, як обвинувачений поранив ніс потерпілого. Тому він продовжував тиснути, тиснути і нарешті поставив вирішальне питання: «Тоді як же ви можете стверджувати, що саме обвинувачений вкусив за ніс потерпілого?» — «Тому що я бачив, як він виплюнув його», — була відповідь.

Умійте вчасно зупинитися

Легендарний англійський крос-екзаменатор Макс Стюарт говорив: «Якщо ви заробили очко на перехресному допиті, то заради Бога, закінчуйте». Немає необхідності зупинятися і топтатися на тому, що порочить свідка або позицію другої сторони після того, як такий факт сплив під час перехресного допиту, — це може викликати шкідливі наслідки. Слід пам’ятати, що факт вже є і його можна використати для аргументації.

Не «бийте» дітей, жінок і слабких

Згадайте застереження: «Не бийте в гніві дитину по голові». Так ось, ніколи не залякуйте старих, жінок або дітей. Будьте особливо уважні в тому, що стосується ввічливого поводження з тими, хто має невисо­ку освіту, говорить з акцентом, має труднощі у спілкуванні. Присяжні ідентифікують себе зі свідком, вони інстинктивно співчувають слабкому і образяться на вас за жорстоке поводження з ним, що може негативно позначитись на їх ставленні до вас і вашої справи. Пам’ятайте, що для людей є природним ставати на захист слабкого.

Володійте собою

Хто почав тривожитися, тому себе не стримати.

Сенека

Сьома максима П. Брауна: «Не втрачай самоконтролю».

Якщо ви зовнішньо покажете чи то виразом обличчя, чи рухом, що відповідь спричинила вам шкоду, чи незграбно спробуєте зам’яти не­зручність і змінити тему, то ви тільки розладнаєте вашу справу.

Не обурюйтесь

Відомий англійський адвокат Мортімер пише: «Секрет перехресного допиту полягає в тому, щоб не допитувати сердито». З ним солідарний Р. Гарріс: «Ніколи не висловлюйте ворожості при перехресному допиті; ворожість заразлива; вона може передатися і на лави присяжних, і за стіл судді. Будьте суворі, але незворушні. Втім, в цьому відношенні не може бути загальних правил: у кожного своя манера[†††††††††††††].

Допит може бути емоційно забарвленим. Однак крос-екзаменатор за­вжди повинен тримати свою голову холодною. Тому не обурюйтеся! Бо це призведе до втрати здатності мислити і судити об’єктивно.

Використовуйте залізний кулак в оксамитовій рукавичці

Відомі американські адвокати зізнаються, що одне тільки знання за­кону і фактів у справі принесло б їм мало користі, якби їм не вистачило відповідного настрою бути агресивним і вміти в умовах стресу проводити добре продуману заздалегідь тактику.

Є багато компетентних юристів, які знають закони і правила гри, але не всі знають, як розвинути і підтримувати успішну наступальну тактику. Настрій на перемогу є найважливішою умовою успіху у перехресному допиті. Істотними елементами переможного настрою є впевненість в собі, агресивність, воля до перемоги і бажання та готовність перемагати.

Завжди підкреслюйте впевненість у своїй правоті. Уникайте мовних зворотів і формулювань, що сигналізують аудиторії про вашу невпев­неність і сумніви.

Стежте за часом

Таку вимогу Браун висловив в 13-й максимі і так роз’яснив її: «У ході перехресного допиту завжди шукай вищий пік, на якому виробляй ви­рішальний удар (якщо є один...) і після цього сідай на своє місце. Не спускай очей зі свого годинника, тому що завжди краще піти на пере­рву з гарною кінцівкою, яка справить враження на присяжних (у боксі кажуть про виграш кінцівки раунду, у футболі про гол у роздягальню). А в деяких справах корисно мати перерву для нічного відпочинку, щоб наступного дня продовжити далі перехресний допит. Намагайся зробити найкращий постріл якраз перед закінченням денного засідання».

Не ставте запитань, на які не знаєте відповіді

Не знайдете юриста, який би не знав цієї сентенції. Важливим є і правило: «краще запитання — не задане питання». Несказане не під­веде. Ф. Веллман пише з цього приводу: «Давайте уникати необдума­них, дурних запитань, а також питань без певної мети. Погане питання, безумовно, гірше, ніж питання, взагалі не задане, бо воно веде більше до підтримки свідка, ніж до спростування показання. Безумовно, жоден юрист не повинен задавати вирішальне питання до того, як буде обґрунтовано впевнений у сприятливій відповіді»[‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡]. Як зазначає П. Сер- геїч: «Поки є сумнів, можливий спір. Тому слід уникати питань про невідомі обставини. Краще залишити їх під сумнівом, ніж роз’яснити їх на користь обвинувачення»[§§§§§§§§§§§§§].

Не ставте зайвих запитань

Цей принцип сформульований професором Янгером в числі 10 запо­відей перехресного допиту. Він випливає від попередньої принципової вимоги: «задавати питання, на які ви вже знаєте відповіді».

Відповідно виходить, що «зайве питання» — це таке наступне питан­ня, на яке ви вже не знаєте відповіді. Якщо ви можете припускати, що відповідь буде шкідливою, ніколи не ставте наступне питання, в тому числі додаткове і уточнююче раніше одержану відповідь.

Ваше основне завдання у перехресному допиті полягає в тому, щоб домогтися нейтралізації шкідливого ефекту від показань свідка против­ника або підірвати довіру до його репутації перед суддею, присяжними. Вам треба отримати таку кількість нейтралізуючих елементів, наскільки це можливо, щоб позбавити доказової сили показання противника.

Роблячи це, ви не повинні втрачати почуття обережності і «стріляти від стегна» у супротивника, інтуїтивно сподіваючись, що вразите ціль. Ви не можете ризикувати всією справою та інтересами свого довірите­ля. Відповідь свідка противника завжди може виявитися шкідливою: адже він теж може несподівано вистрілити в вас. Тому кожне додаткове запитання — ризик.

Іноді важко утриматися від спокуси поставити питання, яке саме собою напрошується. Однак цю спокусу треба подолати, бо, цілком можливо, ваш противник заготовив вам пастку, з тим, щоб ви самі з’ясували на його вигоду певну обставину. Тим самим ви дозволите свідкові противника надати відповідь проти себе в найбільш ефектному і переконливому вигляді.

Будьте самим собою

Треба знати себе, свої психолінгвістичні можливості і здібності. У залі суду важливо бути природним, здаватися щирим — це підвищує довіру до юриста і допиту. Штучність може бути прийнята за фальшивість, що зашкодить справі.

З того моменту, як ви проведете своє перше бойове хрещення при веденні допиту, у вас буде розвиватися певний почерк ведення справи, манера подавати себе, звичка одягатися до суду та рухатись в суді тощо. Отже, потрібно розвивати свій власний стиль і манеру ведення процесу.

Найкращий шлях — це бути самим собою в суді, а не намагатися імітувати особистість, манеру або одяг будь-кого відомого адвоката. Ко­піювання будь-кого часто породжує враження нещирості і це коробить суддів і присяжних, іноді викликає у них відразу.

Факти, факти, факти

Л. Є. Владимиров якось зауважив, що адвокат повинен бути нота­ріусом фактів. Це аксіома — знання фактів і чесне до них ставлення. При підготовці до перехресного допиту як у кримінальній, так і у ци­вільній справі акцент повинен робитись на використання фактів. Але що таке факт? Факт (від лат. Facer — робити) — це насамперед поняття з логіки, але це поняття також і риторичне. Ми спираємося на факти у своїх міркуваннях, ми оперуємо фактами в розумовій діяльності, але це не речі, не реальні об’єкти. Факти — вперта річ, кажуть одні, дурні факти — промовляють інші. У трактуванні факту стикаються світоглядні основи. Але ми не будемо заглиблюватися в філософію.

Для практичних цілей нам треба вибрати таку лінію в розумінні фактів, яка дозволила б примирити крайнощі і максимально ефективно працювати в реальному суді. Тому зупинимося на такому, як нам здається, безспірному твердженні, як те, що на противагу загальному, факт є чимось одиничним. Болдвін писав: «Факт є об’єктивна данність, встановлена досвідом, але розглядається вона незалежно від того шляху, яким цей факт встановлено. Достовірність факту не піддається сумніву. Якщо відомості про факт сум­нівні, то це вже не факт. Ми виходимо з того, що факт — це не обставина, не елемент об’єктивної реальності, а відомості, які з великою ймовірністю відповідають реальній дійсності. Факт — це елемент розумової діяльності. Виділяючи в навколишньому світі дискретні одиниці згідно з розв’язуваною задачею, суб’єкт пізнання використовує факти. Не дарма Л. Вітгенштейн стверджував: «Світ — це сукупність Фактів, але не Речей»[**************].

Шукайте дані, яким повірять люди. У тому числі, на перший по­гляд, малозначні. Шукайте те, що має силу переконання, те, що ваш супротивник змушений буде визнати, з чим погодяться всі розсудливі люди, котрі слухають вас. Відносно більша важливість основних фактів у справі стосовно до численних дрібних речей, якими обставлено будь- яке істотне питання у справі, може розтанути як сніг, якщо дрібні факти будуть ретельно зібрані разом і майстерно згруповані.

В такому випадку вони можуть схилити справу на вашу користь. Іноді навіть один, на перший погляд малозначний факт може здійснити переворот в умах присяжних. У знаменитій справі по обвинуваченню Сімпсона у вбивстві колишньої дружини і її бойфренда слідство про­тягом всього процесу показувало рукавички, в яких ніби-то був під час вбивства гаданий вбивця і на яких були сліди крові жертв.

Несподівано прокурор захотів досягти більшого ефекту і запропону­вав Сімпсону надягнути рукавички на свої руки. Сімпсон, знаменитий спортсмент-бейсболіст, як не старався, так і не зміг надягнути ці рука­вички на свої величезні руки. Це справило велике емоційне враження, в першу чергу, на присяжних. Багато спеціалістів вважають, що саме цей момент схилив присяжних на ухвалення виправдального вердикту. Намагання досягти зовнішнього ефекту привело прокурора до провалу. Потреби в такій демонстрації не було, бо рукавички були тільки одним із численних доказів у справі. Невдала спроба прокурора перетворила його на вирішальний доказ, наданий тим, хто намагався досягти протилежного.

Ви можете бути найрозумнішим і досвідченим адвокатом у країні, але нічого не доб’єтеся, якщо не володієте вичерпним знанням матері­алів справи. Потрудіться особисто вивчити справу, не покладаючись на експертів, комп’ютери та ін. Жоден помічник не задасть замість вас питання в суді. Вони не допоможуть вам, якщо навіть знають справу, а ви самі — ні. Отже, не боячись забруднитися, зніміть рукавички і по­порпайтеся в тому матеріалі, з якого ростуть факти.

Майже в кожному судовому процесі є обставини, які спочатку зда­ються малоцінними і незначними, але які, якщо їх майстерно обробити, за сукупністю, в остаточному вигляді можуть стати тими клинцями, підбиваючи які, ви зможете переконати суд у своїй версії захисту. Це, очевидно, і є головна справа судового діяча на перехресному допиті.

Контролюйте перехресний допит

Контролювати свідка, змушувати його говорити тільки те, що адвокат хоче, щоб він говорив, — ось основна ідея перехресного допиту.

Перехресний допит — це ваша справа, це контрольований вами про­цес. Щоб бути ефективним, ви повинні точно знати, куди ви хочете при­йти зі своїм перехресним допитом, і йти тільки туди, не відхиляючись ні на міліметр. Ви повинні контролювати кожен крок під час допиту: його напрямок, питання, свідка і навіть відповіді, які дає допитуваний. Ви повинні знати, якою буде відповідь свідка ще до того, як задасте йому питання, і ви не повинні задавати питання, яке може зашкодити вашій справі. Ви повинні контролювати себе. Не дозволяйте собі дурість спробувати отримати задоволення від ризику за рахунок свого довіри­теля. Ви не повинні доводити йому свою майстерність під час процесу.

Найбільша зброя для досягнення контролю над свідком — це мова. Ясність і простота мови забезпечує розуміння питань крос-екзаменатора присяжними і судом. Якщо питання невиразні, неясні, то свідок проситиме роз’яснень їх сенсу, отримуючи тим самим виправдану можливість для того, щоб зібратися з думками, придумати відповідь, збити темп і ритм допиту. З іншого боку, якщо питання явно прості для розуміння і ясні за змістом, а свідок темнить, намагається під надуманим приводом затягнути час з відповіддю, то всім слухачам (присяжним) і всім, хто читає протокол судового засідання, стає зрозуміло, що свідок ухиляється від відповіді, намагається виграти час, щоб якось ухилитись від неприємного запитання.

Не сперечайтеся і не вправляйтеся в дотепності зі свідком противника

Не втягуйтесь у пустопорожні суперечки, не оспорюйте і не розмі­нюйтесь на ущипливі фрази зі свідком. Змагання в дотепності небезпеч­но насамперед для крос-екзаменатора. Хоча порада уникати переходів на особистість є загальновідомою, випадків порушення цього правила чимало, оскільки судова дуель зачіпає самолюбство тих, хто спереча­ється. Досить часто юрист, зазнавши невдачі на перехресному допиті, акцентує увагу суду на своїй поразці необережним зауваженням, замість того, щоб подбати про гідний відступ.

Для свідка, ймовірно, краще за все відповісти на вороже питання од­ним з трьох способів: «так», «ні» або посмішкою. Досвідчений судовий діяч, отримавши відповідь, яка його вжалила, продовжить перехресний допит так, ніби нічого й не сталося, посміхнеться і навіть відпустить жарт.

Джентльменська невимушеність, вишукана чемність, ввічливість і християнська любов до ближнього, з якими знаменитий англійський адвокат Руфус Чоат проводив перехресний допит, були контрастом для зловмисних спроб свідків приховати правду, виявляючи їх упередже­ність і перебільшення. Він обеззброював противника ввічливістю і до­бродушністю, завжди впевнений у тому, що перед тим, як він виявить слабкі місця в показаннях свідка, той сам підірве довіру суддів до себе.

Іноді свідок противника, тертий і хитрий чоловік, малює настільки заплутану павутину своїх показань, що від крос-екзаменатора в такій ситуації тільки вимагається прояв більшого терпіння і доброзичливості.

Якщо свідок обрав тактику вивертів, плетення павутини з показань, вам потрібно продовжувати наполегливо і спокійно робити свою справу. Хай противник витончується у крутійстві і вигадках. Суддя і присяжні достойно оцінять ці викрути і не на користь такого свідка.

Вмійте слухати

І відпустки немає на війні.

Р. Кіплінг

Ф. Веллман зауважив: «Відпустка юриста полягає в проміжку між питанням, заданим свідкові, і відповіддю на нього»[††††††††††††††]. Він підкреслю­вав важливість двох актів, на яких має бути сконцентровано увагу крос-екзаменатора — питання-відповідь.

Потрібно не тільки поставити питання, але і вміти вислухати відповідь на нього. Допитувач повинен бути уважним, зосередженим, дивитися на допитуваного, коли той відповідає на його питання, а не перемовляти­ся з ким-небудь, читати папери, гортати записи тощо. Якщо допитуваний помітить, що його не слухають, то у нього зникає бажання відповідати на питання або він визнає можливим ухилитися від правдивої відповіді. Як часто ми переконуємося в наявності великих розбіжностей між змістом протоколу судового засідання і тим, що було насправді сказано під час судового допиту. Це зайвий раз підтверджує, що навіть професійний слухач-секретар не завжди вловлює все, що відбувалося.

Існує багато причин для пояснення, чому ви не завжди можете від- стежити кожну деталь. Під час перехресного допиту вам доводиться одночасно вирішувати кілька завдань, і це створює напругу. Ви повинні сформулювати наступне питання, вислухавши відповідь, ви повинні три­мати в голові загальну лінію допиту і перспективу її розвитку. До того ж іноді існує тенденція, що через свою упередженість юрист чує тільки те, що йому корисно. Іноді цілі блоки показань можуть бути неусвідомлено проігноровані, тому що ви зациклились на окремих аспектах відповіді. І нарешті, багато юристів прагнуть одночасно з допитом вести записи, що відволікає їх увагу.

Тим часом уважне вислуховування є критично важливою, і навіть вирішальною умовою контролю свідка. Якщо ви не почули ключові положення відповіді свідка, то з великою ймовірністю ви втратите мож­ливість ефективно продовжити перехресний допит. Вислуховування є найважливішою умовою успіху, оскільки деякі з найбільш важливих напрямів допиту часто виявляються тільки під час допиту. Якщо ви не зафіксували це альтернативне продовження, — значить ви втратили можливість ефективно продовжити перехресний допит.

Потрібно фіксувати додаткові елементи вербальної поведінки свід­ка, а саме: чи кваліфікованою є відповідь, або вона характеризується обмеженістю; наскільки високим є рівень впевненості свідка і чи ясно він висловлюється; яким є інтерес свідка до предмета дослідження і як він виражається: тоном голосу, жестами, швидкістю і чіткістю вимови, артикуляції, дикцією, силою інтонації або акцентуванням окремих фраз, а також яким є вибір слів, наскільки складні граматичні конструкції використовуються і яким є загальне володіння мовою.

Крос-екзаменатор повинен бути сконцентрованим на предметі пере­хресного допиту, навіть якщо він демонструє повну зневагу і байдужість до відповідей допитуваного. Коли ви всім своїм виглядом показуєте неувагу до відповідей свідка — це тільки прийом, що вводить в оману противника. Фіксуйте всі смислові відтінки і вирази вашого опонента, щоб використовувати їх на свою користь, якщо буде така нагода.

Заздалегідь ознайомтесь із приміщеннями суду та залою засідань

В одній з максим П. Брауна говориться: «Нічим не можна замінити ваш особистий огляд та сприйняття і занурення в атмосферу і людей в будівлі суду». Перед початком судового засідання виберіть час для того, щоб освоїтися в приміщенні суду, залі судового засідання і познайомитися (наскільки це можливо) з персоналом суду. Вам ніколи не доводилося виступати в залі, в якому раніше ніколи не були? Поговоріть з клерками. Вони знають місцеві звичаї і звички. Походіть скрізь у приміщеннях. В ході судових слухань завжди приходьте заздалегідь до суду. Це створить враження того, що ви приготувалися, і рветеся приступити до справи»[‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡].

У коридорах суду, в кулуарах ви можете почути багато цікавого. Можна одержати користь від участі в неофіційному спілкуванні з колегами і персо­налом суду. Ненароком дізнатися про приготування супротивної сторони. Як вони будуть взаємодіяти? Як адвокати натаскували своїх свідків? Про що шепочуться з потерпілим? Як поводяться поза залою суду учасники про­цесу, майбутні і вже діючі? Чи немає неформальних контактів судді з іншою стороною (чим це вони там гриміли в кабінеті)? Як присяжні себе ведуть, з ким спілкуються? Чи немає ознак того, що супротивник намагається увійти в контакт з присяжними? Однак будьте обережні, щоб самим не опинитися в двозначній ситуації — в очах присяжного, судді, свідка противника.

Юристам в Україні, які знають закритість наших судів та відсутність доступу до суддів, наляканих можливими підозрами у корупції, така порада може здатися наївною. Між тим у цій пораді є сенс. Достатньо в будь-якому суді вступити в маленьку дискусію з безневинним питанням на кшталт: «Я вперше в цьому суді. Мені говорили що суддя Н. чесна і порядна людина і ухвалює справедливі вироки та не піддається тиску з боку прокуратури», як тут же знайдуться охочі спростувати цю тезу. Вам залишається тільки уважно слухати та підтримувати дискусію короткими запитаннями...

Володійте культурою мови

Вже говорилося про важливість загальної культури для судового ді­яча. Володіння мовою — її найважливіший прояв. Уникайте мовної одно­манітності на перехресному допиті. Використовуйте все багатство мови у спілкуванні зі свідком, включаючи лексику, вимову тощо. Вам треба про­являти мовну та психологічну гнучкість у спілкуванні з різними свідками в різних обставинах. Питання, що задаються вами, повинні відображати багатство української мови. Говоріть просто і зрозуміло. І разом з тим соковито. Грайте інтонаціями голосу, щоб керувати свідком і аудиторією. Мова — це найважливіший фактор контролю перехресного допиту.

Ламайте мовний бар’єр. Як часто кожен з нас опиняється в ситуації пошуку відповідного слова чи фрази, ви впевнені, що таке є, але болісно не можете намацати його. Може в підсумку вам вдається зробити це, а може і ні. Проблема полягає в тому, що іноді дійсно немає відповідного слова, щоб описати емоцію або рису особистості людини, яку ви нама­гаєтеся охарактеризувати. Як можна описати червоний колір сліпому? Візьміть кілька відомих вам людей і спробуйте написати їх словесний портрет. Наскільки такий портрет буде інформативним для того, хто особисто не знайомий з цією людиною?

Саме в тому, що в цілому існує мовний бар’єр між людьми («слова плутають сенс смертного», як сказав Дж. Локк), лежить причина непо­розумінь. У залі суду є такий же бар’єр між учасниками процесу, навіть коли всі вони говорять однією мовою. Проблеми такого роду посилю­ються, коли перехресний допит проводиться в умовах, що виключають крос-екзаменатору можливість бачити допитуваного.

Уникайте спеціальної термінології, якщо в ній немає необхідності. Уникайте жаргонізмів, якщо це не є технічним прийомом. Уникайте мовної неохайності.

Ваша мова на допиті повинна бути зрозуміла слухачам без жодного напруження. Розпізнавання та своєчасне уникнення мовних пасток може збільшити ваші можливості в комунікації і, отже, в доведенні. Прагніть до простоти. Дж. Кастлер навіть сформулював принцип «KISS — Keep it simple, stupid», що, приблизно, означає «спрощуй до тупості».

Кожна інтонація голосу і вираз обличчя крос-екзаменатора може справляти ефект на журі, дозволяючи їм краще вхопити кожну деталь, яку вони могли б в іншому випадку упустити. Говоріть виразно самі і примушуйте до того ж свідка. Сформулюйте питання так, щоб зміст сказаного вами міг бути зрозумілий людині з пересічним розумом. Ви­користовуйте за допомогою мови драматичний ефект в критичних місцях допиту. Бо справжній перехресний допит є драматичним.

Використовуйте мову тіла

Сила і значення показань свідків полягає далеко не тільки в тому, що ними було сказано або не сказано. Вона включає в себе повною мірою вербальну і невербальну поведінку свідка під час допиту. Без сумніву мова тіла є реальністю. Отже, юрист, який нехтує важливістю невер­бального спілкування, піддає себе небезпеці.

Твердження свідка можуть мати багато значень, що залежать від кон­тексту і манери, в якій були вимовлені ці слова. Ви повинні постійно відслідковувати сигнали, що побічно показують те, як свідок хоче, щоб інтерпретували його пояснення. Прикладом такого роду непрямих показників є модуляції голосу (знижується до шепоту або зривається на вереск), жестикуляція, вираз обличчя, одяг, тримання дистанції тощо. Ці непрямі ознаки посилюють або, навпаки, повністю позбав­ляють значення вимовлені слова. Якщо є невідповідність між змістом сказаного і невербальними повідомленнями, то такі показання свідка не викликають довіри.

За деякими даними у процесі взаємодії людей від 60 до 80 % інфор­мації передається невербальними засобами вираження. При цьому тільки 7 % корисної інформації передається в ході спілкування за допомогою слів; до 38 % — за допомогою звуків і інтонації; понад 55 % — жестами і позою, рухами тіла, переміщеннями в просторі і т. п. За іншими дже­релами, в процесі спілкування 65 % інформації передається з викорис­танням невербальних засобів, а на проголошення слів звичайна людина в середньому витрачає не більше 10 — 11 хвилин на день[§§§§§§§§§§§§§§].

Особливістю мови тіла є те, що його прояви обумовлені імпульсами нашої підсвідомості, і відсутність можливості підробити ці імпульси дозволяє довіряти цій мові більше, ніж звичайному мовному каналу спілкування. Тому читайте мову тіла допитуваного і не видавайте через мову рухів свої почуття і переживання.

Для вас як для судового діяча важливо розвивати в собі розуміння і знання мови тіла. Це знання необхідне для того, щоб читати невер- бальні послання, що направляються іншими учасниками судового про­цесу, і щоб бути впевненим, що ви самі посилаєте правильні, потрібні сигнали адресатам.

Термін «мова тіла» вживається тут у значенні засобів невербальної комунікації. Тлумачення мови тіла не є якоюсь новою і абстрактної дис­ципліною. У дійсності, всі ми займаємося передачею і тлумаченням по­відомлень на мові тіла з моменту нашого народження. Мова тіла важлива у царстві тварин, де обмін сигналами агресивності або підпорядкування є критично важливим для виживання.

Ми спілкуємося не тільки за допомогою наших голосів, але і за допо­могою тіла. Якщо ви будете здатні швидко читати повідомлення на цій мові, ви досягнете нового рівня розуміння інших людей. Інтерпретація мови тіла дає судовому юристу додаткове джерело даних. Отримана з нього інформація включається в складне рівняння, яке ми застосову­ємо, коли оцінюємо інших людей.

Тлумачення мови тіла вимагає певних навичок. Однак ви можете легко виявити, що володієте ним просто в силу того, що живете в певному мов­ному середовищі, яке побудоване на певних принципах, які засвоюються підсвідомо. Коли ви дивитеся телевізор, приберіть гучність (ймовірно, ви вже проробляли подібне в силу якихось інших причин) і спробуйте зрозуміти невербальні сигнали, які люди посилають один одному. Спо­стерігайте оточуючих вас людей на роботі, в автобусі, в магазині і стежте за собою. Що роблять люди зі своїми руками, пальцями, тілом, коли говорять, сидять або стоять. Коли складають руки або рухають ними? Слідкуйте за виразом обличчя і тоном голосу. Ви незабаром зрозумієте, що є велика різноманітність сигналів, що посилаються вам, які ви роз­шифровуєте на підсвідомому рівні.

У більшості розмов ви зможете помітити, що співрозмовники беруть участь в ньому за допомогою тіла. Одна сторона каже, а інша киває схвально або хитає головою на знак незгоди. Ці невербальні сигнали є тим мастилом, за допомогою якого розмова гладко рухається до порозуміння. Той, хто говорить, намагається визначити те, як його ідеї сприйняті тим, кому вони адресовані: він шукає або знаків схвалення або хоча б того, що на нього звертають увагу. Якщо ви спробуєте проігнорувати цей принцип спілкування, тобто спробуєте говорити без звичайного супроводу мовою тіла, відбудеться зрив комунікації. Спробуйте перевірити це на людині, яку ви можете злегка подратувати, перш ніж пояснити свій експеримент: говоріть з нею і спеціально не посилайте ніяких невербальних сигналів своїм тілом. Не кивайте, не похитуйте головою, дивіться в сторону (від­верніться), зберігайте повну байдужість на обличчі, не кажіть «угу», «так» або будь-які інші вигуки, — виключіть будь-які сигнали, що під­тримують ваш інтерес до бесіди. Не подаючи відповідних сигналів мовою тіла, ви тим самим розриваєте зворотний зв'язок з особою, яка до вас звертається, ви не даєте особі встановити, як її слова сприймаються. Одночасно ви даєте їй зрозуміти: «Я не слухаю вас, мої думки зайняті іншим». Уникайте зустрічатися очима із співрозмовником, просто ди­віться крізь нього, не змінюючи виразу обличчя, і ви одразу наразитесь на негативну реакцію співрозмовника. Дж. Фаст, відомий автор у цій сфері, зазначає, що «немає нічого більш руйнівного, ніж підкреслена байдужість до сказаного, яка демонструє припинення аудієнції».

Мова тіла, яка є універсальною для будь-якого народу, важлива і для України. Ось приклад: у справі брав участь прокурор, який практику­вав порушення процесуальних норм, при мовчазному потуранні суддів. У суді вирішувалась резонансна для району справа. З метою нейтралі­зувати відхилення від процесуальних норм з боку прокурора адвокат постарався забезпечити повний зал людей, які були на стороні під­судного. Крім того, було домовлено з підсудним (і навіть проведено репетиції), щоб той не зустрічався поглядом з прокурором і постарався контролювати мову свого тіла під час його допиту прокурором. Під час допиту підсудний дивився тільки на суд і давав відповіді на запитання, звертаючись до суду і не дивлячись на прокурора. Після перших же запитань прокурор розгубився, почав вимагати, щоб підсудний дивився на нього і врешті-решт втратив хід думок і припинив допит[***************].

На закінчення процитуємо Ф. Веллмана: «Не буду захищати ту під­креслено перебільшену манеру, з якою кожен з вас зустрічався, коли увага ваших слухачів поділяється між вами і вашим питанням, і при якій найчастіше увага присяжних відволікається від суті вашої точки зору в бік особливостей вашої мови і манери поведінки. Як сказав один глухуватий слухач з приводу одного з чудових виступів Генрі Клая: «Я не чув ні слова, що він сказав, але, Боже правий, як він рухався!»[†††††††††††††††].

Порушуйте будь-яку з максим, якщо це необхідно для досягнення мети

У що ти віриш? У те, що всі речі повинні бути заново зважені. Ф. Ніцше

Пам’ятайте — за сильним завжди визнається право порушувати правила. «Справді, — каже Ф. Веллман, — можна сказати, що дійсно великий судовий юрист той, хто, відмінно знаючи всі правила свого мистецтва, зуміє визначити, коли вони повинні бути порушені»[‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡].

Нескінченна різноманітність типів свідків, з яким ви зустрінетеся в суді, робить неможливим встановити якусь раз і назавжди встановлену систему правил, відповідну для всіх справ, для звернення з будь-яким свідком. Рідко буває, щоб зустрівся свідок у всьому такий же, з яким стикалися ваші попередники або ви самі колись. Але в цій-то неперед- бачуваності і складається чарівність перехресного допиту.

Треба завжди творчо думати над тим, щоб якнайкраще представити свою справу суду і заздалегідь не обмежувати себе думкою про немож­ливість застосування того чи іншого засобу. Слід знехтувати будь-яким правилом, якщо це допоможе досягти мети спілкування зі свідком, і створити у аудиторії вигідне про вас враження.

Якось одна англійська леді запитала Лорда Головного суддю, що необхідно, щоб виграти справу в суді. Він відповів: «По-перше, Вам по­трібна хороша справа; потім хороші докази; потім хороші свідки; потім хороший суддя; потім хороші присяжні і, нарешті, удача».

Удача іноді буває більш важлива, ніж все мистецтво перехресного допиту. Тож не робіть себе рабом жодних правил і заповідей і не ви­знавайте ніяких авторитетів; будьте відкриті для будь-якої думки, але «поважаючи чужу думку», вірте тільки в себе, правоту своєї справи, і сподівайтеся на удачу.