ПРО ВІДКРИТТЯ МАТЕРІАЛІВ ТА ПІДГОТОВКУ ДО ПЕРЕХРЕСНОГО ДОПИТУ

Кримінальний процес — це система, в якій кожна норма закону має своє місце і її невиконання може потягнути негативні наслідки. Так, відповідно до ч. 9 ст. 290 КПК сторони кримінального провадження зобов’язані письмово підтвердити факт надання їм доступу до матеріалів із зазначенням їх найменування.

В коментарях до КПК зазначається, що такий документ повинен додаватися до матеріалів кримінального провадження. Однак якщо за­значати назву кожного документа, який надається для ознайомлення, то адвокату потрібно здійснити перелік всіх матеріалів. Зазвичай, це не робиться, а в судовому засіданні виникають проблеми через це. Було б доцільно, щоб такий перелік наданих для ознайомлення матеріалів надавав адвокату слідчий або прокурор в порядку сприяння захисту.

Згідно з інформаційним листом Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15.10.2012 р. № 223- 1446\0\4-12 «суд, керуючись загальними засадами здійснення кримі­нального провадження, перед безпосереднім дослідженням доказів має забезпечити змагальність, рівність сторін, свободу в поданні ними доказів і доведенні перед судом їх переконливості, самостійного об­стоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх право­вих позицій, здійснення ними інших процесуальних прав, зокрема щодо подання клопотання про визнання доказів недопустимими, а також відомостей, які свідчать про їх очевидну недопустимість тощо».

Оскільки не зазначені у реєстрі матеріали не відкривались стороні захисту, то відповідно до ч. 11 ст. 290 КПК обвинувачення зобов’язано здійснити відкриття додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду, чого не зробило. За ч. 12 ст. 290 КПК якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.

Оскільки суд порушив процесуальні права захисту і допустив час­тину матеріалів (в тому числі і висновок експерта) до їх дослідження, то такими діями позбавлено захист можливості реалізувати своє право на перевірку достовірності та допустимості не наданих для ознайомлення матеріалів справи, що і виклав адвокат у своїх запереченнях.

КПК не виріщує питання, як бути, якщо адвокат вступає у справу в суді, а отже, йому не відкривались матеріали справи на досудово- му слідстві. Звичайно, такий адвокат вправі поставити питання про надання йому матеріалів справи для ознайомлення в порядку ч. 2 ст. 317 КПК. На нашу думку, він також вправі ставити і питання про відкриття йому матеріалів справи прокурором в порядку ст. 290 КПК. Тим більше, що ч. 11 ст. 290 КПК передбачає можливість відкриття матеріалів справи в процесі розгляду справи в суді, якщо подаються додаткові матеріали, отримані до або під час судового засідання. Для адвоката, як і для прокурора, при підготовці до допиту мало би бути правилом особисто познайомитися зі всіма ключовими свідками, екс­пертами, потерпілими, чиї показання будуть представлятись в суді. Прямої заборони для цього немає. Але якщо прокурор може викорис­тати силу державного авторитету, то адвокату у цьому плані набагато складніше. У підготовку до процесу входить і робота із свідками. Для цього (якщо це свідок захисту) його потрібно утвердити в його показах, випробувати його запитаннями, які в процесі йому може за­дати протилежна сторона. Попередня робота з судовою аудиторією включає чимало компонентів: вивчення особистості суддів, присяжних, одержання відомостей про прокурорів та інших осіб, які беруть участь у справі; піар-акції тощо. Адвокат попередньо планує прийоми, які буде застосовувати, і питання, які задавати, їх послідовність, з врахуванням впливу на свідка і суд. Адвокат повинен бути готовий до відповідей, їх негайному аналізу і фіксації показань, які дає свідок.

Адвокат реалізує передбачений план дій під час допиту, контролює показання свідка, реалізуючи намічені комбінації питань та прийомів. Веллман пише, що досвідченість крос-екзаменатора може створити ат­мосферу, яка в значній мірі може зробити незначним той доказ, який був би згубний за інших умов. Це частина «воєнного мистецтва ведення справи». Суть справи в манері її ведення[*******].

Спокій і незворушність та ввічлива манера допиту до певної міри обеззброюють свідка, присипляють його пильність. Але дискредитувати свідка можна тільки тоді, коли у питаннях буде певна логіка, яка веде до суті проблеми. І тоді виникає питання: з чого почати допит, що може служити відправною точкою у цьому двоборстві зі свідком. І чи варто взагалі починати перехресний допит.

Досвідчені адвокати знають, яким згубним може виявитись метод, коли свідка просять переповісти ту ж історію, яку він вже розповідав при прямому допиті, тим більше що українські судді, на відміну від суддів Заходу, полюбляють втручатись в процес допиту та зауважувати, що на таке-то питання свідок вже відповів. Недоцільно давати і питання на­обум, без певної мети. Такі питання гірші, ніж взагалі відсутність питань.

Уважно спостерігаючи за свідком, який дає прямі показання, адвокат може виявити слабке місце в його показаннях. Якщо таке знайдено, то розпочинати перехресний допит доцільно саме з нього. Можливо, до­цільно також з'ясувати причину, через яку свідок дає показання на ко­ристь іншої сторони.

Може статися так, що свідок бачив певні обставини, але він їх не­правильно оцінив. Двоє людей можуть бути свідками одного і того ж випадку і зрозуміти його абсолютно по-різному. Але кожен з них, ви­кликаний для надання свідчень, може присягнутися, що його тлумачення події і є єдино правильним. З'ясування того, хто з них правий, у кого з них більш точне сприйняття, чиє трактування помилкове, становить суть перехресного допиту.

Свідки схильні до перебільшень. У справі К. потерпілий кілька разів допитувався у суді. І кожен раз подавав все нові і нові подробиці насильницьких дій щодо нього та «прикрашав» їх деталями, про які на досудовому слідстві та на попередніх судових засіданнях нічого не говорив. Він сам вважав ці «деталі» своїми спогадами (або йому до­помагали так вважати). Навіть якщо свідки чесні у своїх намірах, вони нерідко схильні доповнювати свої пояснення вигадками та перемішувати факти зі своїми особистими переконаннями та висновками.

У таких випадках потрібно вибудовувати запитання до свідка, щоб відповіді на них дозволяли відділити видимість від фактів. І адвокат не просто повинен вказувати на помилку, але і підкріпити її поясненням, чому вона виникла. І тут важлива позиція судді і те, наскільки він до­зволить таку помилку пояснити. Ось стандартне зауваження українського судді: «Сідайте, пане адвокат. Ви даєте тлумачення показань свідка. Це ви зможете зробити у виступі в дебатах».

І навіть якщо адвокату доведеться зупинитись, то головне, не забути про це пояснення і нагадати про нього суду в дебатах. У конкретній справі К., виступаючи у дебатах, адвокат провів аналіз показань по­терпілого, зацитував його пояснення на досудовому слідстві, а потім показав, як від одного судового засідання до іншого потерпілий міняв свої показання, додаючи все нові і нові деталі.

При перехресному допиті адвокат запитував, чому при його огляді у лікаря, а також при дачі попередніх показань така інформація не зву­чала. Не забув адвокат розпитати лікаря, який робив огляд потерпілого, про ті «нові» деталі та розпитував, чому вони не були зафіксовані. Лікар, а пізніше і експерт, який також спілкувався з потерпілим, зазначили, що потерпілий не вказував на ті «тортури», про які він дав свідчення в останньому судовому засіданні. Не було виявлено ними і тих травм, які могли статися при застосуванні описаних потерпілим методів насильства.

Якщо свідок побачить зв'язок між вашими питаннями і власними по­ясненнями і побачить допущену ним суперечність, то він одразу почне вишукувати можливість викладу більш правдоподібної версії. В таких випадках прямі запитання можуть зашкодити. Адже всі свідки бояться суперечити самим собі. Тому краще дати можливість свідку виговоритись, заохочуйте його до пояснень, підстьобуйте його короткими уточнюючими запитаннями. У випадках, якщо свідок явно завчено повторює одне і те ж, перескакуйте своїми запитаннями з кінця події на початок, відволі­кайте свідка другорядними питаннями та вживайте все, щоб він побільше говорив, ведіть його на шляху до перебільшень, і свідок сам створить для себе труднощі, з яких йому буде важко виплутатись.

Правило для адвоката: При перехресному допиті не пересмикуй­те слів свідка. В очах суду — це один з найбільш згубних недоліків адвоката.

Якщо при допиті вам дали сприятливу відповідь, залиште її до ви­ступу в дебатах, і тихенько перейдіть до інших питань. Намагання одразу і негайно донести цю відповідь, а ще більше повторення запитання може привести до того, що свідок змінить відповідь, зробить її менш значимою, або пошлеться на обмовку та спростує свої слова. Таким чином, повторне запитання у цьому випадку може насторожити свідка, прокурора або суддю і сприятлива відповідь буде нейтралізована.

І, звичайно, адвокат не повинен ставити вирішальне запитання, не знаючи наперед відповідь на нього.

Ефективними можуть бути непрямі запитання, оскільки в таких випадках суд і присяжні самі для себе роблять висновки з відповіді допитуваного.

Є техніки, орієнтовані, так би мовити, «на публіку», тобто спрямо­вані не стільки на одержання інформації, скільки на те, щоб справити враження на аудиторію. І є техніки, спрямовані на одержання точної інформації від допитуваного. Отже, одні прийоми спрямовані на розум, рацію, а інші — на почуття і емоції слухачів (або ж модний на сьогодні напрям нейролінгвістичного програмування (психолінгвістичного наві­ювання). Вибір часу (таймінг) є ключовим елементом стратегії пере­хресного допиту[†††††††]. Доцільність застосування того чи іншого тактичного прийому залежить від ситуації в суді, яка складається у справі на да­ний момент. Вона включає стан допитуваного, розвиток його показань, зв'язок їх з іншими доказами у справі. Потрібно враховувати і настрій головуючого в суді та присяжних. Вибір і використання певного прийо­му визначається досвідом крос-екзаменатора, його готовністю до атаки.

Важливе значення має встановлення психологічного контакту з до­питуваним та аудиторією. Це досягається об'єктивністю, солідністю, компетентністю і доброзичливістю юриста. Довіра з боку аудиторії і, в першу чергу, суду є вихідним моментом аргументації та критерієм її сили. Показання свідка не стануть доказом, якщо вони не будуть по­чуті суддями. Крос-екзаменатору потрібно потурбуватись про те, щоб підтримувати увагу суду до допиту. Наводити суддю на певну думку потрібно поступово.