ТЕХНІКА ПЕРЕХРЕСНОГО ДОПИТУ

Мистецтвом або ж навіть тільки навичками перехресного допиту можна оволодіти тільки за допомогою постійної практики. Проте можна описати відомі способи, які використовували знані майстри перехресного допиту.

Будь-яка дія, яка здійснюється юристом при веденні перехресного допиту з метою підвищення його ефективності, є технічним прийомом. Технічний прийом — найбільш доцільний, з точки зору одержання ба­жаного результату, акт поведінки юриста, який веде перехресний допит.

Тому до технічних прийомів відносять і формулювання питання, і інтонації, і жести, і міміку, і позиціювання крос-екзаменатора в залі суду. Це також і дії по створенню умов, сприятливих для ведення пере­хресного допиту, придушення противника, завоювання прихильності в аудиторії тощо.

Більшість технік перехресного допиту ґрунтуються на вмінні вести усний діалог у формі запитань і відповідей.

Є сенс нагадати, що основні стратегії доказування ґрунтуються на та­ких засадах: (1) знищення позиції противника; (2) знищення смислу предмета мовлення; 2) підтримання контакту з аудиторією.

Завоювання прихильності та уваги аудиторії до своїх питань, а також відповідей на них є однією з найважливіших технік перехресного допиту.

До прийомів можна віднести всі штучні елементи в поведінці юриста в залі суду, особливо під час допиту (включаючи мову тіла). Манери юриста, його імідж, компетенція, моральні якості, знання справи повин­ні працювати — навіювати певні думки, створювати потрібне враження на слухачів. Для цього потрібна підготовка: наведення довідок про свідків, про його контакти з учасниками справи тощо. У повсякденній практиці українських юристів така робота майже не практикується.

Адвокат Л. практикує запити, висновки лікарів, звернення до спеці­алістів щодо роз’яснення технічних деталей. В результаті у справі про вбивство він одержав висновок спеціалістів, який спростовував твер­дження, що смерть жертви сталася внаслідок поранення від пострілу з пістолета. Куля з пістолета нанесла потерпілому тільки легкі тілесні ушкодження, які не могла бути причиною смерті. Смерть же настала в результаті інсульту. Ці висновки поставили суд у складне становище.

У другому випадку той же адвокат Л. (Україна) звернувся на завод в м. Іжевську (РФ) із запитом про зброю, яка була речовим доказом у справі. На запит було одержано відповідь, що пістолет з вказаним номером в Іжевську не випускався. Ця обставина різко змінила ситуацію у справі.

У кримінальних справах в суді присутні дві сторони. Якщо свідки однієї сторони заперечують або інакше пояснюють заяви, зроблені іншою стороною, то виникає питання, хто з них каже правду. Далеко не завжди одна зі сторін дає завідомо неправдиві показання. Яка зі сторін керується помилковими враженнями, забобонами, припущеннями і здогадками, які їй замінюють непобачене? Як це все дізнатись і показати, якій зі сторін має надати перевагу суд. Все це робиться за допомогою перехресного допиту, який допомагає відділити правду від брехні або помилкового сприйняття побаченої ситуації.

Необхідно визнати, що певних правил, які б регулювали ведення перехресного допиту, в Україні немає. В результаті ці правила будуть вироблятись судовою практикою, а отже, діями в судовому засіданні прокурорів, адвокатів і, звичайно, суддів.

При допиті свідка ми з’ясовуємо, чи сказав свідок щось таке, що може бути використане проти нас (адвокат відчуває себе єдиною командою з своїм підзахисним). Чи нашкодило нашій стороні його показання? Чи налаштував свідок проти нас суд? Чи потрібно взагалі допитувати цьо­го свідка на перехресному допиті? Останнє питання є найважливішим.

Якщо свідок є прямим і чесним, то основну інформацію можна одержати, поставивши прості і прямі запитання. Однак якщо є сумніви у бажанні свідка розкрити правду, може виявитись достатнім тільки за допомогою обережних запитань поставити свідка у становище, де суду може здатися, що останній чогось недоговорює, щось приховує...

Якщо свідок дає показання про факти, які свідчать проти нас, то наш обов’язок зруйнувати або, принаймні, послабити силу його показань. І тут виникають питання: з чого почати? Як дізнатись, чи свідок щиро помиляється, або свідомо дає неправдиві показання? У цьому випадку і методи допиту будуть відрізнятись. І тут важливі і вираз обличчя, і рухи рук, і те, як він говорить.

Адвокату не під силу вмовити в судовому засіданні свідка змінити сказане ним під присягою та визнати свою помилку. Якщо перехресний допитувач одразу буде демонструвати свідку, що він не вірить в його відвертість, то свідок одразу мобілізується та кине виклик допитувачу. Якщо ж адвокат веде себе ввічливо, ставиться до свідка з повагою, то тоді можна майже непомітно перевести розмову на невимушений лад та виявити слабкі пункти в показаннях.

Отже, якщо вести так званий «інтенсивний перехресний допит», за­давати агресивним тоном запитання, то цим можна внести сум'яття в по­кази свідка, але при цьому рідко вдається дискредитувати його в очах суду. При такій агресивній манері в запалі можна висвітлити додаткові негативні факти для своєї сторони, які, наприклад, проґавив прокурор. Іноді такий метод дає і позитивний результат, як правило тоді, коли цьому потурає суд. В українській практиці це трапляється найчастіше при допиті свідка прокурором.

Ось приклад із зарубіжної практики. Коли свідка допитували в агресив­ній манері, суддя перебив адвоката та нагадав йому, що свідок є професором Гарварду і потребує поваги. «Я знаю, Ваша честь, — відповів адвокат Бат­лер, — одного з них ми недавно повісили»[‡‡‡‡‡‡].

Характеризуючи адвоката Руфута Чоата Франсис Л. Веллман на­голошував, що під час перехресного допиту той «ніколи не викликав відсічі зі сторони свідків, бо нападаючи на них, утихомирював їх своєю ввічливою і тихою манерою допиту. Але завжди, перш ніж відпустити свідка, розкривав слабкі місця в його показаннях або його упередженість, що зменшувала твердість його свідчень»[§§§§§§].

Адвокат повинен вести допит у спокійній манері і в першу чергу конт­ролювати самого себе. На обличчі адвоката не повинно відображатись те, що відповідь нашкодила справі, а тим більше адвокат не повинен втрачати самовладання. Обличчя повинно бути незворушним, як у грав­ця в покер (покер-фейс). Або ж просто поставити наступне питання, наче нічого не сталося, посміхнувшись недовірливо, мовляв: «Невже ви думаєте, що у це хтось повірить?».

Можна продемонструвати, що ніби-то адвокат почув щось важливе в показаннях і перепитати про надані раніше відповіді, щоби їх записати. Тобто створити враження, що в інших відповідях адвокат знайшов щось для себе важливе. І хай суд думає, що важливого знайшов адвокат, від­волікаючи від тих показань, які б допомогли обвинуваченню.

Спокійна манера поведінки в суді, без затримок у процесі, численними протестами і зауваженнями, дотримання вимог процесу, — все це ство­рює сприятливу атмосферу, яка підсвідомо впливає на суддів на користь сторони, яку представляє такий адвокат. Навіть сама інтонація і вираз обличчя адвоката можуть вплинути на суд і в такий спосіб повністю оцінити питання, яке за інших умов суд міг і пропустити.

Отже, адвокат повинен навчитись контролювати свою манеру поведін­ки і навіть в найскладніших ситуаціях зберігати спокій і незворушність.

У перехресному допиті виділяють прийоми захисту і прийоми нападу.

І навпаки. Є техніки «деконструктивні», «шкідливі», які породжують в аудиторії недовіру до показань, деструктивно діють на емоційно-во­льовий стан допитуваного, провокують його на помилкові дії, створюють у присяжних і іноді і суддів ворожі почуття і неприязнь до свідка.

Стиль ведення перехресного допиту повинен також розглядатись як тактичний елемент. Адвокат повинен все зробити, що в його силах, щоб справити позитивне для нього враження формою своєї промови і пове­дінки. І тут важливим є правильний підбір простих звичайних слів (без зайвої патетики і так званого «високого штилю»), а також відповідно підібраною інтонацією.

Можна відмінно знати теорію перехресного допиту, розробити пре­красний план його ведення, але все це буде марним без належного ви­конання. Потрібно вміння схопитись за питання, тобто виробити певну систему допиту і послідовно перетворювати її в дію, весь час тримати в пам’яті загальну картину діалогу, усвідомлювати, в якому стані зна­ходиться допит, що зроблено і що робиться в даний момент.

Індивідуальна тактика конкретного допиту повинна містити вибір мети і розробку завдань, а також оцінку ризиків. Попередня оцінка ризиків входить у тактику допиту як першорядна умова. Суть її загальновідома: не нашкодити. Якщо ризики переважують можливу користь, то від про­ведення перехресного допиту доцільно відмовитись.

Підготовка до допиту включає: вивчення матеріалів справи, фактич­них обставин, вивчення особистості свідка, якого доведеться допитувати.