ПРЯМИЙ допит ПИТАННЯ, ПОВ’ЯЗАНІ З ПОКАЗАННЯМИ СВІДКІВ (СТ. 65 - 67, 96, 225, 352 КПК)

Засада безпосередності дослідження передбачає, що показання учас­ників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і докумен­тах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім ви­падків, передбачених КПК.

Згідно з вимогами ст. 65 КПК свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань.

Сторона обвинувачення і сторона захисту самостійно в суді обстоюють свої правові позиції, самостійно подають до суду докази і самостійно визначають кількість та необхідність своїх свідків (ст. 22, 36, 42, ч. 4 ст. 42, п. 1 ст. 46 КПК).

У виняткових випадках, пов’язаних з необхідністю отримання по­казань свідка під час досудового розслідування, сторона має право звернутися до слідчого судді з клопотанням провести допит такого свідка чи потерпілого в судовому засіданні, в тому числі одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб. Закон надає таку можливість через існування небезпеки для життя і здоров’я свідка чи потерпілого, їхньої тяжкої хвороби, наявність інших обставин, що можуть унеможливити їх допит в суді або вплинути на повноту чи достовірність показань.

У цьому випадку допит свідка здійснюється в судовому засіданні в місці розташування суду або перебування хворого свідка, в присутності сторін кримінального провадження з дотриманням правил проведення допиту під час судового розгляду.

Неприбуття сторони, що була належним чином повідомлена про місце та час проведення судового засідання, для участі в допиті особи за клопотанням протилежної сторони не перешкоджає проведенню такого допиту в судовому засіданні.

Допит особи згідно з положеннями ст. 225 КПК може бути також проведений за відсутності сторони захисту, якщо на момент його про­ведення жодній особі не повідомлено про підозру в цьому криміналь­ному провадженні.

Така позиція ущемляє права захисту, який не має в цій ситуації процесуального статусу. Тому під час судового слідства, якщо одержані показання є важливими для справи, потрібно домагатися повторного допиту за участю сторін. Цьому сприяє не тільки передбачена в КПК можливість, але і практика Європейського суду.

Для допиту тяжко хворого свідка під час досудового розслідування може бути проведене виїзне судове засідання. При ухваленні судового рішення за результатами судового розгляду кримінального проваджен­ня суд може не врахувати докази, отримані в порядку, передбаченому ст. 225 КПК, лише навівши мотиви такого рішення.

Суд під час судового розгляду має право допитати свідка, який допиту­вався відповідно до правил ст. 225 КПК, зокрема у випадках, якщо такий допит проведений за відсутності сторони захисту або якщо є необхідність уточнення показань чи отримання показань щодо обставин, які не були з’ясовані в результаті допиту під час досудового розслідування. З метою перевірки правдивості показань свідка, потерпілого та з’ясування розбіж­ностей з показаннями, наданими в порядку, передбаченому ст. 225 КПК, вони можуть бути оголошені при його допиті під час судового розгляду.

Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або по­силатися на них.

Згідно зі ст. 96 КПК України, з метою з’ясування достовірності по­казань свідка сторони кримінального провадження мають право ставити свідку запитання щодо його можливості сприймати факти, щодо яких він дає показання, а також щодо інших обставин, які можуть мати значення для оцінки достовірності показань свідка.

Для доведення недостовірності показань свідка сторона має право надати показання, документи, які підтверджують його репутацію, зо­крема, щодо його засудження за завідомо неправдиві показання, обман, шахрайство або інші діяння, що підтверджують нечесність свідка. Сві­док зобов’язаний відповідати на запитання, спрямовані на з’ясування достовірності його показань.

Згідно з вимогами ст. 352 КПК, головуючий встановлює відомості про особу свідка та з’ясовує його стосунки з обвинуваченим і потерпі­лим, чи отримав він пам’ятку про права та обов’язки свідка, чи бажає надати показання, і попереджає його про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання. Після цього приводить його до присяги.

Допит малолітнього свідка і, за розсудом суду, неповнолітнього свідка проводиться в присутності законного представника, педагога чи психо­лога, а за необхідності — лікаря. Свідку, який не досяг шістнадцяти­річного віку, головуючий роз’яснює обов'язок про необхідність давати правдиві показання, не попереджуючи про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання, і не приводить його до присяги.

До початку допиту законному представнику, педагогу, психологу або лікарю роз’яснюється їхній обов’язок бути присутніми під час до­питу, а також право протестувати проти запитань та ставити запитання. Головуючий має право відвести поставлене запитання. У випадках, коли це необхідно для об’єктивного з’ясування обставин та/або захисту прав малолітнього чи неповнолітнього свідка, за ухвалою суду він може бути допитаний поза залом судового засідання в іншому приміщенні з вико­ристанням режиму відеоконференції (дистанційне судове провадження).

В одній із кримінальних справ слідчий райвідділу в м. Києві до­питав про обставини справи 5-річного хлопчика, попередивши його про кримінальну відповідальність. Оскільки 5-річний хлопчик вже вмів писати, то слідчий навіть надала йому протокол для того, щоб він його підписав, в тому числі і про попередження про кримінальну відповідаль­ність.

Свідка обвинувачення першим допитує прокурор. Свідка захис­ту першим допитує захисник, або, якщо обвинувачений взяв захист на себе, — обвинувачений.

Прямим є допит свідка обвинувачення прокурором, а свід­ка захисту — захисником, або, якщо обвинувачений взяв захист на себе, — обвинуваченим.

На прямому допиті не дозволяється ставити навідні запитання, тобто запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї.

Обсяг прямого допиту залежить від фактів, які відомі свідку і для підтвердження яких сторони представили цього свідка в суді та від кіль­кості запитань, на які сторони хотіли б почути відповіді свідка в суді.

Під час допиту свідка сторонами головуючий має право зняти питання, що не стосуються суті кримінального провадження, тільки за протестом сторони (ч. 8 ст. 352 КПК). Отже, у випадку, якщо протесту сторони немає, судді повинні утримуватись від втручання в процес. Якщо ж суддя втрутився без протесту сторони, то це є підставою для заперечень та за­уважень щодо дій головуючого (в порядку ст. 42 ч. 3 п. 10).

Згідно з вимогами ч. 10 ст. 353 КПК, якщо свідок висловлюється нечітко або з його слів не можна дійти висновку про те, визнає він об­ставини чи заперечує проти них, суд має право зажадати від цього свід­ка конкретної відповіді — «так» чи «ні». Чинний КПК не передбачає можливості, щоб свідок ставив запитання іншому свідку.

Суд має право призначити одночасний допит двох чи більше вже допитаних учасників кримінального провадження (свідків, потерпілих, обвинувачених) для з’ясування причин розбіжностей в їхніх показаннях, який проводиться з урахуванням правил, передбачених ч.

Перехресним є допит свідка обвинувачення захисником, або, якщо обвинувачений взяв захист на себе, — обвинуваченим, а свідка захис­ту — прокурором (ст. 87, ч. 7 ст. 352 КПК).

Кримінальним процесуальним кодексом (ст. 97) передбачено мож­ливість отримання показань з чужих слів. Показаннями з чужих слів є висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі, щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи.

Суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів незалежно від можливості допитати особу, яка надала первинні пояснен­ня, у виняткових випадках, якщо такі показання є допустимим доказом згідно з іншими правилами допустимості доказів.

При прийнятті цього рішення суд зобов’язаний враховувати: 1) зна­чення пояснень і показань, у випадку їхньої правдивості, для з’ясування певної обставини і їхню важливість для розуміння інших відомостей; 2) інші докази щодо питань, передбачених пунктом 1 цієї частини, які подавалися або можуть бути подані; 3) обставини надання первинних пояснень, які викликають довіру щодо їхньої достовірності; 4) переконли­вість відомостей щодо факту надання первинних пояснень; 5) складність спростування пояснень, показань з чужих слів для сторони, проти якої вони спрямовані; 6) співвідношення показань з чужих слів з інтересами особи, яка надала ці показання; 7) можливість допиту особи, яка надала первинні пояснення, або причини неможливості такого допиту.

Суд має право визнати неможливим допит особи, якщо вона: 1) від­сутня під час судового засідання внаслідок смерті або через тяжку фізич­ну чи психічну хворобу; 2) відмовляється давати показання в судовому засіданні, не підкоряючись вимозі суду дати показання; 3) не прибуває на виклик до суду, а її місцезнаходження не було встановлено шляхом проведення необхідних заходів розшуку; 4) перебуває за кордоном та відмовляється давати показання.

Суд може визнати доказами показання з чужих слів, тільки якщо сторони погоджуються визнати їх доказами.

Показання з чужих слів не можуть бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтвер­джуються іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами, відмінними від положень частини другої ст. 97 КПК.

У будь-якому разі не можуть бути визнані допустимим доказом показання з чужих слів, якщо вони надаються слідчим, прокурором, співробітником оперативного підрозділу або іншою особою стосовно пояснень осіб, наданих слідчому, прокурору або співробітнику опера­тивного підрозділу під час здійснення ними кримінального провадження.

ПРЯМИЙ ДОПИТ — ЦЕ НАЙСКЛАДНІША ЧАСТИНА СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ (ЗА МАТЕРІАЛАМИ АМЕРИКАНСЬКИХ СПЕЦІАЛІСТІВ)

Саме в цей момент починають діяти правила доказування; прямий допит вимагає відповідної підготовки й роботи зі свідком з метою забез­печення надання ним чітких, ефективних показань, які не забудуться; у цей час адвокат відходить на задній план, відпускає контроль і дає свідкові можливість побути зіркою.

Ефективний прямий допит не просто дає судді картину того, що сталося. Він відтворює те, що сталося, з позиції свідка, а суддя пере­живає те, що свого часу пережив свідок. Переконливий допит проникає в серце і душу суддів і дозволяє їм не лише зрозуміти, що відбувалося, але і вступити в емоційний контакт зі свідком і пройти через те, через що той пройшов. Власне так формується внутрішнє переконання судді, яким той повинен в Україні керуватись, вирішуючи питання вини.

Для забезпечення ефективного прямого допиту захисник повинен знати чинне законодавство і розуміти, як такий допит сприймається суддями. Він повинен взяти до уваги інтереси, потреби, обмежену три­валість концентрації уваги суддів.

Судді хочуть знати, що трапилося, як, чому, та як усе це побачив свідок. Вони хочуть «відчути», що відбулося, проникнути в суть того, що пережив свідок. Судді хочуть «побачити», що трапилося, скласти для себе картину події у ході розповіді. Вони хочуть, щоб ця розповідь була недовгою, зрозумілою і наочною. Вони хочуть бачити перед собою обізнаного, неупередженого і динамічного свідка.

Якщо прямий допит організований належним чином, він дозволяє суддям зазирнути в життя іншої людини і пережити ті події, які пережив свідок. Якщо ж ні — прямий допит пригнічує, спантеличує або пере­вантажує суддів непотрібними деталями.

Прямий допит повинен відповідати вимогам чинних правил доказу­вання. Свідок, запитання адвоката і відповіді свідка повинні витримати процес перевірки та оцінки доказової інформації та її правдивості. Для надання показань свідок повинен відповідати певним вимогам.

В Україні діє установка, що суддя повинен керуватися виключно бук­вою закону, а не емоціями. Це помилкова позиція. Як би судді не запевня­ли, що вони не керуються емоціями, це не може відповідати дійсності. Без емоцій не відбувається формування внутрішнього переконання, і людина не бездушний комп’ютер. Тому в людській природі, в психології людини закладено сприйняття навколишньої дійсності через емоції.

«ПРИНЦИП ПЕТЛІ» ПРИ ПРЯМОМУ ДОПИТІ

Важливою частиною прямого допиту є продумана комбінація питань загального характеру з уточнюючими запитаннями, які б не порушували вимогу недопустимості навідних запитань. Свідка можна направляти за допомогою запитань, об’єднаних в особливу послідовність. Це при­йом називають «принципом петлі» («looping»), що дозволяє керувати увагою судді і здійснювати контроль за свідком.

«Принцип петлі» полягає в умисному багатократному згадуванні кон­кретних фактів із питання у питання. Тобто, за допомогою цього прийому питання об’єднуються в одну послідовність і фокусують увагу свідка і суд­ді на суті справи, в першу чергу на особливо важливих фактах. «Принцип петлі» можна використовувати як при прямому, так і перехресному до­питі, оскільки повторювання частини відповіді свідка не є по своїй суті навідним запитанням. «Принцип петлі» полягає в навмисній багаторазовій згадці конкретних фактів, які переходять із одного запитання в наступне.

Припустимо, що адвокату потрібно довести, що свідок бачив не об­винуваченого, а якусь сторонню людину, яка біля продовольчого мага­зину поводилася підозріло. Магазин було пограбовано 21 січня 2000 р. близько 18 год. Реалізований «принцип петлі» буде виглядати так (за матеріалами професора Джуді Поттер):

ЗАПИТАННЯ: Що Ви робили в п’ятницю 21 січня 2000 р. близько 18:00?

ВІДПОВІДЬ: Я їхав додому з роботи.

З: По дорозі з роботи додому о 18 годині — який ви вибрали маршрут?

В: Я їхав по центральній вулиці у напрямку від центру міста до його околиць.

З: Поки Ви їхали по центральній вулиці, Ви робили зупинки?

В: Так.

З: Де Ви зупинялися?

В: Напроти продовольчого магазину.

З: Навіщо Ви там зупинилися?

В: Щоб почистити двірники своєї машини.

З: Скільки було часу, коли Ви зупинилися навпроти продовольчого магазину?

В: Близько 18 годин.

З: Коли Ви зупинилися навпроти того продовольчого магазину близько 18 годин 21 січня — що Ви побачили?

В: Я побачив підлітка в шкіряній куртці, він дивився у вікно.

З: Цей підліток присутній сьогодні в залі суду?

В: Ні.

З: Як довго Ви спостерігали за підлітком у шкіряній куртці, що стояв біля продовольчого магазину?

В: Приблизно 3 або 4 хвилини.

З: Чому Ви дивилися на підлітка 3 або 4 хвилини?

В: Здавалося, що він поводиться підозріло, і я хотів переконатися, що він не буде наближатися до моєї машині.

З: Що було підозрілого в його поведінці?

В: Він вдивлявся у вікно і крутив вхідну ручку.

З: В яке вікно?

В: У вікно того продовольчого магазину.

З: Яку дверну ручку?

В: Ручку того продовольчого магазину.

З: Що робили Ви, коли спостерігали за підлітком, який поводився підозріло навпроти продовольчого магазину?

В: Чистив двірники.

З: Наскільки далеко Ви перебували від підлітка, поки чистили двірники?

В: На відстані приблизно 3 метрів.

З: Наскільки добре був висвітлено місце, де Ви перебували?

В: Всюди горіли вуличні ліхтарі, до того ж над входом в магазин також горіло світло.

3: Наскільки добре Ви розгледіли підозрілого підлітка?

В: Дуже добре.

3: Наскільки добре Ви розгледіли його обличчя?

В: Дуже добре.

3: Опишіть, як він виглядав.

В: У нього було світле волосся, окуляри і світла борідка.

3: Як довго Ви дивилися на його обличчя?

В: Близько двох або трьох хвилин.

3: Що Ви стали робити після того, як закінчили чистити двірники?

В: Сів у машину і поїхав.

3: Коли Ви в останній раз подивилися на білявого підлітка з бо­рідкою, того, який, на Вашу думку, підозріло поводився навпроти продовольчого магазину, чим він був зайнятий?

В : Все ще пильно дивився у вікно і крутив дверну ручку.

3: Скільки було часу (приблизно) в той момент, коли Ви від’їжджали? В: Близько 18:05.

У цьому допиті неодноразово стверджувалося, що підліток, який зовсім не схожий на підзахисного, поводився підозріло навпроти про­довольчого магазину о 18:00 23 січня 2000 року. Таким чином, викорис­тання «принципу петлі» допомагає не тільки орієнтувати свідка в тому, що він повинен та/або/не повинен говорити про час і місце події, але і пов’язує запитання в певну послідовність. У такий спосіб фокусується і увага судді на найважливіших деталях показань свідків.

Використання запитань про час не дає свідкові можливості оповідати довгу і нудну історію про те, що не стосується справи. Такі слова як: по-перше, останній, наступний, відразу після, безпосередньо напередодні, якраз до, в той самий момент, вказують на часові рамки і нагадують свідкові і суду, про яку саме подію і який саме момент свідок повинен давати показання. Повернемося до сценарію з продовольчим магазином, де адвокат міг би застосувати запитання про час і хронологію подій:

3: Як тільки ви вийшли з роботи, що Ви стали робити?

В: Я пішов до своєї машини.

3: Безпосередньо після того, як Ви підійшли до машини, що Ви стали робити?

В: Поїхав у напрямку додому.

3: Коли Ви їхали додому, який шлях Ви обрали?

В: Я їхав по Центральній вулиці.

3: Як тільки Ваша машина перетнула вулицю, що виявилося праворуч?

В: Продовольчий магазин.

3: Коли Ви наблизилися до продовольчого магазину, що Ви зробили?

В: Я зупинив машину й вийшов, щоб почистити двірники.

3: Після того, як Ви закінчили чистити двірники, який наступний крок Ви зробили?

В: Я сів у машину і завів мотор.

Іноді доводиться закликати свідка концентруватися безпосередньо на суті його свідчень. Цей прийом називається «Посилання на тему/ предмет розмови» («HEAD OTING»). Спосіб досить простий і полягає у словах адвоката, адресованих свідкові: «А зараз я хочу запитати Вас про...», «А тепер хочу звернути Вашу увагу на...». Такі запитання дуже ефективно зводять усі показання свідків до однієї певної теми, за допо­могою згадки теми як такої. У цьому випадку і свідок, і суддя будуть максимально сконцентровані на заданому предметі.

У першій частині прямого допиту буває корисним представити свідка. Коли адвокат ставить такі запитання, він отримує можливість рекомен­дувати свідка як людину, як особистість і тим самим підвищити до нього довіру, або ж навпаки. Свідкові потрібно поставити певну кількість за­питань особистого характеру.

Таке опитування проводиться на самому початку прямого допиту, щоб суддя вирішив для себе, що являє собою дана людина. Зазвичай такі питання стосуються місця проживання, освіти, трудової зайнятості і трохи сімейного укладу. Ці запитання також покликані з самого початку заспокоїти свідка щодо дачі показань.

Судді в Україні неохоче вислуховують такі запитання і можуть запро­понувати адвокату перейти безпосередньо до суті справи. Однак з боку судді такі дії є надмірним втручанням у порядок проведення процесу. Розкриття особистості свідка — важлива частина допиту, яка реально показує, наскільки можна довіряти такому свідку, наскільки він здатний сприйняти те, про що дає показання.

При прямому допиті доцільно демонструвати наглядні матеріали (фо­тографії, добірки документів, відеоплівки, презентації тощо). В Україні ці питання можуть наштовхнутися на традиційний спротив судді (мовляв, ці матеріали ми ще будемо вивчати). Але при огляді і вивченні матеріалів цього свідка може в судовому засіданні і не бути. Тому адвокат повинен продумати відповідні клопотання та наполягати на своєму.

Повторний прямий допит дає адвокату шанс реабілітувати свого свідка після проведеного перехресного допиту. Однак, потрібно пам’ятати, що після повторного прямого допиту може послідувати повторний перехресний допит.