Висновок до розділу 3.7

Теорія обмежень прав в’язнів є новою для України. Напрацюван- ня радянських теоретиків у цій сфері, які використовуються й сьогодні, є далекими від прогресивних ідей стандарту пропорційності.

Звичайно, чинні норми не могли не регулювати (хоча б опосередко­вано) питання, які стосуються обмежень. Однак вони не закріпили лімі- тативних клаузул у загальноприйнятому за кордоном розумінні. У цьому контексті наші напрацювання у сфері законодавства дають можливість щонайменше започаткувати в наукових колах дискусію з такої важливої теми, як обмеження прав. Крім того, є підстави сподіватись, що ці ініціа­тиви стануть початком для належного розвитку стандарту обмежень прав у майбутньому пенітенціарного законодавства.

Наше залучення до процесу розробки законодавства, особливо з пи­тань обмежень прав, надало можливість отримати кілька уроків.

Необізнаність щодо міжнародних стандартів обмежень прав в’язнів та практик їх застосування призвела до критики ідей закріплення лімі- тативних клаузул та відповідних процесуальних гарантій не тільки орга­нами державної влади, а й окремими експертами з наукових кіл. У такій ситуації в нагоді ставали посилання на конкретні стандарти, хоча й цьо­го часто було недостатньо. Головне занепокоєння викликала безпечність нових, ліберальніших підходів. З цього приводу єдиними підходящими аргументами виявились приклади досвіду інших держав, у яких є певна практика, що свідчить про безпечність того чи іншого підходу, а також вітчизняний досвід, який хоч якось свідчив про безпечність скасування (зменшення) певних обмежень.

Важливим спостереженням було й те, що сама ідея гуманізації майже не ставилася під питання. Принциповим було якраз питання щодо безпе­ки нових ліберальніших обмежень з емпіричної точки зору, а також щодо практичної можливості пенітенціарної адміністрації справлятися із дво­ма головними обов’язками — забезпеченням прав та гарантування безпе­ки і порядку в установі.

Тому український приклад дозволяє стверджувати, що належне ем­піричне обґрунтування є принципово важливим інструментом у питанні встановлення оптимального балансу між безпекою та порядком. Як вка­зувалось раніше, певним замінником такого емпіричного обґрунтування може стати власний досвід та досвід інших країн.