Висновок до розділу 3.5

Важливою рисою бельгійського стандарту обмежень прав є його де­тальне закріплення в спеціальному законі, який ще називають законом Дюпона (на честь його головного розробника). Закон розроблявся пере­важно науковцями, а тому багато в чому відобразив стандарти обмежень у відповідності до стандартів ЄСПЛ, КЗК та ЄВП.

Бельгійський стандарт включає в себе загальний принцип, який передбачає, що обмеження мають бути встановлені законом, «випли­вати із кримінального засудження чи заходу позбавлення волі» та бути невід’ємними від позбавлення волі. Він також містить спеціальні нор­ми щодо обмежень окремих прав. Загальний принцип щодо обмежень викликав дискусії серед бельгійських фахівців через проблематичність встановлення двох джерел обмежень: правового характеру (криміналь­не засудження) та фактичного характеру (невід’ємність від позбавлення волі). Дискусії викликало розуміння невід’ємності обмежень від позбав­лення волі. Наприклад, складно зрозуміти, чому право на соціальне за­безпечення не є сумісним з позбавленням волі.

Унікальність закону Дюпона також полягає в безпосередній вказівці на принцип пропорційності обмежень прав. Не дивно, що Закон приді­ляє велику увагу індивідуалізації обмежень прав. Індивідуалізація мо­же проявлятися, наприклад, у врахуванні попередньої поведінки в’язня, його особи чи навіть персональних «протипоказань».

Однак переважно оцінка обмежень має проводитися з погляду їх не­обхідності для безпеки та порядку. Закон визначає різні ступені цієї необ­хідності, яка може бути «необхідною», «абсолютно необхідною» чи поля­гати в «серйозній загрозі (безпеці та порядку)» та ін. Безпека та порядок можуть детермінувати обмеження й іншим чином. Приміром, реалізація прав має «бути сумісною» із ними, як це у випадку з облаштуванням ка­мери чи вибору одягу. У такому разі безпека та порядок не зазначаються як цілі обмежень безпосередньо, однак очевидно, що вони опосередкова­но визначають такі цілі.

Бельгійський приклад демонструє, що навіть за умови максимально­го врахування стандартів пропорційності Ради Європи щодо обмежень прав, безпека та порядок природно залишаються визначальними чин­никами для встановлення обґрунтованості обмежень. У свою чергу, для зниження дискреції пенітенціарної адміністрації, яка породжується без­умовним застосуванням цих категорій, закріплюється вимога мотивації рішень щодо застосування обмежень.

Бельгійський Пенітенціарний закон вмістив низку розпорошених норм, які визначають різні практичні вимоги застосування обмежень. Така розпорошеність не сприяє одноманітності вимог щодо обмежень, що навряд чи сприятиме кращому розумінню та втіленню стандарту об­межень. Неодноманітне закріплення цілей та підстав обмежень, невизна­ченість загальної лімітативної клаузули — ці недоліки притаманні Бель­гії, як і іншим країнам.

3.6.