Висновок до розділу 2.1
Загальна декларація прав людини закріпила в собі загальну ліміта- тивну клаузулу щодо обмежень прав. На відміну від неї Міжнародний пакт про громадянські і політичні права містить специфічні ліміта- тивні клаузули щодо окремих прав.
Жоден із цих документів не визначає специфіки щодо обмежень прав в’язнів. Разом з тим Комітет ООН з прав людини закріпив дещо специфічне бачення щодо обмежень прав. На його думку, засуджені є суб’єктами лише тих обмежень, які неминучі в закритому середовищі. Отже, якщо обмеження не є «неминучим», то воно не є обґрунтованим. Ідея «неминучості», яка критикувалась нами в попередній частині, таким чином зводиться в ранг міжнародного стандарту.Вимоги до обмежень прав Декларації та Пакту з точки зору в’язничного контексту здобули більш конкретного виразу в так званому м’якому праві (soft law). Наприклад, у розділі аналізуються обидві версії Мінімальних стандартних правил поводження з ув’язненими, прийнятих у 1957 та у 2015 році. Хоча вони дуже схожі в частині щодо обмежень прав, проте містять деякі відмінності.
Обидва документи містять здебільшого норми, що встановлюють певні мінімальні стандарти, а отже, визначають максимальні межі можливого застосування обмежень. Окрім опосередкованих вимог до обмежень, обидві версії Правил містять стандарти, які наголошують на тому, що обмеження мають бути мінімальними та повинні бути спрямовані до певної обґрунтованої мети (як-то забезпечення порядку чи безпеки). Правила закріплюють вимогу зведення до мінімуму різниці між умовами життя на волі та в ув’язненні, тим самим додатково підкреслюючи принцип мінімальності обмежень як складову нормалізації.
Правила Мандели, на відміну від попередньої версії МСП, закріпили сумнівний з точки зору захисту прав людини принцип невід’ємних в ув’язненні обмежень. Разом з тим не вносячи загалом значних змін у норми, які містились у попередній версії і стосувались обмежень прав, Правила Мандели зробили додатковий акцент на пропорційності (мінімальності) обмежень.
Базові принципи поводження з в’язнями є одним із перших документів ООН, який так само закріпив проблемний принцип недопустимості обмежень прав в’язнів, які не є «явно обумовлені фактом ув’язнення». Фахівці ООН підтверджують такий підхід, наголошуючи на тому, що особа втрачає лише свободу пересування, інші ж обмеження є похідними.
Звід захисту всіх осіб, що піддаються затриманню або ув’язненню в будь-якій формі, на відміну від інших стандартів ООН, закріплює таку вимогу до обмежень, як розумність. Документ також додатково наголошує на тому, що обмеження мають бути передбачені у законі або підзаконних актах, що відповідають закону. Незвичним є допущення встановлення обмежень на рівні підзаконних актів.
Таким чином окрему увагу обмеженням прав в’язнів приділяють тільки ті стандарти ООН, які відносяться до м’якого права та мають рекомендаційний характер. Вони, зі свого боку, не містять систематизованих рекомендацій щодо обмежень. У кожному з них можна знайти щось специфічне в підході до обмежень, однак вони групуються навколо кількох ключових принципів: мають застосовуватись тільки ті обмеження, які є неминучими в ізоляції, обмеження мають бути пропорційні та передбачені нормативними актами.
2.2.
Еще по теме Висновок до розділу 2.1:
- Висновок до розділу 1.3
- Висновок до розділу 1.1
- Висновок до розділу 1.2
- Висновок до розділу 1.5
- Висновок до розділу 3.1
- Висновок до розділу 3.2
- Висновок до розділу 3.3
- Висновок до розділу 3.4
- Висновок до розділу 3.5
- Висновок до розділу 3.6
- Висновок до розділу 3.7
- ВИСНОВОК щодо законодавчого забезпечення дострокових виборів в Україні
- Стаття 515. Експертиза та висновок експерта
- Висновок