Висновок до розділу 2.1

Загальна декларація прав людини закріпила в собі загальну ліміта- тивну клаузулу щодо обмежень прав. На відміну від неї Міжнародний пакт про громадянські і політичні права містить специфічні ліміта- тивні клаузули щодо окремих прав.

Вимоги до обмежень прав Декларації та Пакту з точки зору в’язничного контексту здобули більш конкретного виразу в так званому м’якому праві (soft law). Наприклад, у розділі аналізуються обидві версії Мінімаль­них стандартних правил поводження з ув’язненими, прийнятих у 1957 та у 2015 році. Хоча вони дуже схожі в частині щодо обмежень прав, проте містять деякі відмінності.

Обидва документи містять здебільшого норми, що встановлюють певні мінімальні стандарти, а отже, визначають максимальні межі мож­ливого застосування обмежень. Окрім опосередкованих вимог до обме­жень, обидві версії Правил містять стандарти, які наголошують на тому, що обмеження мають бути мінімальними та повинні бути спрямовані до певної обґрунтованої мети (як-то забезпечення порядку чи безпеки). Правила закріплюють вимогу зведення до мінімуму різниці між умовами життя на волі та в ув’язненні, тим самим додатково підкреслюючи при­нцип мінімальності обмежень як складову нормалізації.

Правила Мандели, на відміну від попередньої версії МСП, закріпи­ли сумнівний з точки зору захисту прав людини принцип невід’ємних в ув’язненні обмежень. Разом з тим не вносячи загалом значних змін у норми, які містились у попередній версії і стосувались обмежень прав, Правила Мандели зробили додатковий акцент на пропорційності (міні­мальності) обмежень.

Базові принципи поводження з в’язнями є одним із перших докумен­тів ООН, який так само закріпив проблемний принцип недопустимості обмежень прав в’язнів, які не є «явно обумовлені фактом ув’язнення». Фахівці ООН підтверджують такий підхід, наголошуючи на тому, що осо­ба втрачає лише свободу пересування, інші ж обмеження є похідними.

Звід захисту всіх осіб, що піддаються затриманню або ув’язненню в будь-якій формі, на відміну від інших стандартів ООН, закріплює таку вимогу до обмежень, як розумність. Документ також додатково наголошує на тому, що обмеження мають бути передбачені у законі або підзаконних актах, що відповідають закону. Незвичним є допущення встановлення об­межень на рівні підзаконних актів.

Таким чином окрему увагу обмеженням прав в’язнів приділяють тільки ті стандарти ООН, які відносяться до м’якого права та мають ре­комендаційний характер. Вони, зі свого боку, не містять систематизова­них рекомендацій щодо обмежень. У кожному з них можна знайти щось специфічне в підході до обмежень, однак вони групуються навколо кіль­кох ключових принципів: мають застосовуватись тільки ті обмеження, які є неминучими в ізоляції, обмеження мають бути пропорційні та пе­редбачені нормативними актами.

2.2.