Висновок до розділу 3.4

Канадський стандарт обмежень прав є унікальним у порівнянні з ін­шими країнами, які аналізуються нами. Ця унікальність полягає у двох аспектах:

1) стандарт обмеження права в ній закріплений у законі, він включає суттєві процедурні гарантії та має не декларативний, а практич­ний характер — він справді застосовується на практиці;

2) практика опирається на стандарт обмеження, який сприймається як конкретна вимога.

Як наслідок тривалого експертного опрацювання, Закон відобразив низку стандартів щодо обмежень прав, рівень прогресивності яких не від­стає від сьогодення. Ключовими складовими цього стандарту стали про­цесуальні гарантії від застосування необгрунтованих прав, а також вимо­га мінімальності, яка була закріплена наряду із пропорційністю. В цьому, на нашу думку, Канада позитивно вирізнилась з-поміж інших країн. За­значимо, що дискусії в канадському суспільстві демонструють важ­ливість окремого виділення вимоги мінімальності наряду з принципом пропорційності, хоча і вважається, що останній включає мінімальність. Тому подальше збереження Канадою вимоги пропорційності та виклю­чення чіткої вимоги мінімальності обмежень із Закону, що було здійснено для полегшення роботи в’язничної системи, було сприйнято правниками та активістами, як крок назад у практичній ролі лімітативної клаузи для захисту прав в’язнів.

Серйозне ставлення канадського суспільства до стандарту обмежень дає можливість спостерігати важливість емпіричних доказів того, чи є об­меження необхідним для досягнення певної мети та чи не є воно надмір­ним для цього. З іншого боку, в таких умовах стає очевидною обмеженість судів у вирішенні ключового питання: чи було обмеження необхідним для безпеки/попередження злочинів чи будь-якої іншої мети, яка ставиться суспільством перед в’язницею.

Таким чином, для вирішення дискусійних питань щодо пропорцій­ності тих чи інших обмежень суди потребують «твердих» доказів, яки­ми можуть бути відповідні емпіричні дані. Особливо актуальним це може бути стосовно справ, коли обмеження є сумнівним з точки зору безпеки суспільства, адже суспільство потребує впевненості в безпеч­ності обмежень.

Канадський приклад також демонструє, що стандарт обмежень прав може застосовуватись не тільки як мірило обґрунтованості індивідуаль­них обмежень прав, а і для оцінки обґрунтованості комплексу обмежень прав — як-то виду покарання, зміни режиму чи екстрадиції. Це під­креслює додаткову роль цього стандарту та перспективи його розвитку у пенітенціарній сфері.