Висновок до розділу 3.3
Починаючи з часів Дж. Бентама, британський підхід до правообме- жень мав на увазі необхідність мінімізації негативних ефектів ув’язнення та мінімізації кримінальної репресії. Суди, тим не менш, почали втручатися у в’язничні справи тільки під впливом розвитку американського руху за права в’язнів у 60-х та 70-х роках.
Разом з тим сучасні правознавці цієї країни здебільшого визнають, що британські підходи до прав в ув’язненні є неналежними. Мінімізація обмежень прав в’язнів неоднозначно сприймається як державною владою, так і суспільством.
Найвідоміший стандарт, який використовується судами цієї країни, був викладений у рішенні Реймонд проти Хані. У ньому суд встановив, що засуджені зберігають усі громадянські права, що не були явно або з необхідністю відібрані фактом ув’язнення. Норма, що мала явний намір стимулювати прогрес у питанні обмежень прав, натомість критикується за свою нечіткість. Вона стала звичною підставою для винесення судових рішень не на користь в’язнів, адже надавала підстави для значної диск- реції в’язничних співробітників. Ідея фактичних обмежень, яка містилася у цьому рішенні, критикувались за їхню нечіткість та непрактичність для гарантування обґрунтованості обмежень.
З часом судова практика почала все частіше звертатися до стандарту пропорційності, що відбулось головним чином під впливом практики ЄСПЛ. Так само відповідних змін зазнало і законодавство.
Британське право також свідчить про певний вплив ідеї необхідності індивідуалізації обмежень прав як підстави їх обґрунтованості. Однак цей підхід має дещо специфічне розуміння, яке ґрунтується не на стандартах ЄСПЛ з цього приводу, а на національній правовій традиції — застосування обмежень як інструмента стимулювання/стримування поведінки засуджених. Засуджені здобувають та втрачають певні права залежно від їхньої поведінки, тоді як зазвичай індивідуалізація в розумінні ЄСПЛ передбачає тільки обмеження існуючих прав, які не потрібно здобувати, як наслідок певної негативної поведінки. Часто обмеження прав існують з самого початку, а індивідуалізація полягає в їх скасуванні на підставі доброї поведінки. Учені, які досліджували цю систему, що називається системою заохочень та привілеїв, дійшли негативних висновків щодо її використання.