Висновок до розділу 3.2

Американські суди відіграли провідну роль у формуванні стандарту обмежень прав в’язнів та тюремної реформи загалом. Саме ці суди чи не найпершими у світі сформулювали відомий стандарт, що «в’язні зберіга­ють усі права звичайного громадянина, за винятком...»^[1220] Це відбулося, незважаючи на використання протягом тривалого часу (з ХІХ ст.

Стандарти обмежень переважно формувалися у світлі позовів в’язнів про порушення Конституції США. Поширення конституційного захисту на права осіб, позбавлених волі, можна вважати ключовою подією, яка да­ла поштовх розвитку цих стандартів. Судовий захист почав використову­ватися настільки активно, що окремі посадовці порівнювали в’язниці із юридичними фірмами.

Два стандарти обмежень стали головними для пенітенціарної сфе­ри — тест Мартінеза і тест Тюрнера (як відомо, назви походять від імен учасників судового процесу).

Хоча обидва тести були засновані на доктрині пропорційності, вони суттєво відрізнялися. Більш старий тест Мартінеза був дуже вимогли­вий, адже вимагав, щоб в’язнична адміністрація доводила необхідність конкретного обмеження та неможливість вжити менш обмежувальних заходів для досягнення тих самих цілей. Тест Тюрнера був покликаний полегшити роботу в’язничних співробітників; по суті у відповідності до нього достатньо довести, що обмеження було пов’язано із обґрунтова­ною метою (якою, як правило, є безпека)^[1221], а необхідність пропорцій­ності нівелювалася. його тлумачення було викривленим у репресивно­му напрямку, про що свідчать публікації щодо окремих судових рішень, які аналізуються в цьому розділі. Наприклад, регресивним вважають­ся підходи судів до тлумачення вимоги мінімальності обмеження, аж до повного заперечення її необхідності всупереч конкретній вказівці в рішенні Тюрнера.

На додаток до існування різних, іноді прямо протилежних рішень щодо обмежень прав, у США використовується теорія, що судова практи­ка має демонструвати «прихильність» (deference) до позиції пенітенціар­ної адміністрації. «Deference» з боку судів вимагається з огляду на думку, що в’язничні співробітники «краще знають», що є безпечним і обґрун­тованим, а що ні. Верховний Суд при цьому визнає, що Конституція до­зволяє більші обмеження прав людини у в’язницях, ніж вона дозволи­ла б у іншому місці. Необхідність прихильності чи поваги (deference) до пенітенціарної адміністрації рішень перетворилось у окрему потужну доктрину, яка використовується судами. Ця доктрина є особливо небез­печною, адже нівелює значення права в обґрунтуванні обмежень прав, а також порушує принцип розподілу влад та руйнує систему стримувань і противаг.

У справах про обмеження прав в’язнів звичним є застосування тесту Тюрнера. Разом з тим у окремих категоріях справ суди застосо­вують жорсткіший стандарт. Це відбувається, коли справи стосують­ся фундаментальних прав, як-то справи про расову сегрегацію, окремі релігійні права та ін. З іншого боку, іноді застосовується так звана тео­рія «належного ув’язнення», яка в остаточному підсумку грає на користь в’язничної влади.

3.3.