Техніка ведення договірної роботи.

Договір як основний вид правореалізаційних документів.

Договір використовується майже в усіх галузях права і вважається універсальним юридичним документом. Перерахуємо галузі права, де договір знаходить застосування:

1) фінансова Сдоговір інвестиційного кредиту);

2) адміністративна Сдоговори про делегування повноважень державними органами, про співпрацю між міністерствами);

3) цивільна Сдоговір поставки);

4) підприємницька (договір про співпрацю);

5) трудова (трудовий договір);

6) житлова Сдоговір соціального найму житлового приміщення);

7) сімейна (шлюбний договір);

8) земельна Сдоговір сервітуту);

9) пенсійна Сдоговір про виплатудодаткової пенсії);

^за6 Кашанина T.

io) авторська (договір авторського замовлення);

її) патентна (ліцензійний договір на використання винаходу);

12) цивільно-процесуальна (мирова угода);

13) арбітражно-процесуальна (мирова угода);

14) міжнародна (договір про співпрацю і безпеку).

Роль договору в ринковій економіці.

У суспільстві, заснованому на ринковій економіці, договори відіграють головну роль. Можна навіть сказати, що саме договори становлять суть ринкового механізму. Підприємницька діяльність складає серцевину ринкової економіки.

Договори допомагають розпізнавати суспільні потреби та орієнтують господарюючих суб’єктів на виконання соціально корисної діяльності. Забезпечуючи еквівалентний обмін, договори сприяють економічній виправданості та раціональності дій контрагентів, скороченню їх витрат, зберіганню ресурсів всієї суспільної системи. Договори забезпечують прогрес в суспільстві: орієнтуючись на задоволення запитів споживачів, оперативно враховуючи зміни купівельного попиту, умови для конкуренції і досягнення більш високих результатів.

Договори сприяють заощадженню суспільних сил у дуже складній і дорогій сфері законотворчості.

Юридичне значення договору.

Майже всі автори, які досліджували проблеми договору, відзначаючи його значення і роль у механізмі правового регулювання, підкреслювали, що договір є юридичним фактом, який приводить закон в дію. A це дозволяє суб’єктам користуватися правами, вимагати виконання обов’язків, передбачених договором. Така точка зору відображала фактичний стан справ у тоталітарній державі.

Ще римські юристи говорили: «Договір - це закон для двох». Що вони мали на увазі? Чи тільки те, що договори повинні неухильно і обов’язково виконуватися? Здається, в цей вислів вкладено й інший сенс: в процесі укладання договору створюються норми права, але норми індивідуальні, розраховані на конкретних індивідів. У чому полягає нормативна сила договору?

У процесі укладання договору самі учасники розробляють його умови, моделюють власні права та обов’язки. Ha етапі виникнення договірних правовідносин ці моделі перетворюються на суб’єктивні права і юридичні обов’язки. Законом встановлено загальну нормативну модель прав і обов’язків, яка за наявності відповідних юридичних фактів перетворюється на права і обов’язки конкретних суб’єктів.

Ha підставі договору учасники договірних зв’язків набувають стану зобов’язуючого і зобов’язаного. Таке ставлення складається незалежно

від чиєїсь оцінки. Це свідчить про те, що договір є засобом нормативної регламентації.

Поняття і зміст договору.

, Можна запропонувати таке загальне визначення договору.

Договір - це угода двох або декількох осіб, яка дозволяє встановлювати, змінювати або припиняти їх взаємні права та обов’язки^[184].

Серцевиною будь-якого договору є угода. Можна використовувати й інші терміни, як це робитьА. Черданцев: «узгодження волевиявлення», «взаємна згода», «однодумність», «спільність точок зору або думок про що-небудь».

Договори можуть бути найрізноманітнішими, оскільки дуже різноманітні потреби та інтереси людей, які їх укладають. Сторони абсолютно вільно можуть включати в договір будь-які умови, які не суперечать закону.

Зміст договору становить сукупність умов, які варажають узгоджене волевиявлення сторін, що визначає їх взаємні права та обов’язки. Серед умов, що виробляються договірними сторонами, прийнято розрізняти істотні (основні, обов’язкові) та прості (додаткові). Істотними (основними) визнаються умови, без котрихдоговір не вважається укладеним і не породжує правих відносин. Прості (додаткові) умови не впливають на сам факт існування договору. Так, на думку M. Брагінського і В. Вітрянського, всі умови договору є суттєвими і немає підстав ділити умови на групи^[185].

I все ж, зазначена класифікація умов договору, яка пов’язана з різним обсягом прав і обов’язків, прийнятих сторонами при його укладанні, може на практиці принести певну користь. Справа в тому, що виділення істотних умов в змісті договору має на меті встановити коло необхідних питань, з моменту узгодження яких сторонами договір вважається укладеним. B іншому випадку процес формування договірних норм буде тривалим, якщо не безкінечним, оскільки всеі завжди передбачити неможливо. Присутність в договорі хоча б однієї з істотних умов говорить про те, що він не може бути визнаний укладеним, оскільки не було досягнено взаємоузгодження волевиявлення сторін.

Використання та розширення договірного регулювання в цілому оцінюється як позитивне явище: дозволяє врахувати всі місцеві умови, особливості кожного конкретного випадку, інтереси договірних сторін. Завдяки договорам, правовідносини, які виникають, стають адекватними самій природі регульованих суспільних відносин, що, безсумнівно, сприяє високій ефективності впливу права на суспільне життя.

Договори - явище планетарне. Вони використовуються у всіх країнах, опосередковуючи економічне життя людей. Ось чому в XX ст. вже робилися спроби їх уніфікувати. Орієнтиром служили договірні відносини, що існують в розвинутих країнах і між ними. У1994 p. були введені два зводи контрактного права:

1) принципи міжнародних комерційних контрактів;

2) принципи європейського контрактного права.

Це свого роду кодекси контрактного права. Здійснено суттєвий крок в напрямку глобалізації юридичного мислення. З’явилася ще одна галузь міжнародного приватного права - право міжнародних контрактів.

Яка природа цих кодексів? Вчені характеризують їх по-різному: принципи міжнародного права, «м’яке право», кодифікація звичаїв ділового обороту, типові контракти і, нарешті, субправо або транснаціональне право.

Важливо підкреслити інше. Створення основ міжнародного правового регулювання в сфері договірних відносин робить аксіоматичною необхідність наведення порядку в договірній справі кожної організації. I тут може допомогти юридична техніка.

Типова структура договору.

Без укладання договорів не може обійтися жоден суб’єкт права. Причина цього полягає у тому, що в нашому складному світі праця стала дуже спеціалізованою, внаслідок цього для задоволення своїх потреб виникає необхідність в обміні. Договори і є юридичною формою такого обміну між людьми. Чим більша організація, тим більший обсяг договірної роботи їй доводиться вести.

Як раціоналізувати, поліпшити якість договірної роботи і зробити її більш продуктивною?

Тут можуть бути застосовані різні способи:

1) використання варіантів зразків договорів, які в більшій кількості містяться в опублікованих збірниках. Цілком можливо, що в організації виникне необхідність в укладанні договорів, що не мають аналогів;

2) коригування відповідно до специфіки корпорації зразкових видів договорів, також опублікованих у безлічі видань;

3) розробка за всіма правилами юридичної техніки типової структури договору. Це більш надійний спосіб.

Загальна схема будь-якого договору виглядає так:

і) вступна частина, де містяться назва договору, місце і дата його укладання;

2) преамбула, в якій називаються сторони, позначається їх місце 393 в договірному зобов’язанні, а також вказуються особи, уповноважені підписати договір;

3) основна частина;

4) заключна частина (реквізити, адреса та підписи сторін}¹²⁹.

Звичайно, найбільш змістовною є основна частина договору, і їй завжди

приділяється велика увага. Перелік питань, які, як правило, знаходять у ній відображення:

1) предмет договору. Він повинен бути названий чітко і конкретно. Коли договір укладається щодо матеріальних об’єктів та необхідна їх ідентифікація, до договору додається особливий документ (проект - для будівництва, специфікація - для поставки, технічне завдання - для науково-дослідних робіт);

2) права та обов’язки сторін. Тутдіє принцип: чим повніше описуються права та обов’язки сторін, тим краще. Максималістське дотримання цього принципу, часом, створює труднощі в засвоєнні змісту договору і користування ним. Багатосторінковий фоліант, яким може постати договір перед очима користувачів, здатний навіяти жах. Ось чому сторони часто прагнуть спростити договір, зробити його компактним, вказуючи в ньому лише на обов’язки сторін. У принципі в цьому нічого немає поганого, якщо мати на увазі, що права та обов’язки сторін взаємопов’язані;

3) ціна.

4) термін виконання, який позначається конкретною датою або хронологічними рамками;

5) специфічні умови для певного виду договору (для поставки - умови про упакування, відвантаження, про транспортування, для підрядного договору - умова про порядок здачі-приймання виконаних робіт);

6) особливі або додаткові умови (наприклад, про конфіденційність);

Z) форма оплати (безготівкова або розрахунок готівкою, терміни

здійснення платежів);

8) відповідальність. Досить часто в договорі на цей рахунок нічого не говориться - чи то сторони сподіваються на хороший результат подій, оскільки відчуваютьдо контрагентадовіру, чи «пускають все насамоплив», чи просто забувають про розподіл відповідальності. Звичайно, сграхівкою у даному випадку може бути Цивільний кодексУкраїни, але це стосується не усіх видів договорів. Як показує практика, в більшості випадків вказівки на міри відповідальності (неустойка у вигляді штрафу або пені, відшкодування збитків) виявляються аж ніяк не зайвими.

Неустойка є одним із найпоширеніших і найуживаніших способів забезпечення виконання зобов’язань. Відповідно до ст. 549 ЦК неустойка

³⁸⁹ Кашанина T. В. Юридическая техника. - C. 410^H1.

394 (штраф, пеня) - це певна грошова сума, визначена законом або договором, яку боржник зобов’язаний сплатити кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання, зокрема у випадку прострочення виконання зобов’язання.

Нормами Цивільного кодексу також визнається, що неустойкою може бути не тільки грошова сума, а й інша майнова цінність. Це твердження означає, що і завдаток (як спосіб забезпечення виконання зобов’язань), і неустойка можуть стосуватися будь-якого роду речей. Відносини, які виникають у такому випадку, не відрізняються від відносин, які мають грошовий характер^[186].

Майнова відповідальність виконує в основномукомпенсаційнуфункцію і не може бути підставою для збагачення. Ось чому політ фантазії сторін щодо встановлення вдоговорі великих санкцій може бути «заземлений» судом, якщо цей договір стане предметом його розгляду в суді.

Форс-мажорні обставини або непереборна сила. Часом сторони настільки детально обговорюють це питання, перераховуючи різні обставини, що створюється враження, ніби дехто з них потай розраховує на поганий результат договірних відносин. Тут досить дати загальне визначення непереборної сили як обставини, що сторони не могли передбачити або запобігти. Набагато продуктивнішим в цій частині договору буде передбачити дії сторін у разі непереборної сили, щоб знизитиїї несприятливі наслідки, наприклад, негайно повідомити про це контрагента.

Час дії договору. Тут визначається момент початку та припинення дії договору, порядок внесення до нього змін і доповнень.

He слід прагнути, щоб договір був коротким ty подальшому це може спричинити непотрібні суперечки). Але й перетворювати договір у багатосторінковий фоліант теж ні до чого. Інколи в договорі зустрічаються пустопорожні фрази типу «з питань, не передбачених договором, сторони керуються чинним законодавством».

Складання будь-якого договору - це і наука, і досвід, і мистецтво. Бажано, щоб працівники організації, які займаються договірною роботою (часто вони не мають юридичних знань), не «винаходили велосипед», а ознайомилися з даними юридичної науки і накопиченим досвідом із складання договорів. Якщо ж в організації працюють талановиті співробітники, то вони неодмінно внесуть в цю справу і свою лепту.

Договори укладають не тільки юридичні, а й фізичні особи. Ці договори набагато простіші за змістом. Це пояснюється не тільки тим, що договори, в яких беруть участь фізичні особи, опосередковані менш складними правовідносинами, а й тим, що громадяни не мають навичок у їх складанні. Часом простота у складанні ними договорів обертається конфліктними і судовими спорами.

Процес використання корпораціями господарських договорів протікає послідовно, типово для управлінської діяльності, охоплюючи два цикли:

1) укладання договорів (підготовка, оформлення, узгодження умов з контрагентами);

2) виконання договорів (оперативні заходи, облік, контроль ходу і результатів виконання договірнихзобов’язань).

Ці два цикли договірної діяльності є самостійними і розмежованими в часі. Тому одні вчені термін «договірна робота» застосовують для позначення тільки системи дій з укладання договорів. Заходи щодо забезпечення виконання договорів вони виводять за рамки договірної роботи та відносять \'ix до інших за назвою видів правової роботи підприємства.

I все ж не можна не помітити, що ці дві стадії єдині за своєю спрямованістю, характером і змістом вирішуваних питань. Ha підставі цього інші вчені вважають, що договірну роботу треба розуміти комплексно: вона складається як із укладання договорів, так і з їх виконання. Такий підхід не дозволяє роз’єднати взаємообумовлені дії, спрямовані на використання підприємствами договірної форми ведення справ. Крім того, вузьке розуміння договірної роботи не сприймається і практикою.

Договірна робота - це правова діяльність корпорацій, спрямована на регулювання взаємовідносин з контрагентами за допомогою договорів^[187].

Суб’єктами договірної роботи є різні організації, господарські зв’язки яких підлягають договірному оформленню. Суб’єктів договірної роботи характеризує здатність від свого імені вчиняти дії, що мають юридичне значення для формування та виконання договірних зобов’язань.

Договірна робота є різновидом правової діяльності, оскільки вона здійснюється на основі норм права (законодавчих і корпоративних). Тому залучення до ведення договірної роботи юристів, у принципі, повинно бути обов’язковим.

У залежності від завдань, які стоять перед організацією як учасником різноманітних господарських зв’язків, слід разрізняти договірну роботу:

1) з реалізації результатів власного виробництва (договірна робота щодо замовлення споживача);

2) забезпечення власних потреб у роботах, продукції, послугах.

Якщо підприємство виконує один вид діяльності та реалізує його

результати, то його можна назвати однопрофільним. За профілем підприємства можуть бути поділені на такі групи:

- промислові;

- сільськогосподарські;

- будівельні;

- транспортні;

- торгові;

- інші.

Види договірної роботи диктують і зміст відповідних корпоративних актів. Одні з них можуть регулювати взаємовідносини працівників корпорації з постачальниками і підрядчиками, а інші - питання реалізації власної продукції (послуг, робіт). Названі критерії широко використовуються при визначенні в корпоративних актах напрямків роботи юристів, їх спеціалізації на підприємстві, розподіл зобов’язань між працівниками юридичного відділу. Bce це також знаходить відображення в їх посадових інструкціях.

Ведення договірної роботи в організації регламентується її корпоративними актами, які мають різні назви:

1) про ведення договірної роботи на підприємстві;

2) інструкція про порядок ведення договірної роботи;

3) інструкція про порядок розробки та укладання договорів;

4) положення про порядок укладання і виконання договорів;

5) положення про порядок пред’явлення претензій та позовів за невиконання зобов’язань;

6) положення про ведення претензійної роботи на підприємстві;

7) інші.

Як бачимо, акти, що регулюють договірну роботу, можуть мати як комплексний характер, так і відображати лише одну її сторону, стадію, вид.

У регулюванні договірної роботи є межа, за якою її нормування втрачає сенс. Нормативна регламентація всіх деталей договірної роботи часто не спрацьовує. У заздалегідь встановлених правилах важко врахувати всі особливості конкретної ситуації. Тому детальна інструкція, положення не застосовуються тими, кому вони адресовані. «Мертві правила», що містяться в значному числі корпоративних актів, завдячують своїм походженням недооцінці ролі правових знань працівниками, відповідальними за ведення договірної роботи, їх кваліфікації, досвіду роботи в цій сфері.

Корпоративні акти, що регулюють ведення договірної роботи, мають спеціальний характер, тому вони, на відміну від корпоративних актів, що регулюють управління корпорацією, затверджуються керівником підприємства, а не загальними зборами або радою директорів. У той же час корпоративні акти про ведення договірної роботи відносяться до розряду дуже важливих.

Договори - це документи, від яких може залежати доля підприємства в цілому, а не тільки якогось структурного підрозділу.

Загальним питанням присвячені корпоративні норми, які визначають:

1) основні завдання та напрямки договірної роботи;

2) перелік підрозділів, відповідальних за її ведення;

3) основні функції цих підрозділів;

4) перелік посадових осіб підприємства, наділених правом підписання договорів та договірних документів;

5) порядок здійснення методичного керівництва договірною роботою з боку юридичної служби підприємства;

6) порядок підготовки, затвердження та впровадження зразків договірної документації.

Корпоративні норми можуть встановлюватися стосовно окремих ділянок договірної роботи на підприємстві. Ha практиці підприємства передбачають спеціальні правила організації укладання та виконання договорів, спрямованих: на виконання замовлень споживачів, забезпечення своїх потреб.

Серед цих спеціальних актів можуть бути виділені загальні для даної ділянки договірної роботи положення:

- функції підрозділу (відповідального за ведення договірної роботи на відповідній ділянці);

- порядок підготовки договірної кампанії;

- схема взаємин підрозділу, відповідального за ведення договірної роботи з іншими структурними підрозділами, які беруть участь у процесі укладання і виконання договорів.

Порядок укладання та виконання договорів може диференціюватися в корпоративних актах за стадіями договірної роботи. Прийнято окремо визначити порядок оформлення договірних відносин та здійснення контролю за виконанням договорів.

Дії, що складають зміст договірної роботи, групуються за стадіями, на кожній з яких працівниками корпорації вирішуються питання формування і виконання договірних зобов’язань.

Перелік питань, які необхідно вирішити в процесі укладання та виконання договорів, специфічний для кожної організації і різних господарських зв’язків. Разом з тим основні види та напрямки договірної роботи зазвичай включають наступні стадії.

Підготовка до укладання договорів.

Порядок і строки укладання договорів обумовлені порядком і термінами планування корпораціями своєї виробничо-господарської діяльності. У зміст підготовчої стадії договірної роботи входять:

1) переддоговірні контактизмайбутніми контрагентами;

2) розроблення суттєвих умов;

3) підготовка бланків договірної документації;

4) складання планів проведення договірної кампанії^[188].

Перші два пункти підготовчої стадії реалізуються, як правило, шляхом переговорів з контрагентами. Саме переговори визначають суть договірних відносин. Сам процес переговорів - справа психологічно дуже важка. Ось чому в західних компаніях не тільки для полегшення праці осіб, які ведуть переговори, а й перш за все для досягнення потрібного ефекту від переговорів складається спеціальна внутрішня інструкція (корпоративний акт), своєрідний перелік «цінних вказівок» для ведення переговорів. Зокрема, в ній співробітникам рекомендується вести переговори:

1) цілеспрямовано;

2) сухо;

3) динамічно;

4) гнучко («ні» змінити на «так, але...»).

У ході переговорів можна запрошувати партнерів на обід або вечерю (додому - тільки при тісних контактах і за наявності симпатії). Якщо працівник сам приймає запрошення прийти на вечерю, він повинен придбати квіти, сувенір для господині дому.

Оцінка підстав укладання договорів.

Головне питання, яке має вирішити підприємство - укладати чи не укладати договір. Оцінка базується переважно на аналізі виробничої і комерційної ситуації, в якій перебуває організація. Право підприємства вибирати контрагентів за договором на основі власного розсуду не можна абсолютизувати. Якщо приймається рішення про відмову від укладання договору при наявності попереднього договору або договору про наміри, в організації виникає обов’язок аргументувати свою відмову, причому зробити це потрібно до того, як передбачуваний контрагент здійснить певні дії, пов’язані з матеріальними витратами.

Оформлення договірних відносин.

Укладання договорів може включати такі етапи:

1) робота над проектами договорів;

2) врегулювання розбіжностей;

3) конкретизація змісту укладених договорів;

4) зміна або розірвання договорів.

Проекти договорів, як правило, розробляються службою, відповідальною за ведення договірної роботи. Результати фіксуються в документах, виконаних у вигляді проекту договору, протоколу розбіжностей або іншої договірної документації. Ці документи підлягають всебічному розгляду службами, які відповідають за ділянки роботи, пов’язані з технічним, виробничим, матеріальним, фінансовим і правовим забезпеченням виконання договорів. Традиційна форма перевірки відповідності проектів договірної документації інтересам підприємства - візування.

Наприклад, разом із заявою про укладання договору оренди особи, які бажають укласти договір оренди майна підприємств, мають обов’язок направити орендодавцю проект договору, а також інші документи згідно з переліком, визначеним Фондом державного майна України.

Розроблені проекти договірних документів підлягають розгляду і підписанню керівником або іншими посадовими особами, уповноваженими на укладання договору від імені підприємства.

Інформація продоговір (воля сторін) може фіксуватися традиційними способами (мовні правила, спеціальні терміни, таблиці для формулювання окремих договірних умов), а також в електронному вигляді.

Формадоговору повинна відповідати ст. 205-208 ЦКУкраїни та спеціальним положенням законів. He порушуючи вимог законів, сторони можуть вибирати форму договору. Вибір форми договору полягає в досягненні сторонами домовленості про письмову форму з нотаріальним посвідченням договору, якщо закон вимагає надання договору письмової форми^[189].

Відповідно до ч. і ст. 207 ЦКдоговір може укладатись в письмовій формі шляхом підписання сторонами одного документа, декількох документів, шляхом обміну листами, телеграмами, обміну повідомленнями за допомогою телетайпного, електронного та іншого зв’язку.

Ч. і ст. 181 ГК називає спрощеним спосіб укладання господарських договорів шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення, якщо законом не встановлені спеціальні вимоги до форми та порядку укладання певних видів договорів. Зокрема, організаційно-господарські договори не можуть укладатися за спрощеною процедурою (сг. i86 ГК).

Стосовно договорів комерційної концесії встановлено, що вони є недійсними (нікчемними) у разі порушення вимоги про їх укладання в письмовій формі у вигляді єдиного документа (ч. і ст. 367 ГК).

Складений проект договору передається контрагенту. B багатьох випадках зміст договору викликає заперечення контрагента, і тоді необхідним є застосування процедури вирішення суперечностей. Робота, пов’язана з врегулюванням розбіжностей, багато в чому схожа з роботою над проектом договору: в обох випадках стоїть завдання відшукати варіант, прийнятний для сторін, який буде відповідати їх законним інтересам.

Доведення змісту договорів до виконавців.

Ha практиці поширені такі види інформації про договори:

1) безпосереднє ознайомлення зацікавлених осіб з договірною документацією, що зазвичай засвідчується їх підписом;

2) передача підрозділам виписок з договорів (копій договірних документів);

3) видання спеціально складених документів, що містять систематизовану інформацію про основні умови договорів (опису замовлень, планів поставок тощо).

Порушення порядку доведення договірної інформації до виконавців розглядається як серйозне дисциплінарне порушення, яке тягне застосування заходів відповідальності.

Контроль над виконанням договорів.

Діяльність з контролю над виконанням договорів спрямована на підтримання відповідності роботи підприємства, досягнення кінцевих результатів виробництва, установлених у договорах. Здійснюється вона

шляхом порівняння даних про умови договорів з даними про хід виробництва. Контроль може бути періодичним (за декаду, місяць, квартал), вибірковим, суцільним, постійним. Використання комп’ютерів дозволяє налагодити точний і постійний контроль над процесом виконання договірних зобов’язань.

Оцінка результатів виконання договорів.

Зміст оцінки результатів виконання договорів складають:

1) визначення результатів виконання договорів шляхом порівняння передбачених у договорі показників з фактично здобутими;

2) аналіз результатів виконання з точки зору можливості застосування заходів стимулювання або, можливо, санкцій;

3) розробка заходів, спрямованих на поліпшення виконання договорів, усунення причин їх порушення.

За підсумками оцінки результатів виконання зобов’язаньдо співробітників застосовуються заходи заохочення або негативні санкції, розробляються заходи, спрямовані наусунення недоліків в організації виробництва, підвищення рівня виконавчої дисципліни, висуваютьтся претензії до недобросовісних контрагентів.

21.7.