§ 4. Законодавчі підстави регулювання страхових відносин

Українське суспільство переживає етап переходу до нових форм та методів управління політичними, економічними та соціальними процесами. Проголошений курс на інтеграцію України до європейського і світового співтовариства вимагає, зокрема, гармонізації законодавства України з нормами міжнародного права.

Одним з найважливіших чинників розвитку публічного страху­вання є становлення та розвиток законодавчої бази, яка б відпові­дала змісту та завданням цього сегмента економіки в трансформа­ційний період. Проте, як свідчить практика господарювання, публічне страхування в Україні досі не посіло належне місце в національній економіці, що не в останню чергу обумовлюється нерозвиненістю її нормативно-правової бази. З огляду на це важливим напрямком зміцнення і розвитку в Україні сфери страхо­вої діяльності взагалі і публічного страхування зокрема, є вдоскона­лення законодавства України з питань страхування: виявлення науково-теоретичних та правових підходів до класифікації джерел права у зазначеній сфері, а також внесення пропозицій щодо раціональних змін чинного законодавства, яке регулює відносини в сфері публічного страхування з урахуванням політико-правових документів концептуального характеру.

Зазначимо, що окремі питання з проблематики організаційно- правових аспектів публічного страхування висвітлювались досить повно у вітчизняній економічній та юридичній літературі. Однак ступінь наукової розробленості проблеми нормативно-правового регулювання публічного страхування в Україні все ще залишається доволі низьким, особливо в аспекті досліджень його організаційно- правових засад.

Така ситуація може бути пояснена об’єктивними обставинами, серед яких чи не найголовніша та, що чинному законодавству України стосовно соціального страхування властиві і значні прогалини, і колізії між правовими нормами, причому не досягнуто необхідної узгодженості між нормативними актами законодавства загальної дії та спеціального законодавства¹.

Загалом у системі законодавства, що регулює страхування, можна виокремити три блоки: загальне законодавство про підприємництво, спеціальне законодавство про страхову діяльність та спеціалізоване законодавство, яке охоплює окремі норми права і є частиною законодавства, що регулює зобов’язальні відносини у сфері страхування^{[179] [180] [181]}.

Законодавство про соціальне страхування можна поділити на закони та підзаконні акти, останні класифікуються відповідно до певних видів діяльності у сфері соціального страхування та розподіляються їх на шість груп: 1) підзаконні акти щодо розміру внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування; 2) підзаконні акти щодо порядку регулювання використання страхових коштів відповідних фондів; 3) підзаконні акти щодо порядку реалізації страхових виплат за окремими видами загальнообов’яз­кового державного соціального страхування; 4) підзаконні акти щодо відшкодування витрат, пов’язаних з різними випадками, стосовно окремих випадків загальнообов’язкового державного соціального страхування; 5) підзаконні акти щодо процедури регулювання розміру матеріальної допомоги та її реалізації за окремими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування; 6) підзаконні акти, які регулюють порядок інспекту­вання правових документів, що підтверджують їхню належність до окремих видів загальнообов’язкового державного соціального 3 страхування.

Враховуючи соціально-економічну природу страхування у контексті страхового розвитку нашої держави, пропонуємо виділяти два рівні правового регулювання відносин у сфері публічного страхування - рівень державного регулювання та рівень місцевого регулювання (правові акти управління у сфері соціального страху­вання).

Перший рівень державного регулювання забезпечується насам­перед КУ, а також джерелами фінансового, цивільного і страхового права (з урахуванням внутрішньосистемного поділу за юридичною силою). Їх норми входять до першого блока джерел та встанов­люють основні засади державного регулювання у сфері страхування загалом, правові форми, види, суб’єктний та об’єктний склад правовідносин, порядок здійснення страхової діяльності та інші питання¹. Серед зазначених джерел - Податковий, Цивільний та Господарський кодекси (гл. гл. 67 та 35 відповідно), КЗпП України, щорічний ЗУ про Держбюджет, закони України «Про страхування», «Про охорону праці»^{[182] [183]}, «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»^[184], Ліцензійні умови про­вадження страхової діяльності, Концепція соціального забезпечення населення України, Декрет КМ України «Про стандартизацію і сер- тифікацію»^[185], який визначив, що державні стандарти розробляються для складових елементів народногосподарських об’єктів державного значення (банківсько-фінансова система тощо). Очевидно, що цю вимогу слід також застосовувати до умов тих видів страхування, які мають загальнодержавне значення, отже,й до публічного страху­вання зокрема.

З іншого боку, державне регулювання відносин у сфері публічного страхування здійснюється за допомогою джерел соціаль­ного страхування, які утворюють другий блок джерел, що містить закони та підзаконні акти. До законів належать:

1)         ЗУ «Основи законодавства України про загальнообов’яз­кове державне соціальне страхування», який визначає принципи, загальні правові, фінансові та організаційні засади загально­обов’язкового державного соціального страхування громадян в Україні, розкриває суть загальнообов’язкового державного соціаль­ного страхування, вказує його завдання, визначає право громадян на забезпечення загальнообов’язковим державним соціальним страху­ванням; види загальнообов’язкового державного соціального страхування; суб’єкти та об’єкти страхового процесу, порядок управління фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування, нагляд за використанням коштів.

2)         ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страху­вання від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який визна­чає правову основу, економічний механізм, організаційну структуру загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.

3)         ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страху­вання у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням»^[186] визначає правові, організаційні та фінансові засади соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Таке страхування передбачає матеріальне забезпе­чення громадян у зв’язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності, часткову компенсацію витрат, пов’язаних із смертю застрахованої особи. Матеріальне забезпечення та соціальні послуги здійснюються за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

4)          ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страху­вання на випадок безробіття» як один з нормативно-правових актів, що регулює відносини у сфері зайнятості найманих працівників, визначає організаційно-правові та фінансові засади загальнообов’яз­кового державного соціального страхування на випадок безробіття; гарантує працевлаштування окремих категорій безробітних шляхом відшкодування роботодавцям оплати праці їх найманих працівників тощо^[187].

5)          ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страху­вання» прийнятий з метою забезпечення належного рівня життя людей похилого віку на засадах соціальної справедливості, гармонізації відносин між поколіннями та сприяння економічному зростанню.

6)          ЗУ «Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездат­ності»^{[188] [189] [190]}.

7)          ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’яз-

3

кове державне соціальне страхування», визначає правові, організа­ційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, умови, порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку. У зв’язку з прийняттям цього закону з 01.01.2011 р. втратили чинність ст. ст. 1-6, п. 2 ст. 7 ЗУ «Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Розглядаючи підзаконні акти, потрібно дотримуватися класи- фікації^[191], узгодивши її з чинними нормативно-правовими актами України.

Першу групу складають підзаконні акти щодо розміру внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за окре­мими видами. Ця група охоплює чотири нормативні акти:

1)    Інструкція про порядок обчислення і сплати внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та обліку їх надходження до Фонду загальнообов’яз­кового державного соціального страхування на випадок безробіття¹;

2)    постанова Правління Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття «Про вста­новлення розмірів виплат, передбачених ЗУ «Про загальнообов’яз­кове державне соціальне страхування на випадок безробіття»^{[192] [193]};

3)    постанова Правління Фонду соціального страхування від нещас­них випадків на виробництві та професійних захворювань України «Про затвердження Порядку здійснення контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати страхувальниками страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, інших платежів до Фонду та цільовим використанням коштів»^[194]; 4) Інструк­ція про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до ПФ України, затверджена постановою Правління ПФ України¹.

Друга група вміщує дев’ять підзаконних актів щодо порядку регулювання використання страхових коштів відповідних фондів: 1) Постанова КМ України «Про затвердження Переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування»^{[195] [196]}; 2) Постанова КМ України «Про затверд­ження Порядку сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій»^[197]; 3) Поста­нова КМ України «Про затвердження Порядку визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань»^[198]; 4) постанова Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України «Про порядок стягнення та обліку заборгованості зі сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України»¹; 6) Інструкція про порядок проведення перевірок страхувальників по коштах Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, прийняття рішень за їх результатами та процедуру оскарження, затверджена постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності^{[199] [200]}; 7) Постанова КМ України «Про затвердження Порядку розміщення тимчасово вільних коштів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, у тому числі резерву коштів цих фондів, на вкладених (депозитних) рахунках»^[201]; 8) Постанова КМ України «Про затвердження Порядку спрямування коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття на здешевлення кредитів для створення нових робочих місць»^[202]; 9) Постанова КМ України «Про затвердження порядку підвищення розміру пенсій, відповідно до ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» у зв’язку із зростанням середньої заробітної плати штатного працівника»¹.

Третя група утворюється п’ятьма підзаконними актами щодо порядку реалізації страхових виплат за окремими видами загально­обов’язкового державного соціального страхування. До неї нале­жать: 1) Постанова КМ України «Про порядок виплати грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомо­білів та на транспортне обслуговування»^{[203] [204]}; 2) Постанова КМ України «Про затвердження Порядку здійснення страхових виплат, призначених у зв’язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, які спричинили втрату працездатності особам, які виїхали за межі України»^[205]; 3) Постанова КМ України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загаль­нообов’язковим державним соціальним страхуванням»^[206]; 4) поста­нова правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України «Про затвердження Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат»¹; 5) постанова правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України «Про проведення Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України страхових виплат і надання соціальних послуг потерпілим, в особливих справах, з яких відсутні акти розслідування професійного захворювання за встановленою формою»^{[207] [208]}.

Четверта група складається з восьми підзаконних актів щодо відшкодування витрат, пов’язаних з різними випадками, стосовно окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування: 1) Постанова КМ України «Про затвердження Порядку надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних»^[209]; 2) постанова правління Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття «Про затвердження Порядку відшкодування Пенсійному фонду України з Фонду загальнообов’язкового держав­ного соціального страхування на випадок безробіття витрат, пов’яза­них із достроковим виходом працівників на пенсію»^[210]; 3) Постанова КМ України «Про максимальну величину фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (при­бутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничну суму заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески до соціальних фондів»¹; 4) Постанова КМ України «Про затвердження Порядку проведення витрат на поховання у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання»^{[211] [212] [213]}; 5) Постанова правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України «Про витрати на поховання та пов’язані з цим ритуальні послуги у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання»^[214]; 6) постанова правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України «Про затверд­ження Порядку відшкодування витрат, пов’язаних із забезпеченням автомобілями інвалідів внаслідок нещасного випадку на вироб­ництві або професійного захворювання»^[215]; 7) Постанова КМ України «Про затвердження Порядку відшкодування витрат, пов’язаних з виплатою допомоги по безробіттю понад розміри і тривалість, передбачені ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне стра­хування на випадок безробіття», працівниками, які вивільняються з роботи у зв’язку з достроковим зняттям з експлуатації Чорнобиль­ської АЕС»¹; 8) наказ Мінпраці України «Про затвердження Порядку надання роботодавцю дотації для забезпечення молоді першим робочим місцем»^{[216] [217] [218]}.

П'ята група об’єднує три підзаконних акти щодо процедури регулювання розміру матеріальної допомоги та її реалізації за окремими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування: 1) постанова правління Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття «Про затвердження Порядку надання матеріальної допомоги по безро­біттю, одноразової матеріальної допомоги безробітному та непраце­здатним особам, які перебувають на його утриманні, допомоги на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні»^[219]; 2) постанова правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України «Про затвердження Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат; 3) постанова правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності «Про розміри допомоги за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням»¹.

Шоста група підзаконних актів, які регулювали порядок інспектування правових документів, що підтверджують їхню належність до окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, на сьогодні втратила свою актуальність. Із трьох підзаконних актів чинною залишилась лише «Інструкція про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездат­ність», затверджена наказом МОЗ України^{[220] [221]}.

Аналізуючи розвиток законодавчої бази у сфері публічного страхування України, не можна не звернути увагу на майже повну відсутність нормативно-правового поля обов’язкового державного медичного страхування як важливої складової публічного страху­вання, що, на жаль, дотепер утворює прогалину у законодавчому забезпеченні публічного страхування.

Сьогодні медичне страхування в Україні регулюється в основ­ному такими нормативно-правовими актами, як «Основи законодав­ства України про охорону здоров’я»^[222], ЗУ «Про страхування», Постанова КМ України «Про створення мережі закладів з організації надання медичної допомоги «Асистанс-Україна»»^[223]. Проте в Україні лише планується введення обов’язкового державного медичного стра­хування. І хоча існує певна правова передумова його запровадження (ст. 49 КУ, ст. 18 ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров’я», Концепція розвитку охорони здоров’я населення України, ст.ст. 4-6 ЗУ «Про страхування» тощо), але питання буде комплексно вирішуватись лише з прийняттям закону про введення обов’язкового медичного страхування та розробленням його механізму.

На сьогодні здійснена певна нормотворча робота із запровад­ження медичного страхування в Україні. Так, у ВР України вже неодноразово розглядалися законопроекти щодо врегулювання обо­в’язкового державного медичного страхування, а саме: «Про фінан­сування охорони здоров’я та медичне страхування» (11.04.2003 р.), «Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страху­вання» (12.12.2003 р.), «Про загальнообов’язкове медичне стра­хування» (23.01.2004 р.), «Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування» (06.02.2004 р.), «Про фінансування охорони здоров’я та медичне страхування» (19.09.2006 р.), «Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування» (09.02.2007 р.), «Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування» (12.02.2007 р.), «Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування» (27.11.2007 р.), «Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування» (18.12.2007 р.), «Про фінансування охорони здоров’я та медичне страхування» (30.03.2009 р.), «Основні засади діяльності у сфері охорони здоров’я» (20.08.2009 р.). Доопрацьовується законопроект «Про фінансування охорони здоров’я та обов’язкове медичне страхування в Україні» (30.06.2009 р.). Відповідно до висновку Головного науково-експертного управління цьому проекту властива певна незбалансованість щодо правового регулювання окремих питань. Потребує суттєвого доопрацювання перелік осіб, які підлягають обов’язковому соціальному медичному страхуванню, та детальний перелік медичних послуг, що надаватимуться за відповідною програмою. У законопроекті не визначено строк, на який затверджуються Голова та персональний склад правління Фонду медичного страхування України, не прописані повноваження Голови та членів Наглядової ради Фонду. Також у законопроекті не передбачено орган, що визначає вартість медичних послуг, та орган, що затверджує типовий договір їх закупівлі, не визначено процедуру відшкодування збитків за заподіяну суб’єктам обов’яз­кового медичного страхування шкоду, розміри та строки відшкоду­вання, а також процедуру та строки інформування Фондом медич­ного страхування України громадськості про свою діяльність. Крім того, законопроектом не враховано вимоги Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування щодо включення норм прямої дії, спрямованих на гарантоване забезпечення за медичним страхуванням такими видами послуг, як діагностика, амбулаторне та стаціонарне лікування, надання готових лікарських засобів та виробів медичного призначення, профілак­тичні та освітні заходи, забезпечення медичної реабілітації осіб, які перенесли важкі операції або мають хронічні захворювання. Невизначеність у цих питаннях в подальшому може призвести до виникнення конфліктних ситуацій між суб’єктами обов’язкового соціального медичного страхування. За результатами розгляду в першому читанні цей законопроект було запропоновано повернути суб’єкту законодавчої ініціативи на доопрацювання.

Отже, після усунення недоліків проекту ЗУ «Про фінансування охорони здоров’я та обов’язкове медичне страхування в Україні», його прийняття може гарантувати забезпечення в подальшому рівного доступу усіх громадян до якісної медицини. Зрозуміло, що це вимагає значних комплексних заходів, витрат часу і значних обсягів бюджетних коштів, однак лише механізм медичного страхування може забезпечити кожному гарантоване КУ право на життя і медичну допомогу^[224]. У цьому контексті доцільно звернути увагу на позитивний зарубіжний досвід, насамперед Росії, де Закон Російської Федерації від 28.06.1991 р. «Про медичне страхування громадян Російської Федерації» був першим страховим законом у нових економічних умовах¹.

Джерелами регулювання відносин у сфері публічного страху­вання другого рівня є правові акти управління у сфері соціального страхування, що є тим основним інструментом, за допомогою якого і відбувається реалізація управлінських функцій, практичне здійс­нення повноважень у сфері соціального страхування^{[225] [226]}. Сучасні вітчизняні вчені, фахівці з адміністративного права пропонують розглядати правовий акт управління як форму управлінської діяльності, що полягає у здійсненні в односторонньому порядку з дотриманням установленої процедури певних владних дій, перед­бачених законом чи на його виконання, з метою реалізації завдань та функцій управління, втілених у кінцевому результаті в певну закон­ну форму, і таких, що тягнуть за собою певні юридичні наслідки^[227].

За ознакою юридичної природи правові акти управління у сфері соціального страхування можуть мати нормативний, ненор­мативний (індивідуальний) чи змішаний характер. Основним органом управління у сфері соціального страхування, уповнова­женим видавати нормативно-правові акти, є правління цільового страхового фонду. Саме на нього законодавець покладає основні функції правотворчої діяльності у сфері певного виду соціального страхування, що мали б на меті організацію виконання закону з від­повідного виду соціального страхування. Законодавець встановлює і правило, згідно з яким рішення правління цільового страхового фонду, ухвалене у межах його компетенції, є обов’язковим для виконання всіма страхувальниками та застрахованими. Так, для правління цільового страхового фонду юридичною формою його рішення є постанова, що видається цілком обґрунтованим з огляду на традиційне сприйняття постанови як акта колегіального органу.

Разом з тим правління цільового страхового фонду вправі приймати й акти управління, що за своїми властивостями не є нормативно-правовими. Зокрема, такими актами є регламент роботи правління, річні бюджети цільового страхового фонду і звіти про їх виконання, рішення щодо структури, граничної чисельності та умов оплати праці працівників виконавчої дирекції цільового страхового фонду тощо. Втім потрібно зауважити, що у випадках, передбачених законом, окремі з цих актів управління можуть містити норми права і наявність таких приписів перетворює ці правові акти управління на так звані змішані правові акти¹.

Закон (крім ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування») не передбачає права виконавчої дирекції цільового страхового фонду здійснювати правотворчу діяльність, тому немає підстав стверджувати про наявність у виконавчої дирекції відпо­відних повноважень. Тому до джерел регулювання відносин у сфері публічного страхування другого рівня необхідно віднести лише нормативно-правові акти правління цільового страхового фонду.

Таким нормативно-правовим актам правління цільового страхового фонду притаманні специфічні ознаки правових актів управління: підзаконність, офіційність, загальнообов’язковість, ком­петентність, односторонність волевиявлення, належна оформле- ність, упорядковуючий вплив на суспільні відносини, визначеність місця акта в ієрархії правових актів управління та юридичне значення^{[228] [229]}. Також вони мають усі ознаки нормативно-правових актів, у тому числі неконкретність адресата і неодноразовий характер їх застосування. При цьому такі акти можуть стосуватися прав, свобод та законних інтересів громадян.

Наявність у чинному законодавстві України прогалин у регулюванні правового становища учасників системи публічного страхування актуалізує дослідження теоретичних питань публічного страхування та розробку на цій основі науково обґрунтованих реко­мендацій щодо розвитку законодавства України про публічне стра­хування. Тому нагальною є потреба прийняття ЗУ «Про публічне страхування», який би уніфікував нормативно-правові акти, що регулюють відносини у сфері публічного страхування та усунув би прогалини у регулюванні правового становища учасників системи публічного страхування. У ньому потрібно виписати понятійний апарат щодо публічного страхування, особливості здійснення окре­мих його форм та видів, склад правовідносин, засади розрахунку страхових тарифів та встановлення граничних страхових сум, а також висвітлити правове становище фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, що мають статус некомер- ційних самоврядних організацій і виконують функції страховиків.

Особливу увагу у запропонованому Законі варто приділити питанню форм взаємодії Нацкомфінпослуг України з органами державної влади, зокрема з органом державного управління у сфері охорони здоров’я - МОЗ України. Розробка зазначеного Закону має здійснюватися на засадах гармонізації національного законодавства із законодавством ЄС та з урахуванням міжнародно-правових норм.

Контрольні запитання

1.     Публічне страхування як ланка фінансової системи держави.

2.     Основні етапи виникнення страхування у світі та в Україні.

3.     Перерозподільне страхування.

4.     Страхування як вид підприємницької діяльності.

5.     Страхування як функція фінансового посередника.

6.     Страхування як економічна та правова категорія.

7.     Публічне страхування - як обов 'язкове та соціальне.

8.     Публічне страхування.

9.     Суттєві ознаки публічного страхування.

10.  Правове регулювання та методичне забезпечення публічного страхування.

11.     Класифікація видів публічного страхування.

12.     Функції публічного страхування.

13.     Принципи публічного страхування.

14.  Рівні правового регулювання відносин у сфері публічного стра­хування.

15.  Доцільність розроблення й прийняття ЗУ «Про публічне страху­вання».