§ 3. Функції і принципи публічного страхування

Зміст, сутність і призначення публічного страхування, як й інших категорій, розкривається через його функції. Функції тієї чи іншої економічної категорії - це прояв її сутності в дії, тобто вираження суспільного призначення певної економічної категорії¹.

У вітчизняній науці вчені-фінансисти розглядали страхування як елемент категорії фінансів, приписували йому характерні для фінансів функції і ролі. За цим, природно, стояла певна економічна реальність, у силу якої страхування перетворилося в допоміжну галузь фінансів. Адже в СРСР страхування, як і вся економіка, було монополізоване державою і діяльність страхової системи в рамках Мінфіну підпорядковувалася інтересам бюджету аж до безоплатних примусових вилучень зі страхових фондів величезних коштів на покриття бюджетного дефіциту^{[147] [148]}. Радянські економісти, визначаючи функції страхування, не торкалися його сутності, вважаючи, що функції страхування є зовнішніми формами, які дають змогу виявити особливості страхування як ланки фінансової системи^[149].

В економічній літературі маємо багато підходів науковців до визначення функцій страхування. Так, зокрема, можна виокремити ризикову (як основну), попереджувальну (превентивну), відтво- рювальну, заощаджувальну (накопичувальну), інноваційну (завдяки сприянню розвитку технічного прогресу і впровадженню нових технологій шляхом компенсацій, пов’язаних з такими ризиками), інвестиційну та соціальну функції страхування¹.

В економічній літературі наводиться класифікація функцій страхування, яке залежно від суспільного призначення виконує функцію формування спеціалізованого страхового фонду, відшкоду­вання збитків, попередження страхового випадку та мінімізації збитків, ризикову і контрольну функції^{[150] [151]}.

До основних функцій страхування деякі вчені відносять нако­пичення та перерозподіл коштів; заощаджувальну та превентивно- репресивну функцію^[152].

Необхідно зауважити, що у науковій літературі та практиці страхування існують різні погляди щодо кількості та змісту функцій страхування.

У цілому, можна виокремити три точки зору на функції, що властиві страхуванню^[154]. Відповідно до першої з них страхуванню як одній із самостійних ланок фінансової системи повною мірою властиві основні функції категорії фінансів - розподільна та контрольна. Формування фонду державного страхування, його використання для виплат страхових відшкодувань та страхових сум страхувальникам, здійснення відрахувань на попереджувальні заходи, накопичення резервних фондів, отримання та розподіл прибутків - усе це відносини щодо розподілу коштів, які мають місце після першочергового розподілу національного прибутку. У цьому і полягає розподільна функція фінансів і страхування як їх складової. Контрольна ж функція полягає у тому, що здійснення державного страхування безпосередньо пов’язане з контролем за схоронністю соціалістичної та приватної власності, а також, що страхові організації контролюють дотримання страхувальниками протипожежних, зоотехнічних, ветеринарних, агротехнічних пра­вил, перевіряють умови збереження застрахованого майна, вияв­ляють при цьому факти недбайливого ставлення¹.

Ще одна позиція щодо функції страхування випливає із самостійного значення страхування, якому притаманні специфічні функції. Так, основною функцією страхування є «відшкодування втрат, які сталися внаслідок стихійних лих та нещасних випадків»^{[155] [156]}.

Страхування виконує специфічну функцію в економіці - формування фонду страхового захисту за рахунок страхових внесків незалежних один від одного господарських суб’єктів ринкових відносин (підприємств, організацій приватних товаровиробників, громадян) і потребує наявності специфічної системи перерозпо- дільних відносин, які б гарантували безперервність господарської діяльності у вигляді страхового захисту при настанні несприятливих подій^[157].

Страхування сприяє зростанню суспільного виробництва шляхом спрямування залишків вільних грошових коштів органів державного страхування на кредитування і фінансування народного господарства¹. Упродовж тривалого часу попереджувальна функція обмежувалась лише роз’ясненням і пропагандою, але сьогодні вона спрямована на фінансування за рахунок частини коштів страхового фонду шляхом виділення коштів на будівництво пожежного депо, заходів щодо недопущення загибелі та пошкодження с/г культур^{[158] [159]}. Публічному страхуванню попереджувальна функція не властива, оскільки страховиками зазначеного страхування є цільові фонди, грошові кошти яких можуть використовуватись виключно за цільовим призначенням.

До основних функцій страхування відносять: відшкодування збитків від страхових випадків, спричинених шкідливим впливом стихійних лих та недбалої людської діяльності. Сучасний рівень виробничих сил не в змозі позбавити нас цих небажаних явищ, тому в інтересах компенсації збитків, спричинених несприятливими чинниками, потрібен подальший розвиток страхування. У цьому полягає відновлювальна функція страхування. Коли мова йде про публічне страхування, така функція, зокрема, має місце під час страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Збереження грошових коштів під час пенсійного страхування пов’язане з потребою у забезпеченні належного рівня життя людей похилого віку на засадах соціальної справедливості, гармонізації відносин між поколіннями та сприяння економічному зростанню. Тим самим публічному страхуванню притаманна й заощаджувальна функція.

Також до функцій страхування відносять й контрольну функ­цію, яка полягає в суворому цільовому формуванні коштів страхо­вого фонду.

Головною функцією страхування деякі дослідники вважають ризикову, обґрунтовуючи власну точку зору тим, що страховий ризик (чи ймовірність збитку) «безпосередньо пов’язаний з основним призначенням страхування - надання грошової допомоги постраждалим господарствам. Саме в межах дії ризикової функції відбувається перерозподіл грошової форми вартості серед учасників страхування у зв’язку з наслідками випадкових страхових подій»^{[160] [161]}. Така позиція потребує уточнення з огляду на те, що функцією страхування є форма його виявлення; призначення чи роль страхування. А наявність ризику є характерною рисою страхових правовідносин, тому можна стверджувати, що страховий ризик є не функцією, а ознакою страхових правовідносин. Відповідно до ст. 8 ЗУ «Про страхування» страховий ризик - це певна ймовірна подія, на випадок настання якої провадиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Соціальному страхуванню притаманні всі основні функції категорії фінансів, зокрема: розподільна, яка виявляється через попередження, відновлення, збереження; попереджувальна - страхові компанії мають право використовувати тимчасово вільні кошти страховиків на проведення профілактичних заходів, спрямованих на попередження настання можливих збитків; відновлювальна - означає, що при настанні страхового випадку та виплаті страхової суми, обумовленої договором, відбувається повне чи часткове відновлення втрат, понесених фізичною чи юридичною особою; контрольна - передбачає акумулювання коштів у страхо­вому фонді на суворо визначені цілі та використання їх у визначених випадках і визначеним колом суб’єктів^[162].

Розглянувши функції страхування як економічної, правової категорії, є підстави стверджувати, що до функцій публічного страхування можна віднести такі:

1)          розподільна функція, яка передбачає необхідність форму­вання спеціалізованих страхових фондів та їх використання у випадку реалізації застрахованого ризику і настання явища, що вимагає відповідного відшкодування.

2)          відновлювальна, яка полягає у відшкодуванні збитку з втрати працездатності та здоров’я за допомогою матеріального відшкодування втрати заробітку, а також оплати послуг у зв’язку з лікуванням і реабілітацією;

3)          заощаджувальна функція, яка передбачає накопичення населенням матеріальних коштів до настання певної події в їх житті шляхом включення їх у виробничі витрати. Зокрема, матеріальними заощадженнями ПФ забезпечується належний рівень життя людей похилого віку;

4)          контрольна функція, яка має два прояви. По-перше, завдяки цій функції здійснюється цільове формування та викорис­тання страхового фонду. По-друге, на підставі контрольної функції в суспільстві функціонує система органів державного нагляду за страховою діяльністю і здійснюється контроль за діяльністю суб’єктів страхового ринку^[163];

5)          соціальна, яка полягає у забезпеченні потрібної структури трудових ресурсів ; зменшенні розриву в рівнях матеріального забезпечення працюючих і непрацюючих (безробітні, інваліди) громадян; сприянні вирівнюванню життєвого рівня різних соціальних груп населення, не залучених до трудового процесу; підтримці сформованого матеріального рівня застрахованого, якщо звичайне джерело доходу стає для нього недоступним (захисна функція); забезпеченні застрахованим (і членам їх родин) покриття усіх витрат, достатніх для нормального протікання відтворювального циклу, що охоплює практично весь життєвий цикл, у випадку хвороби, старості, інвалідності, безробіття, вагітності (відтворювальна функція).

Однією з передумов подальшого розвитку публічного страху­вання є посилення його функцій через модифікацію діючих та виявлення нових.

Будь-яка галузь права ґрунтується на визначальних засадах, і тому важливим є визначення змісту базових галузевих принципів, в тому числі у сфері публічного страхування.

З розвитком державного страхування в різні періоди зміню­вались його принципи.

У 90-ті роки віддавалася перевага шести основним принципам страхування: загальності забезпечення трудящих із соціального страхування; забезпечення трудящих за рахунок держави і суспільних коштів колгоспів; всебічна охорона і підвищення рівня життя трудящих; зміцнення їх здоров’я; оптимальне поєднання інтересів особистості, трудових колективів і суспільства при розпо­ділі благ за рахунок коштів соціального страхування; створення максимальної зручності для трудящих при реалізації ними права на забезпечення із соціального страхування; здійснення соціального страхування через громадські організації самих трудящих^{[164] [165]}.

Коли в державі страхові правовідносини взагалі, а особливо інститут публічного страхування, набувають стійких темпів розвитку, розширюється нормативно-правова база, неможливо обійти питання, які саме принципи лежать в основі цього правового інституту. Адже саме від них залежить, в якому напрямку буде здійснюватись страхова законодавча робота, які в подальшому нормативи будуть регулювати суспільні відносини у сфері публічного страхування.

Сьогодні інститут страхування ґрунтується на принципах, що скореговані з урахуванням нового законодавства, положень КУ та демократизації суспільних відносин. До таких відносять принципи доступності, ризикованості, добровільності, зручності¹.

Світова практика страхової діяльності виробила чотири базисних принципи страхування: принцип наявності майнового (страхового) інтересу, який ґрунтується на одній із найстаріших ідей страхування: страхування для осіб, які звертаються за страховим захистом, не може слугувати засобом збагачення. Другий принцип - принцип найвищої довіри сторін. ЗУ «Про страхування» містить норму, завдяки якій зазначений принцип реалізується у вітчи­зняному законодавстві. Так, ст. 21 Закону передбачає, що при укладенні договору страхування страхувальник зобов’язаний надати інформацію страховику про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформу­вати його про будь-яку зміну страхового ризику. Третім принципом автор називає принцип наявності причинно-наслідкового зв’язку між збитком і подією, яка його викликала. Четвертим - принцип відшкодування в обсягах реального збитку або відшкодування фактичних збитків, за яким відшкодована страховиком сума повинна поновити страхувальника, майновим інтересам якого було завдано збитків, саме в такому майновому стані, в якому він перебував до настання страхового випадку^{[166] [167]}.

До основних принципів страхування загалом відносять такі: максимальна чесність та довіра між сторонами; страхові виплати не повинні приносити страхувальнику прибутку; регрес та принцип контрибуції^[168]. Варто зауважити, що перші два принципи можна визначити принципами і публічного страхування. Так, відповідно до принципу максимальної чесності та довіри між сторонами ні страхувальник, ні страховик не мають права приховувати один від одного ту чи іншу інформацію, яка стосується об’єкта страхування. Відповідно до другого принципу матеріальний та фінансовий стан страхувальника після відшкодування збитків має бути таким, як і до страхового випадку. Такі ж принципи як регрес (до страховика, який виплатив страхове відшкодування, переходить право вимоги (регресу), яке страхувальник має до особи, відповідальної за завдану шкоду) та принцип контрибуції (якщо об’єкт виявляється застрахо­ваним у декількох страховиків, то страховик має право звернутися до інших страховиків, які несуть відповідальність за один і той же об’єкт страхування, з пропозицією розділити витрати з відшкоду­вання збитків страхувальнику) стосуються переважно майнового страхування. До принципів публічного страхування їх віднести не можна. Страховиками в такому разі виступають державні цільові позабюджетні фонди: ПФ України, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та інші, які є державними спеціалізованими установами. Такі фонди, як було зазначено, є цільовими установами, тому витрачати кошти мають виключно за цільовим призначенням.

Система соціального страхування практично від початку виникнення будується на страхових принципах. Це означає, що за рахунок внесків підприємств, установ, організацій (роботодавців), а також за рахунок внесків самих громадян, на обов’язкових засадах формуються цільові грошові фонди з метою їх використання на виплати громадянам у випадках втрати ними працездатності. Страхові принципи забезпечення соціальних гарантій населенню є загальноприйнятими і визнаними у світі. Вони вважаються найефек­тивнішими. Йдеться про притаманну страхуванню так звану попередню солідарну розкладку шкоди (втрат) певного кола осіб на сукупність залучених до цього процесу осіб. Накопичення коштів є необхідним через існування соціальних ризиків, пов’язаних з втра­тою людиною працездатності, роботи і доходів^[169]. Під соціальними ризиками маються на увазі «обставини, внаслідок яких громадяни та/або члени їх сімей можуть втратити тимчасово або назавжди засоби до існування і потребують матеріальної підтримки або соціальних послуг із загальнообов’язкового державного страху­вання». Але наявність абстрактного ризику сама по собі ще не приводить до використання накопичених коштів. Механізм соціаль­ного захисту включається в разі страхового випадку - «події, з настання якої виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення або соціальних послуг, передбачених законами України за окремими видами загальнообов’язкового державного страхування»¹. Найважливішими з них є хвороба (необхідність лікування), професійне захворювання, травмування через нещасний випадок на виробництві, безробіття, досягнення пенсійного віку, смерть годувальника. Відповідно до перелічених випадків, як правило, держава структурує систему соціального страхування, створюючи відповідні грошові фонди^{[170] [171]}.

До принципів, які виокремлюють соціальне страхування з-поміж інших видів страхування, відносять: солідарності, субсиду­вання, забезпечення рівня життя^[172].

Зміст відносин між учасниками страхового процесу розкри­вається в базових принципах соціального страхування, прийнятих МОП, де основними є такі: всезагальний та обов’язковий характер соціального страхування, доступність у реалізації соціальних гаран­тій; поєднання обов’язкового та добровільного видів соціального страхування; державна гарантія стабільності системи, рівня виплат з обов’язкового страхування, забезпечення демократичності в управ­лінні; обов’язковість фінансової участі застрахованих осіб і робо­тодавців, в окремих випадках - залучення державних субсидій; зацікавленість широкого кола осіб в тому чи іншому виді забез­печення на основі соціального страхування; рівність всіх застрахо­ваних з точки зору зобов’язань з фінансування видатків та отри­маних в результаті прав та гарантій¹.

Наведені принципи соціального страхування можна об’єднати у дві групи: 1) економічні, що ґрунтуються на солідарній взаємо­допомозі, яка дає змогу пов’язати страхові внески зі страховими виплатами на основі принципу сумарної еквівалентності страхових внесків і страхових виплат; 2) правові, які полягають у самостійній відповідальності індивідів та обумовлюють узгодження зобов’язань щодо сплати страхових внесків на обов’язкове страхування з наявністю у страхувальника еквівалентного цьому зобов’язанню обсягу прав стосовно страховика та отримання страхових виплат, які в багатьох випадках захищаються у судовому порядку^{[173] [174] [175]}.

Обов’язкове соціальне страхування базується на принципах: стійкості фінансової системи; еквівалентності страхового забезпе­чення та страхових внесків; обов’язковості сплати страхових внесків; солідарності та субсидування; відповідальності за нецільове використання коштів, автономності фінансової системи обов’язко­вого соціального страхування тощо.

Медичне страхування як вид публічного страхування ґрун­тується на чотирьох основних принципах: охоплення всього населення; повний захист, який передбачає гарантії незалежно від ризику; єдина система, що вимагає централізованого національного управління; узгодженість вигод, за яких пропозиція відповідає потребам^[176].

Говорячи про принципи публічного страхування, необхідно зупинитись на загальноправових принципах гуманізму, рівності громадян перед законом, демократизму, законності, справедливості. Публічному страхуванню як інституту фінансового права прита­манні загальногалузеві принципи цього права:

1.          Принцип законності, який означає необхідність дотри­мання вимог фінансово-правових норм усіма учасниками правовід­носин у сфері публічного страхування.

3.          Принцип пріоритету публічних інтересів у правовому регулюванні відносин у сфері публічного страхування.

4.          Соціальне спрямування правовідносин у сфері публічного страхування. Сутність цього принципу зводиться до того, що стра­ховій охороні при обов’язковому страхуванні підлягають найбільш пріоритетні сфери суспільного життя (страхування від тимчасової втрати працездатності, від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, страхування на випадок безробіття, пенсійне страхування).

5.          Принцип плановості виражається в тому, що діяльність держави та органів місцевого самоврядування з формування, розпо­ділу та використання фінансових ресурсів, необхідних для органі­зації публічного страхування, здійснюється на підставі фінансових планів, розроблених відповідно з державними місцевими програ­мами, а також іншими формами фінансового планування, до яких відноситься і затвердження бюджетів різних рівнів.

Публічному страхуванню як самостійному фінансово-право­вому інституту поряд із загальногалузевими принципами при­таманні й спеціальні принципи, які розкривають його сутність і визначають місце в системі соціально-економічних відносин. Отже, публічне страхування відрізняють такі принципи:

1.          Виникнення в силу закону. Відповідно до цього принципу публічне страхування встановлюється законом, згідно з яким страховик зобов’язаний застрахувати зазначені в законі об’єкти, а страхувальники - вносити належні страхові платежі.

2.          Принцип обов’язковості, який полягає в тому, що публічне страхування виникає в силу імперативної вказівки закону і не пов’язане з можливістю сторін здійснити вільне волевиявлення щодо вступу у страхові правовідносини, сторони повинні викону­вати приписи закону, за відхилення від яких настає юридична відповідальністьПринцип універсальності, під яким розуміється широта сфери страхування, зумовлена колом страхувальників, страхових об’єктів, страхових випадків^[177]. Універсальність публічного страхування у тому, що воно виникає автоматично, незалежно від волі учасників страхових правовідносин. Наявності об’єкта, що підлягає обов’язковому страхуванню, досить для того, щоб він вважався застрахованим. Публічне страхування не обмежене терміном дії. Воно діє протягом усього періоду, поки застрахована особа знаходиться в трудових відносинах зі страхувальником.

3.          Принцип нормування страхових сум у сфері публічного страхування полягає у тому, що у законі встановлюється розмір страхових сум, що підлягають виплаті при настанні страхового випадку. Наприклад, диференціація розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу).

4.          Принцип цільового використання страхових коштів у сфері публічного страхування, яке зумовлено обов’язками держави перед страхувальниками за соціальним забезпеченням, тобто адресність.

Підсумовуючи, можна зазначити, що публічному страхуванню як ланці фінансової системи притаманні майже всі загальногалузеві принципи права (законності, гласності, пріоритетності публічних інтересів над приватними, соціальної спрямованості, плановості). Проте його вирізняють і спеціальні принципи: виникнення в силу закону, обов’язковість, універсальність, нормованість та адресність.