Висновки до розділу

Гуманізм як феномен сягає своїми витоками глибинних пластів європейської в цілому історії та ментальності, а також історії і ментальності української. Як самодостатня цінність він опинився у центрі європейської пізнавальної традиції з часу Відродження й відтоді постійно перебуває в ряду її найактуальніших проблем.

вищезазначеної пізнавальної традиції як зовнішня відносно індивіда цінність і під ним малася на увазі сукупність суспільних практик та ідей з опанування надбанням Античності у гуманітарній сфері в цілому, передусім в царині пізнання людини, її потреб і сенсу її буття.

З часом епіцентр європейського розуміння гуманізму зміщувався зі сприйняття його як зовнішнього чинника відносно людини на розуміння гуманізму як внутрішньоособистісного фактора особи - як самодостатності особи та активної реалізації нею власних життєвих проектів. Найбільш повно це проявилося у протестантській ціннісній матриці гуманізму та в екзистенціоналізмі. Критично переосмислюючи наявну наразі сукупність знань про гуманізм, його можна визначити як міру прояву суб'єктності індивідів у сучасному світі.

З гуманізмом атрибутивно пов'язана медіація. Гуманізм як цінність фактично виступає у ролі парадигмальної матриці медіації і визначає її квінтесенцію. Але тільки цим роль гуманізму в медіації не вичерпується. Між гуманізмом та медіацією існує значно багатогранніший симетрично- асиметричний зв'язок. З одного боку, гуманістичний світогляд не тільки сторін медіації, але й усіх її учасників, соціуму в цілому є загальною умовою можливості функціонування інституту медіації. З іншого боку, медіація як явище сама постає ефективним інструментом просування та укорінення у суспільному бутті цінностей гуманізму. Гуманістична природа медіації як способу вирішення конфліктів (спорів) чи запобігання їм самими їх сторонами за допомогою медіатора.

З діалогічністю потреб та інтересів сторін інтерсуб'єк- тивного відношення атрибутивно пов'язані передумови та конкретні причини появи медіації, її цілі та спосіб здійснення, безпосередній перебіг медіаційних процедур та її результати, як безпосередні, так і більш віддалені в часі. Загальною

195 передумовою медіації є наявність порушення однією або обома сторонами інтерсуб'єктивного відношення Я і Ти буттєвого балансу їх потреб та інтересів і поява у зв'язку з цим конфлікту (спору) між ними. Безпосередньою причиною появи медіації як способу врегулювання цього конфлікту (спору) є укладання його сторонами медіаційної угоди. Мета медіації - відновлення порушеного балансу потреб та інтересів сторін конфлікту (спору). Способом здійснення медіації її сторонами слугує їх діалог між собою. Кожен окремо взятий етап медіаційної процедури, як і медіація в цілому, реалізується її сторонами за допомогою медіатора. Основним безпосереднім результатом успішної медіації стане відновлення динамічного балансу потреб та інтересів сторін медіації шляхом подолання ними конфлікту (спору), що виник через порушення такого балансу. Стратегічним результатом медіації як способу вирішення конфліктів (спорів) у суспільстві визнано періодичне зняття конфліктності суспільних відносин і створення завдяки цьому на певний час замиреного соціального середовища як загальної передумови успішної реалізації індивідами та/чи їх групами власних життєвих проєктів.

Не меншою мірою гуманістичність медіації проявляється і в тому, що вона являє собою чи не найбільш дієвий інструмент захисту людської гідності сторін конфлікту (спору).