Спонтанність медіації

Появі терміна «спонтанність» науки про суспільство та його феномени завдячують німецькому феноменологу початку ХХ ст. Адольфу Райнаху. Досліджуючи апріорні начала цивільного права за допомогою феноменологічного методу, він звернув увагу на їх атрибутивний зв'язок із волею та волевиявленням суб'єктів, які взаємодіють між собою.

Медіація також атрибутивно пов'язана з волею й волевиявленням її сторін, з актами їх переживання, у яких кожна зі сторін медіації діяльна у термінології А. Райнаха. Звідси очевидно, що вищезазначені переживання сторін медіації, відповідно до виведених А. Райнахом формальних ознак, також належать до спонтанних актів, оскільки вони є їх внутрішніми діяннями.

Ще більше переконують у спонтанній природі медіації основоположні причини, що зумовлюють її необхідність. Одним з авторів цього видання такі причини були досліджені спеціально, внаслідок чого зроблено висновок про наявність щонайменше двох їх груп : це фундаментальні буттєві властивості самої людини та буттєвий устрій людського світу^[466].

Пріоритет глибокого наукового аналізу спонтанності як загальносоціального явища належить Адаму Сміту. У «Дослідженнях про природу і причини багатства народів» він неспростовно довів, що основоположною причиною багатства народів є людські потреби і задоволення цих потреб самими людьми. Задля останнього люди змушені кооперувати власні зусилля.

Ці власні потреби й інтереси у кожного індивіда або їх груп, як показав А. Сміт, внутрішньо ними зумовлені, залежать від безлічі чинників, які неможливо раціонально врахувати, оскільки вони спонтанні. Всупереч уявленням прихильників

Розділ 4. Медіація як відкрита процес. самореферентна соц. система 221 численних концепцій розуміння природи суспільства як певної онтологічної цілісності, А. Сміт довів, що соціум виникає внаслідок елементарних природних вчинків егоїстично налаштованих індивідів.

Одним із найпоширеніших таких випадків є постійна потреба у багатьох індивідів або їх груп у врегулюванні конфліктів (спорів), що неминуче виникають у їх спільному бутті з іншими. Для наочного пояснення цього явища можна використати формулу невидимої руки ринку А. Сміта. Квінтесенція цієї формули, за А. Смітом, полягає в тому, що індивід-підприємець, який переслідує мету одержати власну вигоду, зазвичай не задумується, що матиме від цього суспільство. У цьому випадку, як і в багатьох інших, зазначає він, людина невидимою рукою спрямовується до мети, яка зовсім не входила до її намірів. «Переслідуючи власні інтереси, людина часто реальніше служить інтересам суспільства, - резюмує він, - ніж тоді, коли свідомо прагне це робити»^[468].

Кожна сторона медіації під час врегулювання конфлікту (спору) з іншою стороною послідовно керується власними потребами, переслідує власні інтереси, прагне одержати максимальну власну вигоду. При цьому визначальні для них власні воля та волевиявлення, автономія волі як принцип.

Отже, наяву достатні підстави для висновку про те, що медіація відповідає всім вищезазначеним критеріям соціальної спонтанності. Необхідність медіації та її природа зумовлені

здебільшого внутрішніми для сторін медіації чинниками. Утверджуючи примирений соціальний простір, вона виступає дієвим способом конструювання нової соціальної реальності, одним із проявів суспільної необхідності.

4.4.