Синергійність як принцип посередництва у медіації

Ще однією базовою властивістю посередництва у медіації є її синергійність. Саме в цій властивості сповна проявляється квінтесенція посередництва у медіації, тому її можна обґрунтовано віднести і до принципів посередництва у медіації.

У сучасній українській мові термін сприяти тлумачиться як: «1. Позитивно впливати на що-небудь. // Створювати відповідні

431 умови для здійснення, виконання і т. ін. чого-небудь. // Надавати допомогу в чому-небудь. // Створювати, викликати бажання виконувати яку-небудь дію»^[885]. Термін сприятливий у сучасній українській мові тлумачиться як той, «який позитивно впливає на що-небудь, створює відповідні умови для здійснення, виконання і т. ін. чогось.// Потрібний, необхідний для чого-небудь»^[886].

Тобто у семантиці термінів сприяти, сприятливий міститься цілісна парадигмальна матриця властивості синергійності посередництва у медіації. Розкриття змісту цієї матриці вимагає передусім визначення місця медіації як відкритої самореферентної процесуальної соціальної системи в цілому та посередництва зокрема як елементу цієї системи у більш широкій, відкритій самореферентній соціальній системі, якими є інтерсуб'єктивні відносини Я та Іншого. Своєю чергою, це місце зумовлюється місцем конфлікту (спору) в інтерсуб'єктивних відносинах Я та Іншого.

Останньому у термінах синергетики належить місце фрактала - нестійкої (нестабільної), перехідної структури (системи) більш широкої еволюціонуючої системи - інтерсуб'єктивних відносин Я та Іншого. Специфіка цієї структури (конфлікту (спору) Я та Іншого) полягає у її протилежності - вона перебуває між двома стійкими станами інтерсуб'єктивних відносин Я та Іншого, а її властивість бінарна - вона або зруйнує систему інтерсуб'єктивних відносин Я і Ти, інакше кажучи, припинить її існування, або якісно змінить цю систему і вичерпається досягненням останньою нового стану стабільності.

Як зазначають одні з творців синергетики як традиції пізнання, фрактал включає в себе так звані точки біфуркації, тобто критичні порогові точки, поведінка системи в яких стає особливо нестійкою і може еволюціонувати в кількох альтернативних напрямах, включаючи і бажаний для суб'єктів системи^[887].

Сторони медіації зацікавлені в останньому, інакше вони не вдавалися б до процедури медіації. Проте вони самі, як було продемонстровано у монографії вище, неспроможні вплинути на конфлікт (спір) як фрактал у бажаному для них напрямі. Чи взагалі можливий такий вплив на фрактал в інтерсуб'єктивному відношенні? Спершу теоретичну позитивну відповідь на поставлене питання з пізнавальних підходів синергетики дав один з її основоположників, німецький мислитель Герман Хакен у праці «Таємниці природи. Синергетика: вчення про взаємодію», зазначивши, що навіть невеликий скеровуючий вплив на систему може підштовхнути її еволюцію у бажаному напрямку^[888]. Пізніше істинність викладеного положення підтвердила багатюща суспільна практика врегулювання конфліктів (спорів) за допомогою медіації.

Неспроможність сторін конфлікту (спору) самостійно вплинути на його перебіг у бажаному напрямку компенсується опосередкованим впливом на нього посередника. Як уже зазначалося нами вище, він здійснюється в медіації у формі сприяння медіатором сторонам медіації в урегулюванні конфлікту (спору). Квінтесенція цього сприяння була нами ґрунтовно викладена під час розкриття цілей посередництва у медіації. Принагідно зазначимо, що допоміжна у системі медіації функція сприяючого не прирікає медіатора як посередника у медіації на пасивну роль у процедурі вирішення конфлікту (спору) між ними.

Будучи елементом більш широкої системи медіації, посередництво у медіації, своєю чергою, також є відкритою процесуальною самореферентною системою з усіма притаманними такій системі властивостями, зокрема й властивістю саморозвитку. Вона в ряду інших властивостей системи настільки важлива, що за її природою відіграє роль принципу системи.

433 Е.Янч, ми не можемо не визнати активності кожної такої системи як її ще однієї іманентної властивості^[889].

Активність посередництва як системи насамперед всебічно проявляється у його спонтанності. Вона настільки важлива в ряду його інших властивостей, що творить природу посередництва, а тому буде розглянута нами спеціально у наступному структурному елементі нашого дослідження. Наразі лише відзначимо, що найочевидніше вона проявляється у правах посередника-медіатора під час здійснення процедури медіації.

На активність посередництва у сучасній медіації ще на зорі її появи звернув увагу один із найперших її дослідників, відомий представник доктрини природного права Леон Фуллер, який, зокрема, зазначив, що медіація завдяки посередництву, як жодна інша процедура врегулювання соціальних конфліктів, спроможна переорієнтувати її сторони одна на одну, не нав’язуючи їм при цьому правил, а допомагаючи їм досягти якісно нового - взаємного сприйняття їхнього конфлікту (спору), яке докорінно змінює напрям їхніх відносин і ставлення один до одного^[890].

Інакше кажучи, йдеться про принцип визнання як необхідну засаду становлення людини-особистості як суб’єкта права. Суспільна практика переконує, що чи не найскладнішим у контексті процедур медіації є готовність та здатність її сторін сприймати іншого рівноцінним собі. Особливо злободенно це для сучасної України. Окреслена обставина зумовлена тим, як резонно зауважують В.М.Братасюк і М.Г.Братасюк, що українське суспільство постало з людей типу homo sovieticus - задогматизованих, невольових, пасивно-споглядних, почасти позбавлених інстинкту самозбереження, вражених патерналізмом, деперсоналізованих^[891]. Один із найбільших жахів для них - особисте

життя у свободі та визнання такої ж свободи іншого творити власне життя. На нашу думку, це хвороба особистісного росту більшості індивідів України, яка впродовж певної історичної дистанції соціального поступу буде подолана.

Вважаємо за необхідне особливо підкреслити, що якість взаємності у відносинах сторін конфлікту (спору), яка в кінцевому рахунку виявляється в їх однаковому ставленні одна до одної під час його врегулювання, не апріорна для них, а виступає наслідком як їх власних непростих зусиль у зміні особистого ставлення до конфлікту (спору), так і результатом насамперед цілеспрямованих зусиль посередника. Навіть якщо б посередник нічого більше не зробив для врегулювання конфлікту (спору), а лише посприяв появі взаємності у стосунках сторін медіації, то його місія як посередника має достатні підстави вважатися успішною (результативною). Однак тільки цим, як переконує досвід, вона не вичерпується.

Як зазначає М.Я.Білак, активність посередництва у медіації проявляється також у налагодженні діалогу між сторонами, у сприянні ефективній комунікації між ними, у створенні інших умов для їхньої співпраці з метою врегулювання конфлікту (спору)^[892].

Така активність посередництва у медіації, спрямована на утвердження у ній синергійності як принципу взаємодії сторін, не є ні безмежною, ні довільною, залежною тільки від волевиявлення медіатора. Її межі передусім детермінуються діалогічною природою зв'язку суб'єктів інтерсуб'єктивного відношення. Ці суб'єкти об'єктивно взаємозацікавлені та взаємозалежні у взаємодії між собою. Тому посередництво у медіації може здійснюватися лише у парадигмальних межах вищезазначеного зв'язку сторін медіації і аж ніяк за жодних умов не може виходити за його межі, заперечуючи тим самим ключову роль у медіації її сторін. Його характер в основному проявляється у налагодженні кооперативної співпраці сторін конфлікту (спору) у його врегулюванні. Природним наслідком останньої є поява так званих кооперативних ефектів, які у геометричній прогресії

435 мультиплікують докладені сторонами медіації і посередником у ній зусилля щодо врегулювання конфлікту (спору).

Отже, синергійність як принцип посередництва у медіації, якщо висловлюватися найбільш стисло, проявляється передусім у його позитивному впливі на сторони медіації з метою налагодження ними співпраці між собою на основі нового сприйняття ними їх же конфлікту (спору) між собою - як можливості вийти на новий рівень взаємодії. Окрім того, властивість синергійності посередництва проявляється у створенні медіатором відповідних умов для реалізації сторонами медіації її процедур, у допомозі їм у розрізненні ними власних емоцій та потреб й інтересів, нарешті, у створенні у сторін медіації атмосфери та бажання конструктивної взаємодії.

7.3.3.