2.2 Особливості розгляду судом першої інстанції цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої злочином

Стадія розгляду цивільних справ має особливо важливе значення, оскільки саме в цій стадії цивільного процесу здійснюються основні функції правосуддя і виконуються завдання цивільного судочинства про охорону

147 прав та законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави шляхом всебічного розгляду та вирішення цивільних справ відповідно до чинного законодавства (ст.

Стадія судового розгляду - це система процесуальних дій суду та інших учасників процесу, спрямована на розгляд і вирішення по суті цивільно-правового спору. На стадії судового розгляду найбільш повно виявляються принципи цивільного процесуального права України: змагальність, диспозитивність, гласність, рівність усіх учасників судового розгляду перед законом і судом. Крім того, стадія судового розгляду має свої специфічні принципи: усності судового розгляду та безпосередності судового розгляду. Судовий розгляд є обов’язковою стадією процесу незалежно від того, чим закінчується справа - ухваленням рішення, постановленням ухвали про зупинення чи закриття провадження у справі чи залишення заяви без розгляду - існує стадія судового розгляду. Це центральна стадія цивільного процесу, адже лише в ній вирішується справа по суті. Ходом судового засідання керує головуючий (ст. 160 ЦПК). Це суддя, який одноособово розглядає справу, а при колегіальному складі суду - головуючий (ст. 18 ЦПК). Вказівки головуючого є обов’язковим для всіх осіб, присутніх у судовому засіданні [179, с.248].

Цікаву думку щодо стадії судового розгляду висловлює О.О. Грабовська. Так вона зазначає, що згідно із ЦПК 1963 р., який діяв до 01.09.2005 р., стадія судового розгляду справ була обов’язковою, незалежно від того, чим вона закінчувалась, - постановленням рішення чи винесенням ухвали про закриття чи зупинення провадження, залишенням заяви без розгляду. Новим ЦПК України (ст.

148 є практика, згідно з якою в разі подачі заяви про залишення без розгляду або встановлення обставин, що свідчать про можливість закриття провадження в справі чи залишення позову без розгляду ці процесуальні дії вчиняються судом тільки після закриття попереднього судового засідання на стадії відкритого судового розгляду.

Точне й неухильне додержання і застосування норм матеріального і процесуального законодавства при розгляді та вирішенні цивільних справ є гарантією їх правильного, справедливого і швидкого вирішення з метою захисту й охорони суспільного ладу і державності України, прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб усіх форм власності, подальшого зміцнення законності й правопорядку та виховання громадян і посадових осіб у дусі неухильного виконання законів і поважання прав та свобод, честі і гідності інших людей. На суд покладено обов’язок створити необхідні умови всебічного, повного й об’єктивного з’ясування обставин справи (статті 10, 160 ЦПК України). Отже, на засадах диспозитивності і змагальності сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, доповнених вимогами принципу публічності в діяльності суб’єктів захисту прав інших осіб і суду, розглядається цивільна справа в межах, необхідних для з’ясування істотних для справи обставин, встановлення їх об’єктивної істини, дійсних взаємовідносин сторін, їхніх прав і обов’язків. Про це переконливо свідчить визначений ЦПК України процесуальний порядок розгляду цивільних справ у судовому засіданні [192, с.371].

Як зазначив ВСУ України в постанові Пленуму ВСУ «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», при здійсненні правосуддя в цивільних справах суд першої інстанції, неухильно дотримуючись норм матеріального та процесуального права, повинен забезпечити їх справедливий, неупереджений та упродовж розумного, але не більш установленого законом строку розгляд і вирішення з метою захисту порушених, невизнаних або

149 оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави [122].

У літературі зазначається, що поряд із загальними строками розгляду цивільних справ закон установлює і спеціальні строки. Ці строки встановлені для розгляду і вирішення окремих категорій цивільних справ, які за змістом зачіпають життєво важливі суб’єктивні права фізичних осіб і потребують більш дієвого та ефективного захисту (ч.1 ст.157 ЦПК України). Окрім цього, спеціальні скорочені строки розгляду передбачені для вирішення справ окремого провадження (ст.ст. 281, 285 ЦПК України) [181, с.409]. Відповідно до ст.157 ЦПК України суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців із дня відкриття провадження в справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів - одного місяця. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду справи, суд ухвалою може подовжити розгляд справи, але не більше ніж на п’ятнадцять днів. Указана ухвала майже ніколи не приймається в жодній категорії справ, що перебувають у судах загальної юрисдикції, на відміну від господарських судів, де практика продовження строків, а також їх дотримання є значно суворішою. Не менш важливими стали для судової практики критерії визначення розумності тривалості провадження, яка повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів, ступінь важливості предмета спору для заявника (наприклад, справи Науменко проти України [104], Федорова проти України [163 ], Антимонова та інші проти України [9 ]).

Як вірно зазначає, С.О. Короєд ефективність цивільного судочинства - це результативність судової цивільної процесуальної діяльності та її наслідків (матеріально-правових та процесуальних), яка зумовлена визначеним у статті 1 ЦПК завданням цивільного судочинства і спрямована на його оптимальне виконання з метою усунення цивільно-правового спору між сторонами або оптимального вирішення іншого правового питання

150 відповідно до норм матеріального права із здійсненням реального судового захисту прав та охоронюваних законом інтересів та унеможливленням виникнення на підставі ухваленого судом рішення нових спорів з участю сторони, на користь якої воно ухвалено, і забезпечується судовою процесуальною заінтересованістю [87].

Для цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої злочином, на нашу думку, необхідно передбачити спеціальні скорочені строки судового розгляду. Такі справи стосуються основних прав фізичних та юридичних осіб, а тому вони потребують ефективного та своєчасного захисту. Розгляд даної категорії справ пов’язаний, як правило, із попереднім судовим процесом у рамках кримінального провадження. І тому на перший план виходять не тільки міркування про необхідність участі в другому (цивільному) судовому процесі, але також і доцільність тривалого судового розгляду справи в порядку цивільного судочинства. Незважаючи на значущість таких справ та певних їх особливостей, пов’язаних з складом учасників, предметом і підставами позову, значна частина доказової діяльності сторін, переважно позивача, ґрунтується на обставинах, що вже встановлені преюдиційним актом - вироком суду в кримінальному провадженні. Таким чином цілком логічним є встановлення місячного строку їх розгляду, у зв’язку із чим необхідно внести зміни до ч. 1 ст. 157 ЦПК України та доповнити вказані там категорії справ цією категорією.

Як зазначає М.Й. Штефан, значення стадії розгляду цивільних справ визначається змістом діяльності суду першої інстанції і виконуваних ним функцій у цій частині розвитку цивільного судочинства. Шляхом розгляду цивільних справ здійснюються функції правосуддя і виконуються завдання цивільного судочинства - захист прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб і держави. Розглядаючи цивільні справи, суд покликаний спрямовувати свою діяльність на всебічне, повне та об’єктивне вирішення цивільних справ відповідно до чинного законодавства [192, с. 371].

Цивільне процесуальне законодавство закріплює чіткий порядок розгляду та вирішення цивільних справ, який: визначає послідовність учинення та зміст процесуальних дій суду та інших учасників процесу; окреслює гарантії захисту процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків останніх; відображає дію більшості принципів цивільного процесуального права (диспозитивності, змагальності, безпосередності, усності та ін.) [175, с.158].

Вивчення сутності та реалізація принципу диспозитивності в цивільному процесі є однією із центральних проблем цивільного процесуального права. В юридичній літературі навколо цієї проблеми точаться тривалі дискусії [111]. Принцип диспозитивності - один з основних принципів цивільного процесуального права, оскільки він визначає механізм виникнення, розвитку і закінчення цивільної справи. Тому його і називають рушійним началом цивільного процесу [36, с. 41].

У силу принципу диспозитивності особи, які беруть участь у справі, мають можливість на власний розсуд розпоряджатися правами, що передбачені цивільним процесуальним законодавством.

Чинне цивільне процесуальне законодавство закріплює принцип диспозитивності у ст. 11 ЦПК України. Відповідно до зазначеної статті суд розглядає справи не інакше, як за зверненням фізичних та юридичних осіб, у межах заявлених ними вимог. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на свій розсуд.

Це правило позбавляє суд права зі своєї ініціативи виходити за межі позовних вимог, заявлених позивачем, у противному разі це є порушенням норм процесуального права та підставою для скасування рішення [198, с.35].

У силу реалізації цього принципу сторони в справах про відшкодування шкоди, завданої злочином, мають можливість домовитися про розмір компенсації, укласти мирову угоду і таким чином припинити процес, позивач має право відмовитися від позову, відповідач - визнати позов повністю або частково. Із реалізацією принципу диспозитивності при

152 розгляді цивільних справ пов’язане питання про дії суду в разі, коли з позовом про відшкодування шкоди звертається особа, яка фактично зазнала шкоди в результаті злочинних дій, але розслідування по такому факту не проводилися. Відтак постає запитання: чи повинен суд відмовити в розгляді такої справи на підставі, що за даним фактом не проводилося досудове розслідування? Чи, можливо, він повинен передати відповідні матеріали, які свідчать про вчинення кримінального порушення у відповідні органи для здійснення кримінального провадження? Уявляється, що вирішення цього питання повинно відбуватися відповідно до загальних принципів цивільного процесу.

У ході розгляду справ про відшкодування шкоди, завданої злочином, реалізується принцип змагальності, завдяки якому сторони мають рівні можливості в доведенні власної позиції в судовому процесі. Принцип змагальності ґрунтується на праві сторін вільно розпоряджатися фактичним матеріалом у процесі [195, с. 41]. Змагальна засада полягає також у відповідальності сторін за фактичний матеріал процесу [21, с. 101]. М.А. Гурвич зазначав, що принцип змагальності регулює порядок формування фактичного і доказового матеріалу цивільної справи, надаючи можливість, насамперед, сторонам подавати необхідні докази, підтверджуючи свої

153 вимоги і заперечення та відстоюючи в судовому спорі свою правоту [141, с. 43].

У науці цивільного процесуального права змагальність характеризують як широку можливість сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, визначати і використовувати в доказовій діяльності передбачені ЦПК необхідні процесуальні засоби, фактичні дані і докази, що їх підтверджують. Тобто принцип змагальності - це передбачена законом можливість особам, які беруть участь у справі, розпоряджатися своїми процесуальними правами для встановлення обставин, на які вони посилаються [32, с.140]. Отже учасники процесу в справах про відшкодування шкоди, завданої злочином, мають право використовувати передбачені законом засоби доказування з метою доведення наявності шкоди, її розміру, інших обставин делікту, заперечення заявленого розміру матеріальної та моральної шкоди та ін.

Оскільки предметом даного дослідження не є вивчення дії принципів цивільного процесу при розгляді цивільних справ, погодимося з думкою, яка була висловлена раніше, що саме на стадії судового розгляду найбільш повно і всебічно реалізуються більшість принципів цивільного процесу. Інше питання, що умовах відсутності якісної правової допомоги та формалізації судового процесу цей принцип не спрацьовує в повному обсязі, а фактично від рівня кваліфікації суду ступінь його реалізації з урахуванням вищевказаного фактору може коливатися.

Процесуальною формою судового розгляду є судове засідання, яке можна розділити на чотири етапи: підготовча частина судового засідання, розгляд справи по суті, судові дебати й ухвалення судового рішення. І хоча в цивільній процесуальній літературі назви зазначених етапів відрізняються, кожна з них має певні цілі, які реалізуються шляхом учинення комплексу процесуальних дій, визначених нормами ЦПК України [179, с.223].

Визначений законом порядок судового засідання обумовлений специфічними завданнями та метою, що визначається кожною з його частин. При цьому цивільний процесуальний закон може обмежувати здійснення

154 окремих процесуальних дій учасниками процесу (наприклад, зміна предмета та підстави позову при розгляді справи по суті). Побудова етапів розгляду справ про відшкодування шкоди, завданої злочином (кримінальним правопорушенням), підпорядковуються загальним правилам цивільного процесу. Перша частина судового засідання спрямована на вирішення питання про процесуальну можливість початку слухання конкретної цивільної справи. При розгляді справи по суті учасниками справи найбільш повно здійснюються надані їм законом процесуальні права та реалізуються процесуальні їх обов’язки, здійснюється процес доказування, вирішується завдання повного, всебічного, об’єктивного, розгляду справи і захисту прав, свобод та інтересів осіб, що звернулися до суду за захистом. На етапі судових дебатів учасники процесу мають можливість висловити свою думку щодо процесу та результатів розгляду справи, у т.ч. щодо процесу доказування, та висловити репліки. Етап ухвалення судового рішення відбувається після видалення суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення і його проголошення після повернення до залу суду.

Кожна із цих частин, маючи самостійне значення, тісно пов’язана з іншими, у кожній з яких вирішується певне коло питань та готується перехід до наступної частини [179, с.248].

Підготовча частина має попередньо-перевірочний характер і полягає в тому, що процесуальні дії суду та інших учасників процесу спрямовуються головним чином на визначення можливості розгляду справи по суті в конкретному судовому засіданні [175, с.160].

Такий же характер цієї стадії зазначає і С.В. Васильєв: специфічну роль відіграє підготовча частина судового засідання, де ніби підбивається підсумок попередньої процесуальної діяльності в стадії підготовки справи й створюються необхідні умови для належного здійснення наступної діяльності з вирішення справи про суті. У даній допоміжній відносно стадії розгляду справи по суті частині судового засідання необхідно виділяти як мінімум два відносно самостійні процесуальні завдання. По-перше,

155 з’ясування наявності або відсутності умов, необхідних для забезпечення правильного вирішення справи в даному судовому засіданні. Саме на це безпосередньо спрямовані вимоги закону, що передбачають здійснення процесуальних дій: з перевірки явки учасників процесу й вирішення питання про розгляд справи при неявці кого-небудь із них; вирішення відводів (за наявності); про відкладання розгляду справи та ін. По-друге, створення необхідних умов для всебічного, повного й об’єктивного дослідження доказів у справі в даному судовому засіданні, для здійснення судочинства на основі змагальності й рівноправності сторін. На це насамперед спрямовані вимоги закону, що регламентують процесуальні дії: видалення свідків, які з’явилися, із залу засідання суду; роз’яснення учасникам розгляду справи їхніх процесуальних прав і обов’язків; вирішення судом заяв і клопотань осіб, які брали участь у справі (ст. 164, 165, 167, 168, 171, 172 ЦПК України) [16, с. 83]. Дотримання вимог закону щодо своєчасного сповіщення про час та місце розгляду справи про відшкодування шкоди, завданої злочином, з’ясування відсутності підстав, що заважають розгляду справи в призначеному судовому засіданні є забезпеченням законності і обґрунтованості судового рішення і відповідно відсутністю підстав для його перегляду в апеляційному порядку.

Слід зазначити, що сам факт завдання шкоди в результаті злочину, може спричинити пред’явлення позовних вимог до відповідача з боку різних осіб, які зазнали витрат у зв’язку з подією злочину. Так позов може заявити не тільки потерпілий, а також й інші особи, медичні заклади та установи, які проводили лікування потерпілого чи надавали йому необхідну медичну допомогу, особи, які власними силами усували наслідки злочину, і т. ін. Тому в окремих випадках можлива ситуація, коли відповідні позови будуть заявлені в один період часу, у зв’язку із чим постає питання про доцільність їх спільного розгляду. Згідно зі ст. 126 ЦПК України суддя під час відкриття провадження в справі, підготовки справи до судового розгляду або суд під час її розгляду мають право постановити ухвалу про об'єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог за позовами одного й того

156 ж позивача до одного й того ж відповідача чи до різних відповідачів або за позовом різних позивачів до одного й того самого відповідача. Саме тому уявляється, що розгляд відповідних позовів буде доцільним в одному цивільному провадженні.

При розгляді справ про відшкодування шкоди, завданої злочином, слід окремо зазначити реалізацію норми ст. 158-1 ЦПК України. Відповідно до цієї статті суд з власної ініціативи або за клопотанням сторони чи іншого учасника цивільного процесу може постановити ухвалу про їх участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Застосування такої процедури дозволить засудженим особам більш повно реалізувати свої права в судовому процесі та запобігти негативним наслідкам у вигляді заочного рішення не на свою користь, тяганини щодо відновлення строків оскарження і т. ін. Втім на сьогодні реалізація такого права ускладнена.

Необхідність запровадження можливості участі відповідача у справах про відшкодування шкоди, завданої злочином, у режимі відеоконференції, можна знайти в літературі. Так, на думку Зуба О.Ю., у подальшому варто внести зміни до цієї статті, виклавши її таким чином, щоб на суддю покладався обов’язок розгляду справи в режимі відеоконференції в разі подання відповідного клопотання. При цьому передбачити перелік підстав відмови в дистанційній участі, до яких віднести: (а) якщо інша сторона заперечує проти участі особи в режимі відеоконференції, (б) якщо заявник ухилявся від дистанційної участі у режимі відеоконференції та вдруге подає клопотання про участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Для ініціювання застосування відеоконференцзв’язку судом необхідно передбачити такі підстави: (1) якщо стороною в спорі є засуджений до позбавлення волі в справах про відшкодування шкоди; (2) якщо в результаті особистої явки до зали судового засідання особа може зазнати психологічних страждань тощо. Ми вважаємо, що слід ухилятися від формулювання підстави такого змісту «якщо учать особи є обов’язковою» задля недопущення «засмічення» Кодексу оціночними категоріями [69, с.221]. Як

157 зазначалося раніше, на наш погляд, реалізацію в ході судового розгляду положень про участь сторони в режимі відеоконференції у справах про відшкодування шкоди, завданої злочином, слід вирішувати на попередньому судовому засіданні з одночасним роз’ясненням наслідків та порядку проведення заочного розгляду справи.

Штефан М.Й. підкреслював, що судовий розгляд цивільних справ надає можливість суду активно здійснювати запобіжну (превентивну) і виховну функції, спрямовувати свою діяльність на зміцнення законності і правопорядку в Україні. На досягнення зазначеної мети Верховний Суд України зобов’язує суди підвищувати рівень підготовки і проведення судових процесів, покращувати інформованість населення про прийняті судом рішення [192, с.372]. Незважаючи на те, що вказана теза дослідника сягає коріннями в його перші курси з цивільного процесу, актуальності воно не втратило й сьогодні, хоча й акцент через останні події змістився в іншу площину - відновлення довіри до суду.

Розгляд справи про відшкодування шкоди, завданої злочином, розпочинається доповіддю судді, який стисло доповідає зміст заявлених позовних вимог, обставини справи, що визнаються сторонами. Суддя доводить сутність справи про відшкодування шкоди, завданої злочином, прізвище або найменування сторін, розмір заявлених позовних вимог (також немайнові вимоги), їх обґрунтування, докази, якими обґрунтовуються вимоги позивача, заперечення відповідача та їх обґрунтування з посиланням на докази, якщо такі були надані відповідачем. У разі, якщо відповідач заявив зустрічний позов, суддя доводить обґрунтування позовних вимог відповідача.

Метою даної доповіді є доведення змісту справи до учасників процесу та всіх присутніх у залі судового засідання осіб, що надає їм можливість стежити за рухом процесу (особливо це важливо для сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, якщо вони з тих чи інших причин були відсутні на попередньому судовому засіданні) [175, с.161].

У ході судового засідання головуючий з’ясовує: позиції сторін стосовно підтримання позовних вимог, їх визнання, можливості закінчення справи мировою угодою сторін або звернення за вирішенням спору до третейського суду (останнє, як зазначалося, уявляється неможливим у справах про відшкодування шкоди, завданої злочином). У силу принципу диспозитивності сторони можуть адресувати суду письмові заяви про відмову від позову, визнання позову або мирову угоду (ст. ст. 174, 175 ЦПК України), які приєднуються до матеріалів справи. Розгляд таких заяв здійснюється із заслуховуванням думки іншої сторони та інших осіб, які беруть участь у справі. Одночасно суд повинен роз’яснити сторонам наслідки відповідних дій у вигляді закриття провадження або ухвалення рішення суду і відповідних наслідків таких процесуальних актів. Суд не приймає відмови від позову, визнання позову і не визнає мирової угоди сторін, якщо ці дії суперечать закону або порушують чиї-небудь права, свободи та охоронювані законом інтереси. У справах про відшкодування шкоди, завданої злочином, суду слід звертати увагу на ті умови, що унеможливлюють передбачені законом права осіб на отримання відшкодування, або ті умови, які змушують відмовитися від права на судовий захист.

Ряд учених уважає, що відмову від позову потрібно розуміти у двох аспектах: процесуальному (відмова від продовження процесу) і матеріально- правовому (відмова від позовної вимоги) [35, с.158]. Інші ж уважають, що це поняття єдине, тому що відмова від позову - це процесуальна форма відмови від матеріально-правової вимоги позивача до відповідача [130, с.10]. Найбільш переконлива друга точка зору, тому що у випадку прийняття судом відмови від позову позивач втрачає не просто право на повторне звернення до суду з вимогою до тієї ж особи, про той же предмет і по тих ж підставах, а можливість одержати за рішенням суду саме відшкодування за шкоду. Тут відмова від позову завжди означає, що позивач припускає не тільки

159 ліквідувати спір і провадження за позовом, але й знімає свої матеріально- правові вимоги до відповідача [10, с.17].

Про неприйняття судом відмови від позову, визнання позову відповідачем чи невизнання мирової угоди сторін суд постановляє мотивовану ухвалу і продовжує розгляд справи по суті. Важливе значення для правильного вирішення вищезазначених питань у справах про відшкодування шкоди, завданої злочином, є з’ясування суддею дійсної волі сторін на вчинення відповідних процесуальних дій. Поряд із потенційною можливістю залякування або тиску з боку відповідача (його родичів, представників), можлива й ситуація, коли сторони «підмінюють» мирову угоду частковим визнанням зустрічних позовних вимог, вимагають «гарантій» домовленості шляхом відмови від позову і т. ін. Із нашої точки зору відмова від позову в указаній категорії справ може бути прийнята лише за умови хоча б часткової компенсації завданої шкоди та наявності доказів про це. В іншому випадку в прийнятті відмови повинно бути відмовлено судом.

Змістом розгляду справи про відшкодування шкоди, завданої злочином, по суті є дослідження обставин конкретної справи. Ця частина судового засідання, безсумнівно, є основною, оскільки саме тут за участю всіх суб’єктів процесу в умовах змагальності й рівноправності сторін досліджуються й аналізуються фактичні обставини справи. Помітно виділяється вона й за обсягом, а також характером процесуальних дій, які здійснюють суд і інші учасники провадження. Найбільше повно проявляють свою дію в цій основній частині судового розгляду й усі принципи цивільного судочинства [61, с.84].

У літературі зазначається, що з’ясування фактичних обставин справи здійснюється шляхом дослідження на підставі передбачених ЦПК України засобів доказування наявності чи відсутності юридичних фактів, що складають предмет доказування сторін. Це друга частина судового засідання,

160 яка має виключно важливе значення, оскільки присвячена безпосередньому розгляду справи по суті [192, с.377].

При розгляді справи по суті суд виконує три основні завдання: 1) визначення обсягу й меж дослідження обставин справи в судовому засіданні; 2) виявлення наявності або відсутності підстав для припинення провадження в справі в стадії судового розгляду, пов’язаних із диспозитивними розпорядчими діями суб’єктів спірних правовідносин; 3) дослідження доказів у справі, яка входить у структуру цивільного процесуального доказування [16, с. 85-86].

Важливим моментом, що пов’язаний із ходом розгляду справи, є вирішення питання про зупинення провадження в справі, зокрема у зв’язку із закінченням розгляду кримінального провадження. У випадку, якщо цивільний позов залишено без розгляду в рамках кримінального провадження, потерпілий має можливість звернутися до суду в порядку цивільного судочинства. Не менш важливим уявляється правильне вирішення питання про залучення правонаступників, у разі якщо помирає потерпілий або особа, яка завдала шкоди чи несе обов’язок щодо її відшкодування згідно із законом. Питання про коло осіб, які беруть участь у справі, вирішується під час попереднього судового засідання (п. 2 ч. 6 ст. 130 ЦПК України). Проте ситуація, що потребує вирішення, може виникнути й під час судового розгляду чи перегляду судового рішення в судах вищої інстанції. Тому суд у необхідних випадках повинен зупинити провадження у справі на підставі п.1 ч. 1 ст. 201 ЦПК України на час, необхідний для залучення правонаступника, який, як правило, становить не менше 6 місяців із дня смерті учасника процесу. Строк залучення, що використовується в статті 203 ЦПК України, передбачає, що суд має не тільки зупинити провадження, але й здійснити певні дії, необхідні для розшуку правонаступника. Між тим окремі судді, посилаючись на змагальність цивільного процесу, без клопотань сторін не вчиняють будь-яких процесуальних дій, що також не можна визнати правильним. Оскільки, як

161 указувалося раніше, і якість надання правової допомоги і рівень правової культури населення не дозволяють сьогодні чекати, поки потенційні учасники провадження звернуться до суду. На користь такої позиції можна навести приклади із судової практики, коли спадкоємці, звертаючись до суду з позовами про надання додаткового строку на прийняття спадщини, пропустили 3-5 років [153], і такі справи далеко не рідкість [152]. Тому суд, зі спливом строку зупинення провадження в справі, може направити запит до нотаріальних органів із метою виявлення осіб, що зверталися для прийняття спадщини після смерті сторони.

З’ясування обставин справи по відшкодування шкоди, завданої злочином, передбачає заслуховування пояснень сторін, третіх осіб, а також пояснення інших осіб, які беруть участь у справі. Якщо в справі бере участь правозахисна організація або інші особи, що виступають на захист прав інших осіб (ст. 45 ЦПК України), то її представники дають пояснення першими. Відповідно, якщо позов в інтересах держави чи потерпілого пред’явлено прокурором, то йому надається можливість виступити із обґрунтуванням позовних вимог про відшкодування шкоди, завданої злочином. Якщо в справі беруть участь представники, їхні пояснення заслуховуються після пояснень сторони, третьої особи, яку вони представляють. Відповідно до ст. 175 ЦПК пояснення можуть давати тільки представники, якщо про це є відповідне клопотання сторони чи третьої особи.

Залежно від обставин конкретної справи суд може встановлювати будь- який порядок дослідження доказів. Указане має значення в разі потенційного призначення експертизи, предметом якої буде психічний стан особи, якщо є необхідність заслухати пояснення сторін, свідків. Після чого вирішити питання про призначення експертизи. Однак, як правило, у справах про відшкодування шкоди, завданої злочином, застосовується порядок, що використовується в більшості цивільних справ. Так спершу суд надає можливість сторонам та їхнім представникам дати пояснення по суті

162 позовних вимог, потім третім особам, після цього допитує свідків, досліджує письмові, речові докази, висновок експерта, якщо такий є, і закінчує дослідження доказів у справі. Важливим чинником у забезпеченні правильного процесу дослідження доказів відіграє заява відповідних доказів під час попереднього судового засідання або безпосередньо в судовому засіданні. Пояснення сторін та осіб, які беруть участь у справі, мають важливе значення, оскільки не тільки дають можливість суду отримати інформацію з «першоджерел», але й також сформувати певне уявлення про обставини справи, спостерігаючи поведінку сторін, їхніх представників, третіх осіб. Особи, які беруть участь у справі, можуть ставити одне одному запитання. Законом допускається надання письмових пояснень сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Крім того, деякі пояснення можуть бути одержані в порядку виконання окремих доручень (ст. 132 ЦПК України), або в порядку забезпечення доказів. У такому випадку суд оголошує їх зміст. Свідки допитуються за правилами, установленими статтями 179-183 ЦПК України.

Учасники судового процесу надають пояснення в довільній формі. Закон не регламентує послідовність викладу обставин, на які посилаються особи як на обґрунтування своїх вимог, та не обмежує час виступу. Проте якщо особи, що дають пояснення, висловлюються нечітко або з їхніх слів не можна дійти висновку про те, визнають вони обставини чи заперечують проти них, суд може зажадати від цих осіб конкретної відповіді: «так» чи «ні». Якщо в справі є письмові пояснення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, головуючий оголошує зміст цих пояснень. Наприклад, якщо справу розглядають за відсутності відповідача, головуючий доповідає про позицію останнього щодо заявлених вимог, викладену в письмових поясненнях [175, с.162]. Пояснення сторін або третіх осіб у справах про відшкодування шкоди, завданої злочином, стосуються викладення обставин завдання шкоди, розміру завданих матеріальних збитків або його

163 заперечення, втрат немайнового характеру, розладів здоров’я, обставин, що зумовили зміну стосунків постраждалої особи з оточуючими, та ін.

Допит свідків під час судового засідання здійснюється суддею після встановлення особи, віку, роду занять, відношення до справи і стосунків зі сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Важливою гарантією правдивості отриманих від свідків показань є попередження під розписку свідків про кримінальну відповідальність згідно зі статтями 384 і 385 КК України за подання суду завідомо неправдивих показань і за відмову дати показання. Суддя, що здійснює допит приводить свідка до присяги і зобов’язує говорити правду, нічого не приховуючи і не спотворюючи (ч. 5 ст. 180 ЦПК України). Свідки, які не досягли шістнадцяти років, не попереджаються про кримінальну відповідальність, але головуючий роз’яснює їм обов’язок правдиво розповісти, що їм відомо по справі. Кожний свідок допитується окремо, а свідки, які не дали показань, не можуть перебувати в залі судового засідання під час розгляду справи. Останнє одночасно також виступає гарантією правдивості показань свідків. Суддею вживаються заходи до того, щоб допитані свідки не спілкувалися з недопитаними свідками. Особливі правила існують для допиту малолітніх і неповнолітніх свідків. Ці правила продиктовані, по-перше, необхідністю дотримання прав неповнолітніх, по-друге, необхідністю встановити додаткові гарантії вірогідності показань таких свідків, які не відповідають за відмову від давання показань свідків, а також за давання свідомо неправдивих свідчень. Особливість допиту малолітнього та неповнолітнього свідка полягає в тому, що така процедура відбувається за участю батьків, педагога, або інших близьких осіб, якщо вони не заінтересовані в справі. На час допиту свідка, який не досяг повноліття, із залу судового засідання може бути за ухвалою суду видалена та чи інша особа, яка бере участь у справі. Після повернення такої особи до залу судового засідання їй повідомляється зміст показань і надається право поставити запитання свідкові. Після закінчення допиту свідка, який не досяг шістнадцяти років, він видаляється із

164 залу судового засідання, але суд може визнати його присутність необхідною [16, с. 44].

Допит свідка являє собою процедури, коли суд пропонує йому повідомити все, що він знає по обставинах справи у довільній формі, і вже після цього особи, які беруть участь у справі, мають право ставити запитання свідку. Першим цим правом користується особа, яка викликала свідка, після неї ставити запитання може інша сторона і суд. При цьому суду надається можливість ставити запитання свідку в будь-який час допиту для з’ясування обставин справи. За згодою учасників процесу свідок може залишити залу судового засідання після допиту або може залишитися до кінця судового засідання. Якщо факти, які мають значення для справи, за заявою сторін, третіх осіб і їхніх представників відомі їм особисто, то ці особи за їхньою згодою можуть бути допитані як свідки (ст. 184 ЦПК України).

Після допиту всіх свідків, викликаних до суду, головуючий оголошує показання свідків, зафіксовані в письмовій формі і одержані в порядку, передбаченому статтями 132, 133 ЦПК України. Не можуть бути використані як показання свідків (ст. 63 ЦПК України) письмові пояснення громадян. У відповідних випадках вони приймаються судом як письмові докази (ст. 64 ЦПК України).

Письмові докази досліджуються в судовому засіданні за правилами, установленими статтями 185, 186 ЦПК України. Письмові докази, а також протоколи їх огляду, складені в порядку виконання окремих доручень (ст. 132 ЦПК України), забезпечення доказів (ст. 133 ЦПК України), їх огляду на місці (ст. 140 ЦПК України) оголошуються в судовому засіданні та пред’являються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а у необхідних випадках - також експертам і свідкам. Сторони й інші особи, які беруть участь у справі, можуть дати свої пояснення з приводу цих доказів або протоколів. Із метою захисту державної або іншої таємниці, яка охороняється законом, ЦПК України встановлює спеціальні правила дослідження особистих паперів, листів, записів телефонних розмов, телеграм та інших

165 видів кореспонденції, які містять таку таємницю. Ці документи можуть оголошуватись у відкритому судовому засіданні тільки за згодою осіб, визначених ст. 306 ЦК (особи, яка їх направила, та адресата). Це ж правило застосовується при дослідженні звуко- і відеозаписів приватного характеру (ст. 186 ЦПК). Відтворення звукозапису і демонстрація відеозапису проводяться в залі судового засідання або в іншому спеціально підготовленому для цього приміщенні, із відображенням у журналі судового засідання особливостей оголошуваних матеріалів і зазначенням часу демонстрації. Після цього суд заслуховує пояснення осіб, які беруть участь у справі. У разі потреби відтворення звукозапису і демонстрація відеозапису можуть бути повторені повністю або в певній частині [175, с.162]. Дослідження письмових доказів у справах про відшкодування шкоди, завданої злочином, передбачає з’ясування сутності документів, висновків, довідок, що підтверджують факт завдання відповідачу шкоди, її розмір, витрати, що необхідні або понесені відповідачем на відновлення стану певного майна або речі, стан здоров’я та витрати, що необхідні для його відновлення, працездатності і т.д., а сам порядок їх огляду не відрізняється від загального порядку дослідження письмових доказів в інших справах.

Правила дослідження доказів в цивільній справі про відшкодування шкоди, завданої злочином, врегульований ст. ст. 179-189 ЦПК України. Відповідно до ст. 177 ЦПК України порядок дослідження доказів визначається судом залежно від змісту спірних правовідносин і в разі потреби може бути змінений. Процесуальний закон встановлює особливості дослідження кожної категорії доказів - письмових, речових та ін. Письмові докази або протоколи їх огляду оголошуються в судовому засіданні та надаються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках - також експертам, спеціалістам і свідкам. Особи, які беруть участь у справі, можуть давати свої пояснення з приводу цих доказів або протоколу їх огляду. Особами, які беруть участь у справі, із приводу зазначених доказів можуть ставитися питання свідкам, а також експертам,

166 спеціалістам. Речові докази оглядаються судом або досліджуються ним іншим способом, а також пред'являються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках - також експертам, спеціалістам і свідкам. Особи, яким пред'явлено для ознайомлення речові докази, можуть звернути увагу суду на ті чи інші обставини, пов'язані з оглядом. Ці заяви заносяться до журналу судового засідання. Такими речовими доказами можуть бути предмети, які є предметом злочину, яким або якому нанесена шкода і т.д. Висновок експерта оголошується в судовому засіданні. Для роз'яснення і доповнення висновку експерту можуть бути поставлені запитання. Першою ставить запитання експертові особа, за заявою якої призначено експертизу, та її представник, а потім інші особи, які беруть участь у справі. Якщо експертизу призначено за клопотанням обох сторін, першим ставить питання експертові позивач і його представник [180].

Речові докази в справах про відшкодування шкоди, завданої злочином, це, як правило, ті речі, які були пошкоджені в результаті вчинення злочину, знаряддя та предмети злочинного посягання, якщо суд при розгляді кримінального провадження не конфіскував їх або не знищив, документи, якщо вони носять сліди злочинного посягання і їх дослідження має доказове значення в справі про відшкодування шкоди, завданої злочином. На практиці суди обмежуються оголошенням матеріалів кримінального провадження, окремих документів із нього щодо вказаних об’єктів.

Якщо в справі була призначена експертиза, то після неї в судовому засіданні досліджується висновок експерта. Спочатку висновок оголошується, а потім для роз’яснення і доповнення висновку експерту можуть бути поставлені запитання судом і особами, які беруть участь у справі, оформлені письмово і підписані експертом, вони приєднуються до справи (ст. 189 ЦПК України) [192, с.381].

У разі виникнення сумнівів у достовірності висновків експертизи або в разі, якщо експертом не висвітлено в повному обсязі відповіді на питання експертизи, суд може призначити додаткову чи повторну експертизу. У

167 справах про відшкодування шкоди експертиза може проводитися стосовно визначення ринкової вартості речей, що вибули з володіння потерпілого в результаті злочину, вартості ремонтних (відновлювальних) робіт, що необхідні для відновлення стану пошкодженої речі. Крім того можливе проведення судово-медичної експертизи з метою визначення характеру пошкоджень, що завдані потерпілому, причинного зв’язку між подією кримінального правопорушення та конкретним розладом здоров’я, що стався в потерпілого. Різноманітність кримінальних правопорушень, що вчиняються, ставить під сумнів доцільність перерахування всіх видів експертизи та питань, що можуть вирішуватись з її допомогою. Незважаючи на те, що висновок експерта не є ключовим доказом у будь-які справі і оцінюється судом у сукупності з іншими доказами, уявляється, що у справах про відшкодування шкоди, завданої злочином, її проведення є необхідним. При чому в контексті розгляду справи в суді провідна роль у роз’ясненні сторонам необхідності її проведення належить суду. Мова не йде про виконання судом не властивих йому функцій, які з першого погляду можуть збігатися з функціями осіб, які надають правову допомогу в конкретній справі, але виконання завдань щодо захисту прав, свобод та інтересів осіб, що звертаються за захистом до суду, вимагає відповідних дій зі сторони суду. За сучасних умов функціонування державних інститутів та розвитку громадянського суспільства низький рівень обізнаності громадян у правових питаннях і недоступність через економічні причини кваліфікованої правової допомоги не повинні «сприяти» уникненню винуватих осіб від відповідальності за вчинення протиправних дій.

Закінчення з’ясування всіх обставин справи про відшкодування шкоди, завданої злочином, зумовлює перехід до судових дебатів. Перед цим суд повинен з’ясувати, чи є необхідність доповнення судового розгляду додатковими поясненнями й у разі позитивної відповіді постановити про це ухвалу.

Судові дебати є важливою частиною судового процесу, оскільки вона дозволяє суду ще раз проаналізувати докази та аргументи сторін, звернути увагу на невідповідності, що були виявлені під час судового засідання. Судові дебати складаються з промов учасників процесу, де вони висловлюють свою позицію по справі, дають оцінку доказам, а також своє бачення вирішення спору.

У літературі слушно зазначається, що судові дебати - це частина судового засідання, в якій особи, які беруть участь у справі, у промовах підбивають підсумки своїх пояснень, дають оцінку дослідженим доказам, на­водять власну точку зору щодо того, яким повинен бути результат розгляду та вирішення справи [175]. Разом із тим, практика їх проведення свідчить про дві крайнощі: перша зводиться лише до конкретного прохання щодо результату розгляду справи від сторони; друга - повтор пояснень по суті.

Між тим, процедура судових дебатів допомагає суду з різних позицій проаналізувати досліджені обставини справи, зіставити різні точки зору щодо оцінки доказів, прав і обов’язків учасників спірних правовідносин, а також закону, що підлягає застосуванню закону, сформувати своє внутрішнє переконання із цих питань. Отже, завданням даної частини судового розгляду є надання допомоги суду в правильному установленні фактичних обставин справи й правильній юридичній кваліфікації спірних правовідносин [16, с. 90].

Судові дебати проводяться в порядку, установленому ст. 193 ЦПК України, із додержанням принципу рівних процесуальних можливостей осіб, які беруть участь у справі. Порядок виступу в судових дебатах аналогічний порядку надання пояснень учасниками процесу. Якщо суб’єкти захисту прав інших осіб були залучені судом до участі в справі або вступили в справу за своєю ініціативою, то вони виступають у судових дебатах після сторін, третіх осіб і їхніх представників. Судові дебати не обмежуються часом, проте суд може зупинити промовця, якщо його промова не стосується справи. Важливою гарантією прав сторін під час судових дебатів є обмін репліками.

169 Реплікою є коротка відповідь, заперечення, зауваження, які висловлюються учасниками судових дебатів у зв’язку зі сказаним у промовах. Відповідно до ст. 193 ЦПК право останньої репліки завжди належить відповідачеві та його представникові [175, с.166].

У ході судових дебатів може виникнути ситуація, коли не всі обставини справи, що мають значення для її правильного вирішення, були з’ясовані судом. У такому випадку суд має повернутися до додаткового з’ясування обставин, що мають значення для справи, або дослідження нових доказів. Для усунення таких недоліків суд постановляє ухвалу про поновлення розгляду справи. Після додаткового з’ясування обставин справи і дослідження нових доказів суд постановляє ухвалу про закінчення розгляду справи по суті і переходить до судових дебатів, які провадяться в порядку, описаному вище й установленому ст. 193 ЦПК України.

На перший погляд, роль суду в ході судових дебатів доволі пасивна, оскільки він лише вислуховує думки сторін та інших учасників процесу. Але в той же час він здійснює певний контроль і, як зазначалося вище, має право зупинити учасника процесу в разі, коли його промова не стосується справи. У справах про відшкодування шкоди, завданої злочином, це може стосуватися подробиць учинення злочину (кримінального правопорушення), що не мають значення для справи, хвилювань родичів, знайомих про долю відповідача і т. ін.

Заключною стадією судового розгляду є ухвалення судового рішення, що відбувається в нарадчій кімнаті одразу після судових дебатів відповідно до ст. 195 ЦПК України. У випадку, коли під час ухвалення судового рішення суд дійде висновку про необхідність з’ясування будь-якої обставини, суд постановляє ухвалу про відновлення провадження в справі, яке здійснюється виключно в межах, необхідних для з’ясування нових обставин. Із приводу досліджуваних обставин суд проводить судові дебати за загальними правилами, установленими законом. Якщо з’ясування цих обставин у

170 судовому засіданні виявилося неможливим, то постановляє ухвалу про відкладення розгляду справи.

Таємниця нарадчої кімнати - одна з гарантій законного, обґрунтованого рішення по цивільній справі. Із метою огородження судді від зовнішнього впливу процесуальний закон установлює процедуру ухвалення рішень у нарадчій кімнаті, де не може бути присутнім ніхто окрім суддів. Згідно зі ст. 196 ЦПК України, судді не мають права розголошувати міркування, що були висловлені в нарадчій кімнаті. Додержання таємниці нарадчої кімнати дозволяє суду проаналізувати наявність обставин (фактів), якими обґрунтовуються позовні вимоги і заперечення, а також докази, якими вони підтверджуються; правовідносини, які виникли між сторонами, а також норми закону, що регулюють установлені правовідносини. Крім того суд у нарадчій кімнаті остаточно вирішує питання про задоволення чи відмову в задоволенні позову і відповідно про розподіл судових витрат між сторонами; наявність підстав для негайного виконання судового рішення та підстав для скасування заходів щодо забезпечення позову (ст. 214 ЦПК України).

Рішення ухвалюється більшістю голосів суддів, які входять до складу суду в справі, при одноособовому розгляді справи - суддею, який розглядав справу. Ухвалене рішення викладається в письмовій формі за встановленим ст. 215 ЦПК України змістом головуючим або одним із суддів при колегіальному розгляді справи і підписується всім складом суду, який бере участь в ухваленні рішення (ст. 209 ЦПК України). Головуючий не має жодних переваг при ухваленні рішення, й усі питання вирішуються шляхом голосування більшістю голосів, причому жоден із суддів не має права утримуватися від голосування. Суддя, не згодний з ухваленим рішенням, зобов’язаний його підписати, однак має право письмово викласти свою окрему думку.

Окрема думка - це викладена в письмовій формі позиція одного з суддів, яка не збігається з позицією більшості складу суду щодо того, яке рішення повинно бути ухвалено в конкретній справі. Цей документ не

171 проголошується в судовому засіданні, але приєднується до справи і відповідно до ст. 19 ЦПК є відкритим для ознайомлення. Проте в науці ци­вільного процесуального права існує точка зору, що ознайомлення з окремою думкою судді дає повне уявлення про суперечності в позиціях суддів при прийнятті рішення і, відповідно, розкриває таємницю нарадчої кімнати. У зв’язку із цим висловлюються пропозиції обмежити доступ до окремої думки [175, с.166].

Ухвалене судове рішення головуючий оголошує прилюдно. Усі присутні в залі судового засідання вислуховують його стоячи на знак поваги до авторитету суду і його акта, який ухвалюється іменем України. Потім головуючий роз’яснює зміст ухваленого й оголошеного рішення, порядок і строк оскарження (ст. 218 ЦПК України) [192, с.385].

У результаті обговорення справи в нарадчій кімнаті або обмірковування суддею, суд ухвалює рішення про задоволення або про відмову в задоволенні позову повністю або частково. Останнє може мати місце у випадку, якщо розмір завданої шкоди не доказаний або доказаний частково, відсутні підстави для пред’явлення позову або завдана шкода була компенсована в процесі розгляду справи. Виходячи з проаналізованого вище, не виключена ситуація, коли підставою для відмови в задоволенні позовних вимог буде неналежний відповідач.

Стадія судового розгляду справи про відшкодування шкоди, завданої злочином, є центральною в усьому процесі, у ході якої найбільш повно реалізуються принципи цивільного судочинства, реалізуються процесуальні права та обов’язки сторін та інших учасників процесу та виявляються особливості розгляду вказаної категорії справ. Судовий розгляд справ про відшкодування шкоди, завданої злочином, спрямований на дослідження та перевірку обставин, на які посилаються сторони. Судом повинно бути встановлено обставини завдання шкоди, її розмір, особу, що завдала шкоду, її винну поведінку та причинний зв'язок між злочинним діянням і наслідками у вигляді завдання шкоди. Судове засідання проводиться судом із

172 обов’язковим дотриманням обов’язку щодо повідомлення відповідача про час та місце слухання справи. Оскільки не виключена ситуація, що особа, яка завдала шкоду, відбуває покарання в місцях позбавлення волі, суд, за клопотанням сторони повинен забезпечити можливість проведення засідання в режимі відеоконференції з такою особою. Із метою реалізації такого права чинне цивільне процесуальне законодавство потребує змін до ст. 158-1 ЦПК України.