1.3 Позов у справах про відшкодування шкоди, завданої злочином

Відшкодування шкоди, завданої злочином, є одним зі способів відновлення та захисту інтересів осіб, потерпілих від злочинних посягань. Засобом такого захисту виступає позов, який заявляється потерпілою стороною з метою відновлення свого матеріального становища, відшкодування моральної шкоди або відшкодування шкоди, завданої здоров’ю злочином.

Як зазначає Я.О. Клименко, чинне законодавство передбачає можливість відшкодування шкоди, завданої злочином, у порядку кримінального і цивільного судочинства і, як було показано раніше, також у порядку господарського та адміністративного судочинства. Розгляд позову про відшкодування шкоди, завданої злочином, у рамках кримінального судочинства має своєю метою спростити та пришвидшити захист майнових інтересів особи, що зазнала шкоди в результаті злочину. Одночасний розгляд судом кримінальної справи і цивільного позову має низку суттєвих переваг, направлених на посилення захисту прав фізичних і юридичних осіб, які зазнали шкоди від злочину. Певною мірою це сприяє більш повному доказуванню підстав і розміру заподіяної шкоди, а також виявленню осіб, які несуть цивільно-правову відповідальність за заподіяння шкоди; виключається паралелізм та дублювання в роботі судів і можливість винесення суперечливих рішень з одних і тих же питань, що, у свою чергу, заощаджує час і кошти держави. До того ж потерпілий від злочину звільняється від необхідності двічі брати участь у судовому розгляді і, відповідно, підлягати додатковим хвилюванням, викликаним дослідженням обставин скоєного злочину. Свідки, перекладачі, експерти й інші особи

49 звільняються від повторного виклику. Більше того, розгляд у кримінальній справі цивільного позову сприяє найбільш ефективному впливу як на самого злочинця, так і на інших осіб, запобігаючи можливості скоєння ними правопорушень із заподіянням шкоди [75, с.3].

Загалом спільний розгляд у порядку кримінального судочинства цивільного позову обумовлено наявністю єдиного юридичного факту, який є підставою для притягнення винної особи до кримінальної та цивільно- правової відповідальності.

Проте не завжди питання про відшкодування завданої злочином шкоди розглядається в кримінальному процесі, що в переважній більшості випадків пов’язане з неналежним роз’ясненням із боку слідчого та суду потерпілим їхнього права заявити цивільний позов у кримінальному провадженні, а також небажанням потерпілих активно захищати свої права саме в рамках кримінального провадження.

З іншого боку, розгляд позову про відшкодування шкоди, завданої злочином, у кримінальному провадженні, пов'язаний із необхідністю застосування судом одночасно норм двох процесуальних законів - цивільного та кримінального. Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, установленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв’язку із цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства. Стосовно розгляду позову норми КПК України фактично містять положення стосовно форми та змісту позовної заяви (ч. 4 ст. 128 КПК України), наслідків залишення позову без розгляду чи відмови в позові в кримінальному провадженні (ч.ч. 6, 7 ст. 128 КПК України), наслідки прийняття окремих процесуальних рішень і порядок вирішення позову у зв’язку із цим (ст. 129 КПК України), загальні положення про право на позов, представників та право прокурора заявити позов (ч.ч. 1, 2, 3 ст. 128 КПК України) та окремі

50 норми, що стосуються закріплення обов’язковості визначення розміру та порядку відшкодування шкоди (угода про примирення, про визнання винуватості) чи обмеження права на зміну її розміру (ст.ст. 472, 473, 479 КК України). Забезпечення позову, дії судді щодо підготовки до розгляду питання про відшкодування шкоди, порядок учинення процесуальних дій при розгляді цього питання та ін. залишаються врегульованими нормами ЦПК України. Зауважимо, що в умовах спеціалізації суддів розгляд цивільного позову в кримінальному провадженні суддею, який спеціалізується на розгляді кримінальних справ, особливо якщо йдеться про компенсацію шкоди, завданої здоров’ю, стає дійсно проблематичним, оскільки питання, пов’язані з відшкодуванням шкоди, завданої здоров’ю в більшості випадків розглядають у межах цивільних проваджень.

Починаючи дослідження особливостей позову в справах про відшкодування шкоди, завданої злочином, зазначимо, що поняття позову в англосаксонській і романо-германської правових системах, у своїй сутності, повторюють основні положення римського цивільного процесу. Позов пов’язаний із діяльністю судових органів і відповідно здійсненням правосуддя, захистом судовими органами прав та інтересів заінтересованих осіб. Відповідно в процесуальній літературі висловлена думка, що до передумов порушення справи в суді, поряд із наявністю спору і відповідно правового зв’язку між певними суб’єктами, є також внесення спору зацікавленою особою на розгляд суду шляхом подачі позовної заяви [131, с.10-11].

Цивільним процесуальним засобом, яким забезпечується реалізація права на звернення до суду з метою здійснення правосуддя в справах, що виникають у спорах із цивільних, сімейних, трудових, кооперативних,

51 авторських та інших правовідносин (статті 3, 15, 118 ЦПК України), є позов (лат. асііо - позовна вимога) [192, с.340].

Можна виділити три основні концепції співвідношення процесуальної й матеріально-правової складових цивільного позову, що має принципове практичне значення.

Прихильники першої концепції (В.П. Чапурський, С.Н. Абрамов) припускають існування двох понять позову. Під позовом у процесуальному змісті розуміється звернена до суду вимога (як спосіб захисту порушених прав і законних інтересів); під позовом у матеріальному змісті - матеріально- правова вимога до відповідача [1, с. 153].

Деякі автори припускають наявність у єдиному понятті позову двох сторін: процесуальної (вимога до суду про захист порушених прав і законних інтересів) і матеріально-правової (вимога до відповідача) [73, с.5].

Автори третьої концепції визначають позов як поняття й інститут цивільного процесуального права, уважаючи неможливим існування позову як двоїстого матеріально-процесуального інституту. Позов - звернення юридично зацікавленої або іншої управомоченої особи до суду з проханням про розгляд цивільно-правового спору й захист цивільних прав або охоронюваних законом інтересів [48, с.154; 144, с.231; 85, с.81]. На практиці надмірна формалізація та надання переваги форми над змістом призводять до того, що сенс матеріально-правової вимоги позову (захист порушеного права) достатньо часто втрачається, а на перший план виходить формальна складова (вимоги до форми позову, співвідношення редакції позовних вимог до буквального тексту закону тощо).

На думку С.В. Васильєва суттєві ознаки позову зводяться до таких:

1) наявність матеріально-правової вимоги, що випливає з порушеного або оскаржуваного права;

2) розгляд і вирішення цієї вимоги в установленому законом процесуальному порядку;

3) наявність спору про право або законний інтерес;

4) наявність двох наділених законом рівними процесуальними правами сторін із протилежними матеріально правовими інтересами;

5) позовна форма процесу є форма змагальна. І навпаки, будь-яка змагальна форма процесу - форма позовна [19, с. 145].

У літературі можна знайти такі визначення позову. Позов - це вимога позивача до відповідача, звернена через суд, про захист порушеного, невизначеного чи оспорюваного права чи інтересу, здійснена у визначеній законом процесуальній формі [179, с.219]. Позов - це вимога заінтересованої особи, що випливає зі спірних матеріальних правовідносин, про захист свого або чужого права або законного інтересу, що підлягає розгляду та вирішенню в установленому законом порядку [19, с.145]. На думку М.Й. Штефана, позов у цивільному судочинстві - це вимога заінтересованої особи до суду про здійснення правосуддя в цивільних справах на захист прав та інтересів, порушених чи оспорюваних іншою особою [192, с.

Стосовно структури позову в процесуальній літературі немає єдності думок і можна виділити два підходи до визначення елементів позову. Перша група авторів виділяє предмет і підставу позову [30, с.188], інша група авторів - предмет, підставу та зміст позову [192, с.323; 179, с.219; 29, с. 185]. Є.В. Васьковський предмет позову визначає як те, щодо чого позивач домагається судового рішення [22, с.166]. Ця точка зору згодом була прийнята за правило багатьма вченими-процесуалістами [142, с.148].

У цивільно-процесуальній літературі предмет позову визначається по- різному: як матеріально-правова вимога позивача до відповідача [37, с.148]; як суб’єктивне право, що підлягає захисту [42, с.119]; як захист [197, с.20] і як спосіб захисту [184, с.67]. Слід погодитися з Г.Л. Осокіною, що сам захист предметом позову бути не може, тому що являє собою мету позову. Тобто

53 способи захисту й захист права (інтересу) співвідносяться як предмет позову і його мета, як дія і результат цієї дії [106, с. 114].

Автор приєднується до точки зору, висловленої в літературі, стосовно розуміння предмета позову як матеріально-правової вимоги позивача до відповідача, що випливає зі спірних правовідносин [179, с.219].

Стосовно визначення підстави позову слід підтримати точку зору щодо розуміння в якості такої обставин (юридичних фактів), із наявністю або відсутністю яких закон пов’язує виникнення чи припинення матеріально- правових відносин між сторонами [179, с. 220].

Щодо елементів позову, то аналіз п. 9 постанови ВСУ № 5 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» дозволяє зробити висновок, що на думку ВСУ, предмет позову - це те, що конкретно вимагає позивач; підстава позову - це те, чим він обґрунтовує свої вимоги, а зміст вимоги - який спосіб захисту свого права він обрав. До підстав позову ВСУ відніс фактичні обставини, що наведені в заяві.

Зміст позову - це обрання заінтересованою особою способу судового захисту, а фактично це обрання тих способів, що передбачені ст.

Позови в справах про відшкодування шкоди, завданої злочином, також можуть бути охарактеризовані з точки зору триелементної структури позову. Оскільки позови в справах про відшкодування шкоди, завданої злочином, пред’являються потерпілим (особою, яка зазнала шкоди в результаті злочину) до злочинця (особи, яка за законом відповідає за шкоду, завдану злочином), то відповідно предметом такого позову є матеріально-правова вимога позивача (особи, яка зазнала шкоди в результаті вчинення кримінального правопорушення) до відповідача (особи, що завдала шкоди) про відшкодування збитків, завданих злочином, або шкоди, завданої здоров’ю потерпілого, або його смертю. Підставою позову про відшкодування шкоди, завданої злочином, - це обставини вчинення злочину,

54 винна злочинна поведінка відповідача, причинний зв'язок між діями (бездіяльністю) і завданням шкоди та обставини, що обґрунтовують розмір заподіяної злочином шкоди. Слід зазначити, що в даній категорії справ факт учинення таких дій особою, що завдала шкоду, не підлягає доказуванню, оскільки згідно із ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, обов’язковий для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, із питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Якщо ж кримінальне провадження не закінчується ухваленням вироку, то такі обставини підлягають доказуванню позивачем.

Цивільне законодавство, зокрема у ст. 16 Цивільного кодексу України, [173] передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу і визначає способи захисту цивільних прав та інтересів. Статтею 16 ЦК України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Крім того, цією ж статтею передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Із першого погляду в справах про відшкодування шкоди, завданої злочином, питань з обранням способу захисту не виникає, оскільки п.п. 8, 9 ч. 1 ст. 16 ЦК України прямо передбачено такі способи захисту, як відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди та відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Але різноманітність життєвих ситуацій зумовлює необхідність розширеного підходу до питання про вибір способу захисту цивільного права та інтересу.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть уважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду в разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Питання захисту судом цивільних прав та інтересів залишається вкрай актуальним, оскільки відсутність належного правового врегулювання та суперечність окремих положень чинного законодавства породжує багато проблем при застосуванні передбачених указаними нормами способів захисту, що в більшості випадків позбавляє їх ефективності й суттєво ускладнює здійснення судом захисту порушених цивільних прав та інтересів учасників спірних правовідносин [5].

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 12 червня 2013 року в справі №6-32цс13, законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи

56 цивільного інтересу підлягають судовому захисту у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням [135].

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб’єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Із цією метою суд повинен з’ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб’єктивних прав. Разом із тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним [5].

У контексті обраного нами для дослідження аспекту проблематики, якщо мова йде про відшкодування шкоди, завданої злочином, то значний інтерес викликає положення ч. 4 ст. 22 ЦК України. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо). Останній спосіб не є поширеним у практиці, оскільки формалізованих механізмів крім відступного чинне законодавство не передбачає. Також дискусійним залишається можливість укладання договору з метою компенсації шкоди в позадоговірних правовідносинах, зокрема у випадках скоєння злочину. Зазвичай урегулювання фінансових питань, пов’язаних із компенсацією шкоди, завданої злочином, здійснюється шляхом видачі розписки про отримання грошових коштів потерпілому, яка потім оцінюється в сукупності з іншими доказами зібраними по справі.

Верховний Суд України визначив, що в цьому контексті слід мати на увазі, що стягнення збитків можливе в разі наявності договірних відносин і

57 неналежного виконання договірних зобов’язань [5]. У свою чергу відшкодування шкоди є належним способом захисту в разі здійснення позадоговірного цивільного правопорушення. Зазначена норма кореспондує з нормою ст. 1192 ЦК України, де зазначено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки в повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі [172].

Змістом позову про відшкодування шкоди, завданої злочином, є вимога про відшкодування шкоди завданої злочином. Матеріальна шкода може бути відшкодована шляхом відновлення того становища, що існувало до злочину, або шляхом компенсації тієї шкоди, яку завдано потерпілому в результаті злочину.

У разі скасування вироку суду, на якому ґрунтувалося рішення суду, у зв’язку з відсутністю в діях винного складу кримінального правопорушення чи непричетності обвинуваченого до події кримінального правопорушення, позов про відшкодування шкоди до такої особи може бути заявлений з інших підстав, але не у зв’язку з кримінальним правопорушенням.

Першою умовою для пред’явлення позову є: наявність процесуальної правоздатності, тобто здатність особи мати процесуальні права й виконувати відповідні обов’язки, яка у фізичних осіб з’являється з моменту народження, а в юридичних - із моменту державної реєстрації. Із точки зору цивільного процесу - це не тільки здатність користуватися належними їй процесуальними правами, але й виконувати обов’язки, особисто або через представника. Другою умовою для пред’явлення цивільного позову є дотримання правил підсудності - сукупності ознак, залежно від яких закон

58 відносить розгляд справи до того чи іншого суду першої інстанції. Третьою умовою захисту майнових прав фізичних та юридичних осіб від наслідків злочину і відповідно пред’явлення позову є відсутність винесеного судом рішення з того ж предмета і за тими ж підставами.

Розгляд питання про позов у справах про відшкодування шкоди, завданої злочином, та його зміст, зокрема, обумовлює необхідність віднесення його до виду, що визначені класифікацією з метою вирішення практичних завдань. У теорії цивільного процесуального права існує класифікація позовів, що набула великого поширення. Так за способом процесуального захисту, який відображається в змісті позову, вони поділяються: на позови про присудження (виконавчі), визнання (установчі), перетворювальні (про конститутивне рішення) [50, с. 11].

Перші спрямовані на відновлення порушеного права й усунення наслідків такого порушення, другі спрямовані на усунення спору між певними суб’єктами відносно наявності або відсутності прав та обов’язків. Перетворювальні позови спрямовані на зміну або припинення правовідносин.

Позови про відшкодування шкоди, завданої злочином, є позовами про присудження, оскільки потерпілий прагне відновити те становище, що існувало до вчинення злочину, та компенсувати ті витрати, які зазнав у зв’язку з подією злочину.

Крім того, існує класифікація за матеріально-правовою ознакою (предметом позову). Відповідно до цієї класифікації позови поділяються на такі, що виникають із цивільних правовідносин, трудових правовідносин, кооперативних правовідносин, інших правовідносин. У зв’язку із цим слід зазначити таке. Особливістю делікту з відшкодування шкоди, завданої злочином, із точки зору цивільно-правових наслідків, є те, що протиправне діяння, яким завдається шкода, визначається як кримінально-правове в нормах кримінального законодавства України. У зв’язку із цим, факт учинення злочину відповідно до Конституції України та чинного кримінально-процесуального законодавства, установлюється після розгляду

судом кримінального провадження та ухвалення вироку.

Викладене дозволяє стверджувати, що позов у справах про відшкодування шкоди, завданої злочином, - це вимога позивача (особи, що зазнала шкоду в результаті вчинення злочину) до відповідача (особи, що завдала шкоду) про відшкодування матеріальної (моральної) шкоди. Сам позов має триелементну структуру - предмет, підстава та зміст. Предметом позову в справах про відшкодування шкоди, завданої злочином, є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про відшкодування шкоди. Підставою позову є обставини, якими обґрунтовується позовна вимога: обставини завдання шкоди, її розмір, винна злочинна поведінка відповідача, причинний зв'язок між винними діями (бездіяльністю) та наслідками у вигляді завдання шкоди. Змістом позову є вимога про захист порушених прав у вигляді відшкодування завданої шкоди.