РОЗДІЛ 4. ВІДШКОДУВАННЯ ТА КОМПЕНСАЦІЯ
Висновки
1. Критична ситуація з відшкодуванням. Представлене дослідження показує, що серед усіх прав потерпілих право на відшкодування шкоди забезпечено в Україні чи не найгірше.
Такий стан справ викликає особливе занепокоєння, адже багато юристів-практиків вказали, що здебільшого потерпілих цікавить саме відшкодування завданої їм шкоди. Цей інтерес часто домінує навіть над інтересом стосовно покарання правопорушника.2. Правова допомога. Потерпілі не є окремими суб'єктами безоплатної правової допомоги, а тому самотужки не завжди спроможні пов- ною мірою захистити своє право на компенсацію. Відсутність правової допомоги у потерпілих призводить до неякісних цивільних позовів, невисоких розмірів компенсації або відмови у ній, а також до виникнення проблем з майбутнім примусовим стягненням шкоди.
3. Визначення розмірів моральної шкоди. Наявна практика визначення розмірів моральної шкоди є недосконалою. Присуджувані розміри компенсацій за цю шкоду низькі та не відповідають важливості цінностей, на які посягають насильницькі злочини, особливо це стосується посягань на життя. Потенціал психологічних експертиз залишається невикористаним, а суддівського внутрішнього переконання на практиці недостатньо.
4. Проблеми з примусовим стягненням. Ця проблема частково пов'язана з загальнонаціональною проблемою виконання рішень судів, але має власну специфіку. Невдалий механізм виконання призводить до процвітання практик неформальної компенсації в «позапроцесуаль- ний» спосіб, тобто шляхом неформальних домовленостей між потерпілим і кривдником. Тому, як наслідок, на практиці вказаний спосіб (на відміну від компенсації через суд) нині вважають найбільш дієвим.
5. Ухилення від примусового виконання. Звичним є ухилення об- винувачених/засуджених від відшкодування шкоди в примусовому порядку. Механізм обтяження (арешту) майна за цивільними позовами у кримінальних справах «не працює».
Крім того, засуджені/обвинувачені часто не мають майна, яке могло б бути стягнене на користь потерпілих. Усупереч усталеним уявленням, стягнення відшкодування із засуджених до позбавлення волі шляхом залучення їх до примусової праці є неефективним. Такі стягнення в установах виконання покарань мають украй обмежений розмір.6. Відсутність державної компенсації. В Україні досі не вироблено державного механізму, який гарантував би компенсацію шкоди потерпілим. Незважаючи на підписання Конвенції, згідно з положеннями якої наша держава зобов'язана створити такий фонд, цей міжнародний документ Україна досі не ратифікувала. Так само до сьогодні не прийняте імплементаційне законодавство на виконання Конвенції, хоча його Міністерство юстиції України уже розробило.
Рекомендації
Рекомендації за результатами проведення цього дослідження, викладені нижче, є комплексними, потребують як законодавчих змін, так і внесення змін у здійснення наявних практик.
1. Закріпити за потерпілими від насильницьких злочинів право на безоплатну правову допомогу відповідно до Закону України «Про безоплатну правову допомогу». Таке право має поширюватися з моменту вчинення злочину до повного стягнення шкоди.
2. Розширити практику здійснення експертиз для визначення розмірів завданої моральної шкоди, зокрема шляхом обов'язковості призначення такої експертизи слідчим у разі насильницьких злочинів, як того вимагає п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК України. Розвинути судову практику, щоби розміри моральної шкоди відображали важливість цінностей, на які посягають насильницькі злочини, шляхом: навчання, формування правових позицій судами вищих інстанцій, адвокації міжнародних стандартів прав потерпілих, зокрема рішень ЄСПЛ.
3. Автоматизувати процедуру звернення до примусового виконання судових рішень щодо цивільних позовів потерпілих. Зробити борг перед потерпілими «довічним», а виконавчий лист таким, що не підлягає поверненню без виконання таким стягувачем.
4. Розробити ефективний механізм арешту майна підозрюваного/ обвинуваченого з метою подальшого відшкодування шкоди потерпілому.
5. Змінити наявну черговість стягнень із заробітку засуджених, щоби стягнення за цивільними позовами потерпілих відбувалися передусім, а не за залишковим принципом.
6. Передбачити обмеження певних прав засуджених з метою стимулювання їх до сплати завданої потерпілим шкоди (обмеження права на керування транспортним засобом і виїзд за кордон, унеможливлення умовно-дострокового звільнення та звільнення з випробуванням тощо).
7. Створити державний фонд відшкодування шкоди потерпілим. Ратифікувати Європейську конвенцію про відшкодування збитку жертвам насильницьких злочинів і прийняти відповідне імплементаційне законодавство.
Еще по теме РОЗДІЛ 4. ВІДШКОДУВАННЯ ТА КОМПЕНСАЦІЯ:
- Рішення Верховного Суду у справі про про відшкодування матеріальних збитків, завданих злочином (відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок руйнування житлового будинку в ході проведення АТО)
- Право на компенсацію
- § 62. Компенсація Историческое развитіе.
- § 63. Условія компенсаціи.
- 7.7. Компенсація моральної шкоди в праві зарубіжних країн
- Суб'єкти права на компенсацію моральної шкоди
- Юридичне забезпечення права людини на компенсацію моральної шкоди
- Поняття і зміст права людини на компенсацію моральної шкоди
- Право людини на компенсацію моральної шкоди у радянський період
- Стаття 158. Еквівалентна компенсація
- Стаття 171. Еквівалентна компенсація
- Національна практика відшкодування та компенсації
- Гарантії Фонду та відшкодування коштів за вкладами.
- Право людини на компенсацію моральної шкоди у законодавстві, що діяло на Україні у період Х - початку ХХ ст.ст.
- Лекція №4 Тема:Умови та порядок відшкодування збитків землевласникам та землекористувачам
- Практика Європейського суду з прав людини щодо права на компенсацію моральної шкоди
- § 5. Відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва
- Стаття 157. Порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам