РОЗДІЛ 3. ПІДТРИМКА ПОТЕРПІЛИХ

Висновки

1. Держава не забезпечує належної підтримки вразливих потерпі­лих. Наявні спроби впровадження міжнародних стандартів соціально- психологічної та матеріальної підтримок потерпілих є недостатніми і не можуть забезпечити повною мірою реальних потреб потерпілих від кримінальних правопорушень.

2. Відсутність підготовки правоохоронців. Працівники правоохо­ронних органів і суду, які спілкуються із вразливими потерпілими, не ма­ють відповідної підготовки щодо комунікації з категоріями осіб, які по­требують особливої уваги та підтримки.

3. Низький рівень поінформованості населення. Ні потерпілі, ні правоохоронні органи чи адвокати не володіють інформацією щодо пе­реліку спеціальних служб, які надають чи можуть надавати допомогу потерпілим. Недостатнім є інформування населення щодо того, як діяти і куди звертатись у випадку насильницьких злочинів.

4. Немає системи служб з підтримки потерпілих на національному рівні, яка забезпечувала б підтримку потерпілих від насильницьких зло­чинів. Фактично обов'язок держави перекладено на громадські органі­зації чи волонтерів, які допомагають потерпілим.

5. Держава не забезпечує підготовку відповідних спеціалістів-пси- хологів, які підтримували б вразливих потерпілих. Фактично роль психо­логів на первинному етапі спілкування з потерпілим виконують праців­ники правоохоронних органів.

6. Матеріальна підтримка від держави не є легкодоступною. Про­цедури отримання матеріальної допомоги занадто бюрократизовані, а вразливі потерпілі не виділені як окрема категорія осіб, що потребує посиленої уваги з боку держави.

7. Медичну підтримку потерпілим держава забезпечує лише на первинному етапі невідкладної медичної допомоги. Решту витрат на лікування та подолання наслідків від злочину (як у вигляді фізичної шкоди для здоров'я, так і наявних психологічних травм) повністю несе потерпілий.

Рекомендації

1. Упровадити спеціальні тренінгові програми підготовки для пра­цівників правоохоронних органів та осіб, які контактують з потерпілими, щодо поведінки та спілкування з потерпілими від насильницьких злочинів.

2. Забезпечити залучення психолога принаймні на первинному етапі спілкування з потерпілими від насильницьких злочинів, а за необхідно­сті - на усіх стадіях кримінального провадження.

3. Розробити та впровадити протоколи поведінки представників держави (поліцейських, лікарів, ін.) у випадках вчинення злочину сто­совно вразливих потерпілих.

4. Створити національну мережу кризових центрів для потерпілих від насильницьких злочинів, які надаватимуть комплексний інформацій­ний супровід і первинну підтримку (соціально-психологічну, медичну, матеріальну, інформаційну) потерпілим, забезпечуватимуть і координу­ватимуть їхній подальший супровід у межах кримінального проваджен­ня, допомагатимуть в оформленні необхідних документів для отриман­ня допомоги тощо.