ОКРЕМІ АСПЕКТИ ОПТИМІЗАЦІЇ ВИБОРЧОЇ СИСТЕМИ
Юрій ЄХАНУРОВ, народний депутат України
На сьогодні ми вже маємо кілька напрямків, за якими слід проводити оптимізацію виборчої системи.
По-перше, варто припинити розмови про збільшення прохідного бар’єру, бо такі зміни призведуть лише до одного — розколу країни. Також слід зважити, що наявні претенденти на очолювання широких народних мас відрізняються один від одного за ідеологічними ознаками, а за внутрішньою будовою є досить схожими. З одного боку маємо українську версію популізму латиноамериканського штибу, з іншого — партійно-політичний конгломерат евроазійського спрямування. При цьому, з погляду на специфіку організації та протікання внутрішньопартійних процесів, фактично, маємо політичних близнюків на ниві диктату та авторитаризму. Не думаю, що країні буде користь від такого формату політичного плюралізму, коли залишиться дві партії: одна яка керує, а друга, що сидить.
По-друге, ми повинні вдосконалити питання, пов’язані з формуванням та функціонуванням блоків. Я з 2001 року в цьому процесі, і мушу чесно зізнатися: з нинішніми правилами можна просто вмерти. Уявіть собі спосіб прийняття рішення такою колгоспно-демократичною силою. Щоб прийняти якусь заяву треба щоб відбулося шість політичних рад, потім спільна політична рада, і тільки після того приймається рішення: чи, нарешті, ми робимо якусь заяву, чи ні. Думаю, що в цьому питанні варто оцінити досвід Партії регіонів: «якщо хочеш до нашого списку, то виходь із своєї партії і записуйся на індивідуальній основі». Або, хоча б формувати блок в «крупно вузловий спосіб»: хочуть націонал-демократи об’єднатися — будь ласка, є бажання створити блок «Народної самооборони» — Ваша воля. Але тоді, у разі об’єднання в єдиний блок, суб’єктами його утворення мають стати вже ці об’єднання.
По-третє, чиста пропорціональна система руйнує систему місцевого самоврядування.
Обрані за списками депутати перетворюються на великих політиків, а в підсумку немає кому працювати над вирішенням місцевих проблем, немає до кого звернутися з наболілим питанням. Крім цього ми знищуємо райони і міста. З центру йдуть вказівки – тільки так будувати блок. Учора соціалісти були в одному місці, вони там якось домовилися, сьогодні соціалісти в іншому місці, і вже треба притиратися по іншому. До того ж на місцевому рівні розподіл на політичні сили є чисто умовним, бо всі нормальні хлопці для того, щоб обратися були змушені якось розповзтись по цим партійним спискам-квартирам. Нам треба повернутися до мажоритарної системи, або встановити норму – щоб за кожну територію відповідав конкретний депутат, і люди знали до кого йти.По-четверте, треба щось робити з адміністративним поділом. Ну не можемо ми в сучасній України жити за районним поділом, в основі якого лежить критерій кількості членів КПРС у конкретній місцевості. Тому і виходить, що в Західній Україні такі великі райони, а, наприклад, в Харківській області - аж 28 районів. Міські голови ставлять питання: не може бути стільки районів, скільки їх зараз є. У Житомирі, де мій колишній мажоритарний округ, взагалі два райони. Про що говорити? Два райони в місті, і ще само місто! Для чого це робити? Однак у Кривому Розі, у Дніпропетровську, — це окремі випадки, які потребують спеціальних підходів.
І, нарешті, по-п’яте, тема економічної основи місцевого самоврядування. Я розумію, що це за межами теми, яку ми сьогодні обговорюємо, але поки не буде податку на нерухомість і цивілізованого ринку, всі наші розмови про міцне місцеве самоврядування залишаться на рівні балачок. Хотілося, щоб ми це також не забували.