ВИСНОВКИ

У монографії здійснено теоретичне узагальнення та вирішення наукової проблеми, яка полягає у розкритті концепції саморегулювання господарської діяльності в Україні. До найбільш важливих наукових висновків належать такі.

1. У становленні та розвитку саморегулювання господарської діяльності в Україні можна визначити такі періоди. Перший період. Часи Руси-України. Основним засобом нормативного саморегулювання є звичай. У «Руській Правді» набуває формалізованого закріплення договір. Починає формуватися також інституційне саморегулювання у формі спрягів, перших об'єднань ремісників («ста»). Другий період. Українські землі включені до складу Королівства Польського та Великого князівства Литовського (XIV-XVII ст.). У цей час зберігається дія положень руського звичаєвого права. Інституційне саморегулювання представлене у формі братств та цехів. Історичною формою саморегуляції були міста, які мали статути на основі магдебурського права. Норми магдебурського права були спрямовані на розвиток договірних засад у господарській діяльності (як засобу саморегулювання), принципів самоврядування, ринкового середовища, інституту власності. У містах магдебурзького права діє професійне саморегулювання купецьких об'єднань, цехів. Вони створювали власні статути, етичні стандарти, суди, могли контролювати якість продукції та діяльність учасників об'єднань. Третій період. Існування козацької держави. Нормативне саморегулювання представлене як звичаєве козацьке право, якому довіряли. Ці норми торкалися землекористування, укладення договорів, оренди землі, займанщини, міни, дарування, позики, підряду, особистого найму, найму майна, постачання тощо. Важливою формою саморе­гулювання була займанщина - це набуття власності на землю внаслідок зайняття та обробки земель покинутих або ж вільних. При чому договір та етичні норми могли існувати у формі звичаю. До інституційних утворень слід віднести сам козацький субетнос, який і створював саморегулівні правила.

2. Поняття саморегулювання є полісемічним. У праві воно може розумітися і як функція, і можливість (властивість) як усієї правової системи, так і окремого її елемента. Водночас саморегулювання може виявлятися і як певний процес, так і різновид правового регулювання. Саморегулювання господарської діяльності - це система, яка включає взаємопов’язані структурні елементи, які взаємодіють з іншими елементами системи права у правовому полі як єдине ціле.

3. У саморегулюванні господарської діяльності реалізується принцип верховенства права (зокрема, у формі звичаю або ж договору між суб’єктами господарювання) тощо.

4. Саморегулювання господарської діяльності - це самостійне упорядкування суб’єктами господарювання (їх організаційними об’єднаннями) за допомогою розроблених та встановлених правил, відносин із суспільного виробництва, виготовлення та реалізації продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність, з метою задоволення економічних та соціальних потреб.

5. Особливостями саморегулювання господарської діяльності є:

1) мета - самостійне упорядкування господарської діяльності за допомогою альтернативного або додаткового (субсидіарного) встановлення правил поведінки, не визначених або не достатньо визначених державним регулюванням або вибору альтернативних правил поведінки не заборонених нормами права, визначених державою, їх дотримання та контроль; захист прав суб’єктів відмінним від державного способом за допомогою створення певних інституцій;

2) завдання: а) розробка та встановлення правил поведінки між суб’єктами саморегулювання у конкретній галузі; б) дотриманням та контроль за визначеними правилами між суб’єктами саморегулювання;

в) застосування заходів впливу до порушника норм саморегулювання;

г) забезпечення прав суб’єктів саморегулювання та їх захист; д) врегулювання спорів між суб’єктами саморегулювання альтернативними методами вирішення спорів; е) забезпечення ефективної взаємодії з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб’єктами господарювання та споживачами створюваних учасниками саморегулювання товарів і послуг;

3) суб’єкти - безпосередньо суб’єкти господарювання та саморегулівні організації;

4) засоби: договірне регулювання (господарські договори; арбітражні угоди як віддільні від господарського договору угоди; угоди про вибір права, якими визначається застосовний до конкретного договору правопорядок); корпоративні акти; звичаї ділового обороту (торгівлі); стандартні правила здійснення певних видів діяльності стандартів, етичні кодекси; добра практика; процедурні засоби (сертифікація, добра сільськогосподарська практика тощо);

5) межі саморегулювання господарської діяльності визначені за принципом, якщо прямо не заборонені законом, то дозволені.

6) засоби забезпечення саморегулювання: договірні (визначені договором); дисциплінарні (визначені саморегулівними організаціями); корпоративні (внутрішні, передбачені корпоративними актами); система альтернативних методів врегулювання спорів між суб’єктами.

6. До принципів саморегулювання господарської діяльності слід віднести: збалансування державного регулювання та саморегулювання господарської діяльності, принцип свободи саморегулювання господарської діяльності, принцип рівності суб’єктів саморегулювання, заборона недобросовісної конкуренції між суб’єктами саморегулювання, принцип корпоративності, принципи прозорості, відкритості, публічності.

7. Визначено такі види саморегулювання господарської діяльності залежно від: виду засобів саморегулювання (договірне, корпоративне); процедурних засобів саморегулювання (самосертифікація, добровільна сертифікація, добровільна оцінка діяльності, самоконтроль, добра практика (добра сільськогосподарська практика, елементи комплаєнсу); засобів забезпечення саморегулювання (договірні (визначені договором), організаційні, дисциплінарні, корпоративні, система альтернативних методів врегулювання спорів між суб’єктами); виду господарської діяльності; мети здійснення господарської діяльності (комерційної та некомерційної); складу суб'єктів саморегулювання господарської діяльності можна виділити такі ланки: первинну (індивідуальну, договірне саморегулювання) та вторинну (колективну, корпоративне саморегулювання). До форм закріплення саморегулювання господарської діяльності відносять нормативне та організаційне (інституційне) саморегулювання. Саморегулювання господарської діяльності може проходити на рівні: міжнародному (універсальному); регіональному; локальному та індивідуальному. Класичним є виокремлення добровільного, делегованого та змішаного саморегулювання.

Залежно від суб'єктного критерію доцільно визначити саморе­гулювання суб'єктів господарювання приватного, державного та комунального сектора економіки.

Залежно від форм власності можна виділити особливості само­регулювання приватного підприємства; підприємства колективної власності; комунального підприємства; державного підприємства; підприємства, заснованого на змішаній формі власності; спільного комунального підприємства. Оскільки в Україні можуть діяти також інші види підприємств, то можуть бути визначені інші особливості саморегулювання залежно від їх видів. Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні, тому можна вказати і на особливості саморегулювання цих видів підприємств.

8. Саморегулювання господарської діяльності не протистоїть державному регулюванню, не є його антиподом та запереченням потреби в останньому, однак до певної міри це альтернатива державному регулюванню, оскільки об'єктом саморегулювання є безпосередньо правила поведінки самих суб'єктів, які здійснюють саморегулювання.

Саморегулювання господарської діяльності - це більш гнучкий спосіб у порівнянні з державним регулюванням. На відміну від державного регулювання механізми саморегулювання господарської діяльності швидше реагують на зміни, які відбуваються в економічних відносинах. При саморегулюванні господарської діяльності суб'єкти встановлюють для себе певні правила поведінки, які можуть бути обмежені державою за допомогою імперативних норм. За допомогою саморегулювання держава може організовувати діяльність суб'єктів господарювання у певній сфері, галузях, на локальному рівні тощо.

Державне регулювання визначає межі здійснення саморегулювання самими суб’єктами і водночас межі втручання органів державної влади у саморегулювання. При оптимальному збалансуванні ступінь втручання держави може варіюватися залежно від наявності різних факторів (чинників) чи їх поєднання.

Визначено такі форми взаємодії державного регулювання та саморегулювання: нормативно-правове забезпечення діяльності СРО та корпоративної діяльності суб’єктів господарювання; встановлення меж саморегулювання; підтримка організаційних структур СРО; державне приватне партнерство; співрегулювання окремих галузей господарської діяльності; контроль та нагляд за діяльністю СРО; контроль та нагляд за нормативною складовою діяльності суб’єктів саморегулювання; делегування повноважень органів державної влади до СРО.

9. До особливостей закріплення положень саморегулювання господарської діяльності на рівні директив ЄС можна віднести: саморегулювання в ЄС є додатковим до державного регулювання способом, який існує поряд із судовими та адміністративними процедурами; саморегулювання є добровільним способом здійснення контролю у певній сфері суспільних відносин; саморегулювання є ефективним механізмом врегулювання суспільних відносин у певній сфері; само­регулювання є ініціативною діяльністю відповідних суб’єктів для прийняття спільних принципів; саморегулювання позитивно впливає на забезпечення діяльності у межах директив ЄС; саморегулювання не може бути замінником законодавчих зобов’язань на національному рівні; саморегулювання визнається як більш швидкий, економічний та гнучкий спосіб регулювання порівняно з адміністративними; держави - члени ЄС повинні заохочувати саморегулювання у визначених галузях; деталізація у здійсненні саморегулювання, яка виражається у визначенні за державами - членами пропонованих дій з приводу розвитку саморегулювання (наділення саморегулівних організацій делегованими повноваженнями); закріплення таких засобів саморе­гулювання господарської діяльності: добровільні угоди, кодекси поведінки, позасудові методи врегулювання спорів (посередництво, медіація, арбітраж); важливою є діяльність саморегулівних організацій, яка може наділятися регулятивною функцією (розробка кодексу поведінки), а також функціями контролю, нагляду, моніторингу.

10. Обмеження саморегулювання господарської діяльності - це сукупність усіх явищ, які окреслюють зміст та обсяг саморегулювання в означеній сфері. Обмеження саморегулювання господарської діяльності деталізують конституційні положення правових обмежень та чіткіше визначають межі поведінки суб'єктів саморегулювання відповідно до норм господарського права.

Обмеження саморегулювання господарської діяльності залежать від низки чинників: історичного етапу, який проходить держава; рівня втручання держави у саморегулювання господарської діяльності; сфери, галузі, виду господарської діяльності; виду засобів саморегулювання господарської діяльності.

11. Саморегулювання господарської діяльності має зайняти належне важливе місце відповідно до ролі у соціально-економічному житті держави та відповідно набути адекватного закріплення у базовому нормативно-правовому акті - ГК України, тому доцільно доповнити його главою 2-1 за такою назвою: «Основні засади саморегулювання та співрегулювання у сфері господарювання. Саморегулівні організації».

12. Визначено загальні (галузеві) обмеження саморегулювання господарської діяльності (застосовуються до усіх видів саморегулювання господарської діяльності) та спеціальні (залежно від певного виду саморегулювання). До спеціальних обмежень саморегулювання можна віднести: 1) обмеження добровільного, делегованого та змішаного саморегулювання; 2) обмеження засобів саморегулювання: господарського договору, саморегулівних організацій, корпоративних актів, етичних кодексів тощо; 3) обмеження саморегулювання у певних сферах, галузях, видах господарської діяльності; 4) обмеження суб'єктного складу учасників саморегулювання; 5) обмеження у разі наділення статусу саморегулівної організації або ж за відсутності такого: а) обмеження з приводу повноважень саморегулівної організації; б) обмеження щодо функцій саморегулівної організації; в) обмеження залежно від набуття членства у саморегулівній організації.

13. До самообмежень у господарській діяльності можна віднести: самосертифікацію, добровільну сертифікацію, самоконтроль, дотримання «доброї, сумлінної практики» у певних галузях, систему комплаєнсу тощо. Особливості обмежень мають такі нормативні засоби само­регулювання: господарський договір, корпоративний договір, статут товариства, технічні регламенти, стандарти, кодекси усталеної практики, правила професійної етики та технічні умови. Самообмеження саморегулювання господарської діяльності за порядком застосування поділяються на: 1) добровільні самообмеження, впроваджуються за власною волею з метою отримання певних позитивних результатів (преференцій) від держави, тобто спонукаються державою; 2) добровільно-вільні - за власною волею, спонукаючим критерієм впровадження є власна політика суб'єкта господарювання з метою отримання конкурентних переваг на ринку, захисту власних прав та інтересів тощо; 3) примусові самообмеження - впроваджуються відповідно до певного нормативно-правового акта.

14. Дерегулювання та саморегулювання господарської діяльності співвідносяться так: 1) дерегулювання господарської діяльності - це система заходів державного регулювання у виді усунення, зменшення та спрощення певних впливів, процедур, передбачених державою, а саморегулювання господарської діяльності - це недержавне регулювання, тобто упорядкування господарської діяльності самими суб’єктами; 2) саморегулювання господарської діяльності може бути результатом, наслідком дерегулювання; 3) дерегулювання та саморегулювання господарської діяльності різняться за метою, завданнями, суб’єктним складом, однак проводяться для покращення здійснення господарської діяльності; 4) Україна проходить шляхом звуження сфери державного регулювання господарської діяльності та розширення саморегулювання останньої.

15. Спільними характеристиками співрегулювання та саморе­гулювання є подібність змішаного саморегулювання та співрегулювання, адже в обох процесах обов’язкову участь бере держава, яка визначає межі втручання у процес регулювання. Відмінними ж ознаками є такі ознаки: при саморегулюванні суб’єкти господарювання добровільно визначають певні обов’язки для себе перед споживачами, а при співрегулюванні - обов’язкову участь та координацію у зазначених діях бере ще й держава. При саморегулюванні основна ініціатива та розробка правил поведінки, координація, контроль покладається на представників суб’єктів господарювання, а при співрегулюванні - навпаки, саме органи держави залучають суб’єктів саморегулювання для упорядкування функціонування певної галузі господарської діяльності.

16. Питанням співрегулювання недостатньо приділено уваги на законодавчому рівні, хоча відповідно до Угоди про асоціацію Україна визнає напрям на добре врядування та співрегулювання, що є одним із таких способів забезпечення, тому слід внести зміни до низки галузевих законів України. Зокрема, щодо можливості запровадження додаткового регулювання у вигляді саморегулювання з використанням нормативних засобів: кодексів поведінки, добровільних угод, добровільних (добрих) практик. Особливо такі зміни будуть актуальними для галузей, де розвиток відбувається доволі динамічно: інноваційна сфера, ІТ-технології, Інтернет, реклама, медіа-послуги, електронна торгівля тощо. Визначення можливості впровадження кодексів поведінки буде позитивним напрямом удосконалення ринку товарів та послуг.

17. Саморегулівна організація - це інституційна (організаційна) форма саморегулювання суб'єктів господарювання, метою якої є альтернативне або додаткове до державного самостійне упорядкування господарської діяльності у певній сфері, галузі, виді (видів), ринку, які вони представляють.

Саморегулівна організація - самоврядна організація, неприбуткове некомерційне об'єднання суб'єктів господарювання для самостійного регулювання господарської діяльності.

18. Правова природи СРО виражається у такому: СРО - це самоврядна організація, неприбуткове некомерційне об'єднання суб'єктів господарювання, яка без мети отримання прибутку; СРО - це юридична особа з особливим правовим статусом, який потребує офіційного визнання в реєстрі: до неї застосовуються загальні вимоги до як юридичних осіб, спеціальні - як до некомерційних юридичних осіб та низка критеріїв, які залежать від особливостей відповідного ринку; метою створення СРО є упорядкування діяльності на певному ринку, у певній сфері, галузі, виді економічної діяльності, представлення, охорона інтересів своїх членів та створення відповідних правил поведінки (кодексів), контроль за їх виконанням, мета може бути пов'язана із виконанням певних публічних завдань; СРО об'єднує учасників певної професійної спільноти та/або виду, галузі, ринку та сфери господарської діяльності; СРО створюється на основі членства, як правило, добровільного, однак можливі ситуації примусового членства у СРО; репрезентативність СРО; підвищені вимоги до СРО: розробка СРО власних саморегулівних норм; забезпечення прозорості та відкритості діяльності; наявність контролюючих функцій щодо учасників; можливість отримання делегованих повноважень; обов'язковість фінансової та нефінансової звітності тощо; СРО - це особливі організації, об'єднання суб'єктів господарювання, за допомогою якого врегульовуються взаємовідносини між державою, суб'єктами господарювання та споживачами товарів та послуг.

Правове становище СРО на ринку відображено у компетенції. Для набуття статусу СРО потрібно відповідати низці критеріїв, які залежать від особливостей відповідного ринку. Тому можна виділити загальні та спеціальні критерії набуття статусу СРО. До загальних можна віднести: неприбутковість, наявність правил організації та механізму контролю за їх дотриманням, ведення реєстру членів СРО, відкритість та публічність інформації про діяльність СРО та її членів. До спеціальних критеріїв можна віднести: вимоги до суб'єктного складу, кількісні показники тощо.

19. Проведено класифікацію саморегулівних організацій в Україні. Запропоновано такі підходи до класифікації та відповідно до них такі види: 1) залежно від визнання статусу СРО органом державної влади: організації, які визнаються саморегулівними на підставі прямої вказівки закону (офіційні); організації, які не визначені законом як саморегулівні; самоврядні організації з особливим статусом (торгово- промислові палати; фондові та товарні біржі); 2) за сферою, видом, галуззю господарської діяльності (найбільш диференційована класифікація, щодо якої важко встановити вичерпний перелік з огляду на постійні видозміни та інновації у господарській діяльності); 3) за наділеними державою повноваженнями: саморегулівні організації з делегованими повноваженнями та без них (можуть бути певні модифікації залежно від обсягу наділення державою публічними повноваженнми саморегулівних організацій); 4) за регіональним охопленням саморегулівні організації можуть бути: міжнародні універсальні (глобальні), міжнародні регіональні (європейські, африканські), національні, регіональні, обласні, місцеві;

5) за обов’язковістю членства: з обов’язковим членством та добровільним;

6) за функціональною спрямованістю: розрізняються залежно від превалюючої функції організації (нормотворчої, репрезентативної, захисної тощо); 7) залежно від використання засобів саморегулювання господарської діяльності; 8) залежно від використання методів врегу­лювання спорів між учасниками саморегулівних організацій тощо.

Основним критерієм для поділу на саморегулівні організації суб’єктів господарювання та саморегулівні організації за професійним спрямуванням є суб’єктний критерій: для саморегулівних організації у господарській діяльності основними суб’єктами є суб’єкти госпо­дарювання; для саморегулівних організації у професійній діяльності - фізичні особи, які займаються певним видом професійної діяльності та/або отримали доступ до професії.

20. На основі проведеного порівняльного аналізу визначено загальні тенденції функціонування СРО у зарубіжних державах: політика держав щодо саморегулівних організацій формується за активної участі усіх зацікавлених сторін: держави, представників бізнесу та споживачів товарів та послуг; інституційне саморегулювання в одних державах перебуває на стадії свого становлення (Україна); у інших - інтенсивно розвивається і, як наслідок цього бурхливого процесу, фокусуються як негативні, так і позитивні тенденції; ще у інших - практика діяльності доволі усталена та ефективна (неефективна), постійно відбуваються дії щодо осучаснення; можлива реєстрація СРО як комерційних, так і некомерційних об’єднань; СРО створюються на основі як добровільного, так і обов’язкового членства; як правило, питання діяльності СРО врегульовується на рівні галузевих законів, які торкаються правового регулювання певної галузі, або ж діють окремі закони щодо конкретних саморегулівних організацій. Можливий варіант загального закону про діяльність саморегулівних організацій, господарських палат; СРО можуть створюватися на рівні певних територіальних одиниць, а також на національному рівні, об’єднуючи представників територіальних СРО. Національні СРО мають свої представництва у міжнародних неурядових організаціях у цій сфері (за наявності); стандартними функціями СРО у світі є: розробка правил (етичні кодекси, стандарти тощо) та їх дотримання членами організації; представництво членів СРО, захист їх інтересів, контроль діяльності членів СРО. Важливим компонентом є делеговані повноваження у випадках, чітко регламентованих законодавством; етичні кодекси СРО можуть підлягати схваленню органами державної влади (Велика Британія); національні СРО з огляду на глобалізацію можуть мати представництва в інших державах; СРО можуть створюватися за критерієм сфери, виду, галузі, ринку господарської або професійної діяльності або ж за міжгалузевим критерієм (залежно від основної загальновизнаної ідеї, мети для її членів, наприклад чесного ведення справ (США)); система СРО тяжіє до змін, які спрямовані на політику співрегулювання; СРО є ідеологами перспективних норм, які у подальшому можуть бути закріплені у законодавстві держави. Саморегулівні норми включають підвищені вимоги до своїх членів, які у подальшому можуть бути визнані загальнокорисними та встановлені на рівні держави.

Для держав колишнього соціалістичного табору (У країна, Польща, Чехія, Словаччина та інших) характерний дорадянський розвиток СРО, потім період заборони їх діяльності та відновлення функціонування у 90-ті роки XX ст. При чому різний ступінь державного втручання в економіку держав відобразився і на ступені швидкості регенерації саморегулівних механізмів як ринку у цілому, так і інституційної сфери.

21. Аналіз видів та змісту функцій СРО надає можливість для такої класифікації: 1) за спрямуванням на: регулятивну, охоронну, контрольно-пунітивну. При чому організаційна, представницька, нормативна, інформаційна, освітня, консультативна, методологічна, аналітична відповідно до різних інтерпретацій функцій можуть поглинатися регулятивною функцією; захисна, врегулювання конфліктів - охоронною; дисциплінарна, репутаційної відповідальності - контрольно- пунітивною; 2) за важливістю застосування: основні та додаткові. Залежно від виду СРО, її мети, сфери діяльності можуть різнитися основні та додаткові функції. Основними функціями є регулятивна (яка включатиме різні функції до свого складу: нормативну, організаційну, представницьку як основні), охоронна та контрольна. Інші функції, поглинуті регулятивною (інформаційна, освітня, консультативна, методологічна, аналітична), можуть бути для одних СРО основними, а для інших - додатковими; 3) залежно від наявності публічно- приватних інтересів: які мають у своїй складовій публічні аспекти (розвиток певного ринку), приватні аспекти (вирішення внутрішніх конфліктів між членами СРО), як публічні, так і приватні аспекти (функція контролю, нормативна тощо). Такий поділ є умовним та залежить від економічного напряму держави та її історичних перспектив та реалій; 4) функції, пов'язані з виконанням делегованих повноважень та відсутністю таких. У межах регулятивної функції можуть реалі­зовуватися повноваження щодо ліцензування певного виду господарської діяльності, сертифікації та навчання підприємців тощо; 5) залежно від виконання поставлених завдань: внутрішні (вирішують питання, пов'язані із внутрішньою взаємодією членів СРО, задоволення виключно власних інтересів) та зовнішні (прямовані на співпрацю, взаємодію з органами державної влади, місцевого самоврядування, громадськими організаціями, споживачами товарів та послуг тощо). До внутрішніх функцій можна віднести: освітню, консультативну, методологічну тощо. До зовнішніх - представницьку, захисну.

22. Делегування повноважень СРО - це надання визначених на певний термін повноважень на основі прозорої процедури від компетентного суб'єкта (орган державної влади, суб'єкт господарювання) до СРО та встановлення порядку контролю за їх виконанням.

Слід виділити: внутрішнє делегування (від членів СРО до само- регулівної організації) та зовнішнє делегування (від органів державної влади до саморегулівної організації). Внутрішнє делегування здійснюється на основі договору між СРО та її членом (по горизонталі). Зовнішнє, відповідно до встановленої законодавством процедури, органом державної влади (по вертикалі) на основі заяви від СРО або відразу визначається відповідним законом.

23. Аналізуючи діяльності СРО у світі, доходимо таких висновків, які мають бути ураховані при здійсненні правового забезпечення СРО в Україні: 1) формування довіри суспільства щодо здатності саморегулівних організацій здійснювати регулювання господарської діяльності та ефективний контроль за членами організації; 2) запобігання надмірній регуляції зі сторони СРО діяльності її членів; 3) запобігання створенню надмірних бар'єрів доступу до певного ринку або професійної діяльності зі сторони СРО; 4) запобігання конфліктів під час реалізації публічних та приватних функцій, публічних та приватних аспектів мети СРО. У цій ситуації примат має виконати публічні аспекти функцій СРО; 5) поряд із побудовою СРО як незалежної інституції потрібно передбачити механізм, який забезпечить демократичність функціонування СРО, виборність та підзвітність діяльності її органів, недопущення комерціалізації її діяльності; 6) створення ефективного механізму сприяння та контролю зі сторони держави.

24. Обгрунтовано, що рівень державного нагляду та контролю буде залежати від моделі саморегулювання, прийнятого на ринку. Чим більше передано повноважень до СРО (делеговане саморегулювання), тим вищий рівень нагляду та контролю за організацією буде здійснено. Водночас при добровільному саморегулюванні, де СРО створюються за зразком громадських організацій рівень, державного нагляду та контролю за організацією як за СРО буде мінімальним. У разі якщо організація не визнана саморегулівною, то і нагляд і контроль буде відповідно здійснено у загальному порядку як то до громадського об'єднання або ж господарської асоціації, або у визначеному законом порядку до відповідної організації: палати, торгово-промислової палати, біржі тощо.

Встановлено, що на рівні законів України не достатньо нормативно забезпечено здійснення нагляду та контролю за діяльністю СРО. Нечисленні підзаконні нормативно-правові акти, які прийнято у розвиток законів, лише фрагментарно передбачають проведення нагляду та контролю за діяльністю СРО і тільки у разі наявності офіційних СРО на певному ринку, у сфері, галузі, виді господарської діяльності.

У переважній більшості проаналізованих нормативних положень виконання функції нагляду та контролю за СРО полягає у повноваженнях органів державної влади здійснювати перевірку щодо відповідності вимог законодавства України щодо набуття та втрати статусу СРО. Перевірці підлягає, перш за все, достовірність наданої інформації та своєчасність її подання. У низці випадків до компетенції органів державної влади входить контроль виконання повноважень з регулювання СРО господарської діяльності на ринку, у сфері, галузі, виді госпо­дарської діяльності. Кожна СРО зобов'язана вести свій реєстр членів, тому предметом контролю з боку органів державної влади виступає достовірність відомостей, які торкаються членів СРО. У разі отримання СРО делегованих повноважень до предмета нагляду та контролю за СРО включаються повноваження органів державної влади щодо належного здійснення СРО делегованих повноважень, відповідність їх здійснення вимогам законодавства України, належного контролю з боку СРО за діяльністю її членів.

25. Прогалиною законодавства України є відсутність механізмів підтримки діяльності СРО, тому з метою реального впровадження саморегулювання на першому етапі потрібно створити нормативне забезпечення їх діяльності, якому передбачити низку таких заходів. Потребою удосконалення законодавства залишається прийняття положень щодо прозорого та відкритого механізму проведення нагляду та контролю органами державної влади. Загальні положення щодо нагляду та контролю за діяльністю СРО можуть бути передбачені в ГК України, а механізм проведення в окремому Законі України «Про саморегулівні організації» та у відповідних спеціальних законах. На рівні законів України передбачена можливість здійснення нагляду та контролю за СРО лише органами державної влади. Тому потрібно розробити та узаконити здійснення громадського контролю за діяльністю СРО.

26. Корпоративний акт як засіб саморегулювання у господарському праві - це акт, незалежно від назви, форми, структури та змісту, який самостійно приймається, ухвалюється певною спільнотою, утворенням (господарським товариством, господарським об’єднанням, саморегулівною організацією), з питань упорядкування певної сфери, галузі, виду господарської діяльності або внутрішньогосподарської діяльності, у межах чинного законодавства та міжнародних договорів. Така дефініція допомагає конкретизувати суб’єктний склад та визначати видові особливості корпоративного акта.

Об’єднуючою назвою для усіх корпоративних актів може бути також термін «правила корпоративного саморегулювання». Ці правила можуть поділятися на: правила саморегулівної організації та внут­рішньогосподарські правила (внутрішньоорганізаційні, внутрішньофірмові: одна юридична особа, транснаціональна корпорація). Причому як і саморегулівні організації, як приклад об’єднання суб’єктів господа­рювання з некомерційною метою діяльності, так і окремі юридичні особи можуть включати до правил (корпоративних актів): етичні кодекси, стандарти діяльності, меморандуми, положення тощо. Відмінністю між ними є коло осіб, між якими потрібно здійснити узгодження воль щодо цих правил. Правила саморегулівної організації приймаються самостійно у межах організації завдяки узгодженню інтересів, прав, обов’язків усіх її членів. Щодо окремого суб’єкта господарювання узгодження воль залежить від організаційно-правової форми та інших особливостей організації.

Корпоративні акти саморегулівних організацій спрямовані на вирішення більш загальних питань, що стосуються певної сфери господарської діяльності (регламенти, правила). Внутрішньогосподарські корпоративні акти стосуються упорядкування організаційної роботи окремої юридичної особи (корпоративний договір, статут тощо). Водночас саморегулівні організації також мають корпоративні акти, які упорядковують їх організаційну роботу як окремої юридичної особи. Законодавство України не визначає чіткого переліку корпоративних актів, які можуть створюватися суб’єктами господарювання та саморегулівними організаціями. Тому назви, структура, форма - найрізноманітніші, що і є елементом саморегулювання.

27. Запропопоновано таку класифікацію корпоративних актів: за ступенем саморегулювання: розроблені та затверджені самостійно певною спільнотою, затверджені уповноваженим органом державної влади, затверджені на основі типових або примірних (модельних) актів; за суб’єктом створення: саморегулівна організація, господарське товариство, господарське об’єднання тощо; за рівнем територіальної дії: глобальні (універсальні), регіональні, національні, місцеві; за суб’єктом прийняття: загальні збори, виконавчий орган, одноосібно тощо; за типом (назвою): статут, корпоративний договір, установчий договір, положення, етичний кодекс, правила корпоративної етики тощо, регламент, кодекс усталеної практики, положення тощо; за змістом відносин, які упорядковуються: моральні (етичні) правила, норми комплаєнсу (антикорупційні, податкові, конкурентні тощо), соціальні, трудові, інформаційні, технічні, управлінські (порядок прийняття рішень в організації, порядок взаємодії з органами державної влади, споживачами товарів та послуг) тощо. Управлінські акти можна поділити, у свою чергу: 1) на внутрішні, які врегульовують відносини між: учасниками корпорації, корпорацією та її учасниками, між корпорацією та її працівниками, між органами корпорації; 2) зовнішні, які визначають правила взаємодії з органами державної влади, громадськими організаціями, споживачами товарів та послуг, з іншими юридичними та фізичними особами тощо; за видом саморегулювання: з делегованими повноваженнями, без делегованих повноважень; за механізмом прийняття рішень: на рівні корпорації, узгодження з органами державної влади.

28. У внутрішньогосподарській діяльності суб’єкта господарювання статут (засновницький договір) є вищим за ієрархією засобом само­регулювання, на основі якого розробляються усі інші корпоративні акти саморегулювання, які деталізують його положення. Урізноманіт­нення засобів саморегулювання та регулювання загалом призвело до створення «гібридних» форм засобів саморегулювання у корпоративних відносинах. Враховуючи напрям на посилення ролі саморегулівних засобів у господарській діяльності, потрібно актуалізувати зміни щодо діяльності господарських товариств у ГК України у напрямі посилення ролі працівників у діяльності корпорації.

Статут є основним засобом саморегулювання внутрішньогоспо­дарської діяльності корпорації, в якому визначені принципові аспекти діяльності. На основі статуту розробляються інші корпоративні акти. Водночас статут, на відміну від інших корпоративних актів, підлягає обов’язковій державній реєстрації. Статут є засобом саморегулювання, оскільки у ньому самостійно та на власний розсуд визначаються багато положень, які стосуються діяльності, функціонування юридичної особи, водночас держава здійснює певні контрольні функції за його змістом та має бути упевнена у відповідності законодавству його положень.

29. Кодекс корпоративного управління має свої особливості як засіб саморегулювання. Спостерігається фактично подвійність задіяння саморегулівних механізмів: спочатку саморегулівними інституціями або ж уповноваженими органами (організаціями) пропонується впро­ваджувати саморегулівний засіб - кодекс корпоративного управління, який створений на національному або ж глобальному рівнях; потім окремий суб’єкт господарювання імплементує та трансформує такі положення відповідно до власних бачень у локальному кодексі, який є кінцевою метою реалізації глобальних принципів саморегулювання. Принципи глобального, регіонального кодексу саморегулювання втілюються у життя в локальному актів саморегулювання - кодексі корпоративного управління окремої компанії.

30. Правила саморегулівної організації є обов’язковою вимогою до СРО: без створення системи власного нормативного забезпечення організація не може бути визнана у сучасному світі саморегулівною.

Етичні кодекси саморегулівних організацій - це певна кодифікація моральних статусів суб’єктів господарювання у професійній діяльності на ринку. Етичні кодекси вказують на належну усталену практику у професійній та господарській діяльності: що робити, як робити, як діяти, що не робити. Тому в одних випадках етичні кодекси полегшують діяльність, а в інших - ускладнюють, фактично виступаючи певними «протоколами» дій та бездіяльності. Формалізація етичних норм у виді етичних кодексів певною саморегулівною спільнотою є важливим показником референтності, оскільки спільність бачень етичних настанов є надважливим при формуванні відповідального ставлення до ринку. Самоідентичність, професійна належність до певного ринку включає моменти самореалізації, творчої складової, які на сьогодні є важливими для господарської діяльності.

31. В умовах глобалізації, європеїзації та глокалізації відбувається формування особливостей змістового та інструментального наповнення культури підприємницької діяльності. Розширення цього розуміння стається за допомогою категорій саморегулювання, корпоративної соціальної відповідальності, комплаєнсу, добросовісності та чесного ведення справ, державно-приватного партнерства. Науково-технічний прогрес призводить до виникнення нових понять, явищ, швидкої зміни культури суспільства, що і впливає на формування культури підприємця. Гра на випередження, комфортність є новими трендами, які мають бути збалансовані в етичному кодексі підприємця. Етичні кодекси підприємців, «добра практика» є важливими складовими українського бізнесу. Водночас ці інструменти перебувають на етапі становлення, тому їх розвиток залежить багато у чому від освітньої політики, від виховання підприємців у дусі добросовісності, чесного ведення справ, відповідального ставлення до своєї діяльності.

33. Моральні імперативи певної СРО покликані створити гнучкий механізм, який би об'єднав розрізнених суб'єктів господарювання у спільних прагненнях, цілях. Етичний кодекс виступає своєрідним атрибутом осуспільнення, комунікації між представниками певного ринку. Створення етичних кодексів є своєрідним цивілізаційним наративом. Адже моральні та етичні засади існували з появою людства, певним чином видозмінювалися та трансформувалися, а на сьогодні - це збірка «про сьогодення», про актуалізацію відносин у суспільстві та між самим підприємницьким середовищем. Коло моральних та етичних настанов, які включаються до кодексів, різноманітні та апріорі залежать від сфери, ринку, виду господарської діяльності.

33. Проводячи аналіз актів саморегулівної організації, доходимо висновку, що за розвиненої системи саморегулювання на ринку ускладнюється і система актів саморегулівної організації: від правил та стандартів щодо етичних моментів, порядку розгляду спорів, прийняття та виключення з членства в організації до окремих доволі складних та відокремлених документів, які стосуються, крім зазначених, питань антикорупційної політики, комплаєнсу, технічної стандартизації, порядку функціонування органів СРО, реалізації делегованих повноважень та накладення стягнень. Відповідно, проведений порівняльний аналіз корпоративного нормативного забезпечення СРО за кордоном (Канада, США, Польща та ін.) та розвиненої системи СРО України (фондовий ринок) за зовнішньою формою, назвами, змістом питань узагальнено має подібні характеристики. Звичайно, кожна галузь господарської діяльності у кожній державі та кожна СРО - індивідуальні, тому диференціація доволі широка. Правила СРО є не лише елементом добровільного регулювання діяльності суб'єкта господарювання, а й також визнаним елементом правової системи.

До особливостей корпоративної соціальної відповідальності як різновиду саморегулювання можна віднести: систему певних орга­нізаційних саморегулівних процесів, які спрямовані на реалізацію соціальної політики суб'єкта господарювання; систему саморегулівних нормативних засобів, спрямовану на реалізацію публічних соціальних функцій держави приватними агентами; вона підтримується органами державної влади певної держави та міжнародними організаціями; в ідеальному розумінні запроваджується на добровільній основі; взаємовигідною політикою для усіх зацікавлених сторін.

34. Господарський договір стає засобом саморегулювання на рівні індивідуальної правотворчості та правозастосування, коли сторони визначають та реалізують власні правила поведінки без зовнішнього (публічного) впливу, у той же час в межах, допустимих державою. У свободі господарського договору проявляється функція саморегулювання: самостійно, на власний розсуд упорядковувати діяльність. Упорядкування виявляється у виборі контрагента, укладенні договору (створенні нормативного індивідуального забезпечення господарських відносин), виборі способів урегулювання спору; за потреби вибору права, якому підпорядковується договір; створенні власних узвичаєнь при виконанні договору між контрагентами за межами формалізованого вираження договору. Відбувається розширення меж саморегулювання господарського договору з іноземним елементом. Цифрова економіка призвела до появи нових форм, видів господарських договорів, їх трансформації, у чому виявляється ознака саморегулювання.

35. Особливістю міжнародного комерційного договору як засобу саморегулювання є можливість сторін обрати право, яке буде застосовуватися до контракту, тобто використати принцип автономії волі сторін. Сумлінність, добросовісність є тим обов'язковим глобальним принципом, імперативом, транснаціональним публічним порядком, який об'єднує приватноправову та публічно-правову сфери та підлягає захисту як з боку держави, так і окремих контрагентів.

Особливістю міжнародного комерційного контракту є процесуальне саморегулювання, тобто можливість сторін самостійно обирати вид врегулювання спору, його форму, осіб, які сприятимуть у цьому. Процесуальне саморегулювання допускає вибір сторонами системи врегулювання спору: державної або ж альтернативної, досудової та судової, псевдосудової. У разі врегулювання комерційних спорів з іноземним елементом lex mercatoria використовується як нормативний інструмент саморегулювання. У цьому випадку відбувається поєднання двох засобів саморегулювання: інституційного та нормативного. Це вищий ступінь розвитку саморегулювання: коли за допомогою вибору міжнародного комерційного арбітражу, як інституції та виду процесу саморегулювання, на основі саморегулівної нормативної системи відбувається врегулювання міжнародного комерційного спору.

Як засіб саморегулювання господарської діяльності звичай ділового обороту (торгівлі) є системою формалізованих (неформалізованих) усталених достатньо поширених та відомих для зацікавлених суб'єктів саморегулювання норм, які не мають юридично обов'язкового характеру, не забезпечуються державним примусом та застосовуються добровільно як результат авторитетності саморегулівної організації (за певними винятками), які їх створили - кодифікували.

36. Запропоновано внесення змін до ГК України, Законів України «Про електронну комерцію», «Про господарські товариства», «Про телекомунікації» та інші.