Юридична відповідальність державних службовців

Рішення про накладення на державного службовця дисциплі­нарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження: 1) приймає суб’єкт призначення; 2) приймає протягом 10 календар­них днів з дня отримання пропозицій Комісії, подання дисциплі­нарної комісії в державному органі; 3) оформляється відповідним актом суб’єкта призначення.

Дисциплінарне стягнення, як правове явище, має тимчасовий ха­рактер і ст. 79 Закону «Про державну службу» передбачає зняття дисциплінарного стягнення шляхом його або «погашення» (ч. 1), або, власне, «зняття» (ч. 2). Державний службовець вважається та­ким, що не мав дисциплінарного стягнення за умови, якщо протя­гом року після накладення дисциплінарного стягнення його не було піддано новому дисциплінарному стягненню. У цьому разі має міс­це так зване «погашення дисциплінарного стягнення». На відміну від погашення дисциплінарного стягнення, зняття дисциплінар­ного стягнення потребує певних дій/рішень суб’єкта призначення.

Оскільки ст. 79 чинного Закону не визначає, хто може бути ініціа­тором цього зняття, слід вважати, що таким суб’єктом може бути і суб’єкт призначення, і державний службовець. Рішення про зняття дисциплінарного стягнення обов’язково має бути оформлено відпо­відним наказом (розпорядженням)¹.

9.12.2. Матеріальна відповідальність державних службовців

Чинним Законом «Про державну службу» уперше передбаче­но положення щодо відшкодування майнової та моральної шкоди державними службовцями під час здійснення своїх повноважень. Умовами відшкодування шкоди державним службовцем є: а) мате­ріальна та моральна шкода; б) шкода, заподіяна фізичним та юри­дичним особам; в) шкода, заподіяна незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державних службовців під час здійснення ними своїх повноважень; г) заподіяна шкода відшкодовується за рахунок держави.

1) майнову (матеріальну), тобто майнові та/чи грошові збитки, спричинені юридичній або фізичній особі: а) втрати, яких особа за­знала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі; б) витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого пору­шеного права (реальні збитки); в) доходи, яких особа могла б реаль­но одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода);

2) моральну: втрати немайнового характеру внаслідок мораль­них чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб: а) фізичний біль та страждання, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я^{[332] [333]; б) душевні страждання, яких фізична особа зазнала у зв’язку з про­типравною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких ро­дичів; в) душевні страждання, яких фізична особа зазнала у зв’язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; г) приниження честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.}

Матеріальна і моральна шкода може бути завданою:

незаконними рішеннями: управлінсько-розпорядчою вказівкою у письмовій чи усній формі, прийнятою державним службовцем, яка (якої): а) суперечить чинному законодавству України; б) при­йнято з перевищенням службових повноважень^;

незаконними діями: протиправною активною поведінкою дер­жавного службовця, тобто такою, що суперечить вимогам чинного законодавства;

незаконною бездіяльністю: протиправною пасивною поведін­кою державного службовця, тобто такою, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Особливість відшкодування шкоди державним службовцем полягає в тому, що шкода, заподіяна ним фізичним і юридичним особам, відшкодовується державою. Таке правило пояснюється, по- перше, тим, що державний службовець здійснює свою діяльність не від свого імені, а від імені держави; по-друге, відповідні право­відносини виникають між державою в особі державного органу і потерпілим, а не між державним службовцем і потерпілим.

Відшкодування шкоди, завданої окремими категоріями держав­них службовців, регулюється Законом «Про порядок відшкодуван­ня шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізна­ння, досудового слідства, прокуратури і суду»^[334].

Держава в особі суб’єкта призначення має право зворотної ви- люги (регресу) у розмірові та порядку, визначених законом, до:

1) державного службовця, який завдав шкоди;

2) посадової особи (осіб), винної (винних) у незаконному звіль­ненні, відстороненні або переведенні державного службовця чи ін­шого працівника на іншу посаду, щодо відшкодування матеріаль­ної та моральної шкоди, заподіяної державному органу у зв’язку з оплатою часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче­оплачуваної роботи. У цьому разі йдеться про те, що державному службовцеві заподіюється матеріальна та моральна шкода як з боку його безпосереднього керівника, так і іншої особи, яка виконує його обов’язки. Це може мати прояв, зокрема, у його вимушеному про­гулі, виконанні ним нижчеоплачуваної роботи тощо^[335].

9.12.3. Адміністративна відповідальність державних службовців

Основними завданнями адміністративної відповідальності державних службовців є: охорона суспільних відносин, які вини­кають у процесі їхньої діяльності щодо виконання повноважень державних органів від протиправної поведінки, яка суперечить державним потребам; гарантування прав громадян; виховання державних службовців у дусі дотримання різних адміністратив­них правил і тим самим недопущення дисциплінарних проступ­ків; досягнення тієї поведінки, яка вимагається законами, наказа­ми, розпорядженнями і вказівками вищих у порядку підлеглості керівників.

У більшості випадків державні службовці притягуються до адмі­ністративної відповідальності на загальних підставах та у порядку, встановленому КУпАП, тобто як загальні суб’єкти адміністративно­го проступку, якщо вчинений ними адміністративний проступок не пов’язаний з виконанням службових обов’язків. За вчинення адмі­ністративних проступків на державних службовців може бути на­кладено такі адміністративні стягнення: попередження, штраф, сплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного проступку; конфіскація; позбавлення спеціального права; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певного діяльністю; виправні роботи; суспіль­но-корисні роботи; адміністративний арешт; арешт з утриманням на гауптвахті.

Водночас, державні службовці, за вчинення ряду адміністратив­них проступків, притягуються до адміністративної відповідальності як спеціальні суб’єкти, тобто як особи, що займають державну поса-

ду в державному органі. Відповідно до ст. 14 КпАП посадові особи^[CCCXXXVI] підлягають адміністративній відповідальності лише за проступки, пов’язані з недодержанням тих правил, які входять до їх службо­вих обов’язків: у сфері охорони порядку управління, державного і громадського порядку, природи, здоров’я населення тощо. До по­садових осіб застосовуються такі адміністративні стягнення, як по­передження та штраф. Важливо зазначити, що штрафні санкції, які застосовуються до посадових осіб, встановлюються у більшому роз­мірі, ніж штрафні санкції щодо громадян. Це зумовлено тим, що на посадових осіб покладається виконання обов’язків, які відзначають­ся особливим характером і мають публічне значення.

Фактичною підставою адміністративної відповідальності є ад­міністративний проступок, під яким розуміють протиправну, винну (умисну або необережну) дію чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку передбаче­но адміністративну відповідальність.

Статтею 15 КУпАП передбачено особливості адміністратив­ної відповідальності військовослужбовців, призваних на збори військовозобов’язаних і працівників органів внутрішніх справ, яка має прояв у тому, що названі особи за вчинення адміністративного проступку притягуються до відповідальності на підставі дисциплі­нарних статутів, тобто притягуються до дисциплінарної відпові­дальності. Водночас, за порушення правил, норм і стандартів, які стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху; санітарно-гігі­єнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм; правил охоти, рибальства та охорони рибних запасів; митних правил; здійснення корупційних дій та інших правопорушень, пов’язаних з корупцією;

неправомірне використання державного майна; невжиття заходів щодо окремої ухвали суду чи окремої ухвали судді щодо подання органу дізнання, слідчого або протесту, припису чи подання проку­рора, ухилення від виконання законних вимог прокурора, порушен­ня законодавства про державну таємницю і за контрабанду названі вище особи притягуються до адміністративної відповідальності на загальних підставах¹.

Порядок накладення адміністративних стягнень на державних службовців визначається КпАП, зокрема: а) стягнення накладають­ся у межах, установлених нормативним актом, який передбачає від­повідальність за адміністративний проступок; б) сплатне вилучення предмета і конфіскація як додаткові стягнення можуть накладатися лише у випадках, коли їх застосування прямо передбачено зако­ном; в) стягнення накладаються у точно визначених законом меж­ах; г) при накладенні стягнень повинні враховуватися: обставини, які виключають адміністративну відповідальність; підвідомчість справ; строки давності; обставини, які пом’якшують і обтяжують відповідальність^{[CCCXXXVII] [CCCXXXVIII].}

Главою 13-А «Адміністративні правопорушення, пов’язані з ко­рупцією» КУпАП передбачено адміністративну відповідальність державних службовців за названі правопорушення, які умовно мож­на поділити на три групи:

1) порушення спеціальних обмежень, спрямованих на запобі­гання корупції (ст.ст. 172-4 «Порушення обмежень щодо сумісни­цтва та суміщення з іншими видами діяльності», 172-5 «Порушен­ня встановлених законом обмежень щодо одержання подарунків», 172-8 «Незаконне використання інформації, що стала відома особі у зв’язку з виконанням службових або інших визначених законом повноважень», 172-9-1 «Порушення заборони розміщення ставок на спорт, пов’язаних з маніпулюванням офіційним спортивним змаган­ням»). Для зазначених складів адміністративних порушень харак­терною є наявність або предмета - неправомірної вигоди, або спе­ціальної мети - одержання неправомірної вигоди або відповідного мотиву. Під неправомірною вигодою слід розуміти грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, що їх без законних на те підстав обіцяють, пропонують, надають або одержують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову без законних на те підстав. Об’єктивна сторона має прояв у відпо­відних діях;

2) порушення вимог фінансового контролю (ст. 172-6 «Пору­шення вимог фінансового контролю»). Об’єктивну сторону цього правопорушення становлять: несвоєчасне подання декларації; непо­відомлення або несвоєчасне повідомлення про відкриття валютного рахунку або про суттєві зміни у майновому стані; подання завідомо недостовірних відомостей у декларації^[CCCXXXIX];

3) невжиття заходів щодо протидіїκopynμiι(cτ. 172-9 «Невжит­тя заходів щодо протидії корупції»). Відповідно до Закону «Про за­побігання корупції» особи, визначені п.п. 1, 2 ст. З названого Закону зобов’язані вживати відповідних заходів, зокрема щодо: а) усунення від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі у його прийнятті; б) обмеження доступу до певної інформації; в) пе­регляду обсягу службових повноважень; г) здійснення повноважень під зовнішнім контролем; д) переведення або звільнення у зв’язку з наявністю конфлікту інтересів.

У відповідності до ст. 255 КУпАП протоколи про адміністративні правопорушення за корупційні діяння мають право складати поса­дові особи: OBC, органів СБУ, прокурор. При провадженні у спра­вах про адміністративні правопорушення, передбачені ст.ст. 172-4 - 172-9, участь прокурора у розгляді справи судом є обов’язковою. Справи про зазначені правопорушення розглядаються судом у п’ятнадцятиденний строк з дня одержання судом протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів. Постанова суду оголошується негайно після закінчення розгляду справи.

9.12.4. Кримінальна відповідальність державних службовців

Кримінальна відповідальність державних службовців передбача­ється Розділом XVII «Кримінальні правопорушення у сфері служ­бової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг» (ст. 364 «Зловживання владою або службовим становищем», ст. 364² «Здійснення народним депутатом України на пленарному засіданні Верховної Ради України голосування за­мість іншого народного депутата України», ст. 365 «Перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу», ст. 365² «Зловживання повноваженнями особами, які нада­ють публічні послуги», ст. 365-3 «Бездіяльність працівника право­охоронного органу щодо незаконної діяльності з організації та про­ведення азартних ігор, лотерей», ст. 366-3 «Неподання суб’єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функ­цій держави або місцевого самоврядування», ст. 366 «Службове підроблення», ст. 366-2 «Декларування недостовірної інформації», ст. 367 «Службова недбалість», ст. 368 «Прийняття пропозиції, обі­цянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою», ст. 368-4 «Підкуп особи, яка надає публічні послуги», ст. 368-5 «Не­законне збагачення», ст. 369 «Пропозиція, обіцянка або надання не­правомірної вигоди службовій особі», ст. 369² «Зловживання впли­вом», ст. 370 «Провокація підкупу») KK України.

Об’єктом злочинів у сфері службової діяльності є суспільні відносини, які визначають і регулюють зміст правильної роботи державного апарату й апарату органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ і організацій. А такі зло­чини, як зловживання владою або службовим становищем, переви­щення влади або службових повноважень, службове підроблення і службова недбалість можуть посягати також і на охоронювані зако­ном блага особи (трудові, політичні та інші права і свободи людини і громадянина).

Об’єктивна сторона злочинів у сфері службової діяльності (крім прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди) характеризується такими спільним рисами, як вчинення ді­яння:

а) з використанням влади або службового становища;

б) всупереч інтересам служби^[CCCXL].

Суб’єктом злочинів у сфері службової діяльності є службова особа, до якої належать представники влади, під якими розуміють працівників державних органів і установ, що наділені правом у межах своєї компетенції пред’являти вимоги, а також приймати рі­шення, обов’язкові для виконання фізичними та юридичними особа­ми. До них можна віднести, зокрема, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, суддів, прокурорів, слідчих, оперативний склад СБУ, працівників міліції та ін.

Суб’єктивна сторона злочинів у сфері службової діяльності ха­рактеризуються умисною формою вини (за винятком службової не­дбалості). тобто службова особа усвідомлювала факт використання свого службового становища і той факт, що це суперечить інтересам служби, передбачала, що такі дії завдають шкоди змістові нормаль­ної роботи апарату державних органів або органів місцевого само­врядування, і бажала вчиняти такі дії^[CCCXLI].