2. Принципи етичної поведінки державних службовців
Під час виконання своїх службових повноважень зобов’язані неухильно додержуватися вимог закону та загальновизнаних етичних норм поведінки, бути ввічливими у стосунках з громадянами, керівниками, колегами і підлеглими.
Отже, до основних обов’язків державних службовців належить у т. ч. обов’язок дотримуватись правил етичної поведінки (п. 2 ч. 1 ст. 8 Закону «Про державну службу» від 10 грудня 2015 р.)[57]. У розвиток цієї норми, а так само на виконання ч. 2 ст. 37 Закону «Про запобігання корупції»[58] центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби (таким органом є Національне агентство України з питань державної служби, далі – НАДС), наказом від 5 серпня 2016 р. №158 затвердив Загальні правила етичної поведінки державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування[59].При прийнятті на державну службу або на службу в органи місцевого самоврядування особа ознайомлюється з цими Загальними правилами. Відмітка про таке ознайомлення додається до особової справи державного службовця чи посадової особи місцевого самоврядування. Дотримання службовцями вимог цих Загальних правил враховується під час проведення щорічного оцінювання їх службової діяльності.
Загальновизнані етичні норми поведінки, додержуватись яких зобов’язує ст. 38 Закону «Про запобігання корупції» (а це щонайменше порядність, совісність, повага, співчуття, дотримання домовленостей тощо), із зовнішнього боку передбачають дотримання ділового етикету. Діловий етикет – це сукупність правил, пов’язаних з умінням тримати себе в суспільстві, зовнішньою охайністю, правильністю побудови бесіди і ведення листування, ясністю викладення своїх думок, культурою поведінки в різних ситуаціях ділового і світського спілкування. Етичний сенс етикету полягає, перш за все, у можливості виявити пошану до іншої людини[60].
Протилежністю загальновизнаних етичних норм поведінки є, зокрема, такі негативні явища, як зарозумілість, марнославство, непомірні амбіції, прагнення ствердитись за рахунок осіб, які звернулись до публічного службовця, нетерпимість до критики, неприйняття іншої позиції.
Державні службовці у своїй діяльності керуються принципами етики державної служби, а саме: 1) служіння державі і суспільству; 2) гідної поведінки; 3) доброчесності; 4) політичної нейтральності; 5) прозорості і підзвітності; 6) сумлінності.
Служіння державі і суспільству передбачає: 1) чесне служіння і вірність державі; 2) забезпечення державних інтересів під час виконання завдань та функцій держави; 3) сприяння реалізації прав та законних інтересів людини і громадянина; 4) формування позитивного іміджу держави.
Гідна поведінка передбачає: 1) повагу до гідності інших осіб; 2) ввічливість та дотримання високої культури спілкування; 3) доброзичливість і запобігання виникненню конфліктів у стосунках з громадянами; 4) недопущення, у тому числі поза державною службою, дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.
Доброчесність передбачає: 1) спрямованість дій на захист публічних інтересів, забезпечення пріоритету загального блага громадян над особистими, приватними або корпоративними інтересами; 2) неприпустимість використання державного майна в особистих цілях; 3) недопущення наявності конфлікту між публічними і особистими інтересами; 4) нерозголошення та невикористання інформації, що стала відома у зв’язку з виконанням державним службовцем своїх обов’язків, у тому числі після припинення державної служби, крім випадків, установлених законом; 5) недопущення надання будь-яких переваг і виявлення прихильності до окремих фізичних та юридичних осіб, політичних партій, громадських і релігійних організацій.
Політична нейтральність передбачає: 1) недопущення впливу політичних інтересів на дії та рішення державного службовця; 2) відмову від публічної демонстрації політичних поглядів і симпатій; 3) дотримання вимог стосовно обмежень щодо політичної діяльності, встановлених законом стосовно окремих категорій державних службовців; 4) уникнення використання символіки політичних партій під час виконання державним службовцем своїх обов’язків; 5) забезпечення прозорості у відносинах з особами, що виконують політичні функції.
Слід зазначити, що принцип політичної нейтральності тісно пов’язаний з принципом неупередженості ( ст.
41 Закону «Про запобіганні корупції»).Законодавство закріплює диференційований підхід до регулювання політичної активності різних категорій осіб, перерахованих у п. 1, підпункті «а» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону «Про запобігання корупції». Така диференціація проявляється, зокрема, в неототожненні принципів політичної нейтральності і позапартійності, а також у непоширенні принципу політичної нейтральності на певні категорії осіб.[61]
Частина 3 ст. 10 Закону «Про державну службу» встановлює, що державний службовець не має права бути членом політичної партії, якщо він займає посаду державної служби категорії «А». До цієї категорії належать посади: Державного секретаря КМ та його заступників, державних секретарів міністерств; керівників центральних органів виконавчої влади, які не є членами КМ, та їх заступників; керівників апаратів КС, ВС, вищих спеціалізованих судів та їх заступників, керівників секретаріатів ВРП, ВККС та їх заступників, Голови ДСА та його заступників; керівників державної служби в інших державних органах, юрисдикція яких поширюється на всю територію України (ч. 2 ст. 6 Закону «Про державну службу»). На час державної служби на посаді категорії «А» особа зупиняє своє членство в політичній партії.
Отже, частина осіб, уповноважених на виконання функцій держави, повинна дотримуватись у своїй службовій діяльності вимог як позапартійності, так і політичної нейтральності в той час, як інша частина таких осіб (наприклад, службовці місцевих державних адміністрацій) – лише вимог політичної нейтральності.
З іншого боку, особа може й не бути членом політичної партії, але захищати та реалізовувати її інтереси під час виконання посадових обов’язків, тобто принцип позапартійності не забезпечує політичну неупередженість державного службовця[62].
Професійна державна служба має бути аполітичною, оскільки її функцією є надання послуг населенню на професійній незалежній основі незалежно від ставлення до політичної еліти, яка перебуває при владі.
Дотримання принципу політичної нейтральності на державній службі забезпечує високий рівень професійної підготовки державних службовців, їхню незмінність на службі одночасно із проведенням захисту від спроб змусити їх провадити будь-яку політичну діяльність в інтересах окремих партій або груп.Необхідність у політичній неупередженості державної служби зумовлена тим, що: така служба – це служба на благо всього народу, а тому державні службовці не можуть відображати та реалізовувати інтереси лише певної політичної групи; політична боротьба всередині державної служби призводить до неузгодженості в публічному адмініструванні, втрати контролю над ситуацією, безладдя[63].
Принцип політичної неупередженості, серед іншого, має на меті захищати державних службовців від впливу і контролю з боку політичних партій, щоб вони могли ефективно працювати незалежно від того, яка партія приходить до влади. Водночас вказаний принцип захищає державних службовців від втрати ними своїх посад за політичними мотивами у разі, коли одна партія змінює іншу при владі, тобто все, що пов’язує державного службовця з політичною партією, є його особистою справою і не стосується державно-службової діяльності[64].
Прозорість і підзвітність передбачає: 1) відкритість та доступність інформації про діяльність державного службовця, крім випадків, визначених Конституцією та законами України.
Сумлінність передбачає: 1) добросовісне, чесне та професійне виконання державним службовцем своїх обов’язків, виявлення ініціативи і творчих здібностей; 2) постійне підвищення рівня своєї професійної компетентності та удосконалення організації службової діяльності; 3) недопущення ухилення від прийняття рішень та відповідальність за свої дії та рішення.