Стаття 96. Орган виконання адміністративного акта

1. Примусове виконання адміністративного акта забезпечується адміністра­тивним органом, який його видав (органом виконання), крім випадків, передба­чених законом.

Орган виконання також забезпечує виконання адміністративного акта, який прийнятий за результатами розгляду скарги.

Предмет регулювання

1. Стаття в загальному плані визначає, що органом виконання адміністративного акта є той адміністративний орган, який його прийняв.

Цілі статті (мета норми)

2. Метою статті є закріплення того загального принципу, що примусове виконання адміністративного акта забезпечується тим самим адміністративним органом, який його і прийняв. Це повинно сприяти більшій ефективності діяльності публічної адміністрації, а також кращій якості адміністративних актів, оскільки адміністра­тивний орган зважатиме, що при потребі повинен буде забезпечити і примусове виконання адміністративного акта.

Правова основа коментованого положення

3. Правовою основою коментованого положення є насамперед принцип законності (стаття 6 ЗАП), а також у ширшому сенсі — принцип ефективності (стаття 9 ЗАП).

Визначення термінів

4. Орган виконання — адміністративний орган, який видав (при­йняв) адміністративний акт, і який зобов’язаний забезпечити його примусове виконання, або у випадках, передбачених законом, — це інший адміністративний орган, який наділений такою компетенцією.

Місце коментованого положення у цілісному механізмі, умови й особливості застосування

5. Як вже зазначалось у коментарі до попередніх статей цього Розділу (див. вступний коментар п. 2, до статті 94), адміністратив­ний орган, на відміну від адресатів адміністративних актів, у зна­чній кількості випадків самостійно забезпечує його виконання, а як підстава для виконання виступає сам адміністративний акт або ж виданий адміністративним органом додатковий адміністративний акт. При цьому треба зважувати на виключення, які передбачені в цій та інших статтях цього Розділу.

6. Виключення із передбаченого в частині першій цієї статті загального правила повинні закріплюватись в окремому законодав­стві. Наявність таких виключень обумовлюється передусім особли­востями структури та ієрархії між адміністративними органами і іноді пов’язаного з цим поділу компетенції на прийняття адміні­стративних актів та на забезпечення виконання адміністративних актів. Адже навіть вищий орган в системі органів виконавчої влади України — Кабінет Міністрів України — поряд з політичними пов­новаженнями має й адміністративну компетенцію, зокрема й на прийняття адміністративних (індивідуальних) актів. Опосередковано такі виключення також повинні поширюватись і на ті випадки, коли адміністративний орган відповідно до своїх повноважень та складу не може застосовувати до зобов’язаних осіб безпосередній примус і повинен в рамках механізму адміністративної допомоги користа- тись допомогою іншого органу з такими повноваженнями, як про це зазначається в статтях 101 та 102 ЗАП.

7. Абзац другий частини першої цієї статті треба розуміти таким чином, що орган, який приймав адміністративний акт і який був оскаржений його адресатом, повинен забезпечити виконання того адміністративного акта, який є результатом розгляду зазначеної скарги (справи), але за умови що за цим органом законом закріплена відповідна компетенція. У такому випадку йдеться про зобов’язальні адміністративні акти, тобто адміністративні акти, які покладають на їх адресатів відповідні зобов’язання.