Стаття 95. Примусове виконання адміністративного акта

1. Адміністративний акт, спрямований на виконання будь-якої дії чи утри­мання від будь-яких дій, може бути примусово приведений у виконання за до­помогою застосування заходів примусу, передбачених частиною другою цієї статті, за винятком випадків, коли за законом примусове виконання адміністра­тивного акта здійснюється виключно на підставі рішення суду.

2. Заходами примусу є:

1) виконання дій за рахунок зобов’язаної особи — адресата адміністратив­ного акта;

2) грошове стягнення;

3) безпосередній примус у порядку, визначеному законами.

3. Захід примусу повинен відповідати меті, з якою необхідно виконати адмі­ністративний акт. Захід примусу обирається таким чином, щоб збитки зобов’я­заної особи та суспільства були мінімальними.

Предмет регулювання

1. Стаття опосередковано визначає види адміністративних актів, які за їх властивістю придатні до примусового виконання адміні­стративними органами, та передбачає види заходів примусу при виконанні таких зобов’язуючих або забороняючих адміністративних актів з урахуванням вимог принципів законності та пропорційності (співмірності).

Цілі статті (мета норми)

2. Регулювання статті спрямоване на забезпечення примусового виконання покладених на особу адміністративним актом зобов’язань за допомогою передбачених в ній заходів примусу в тих випадках, коли зобов’язана особа не виконує їх добровільно.

Тобто цілями регулювання є визначення правових інструментів, які забезпечать виконання адміністративних актів.

Правова основа коментованого положення

3. Примусове виконання адміністративних актів ґрунтується на закріплених в Конституції України, зокрема в статтях 118, 119, 144 та 146, повноваженнях адміністративних органів виконавчої влади та місцевого самоврядування та на законах, прийнятих на конкрети­зацію відповідних статей Конституції України. Особливості порядку обрання виду та меж застосування засобів примусу ґрунтуються на вимогах принципу законності, закріпленого в частині другій статті 19 Конституції України та статті 6 ЗАП, та вимог витікаючого з нього принципу пропорційності (співмірності), закріпленого в статті 12 ЗАП.

Визначення термінів

4. «Заходи примусу» — правові механізми (важелі) впливу на зобов’язаних осіб (адресатів адміністративного акта), які дозволяють забезпечити виконання адміністративного акта, тобто досягти мети, поставленої врегулюванням адміністративної справи.

Терміни «грошове стягнення» та «безпосередній примус» достат­ньо визначені виходячи з семантичного значення відповідних слів. Але більше див. у коментарі до статей 98 і 99 ЗАП.

Місце коментованого положення у цілісному механізмі, умови й особливості застосування

5. Примусове виконання адміністративного акта. У вигляді заходів із примусового приведення у виконання зобов’язуючих та забороняючих адміністративних актів стаття закріплює такі види як виконання дій за рахунок зобов’язаної особи, грошове стягнення та, як крайній випадок, забезпечення виконання адміністративного акта — безпосередній примус.

6. Виконання за рахунок зобов'язанні особи здійснюється або самим органом виконання, або за його дорученням третьою особою — іншим суб’єктом — та за рахунок зобов’язаної особи (див. додатково коментар до статті 97 ЗАП). З огляду на суб’єкта безпосереднього виконання та на порядок виконання цей вид примусового виконання відрізняється від двох інших закріплених в статті видів (грошове стягнення — див. додатково статтю 98; та безпосередній примус — див. додатково статтю 99 ЗАП), які здійснюються зазвичай безпосе­реднього самим органом виконання, але іноді із залученням інших виконавчих органів, тобто залежно від обсягу наявної компетенції. Подальша відмінність між цими видами примусових заходів поля­гає в тому, що перший захід примусу спрямований безпосередньо на виконання закріпленого в адміністративному акті зобов’язання із наступним стягненням із зобов’язаної особи витрат по такому виконанню, а два наступні види мають на меті примусити зобов’я­зану особу до виконання покладених на неї адміністративним актом зобов’язань шляхом застосування цих видів примусу безпосередньо до зобов’язаної особи. Відповідно, перший вид примусового заходу закінчується із виконанням дії адміністративним органом (органом виконання) або іншим суб’єктом та стягненням пов’язаних з вико­нанням витрат із зобов’язаної особи, а застосування двох наступних заходів примусу не позбавляє зобов’язану особу від особистого вико­нання зобов’язання, покладеного на неї адміністративним актом.

7. Зазначена в останній частині цієї статті вимога про те, що при­мусовий захід повинен відповідати меті виконання та здійснюватись із дотриманням вимог пропорційності (співмірності), передусім спря­мована на практичне забезпечення дії принципу законності, закрі­пленого в частині другій статті 19 Конституції України та в статті 6 ЗАП: «Адміністративний орган здійснює адміністративні повно­важення та приймає адміністративні акти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, цим Законом та іншими законами України....» Водночас у такий спосіб забезпечується дотримання вимог двох похідних від принципу законності «під-принципів»: 1) переваги (пріоритету) закону, та 2) обмеження (застереження) законом. Перевага закону в цьому випадку означає, що норми закону, прийняті законодавцем в рамках формальної процедури законотворення, мають перевагу перед актами органів виконавчої влади і місцевого самоврядування та конкретними управлінськими заходами адміністративних органів. Адміністративний орган може діяти лише в рамках чинного законо­давства і не може вживати заходів або видавати акти, які супере­чать нормам і вимогам закону. Тим самим адміністративний орган повинен діяти за відомим висловом Е. Фройнда про те, що «адмі­ністративне право — це право, яке контролює адміністрацію, а не право, створене адміністрацією» (т. з. «негативна законність»). Інший «під-принцип» — обмеження (застереження) законом — вимагає, щоби всі прийняті адміністративними органами рішення та акти, особливо які втручаються в права, свободи та відносини власності фізичних та юридичних осіб, мали чітке законодавче уповноваження органу на їх прийняття і застосування (т. з. «позитивна законність»).

Також до сфери вимог принципу законності належить пропор­ційне (співмірне, адекватне) співвідношення дій адміністративного органу із тією метою, якої він намагається досягти за допомогою відповідного заходу примусу. Відомий вислів про те, що «не треба стріляти з гармати по горобцях», наочно характеризує вимогу про­порційності до дій органів публічного управління (адміністрації).

8. Загальною передумовою для примусового виконання є наявність адміністративного акта — зокрема й як виконавчого документа — або наявність у адміністративного органу, поряд із підлягаючим виконанню адміністративним актом, додаткового доку­мента, який має забезпечити виконання адміністративного акта (наприклад, судове рішення). Зазвичай, примусовому виконанню підлягають саме ті адміністративні акти, які в якості спрямованого певній особі зобов’язання містять вимогу здійснити певну дію чи допустити її здійснення з боку іншої особи або ж навпаки — забо­рону здійснювати певну дію.