Стаття 94. Звернення до виконання адміністративного акта

1. Адміністративний акт є обов’язковим до виконання з дня набрання ним чинності.

Адміністративний акт, що прийнятий на користь особи та не потребує дій адміністративних органів, виконується (реалізується) особою добровільно.

2. Адміністративний орган, який видав адміністративний акт, може визна­чити порядок його виконання, надати відстрочку виконання адміністративного акта, якщо інше не передбачено законом.

Предмет регулювання

1. Стаття в загальному плані визначає принцип обов’язковості і неухильності виконання адміністративних актів після набрання ними чинності.

Стаття визначає загальні рамки виконання (реалізації) позитив­них адміністративних актів, а також порядку застосування адміні­стративним органом права на управлінський розсуд при визначенні порядку звернення до виконання адміністративних актів.

Цілі статті (мета норми)

2. Метою статті є насамперед увага (пріоритет) добровільному виконанню (реалізації) позитивних (сприяючих) адміністративних актів.

Правова основа коментованого положення

3. Правову основу коментованого положення складає насамперед конституційний принцип законності.

Визначення термінів

4. Терміни «адміністративний акт» та «адміністративний орган» визначені у статті 2 ЗАП (див. також коментар до статті).

Місце коментованого положення у цілісному механізмі, умови й особливості застосування

5. Частина 1 коментованої статті опосередковано визначає обов’я­зок адміністративних органів забезпечити виконання, а відносно адресатів адміністративних актів, тобто осіб, на яких адміністратив­ний орган покладає адміністративним актом відповідне зобов’язання або встановлює заборону, — обов’язок виконати чинний адміністра­тивний акт. Зміст статті не надає адміністративним органам права управлінського розсуду в цьому плані. При цьому загальними пере­думовами для виникнення у адресата адміністративного акта або в адміністративного органу обов’язку виконати адміністративний акт є наступні: 1) відповідний адміністративний акт відноситься до тих, якими на фізичну або юридичну особу були покладені відповідні публічно-правові зобов’язання, зокрема здійснити певну дію або навпаки, утриматись від неї, та 2) адміністративний акт вже набрав чинності або більше не підлягає оскарженню.

Абзац другий цієї ж частини статті закріплює добровільність виконання особами позитивних адміністративних актів, тобто тих актів, які були прийняті на їх користь.

6. Частина 2 цієї статті закріплює за адміністративним органом право на управлінський розсуд під час визначення порядку і строків виконання адміністративного акта, звісно із дотриманням тих меж, які окреслені принципами адміністративної процедури та іншими нормами законодавства. З урахуванням змісту цієї частини статті треба виходити з того, що таке право адміністративного органу поширюється на адміністративні акти, які покладають на їх адреса­тів відповідні обов’язки або визначають заборони. Тобто йдеться про адміністративні акти, які в якості зобов’язання містять вимогу до особи здійснити дію, утриматись від дії або допустити здійснення дії третіми особами. Зміст цієї частини статті також забезпечує дотри­мання вимог принципів, закріплених в статтях 6, 8, 11-12, 14-15, 17 ЗАП, під час звернення адміністративного акта до виконання у кон­кретному випадку. При використанні адміністративними органами права на розсуд, наданого їм частиною другою цієї статті, а також під час визначення ними порядку виконання адміністративного акта або надання відстрочки виконання, вони також повинні приймати до уваги Рекомендації Ради Європи № R 80 (2) щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами.